Мода — страшна річ

Перед тим, як винайняти дім, Хор і Дана придбали новий одяг.

Переодяглись одразу в крамницях. Дана вибрала скромне сіре плаття в дусі сирітки з Храму, але мода дісталась і до нього: воно теж мало ззаду пишні складки.

Дана сердилась, а Хор марно намагався  приховати усмішку.

— Мода — страшна річ, я ж казав. Зате ти стала дівчиною.

Він теж переодягнувся, тепер його було не відрізнити від типового міщанина.

— Ти хотів сказати — курочкою? — опустила плечі Дана.

— Яка курочка, Дано? Ти —  Соколиця! А ну, підвела підборіддя, розпрямила плечі! А я тебе морально підтримаю, — Ромашка, котра зробила крок з клумби виключно фіолетових айстр, озирнулась, чи ніхто не спостерігає, щось зашепотіла, поправляючи свою незмінно зелену сукню, і та  теж набула ззаду шлярок. — Ну як? — підморгнула Дані.

— Як дві курочки! — відрізала  Дана, але вже посміхалась кутиками губ.

— Ну то що ж, —  зітхнув Хор.  — Курочки то курочки, як скажеш. Трясця! Страшно  признатись, а хто я? Одяг без розрізів для крил, останнім часом тільки те й роблю, що бігаю. Отака ми зграя.

— Нормальна ми зграя! — заявила Ромашка. — Все у нас попереду, всьому свій час!

Будинок вийняли досить швидко, в самому центрі міста, цілком пристойний;  він ховався в занедбаному саду за високим кам'яним тином, що було на руку. Схоже, тут раніше мешкав люфаун, котрого волею-неволею переселили в Сірі Гори. А там вже нецікавий ні дім, ні сад, ні гроші, ні колишні друзі.

— Як тут... пусто і запилено, — не втрималась Дана від коментаря. Прибрано в домі було абияк.

— Перепрошую, панночко, тут давно ніхто не жив, лишень учора хазяїн будинку з'явилися, наказали доглянути за ним, поселити когось. Я не встиг найняти служницю, щоб навела лад, тому й ціна символічна... — знітився сусід.

— Нічого страшного, приберемо самі, — заспокоїв його Хор, і, поки Дана оглядала кімнати, натякнув, що про їх присутність краще не розповсюджуватись. Ціну заплатив трохи більшу за символічну.

У домі прибрали самі, Дана з недовірою віднеслася до постільної білизни, тому перепрала її разом з їхнім  старим одягом.

Потім, коли все висохло,  прасувала, а Хор спостерігав край стола, поклавши підборіддя на руки, зігнуті в ліктях.

— Ти дійсно вважаєш, що Ася здатна на зраду? — запитала Дана, орудуючи праскою.

— Не знаю, не можу сказати. Та нас шукають безперечно. Ну і Гриф уміє переконувати. Запам'ятай одне правило: відповідь Грифам давати слід не одразу, а через  день, коли звісиш за і проти. Зрозуміла?

— Так, — Дана помахала кистю і знову продовжила прасувати, Хор поспостерігав за її рухами:

— І не соромся виляти: "Я не знаю, потрібно подумати", "У мене зараз якось так нема настрою", "Невже це так важливо?" — орудуй отакими фразами, додавай свої в цьому стилі. Грифи підкорюють, давлять владністю на свідомість, але тільки в першу добу.

— І що, виляння спрацьовує?

— Так. Жіночі штучки викликають усмішку, але от коли чітко пообіцяла і передумала — не пробачить, заставить зробити, як належить. Причім сама можеш не уявляти, наскільки оте "належить" відрізняється від твого "хочу" і "можу".

Дана ще раз помахала кистю, Хор встав, забрав праску, приступив до прасування сам.

— Не так! — засміялась Дана. — Починай зі швів, потім гострих кутів і малих деталей.

Вона накрила його руку, направила. Аромат її волосся змішався з парою від чистої білизни з-під праски. У відкрите вікно дмухнув лагідний вітерець.

Знову нахлинуло давно забуте відчуття. Дивне, щемке... Відчуття дому. Хор усміхнувся, упіймав  погляд Дани. 

Вона враз почервоніла.

— Зрозуміло? — відійшла вбік.

— Зрозуміло, — сказав Хор.

"Що в моєму домі маєш бути саме ти."

Дана сіла на його місце в його позу.

— А не можна обійтись без прасування? Ну, одяг згоден, потрібно, а зі всім іншим  навіщо мучитися?

— Сестра Агава каже, що відмінно виконана робота придає  лоск і блиск,  котрі виділятимуть з поміж інших, вона вбиратиме погляди і навіть даруватиме насолоду набагато більшу, ніж од виконаної абияк. От спатимеш на гладенькому простирадлі, і присниться гарний-гарний сон...

