Великий Луг

Анжа в клітці не було.

— Він перетворився в птаха і вилетів! — понуро засміялася Грянка на запитання, де її Гриф.

Вона сиділа в кутку, руку тримала на животі, помітному лише тим, хто знає її таємницю.

«І в Анжа людське не переважило!»

Дані стало сумно. Згадала його прагнення бути Лебедем. Вона також колись марила його білою бездоганністю.

«Але ми є ті, ким ми є».

Від своєї природи не втекти. Згадалося, як Анж колись вночі запитував, кутаючись в плащ Хора:

«...якщо я поділю твої думки і поривання, якщо я стану дбати про людей, про Луг, якщо поважатиму твій вільний вибір, ти б..?»

Ні, не покохала б його навіть тоді.

Але — поважала б. І зараз не сумувала б разом з тією, яка примудрилася справді його покохати.

— Він просто вилетів, — гірко шепотіла Грянка. — Зник за стінами. Без мене! А я не змогла перетворитися, не вийшло…

Дана відчинила клітку, подала графиньці руку. Вона взяла.

— З ним щось не так, Дано, він інакший. Ледве розплющив очі, як заявив, що він – не він.

— Зник за стінами, кажеш? Не в небі? — насторожився Хор. Небо-то вже вільне, прутяного захисту, павутини Ширша немає: Світана знесла його помахом руки. Весь! І ще й зробила Дані й Хору зауваження.

— Тато й мама не хотіли б, щоб хтось розгадав таємницю лабіринтів Старих Гір. А ваш захист надто їх нагадує. Тому його краще знищити якомога швидше.

Дана зрозуміла, що має на увазі Хор.

— То де, ти кажеш, заховала Гримуар? — звернулася до Світани ніби мимохідь, буденним тоном. Дана вже знала, як спілкуватися з дивною дівчиною, і знала, що книгу принесла не Дільяна. Отже, це могла зробити тільки Світана.

— На кухні, — проговорилася вона.

Всі майнули туди.

Анж, закутаний у зняту зі стола скатертину, уже тримав його в руках! Читав.

Хор кинувся до нього, однак Світана зупинила. От у кого талант командувати!

— Стійте! Він залишився людиною! І Гримуар йому відкрився. Хай читає!

Анж не тікав.

Стояв мовчазний, задуманий, аж суворий. І одночасно жалюгідний, худющий і блідий, досі хворий.

— Дякую вам…

— Я — Світана.

— Дякую, Світано, що дозволили прочитати передбачення.

Збоку гучно калатнула і противно задзижчала по долівці кришка з каструлі — появився Роб.

— Звіробій, моя смерть, — спробував усміхнутися Анж. — Поспішаєш рятувати друзів? Хочеш мене вбити?

— Чесно? Не хочу,— понуро сказав люфлор. — Так, як твоя мати колись не хотіла вбивати мене.

— Дано, — Гриф зробив крок назустріч. Хор теж. Анж зупинився, хитнувся, підтримав скатертину, що сповзала, оголовши плечі. В очі впав візерунок вишивки на її краях, «ознака зграї», як казала Ромашка.

— Не хвилюйся, Хоре. Твоя наречена кохає тебе, я не забиратиму її у тебе. Ти мала рацію, Дано. Моє життя зруйнувала не ти, а моя пиха. Я шукав свою Іскрицю… — він глянув на двері, туди, куди підійшла маленька тиха Грянка. — Так і не знайшов. І не знайду ніколи.

Грянка схлипнула, відвернулася і подалася геть.

Анж зробив мимовільний рух услід, але зупинився.

— Іди за нею, — сказала Світана. — Якби не свято Зустрічі Іскриці й Буревія, ти поніс би покарання. Але я бачу, що ти прозрів. І тебе щиро кохають; а мої батьки, Буревій і Іскриця, закоханим благоволять.

«Що?! Хто батьки?!» — Дана відкрила і швидко закрила рота. Переглянулася з Хором. Глянула на Анжа. Він теж глитнув.

А Ромашка і Звіробій лише усміхнулися, так, ніби все знали.

Світана окинула поглядом ефект від своїх слів і продовжила:

— Він перший з Грифів, хто добровільно віддав рубін. За Анжа палко молилася його мати, Ліона. Вона терпіла подвійний холод, аби лише син був зігрітий теплом. І міг зігрівати сам. Прокляття знято з обох! Іди, Анже. Твоя мати на тебе чекає. На вас з Грянкою. Ви ж згодні відпустити їх, Соколи?

Хор і Дана переглянулися і мовчки закивали.

«З такою спробуй не погодься!» — кинула Дана думку Хору.

«Не хвилюйся, Анж своє отримає: йому ще борги Петрону віддавати. І не лише йому.»