Хор пильніше глянув на Дану.

Вона знову почервоніла.

— Ти гарно вчилась, так? — запитав, щоб відвернути її увагу, ну і свою — від неприборканих думок про той  сон на простирадлі.

Уявив її в Храмі серед інших сиріток.

— Так, — скромно відповіла Соколиця.

"Найкраще. Тому що горда, здібна, метка, тому що з соколиного роду."

— Це добре, — відмітив, відставляючи випрасувану річ.

— Чому?

"Тому що ти будеш моєю дружиною."

Так, стоп. Не те він думає.

"Тому що за ці дні ти швидко вивчиш мою теорію, а в Храмі перейдемо до практики. Ти ж все одно літатимеш".

Дана не спускала з нього очей, все дивилась, примружившись, чекала на відповідь.

— Тому що маю надію, що запахи, котрі долітають з кухні, не розчарують, і вечеря буде смачною, — сказав, розстеляючи для прасування підковдру.

Дана усміхнулась:

— Вірно сподіваєшся.

Вечеря дійсно була смачною, ніколи такого не їв. Відварені і защипані тонкі кружальця тіста  з простою картоплею, политі  піджаркою з сала.

— Так просто — і так смачно!

— То тільки здається, що просто. Це  вареники, одна подруга навчила їх варити, — радо усміхнулась Дана, коли Хор примружився від задоволення. — А ці з сиром, а ці з вишнями, їх можна в сметанку... Ти ж так і не спровував пиріжків Асі.

— І добре, що не спробував! — В кухні з'явилась Ромашка. — Біля брами Храму Іскриці чатують Ворони Грифа!

Гарний настрій як рукою зняло. Ася таки зрадила.

— А що ви їсте? О, вареники, я теж хочу, сто років їх не їла.

– А скільки вам років? — підозріло запитав Хор. Зрада Асі засмутила ненадовго: надкусив вареник з сиром, і він теж був смачнющим.

— Яке нетактовне запитання, Хоре. Я знайшла нам помічника!

— І де він?

— Вдома. Відлюдник ще той, зате молодий і гарний. — Вона надкусила вареник. — Ммм...

— Надіюсь, оце "ммм" було щодо вареника, а не щодо молодого і гарного?

— Та ну тебе!  —  образилась  на мить люфлорка. —  Завтра все одно переконаю його допомогти і приведу у нашу зграю,  потім дякуватимеш.

— Сумніваюсь.

— Що приведу? Та ти мене не знаєш!

— А ви мене, я словом "дякую" не розкидаюсь.

— А за мої вареники? — озвалась Дана.

— А за вареники скажу, як поїм,  вони того варті.

Після вечері Ромашка знову зникла.

Ніч пройшла швидко і спокійно, комфортно. На жаль, нічого не приснилось.

Вранці Хор  розтопив плиту, нагрів кип'ятку ще до того, як прийшла Дана.

— Лиш очі закрила, відкрила — а вже ранок, —  позіхнула вона, зсуваючи вбік фіранки, сонячне проміння упало на меблі і підлогу  кухні, заграло на неслухняних волосках і пасмах, що вибились з її недбалої коси. Хор застиг.

Цей рух піднятих угору рук  знову розбудив оте особливе відчуття домашнього спокою. Нагадав собі, що наразі спокій цей оманливий. Але тимчасово потрібен. Для відпочинку.

— У тебе таке гарне волосся... — сказав за чаєм.

Дана почувалася ніяково від того, що  він сам його для неї заварив, ще й вареники підігрів.

— Це комплімент? — вона і зараз дивилась насторожено.

— Ні, пропозиція.

— Он як? — підвела здивовано брови.

— Пропозиція їх відрізати, як диктує гірська мода.

— Я згодна. Теж про це думала. Так мене буде важче впізнати.

...З Дому Краси вийшла зовсім інша дівчина.

Хор втратив дар мови. Мало того, що для прогулянки Дана вибрала гарненьку сукню, що підкреслювала тоненьку талію і високі груди,  вона, вреднота, підфарбувала брови, вії і  губи, і тепер ще й радо посміхалась, світилась на всю вулицю! А зуби рівні, гарні, як намистини. Навіть нігті їй  розфарбували!

— Ти ж мала сховатися, — видав нарешті, роздивляючись нову зачіску. Коси вже ледве доходили до середини витонченої шиї.

— А я й сховалась, бо змінилась. Не подобається? — сяюча посмішка зникла, на лиці з'явилась розгубленість.

— Подобається — не те слово!