Анж вдячно кивнув на прощання і швидко вийшов.

— А у тебе брати й сестри є? — ніби між іншим, запитала Дана у Світани.

— Є двоє, — богинька, що усміхалася, поморщила носа, — молодших братів – бешкетників. І буде сестричка.

— То ти найстарша! От чому така влізлива, розкомандувалася тут, під вінець женеш, весіллям нашим розпоряджаєшся, — примружився Хор, по-доброму усміхаючись.

— О, на те, щоб поспішати, є вагома причина, — Вона красномовно глянула, як Хор, обіймаючи Дану, погладжував її плече. — Ваші почуття!

Хор забрав руку, сховав за спину. Знадвору почувся шум.

— Я проведу Анжа й Грянку до воріт, а то ще вб'ють їх ненароком, — сказав і вийшов з кухні.

Роб теж зник.

Дана згадала про рубін.

— Хочеш забрати свій трофей? — насмішкувато скинула брову Світана.

— Та ні.

— Правильно. Я поверну його батькові. І смарагд теж віддаси, — Світана підійшла до вікна, глянула на досі бруднуватий камінь на площі, — …трохи згодом. — Тато і мама не можуть покинути свій вимір (чи не хочуть?), але стежать за всім, що відбувається. І сила чарівних каменів повернеться до людей тоді, коли вони цього потребуватимуть.

Попри ранній ранок надворі тепло. Дана відчинила ширше вікно, глянула на синє небо, чисте-чисте, не помережане густим прутяним захистом.

На клумбі пішли в ріст бур'яни.

На старій абрикосі появилися білі квіти.

Митрило збирав на оберемок розсипані й обгорілі гілки, що падали з прутяного захисту там, де його пропалила Грянка. Ззаду на деякі віддаллі розмовляли сонні Зор, Едель, Левко й Надіна.

— Ви — ті, ким хочете бути, — промовила Світана, сівши поряд з Даною на підвіконня. — Сьогодні розділяться люфлори й люфауни, котрі досі не раді своїй магічній суті. Дивись, — вона вказала на клумбу, на яку саме наступив, обминаючи Беладонну, Звіробій. Зашпортнувся та застиг: поряд з ним несподівано виросли жовті квіточки на струнких, досить височеньких ясно-зелених стеблах.

— Запам'ятай: ця рослина набула нових властивостей. Вона корисна, але й отруйна! Настільки, що може вбити тварину, але виключно білу. А Світоян — просто людина.

Над Надіною закружляла летюча миша. Зникла у небі.

Біля Бели виріс кущик беладонни. А Меліса не розділилася. Ромашка також.

— Меліса й Ромашка залишаться люфлорками, надто вже люблять свою магію.

— А Едель?

— О, Едельвейс зі своїми магічними властивостями нізащо не розпрощається!

— І це у всьому Лузі так? Магія люфлорів і люфаунів зникає?

— Ні, ніщо не може зникнути безслідно! Магія дістанеться рослинам чи тваринам. Люди можуть продовжувати нею користуватися.

— А я? У мене магія залишиться?

— Нагадай, ким ти хотіла бути? — лукаво примружилася богинька. — Лебідкою?

— Якою Лебідкою? — Дана аж образилася. Навіть жартувати не хотілося. — Соколицею! Соколи — найкращі! Ну, для мене.

Світана засміялася.

— Згодна, згодна! Соколи — славні птахи! Не хвилюйся, ви з Хором залишитеся з крилами. Мало того, такі речі, як щасливе пір'ячко чи пояс твоєї мами і надалі зберігатимуть й передаватимуть свою силу, силу любові. Рідна земля продовжить діяти; вишивка — захищати, навіть проста, у звичайних людей. І в тих, хто розпрощався з магією, основні риси характерів — люфаунські — теж збережуться. Глянь на Асю: така ж граційна. Гадаєш, вона стала менш небезпечною? А Надіна — менш стрімкою? Щоправда, її крик мене дістав, — Світана потерла підборіддя. — Відтепер вона видаватиме звуки, нечутні для людського вуха!

Надіна, що розмовляла з Левком, втратила голос.

— …Вірніше не вона, а її летюча миша… Ну, це неважливо.

Надіна знову продовжила говорити нормальним голосом, як ні в чому не бувало. Світана прокашлялася і сказала те, про що подумала Дана.

— Світ змінився. Він вже не зможе бути таким, як раніше. Все, що виправдало своє існування, залишиться, Пустка теж. А Великий Луг відродиться; це буде щедрий, безпечний і красивий край. Бережіть його. Гарно відносьтеся один до одного: тут, кхм-кхм ... буватимуть мої брати і сестри. Не образьте їх погордою, в якому б вигляді вони до вас не явилися, залишайтеся такими ж великодушними і добрими, якими ви є зараз!