— Щось не так?

— Глянь на отих паничів. — Хор узяв Дану під лікоть.

— Вони що, дурнуватенькі, що роти порозкривали? В одного кусень випадає, ой... О, вони нам махають?

— Тобі махають, Дано. Ти  занадто гарна.

Соколиця розгубилась. Тихо йшла поряд, і, здавалось, почувалась винною. На неї дивились, оглядались.

— Пане, купіть для панночки троянди — попросила продавчиня край алейки в сквері. Хор піймав себе на тому, що підсвідомо вів Дану туди, де менше людей. Він зупинився, купив квіти, але не подарував, ніс їх, як віник.  Ранішній образ домашньої Дани розвіявся вітром. Натомість появилась незапланована красуня.

Дана кахикнула:

— Троянди такі гарні...

Хор спохопився, підніс букет дівчині. На фоні яскраво-червоних квіток Дана здалась ще гарнішою.

— Дякую, Соколе, — вона дивилася такими  щасливими очима, що Хор пробачив їй несподівану красу.

— Тепер твій болт помітить в мені дівчину? — запитала, невинно тремтячи віями і усміхаючись не без зухвалості.

Хор закашлявся.

...І не помітив Воронів.

Найпаскуднішу пару, Драна й Рапа!  Вони завжди ворогували з Хором. І форма у Воронів паскудна, чорна, з імітацією пір'я навіть на штанах. І все те ганчір'я тріпотіло при рухах.

— Дідько! Хоре, яка зустріч! — хрипло крикнув Рап,  одразу достаючи меча. — Ще й з такою кралею! Ото розважимось!

— Йди до біса, ганчірко. — Хор вихопив свої.

Дран перейшов в магічну іпостась, обзавівся дзьобом, крилами. Принаймні, так пір'я виглядало природнішим, однак все одно насолоди  для очей мало.

Хор сховав Дану за спину. Він знищить Воронів без магії і зайвого шуму, бо Дран дурень.  Рванув би по допомогу, залишився б живим. А так... Хор його вбив. Швидко, просто. З озвірілим Рапом грався трохи довше, але з тим же результатом. Коли оглянувся на Дану, узрів лиш пусте місце. А згори донісся приглушений писк.

— Трясця!

Тиш, спритний підлий Ворон, вже підійняв її доволі високо над сквером, під чорними крилами дражнила погляд червона пляма троянд, котрих Дана все не випускала з рук. До Грифа ніс її, виродок.

"Ненавиджу воронів!"

Болт завжди попадає в ціль: Тиш хитнувся... І випустив Дану!

Падло! Приземлялися б разом...

Хор зірвався в біг. Швидкий, надривний, на межі сил, віри і невіри. Дана вискнула, зачепилась спідницею за гілля старого клена, перекрутилась, зачепилась руками

за  сухий сук, посипались троянди, ще раз пискнула,  сук відламався.

Встиг. І навіть встояв на ногах.

  Дана сховала лице на його  грудях, запхикала туди, де навіжено колотилось серце. Хор притулив її міцніше.

— Жива! Встиг...

Яке все-таки щастя, що встиг, що обіймає її, тремтячу, і вдихає аромат м'яти й аїру з русявої голівки, яку могла запросто зламати, падаючи.

— Дякую, Хоре, — схлипнула Дана.

— Нема за що.  Дідько!  З таким бігом скоро набуду четвертої форми, боюсь уявити, якої, —  пожартував, опускаючи її на землю. На голову впала запізніла троянда. Вручив Дані. Провів долонею по щоці, зцілюючи подряпину. 

Вдалині почувся шум і тріск гілок — приземлився Тиш. Хор лайнувся, метнувся до нього, добив, витягнув болт.

Оглянувся.  Здається, бій бачило кілька міщан, один навіть показав схвальний знак, а потім і знак мовчання. Хтось уже затягував тіла в кущі за ріг квіткової крамниці. Воронів не любив не лише Хор, був шанс, що ніхто нічого нікому не скаже, однак тікати потрібно.

Хор підхопив Дану, і вони знову побігли, перетнули сквер.

— Усміхнися, відверни увагу посмішкою, щоб не роздивлялись одяг, виходимо в натовп,  — Хор перейшов на ходу.

Дана послухалась. Вона слухняно сіла в екіпаж, який тут же винайняв Хор, бо порване плаття все-таки впадало в очі. Добре, коротка зачіска виглядала пристойно.

В  екіпажі мовчали, слухали міський шум, стукіт коліс і цокіт копит по бруківці.

Він знав, про що Дана думає, дивлячись на пом'яту троянду, і знав, що вона скаже.

— Я згодна вчитися літати, Хоре.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.