Великий Луг

Поїздка в місто і вдалася, і не вдалася: Дана привернула увагу вісників, і тепер незадоволений Петрон тримав газету, де великими буквами красувався заголовок: «Таємнича незнайомка поряд з герцогом».

— П'ята гілка? Кислий плід? — усміхнулася Грянка. — Як добре, що я не виходила з екіпажу.

— Тоді тут би була інша назва: «Графиня Ранкова поряд з герцогом Садовським», — констатував Петрон. Кислота на його обличчі змінилася легким задоволенням, напевно, уявив цю картину. Не дочитавши статтю, віддав газету Дані. — В столиці багато колишніх жителів Темнограду, вас, Грянко, впізнали б.

Дана пробіглася очима по написаному і згорнула губи в трубочку, ховаючи усмішку.

— Все одно про тебе, люба подруго, тут згадується!

Графинька округлила очі, потягнулася за газетою, однак герцог недаремно мав довгі руки, перехопив.

— Але плоди цієї гілочки кисло - солоденькі: зі статті видно, що вас, ваша світлосте, дуже люблять.

— Люблять, та не всі, — Герцог кинув погляд на Грянку, та відвернулася і задивилася на дощ за вікном.

Петрона він турбував. Відкрито зізнався в цьому за вечерею.

— Кажете, Соколи, ви не відчували притягання Колодязя? А навпаки, спокійне умиротворення?

— Угу, — кивнув Хор.

— Але ж це нормально? Анж же брехав про притягання? — Дана глянула на Петрона, очікуючи ствердної відповіді, однак він мовчав; озирнулася до Ромашки.

— Якраз і ні, притягання було. Зі слів Роба атмосфера там далеко не така, як ти описувала, зовсім не спокійна, і не лише через бійку з Анжем, — сказала та. — Коли він ступив на першу сходинку до Колодязя, його затягувало, як течією, однак не настільки сильною, щоб це непокоїло.

— І що ви думаєте з цього приводу, пані Ромашко?

В традиційно зеленому платті, по-своєму вишукана, вона дійсно заслуговувала на «пані», але так до неї звертався лише Петрон.

— Після того, як Дана розповіла сон про камінь у воді, я згадала одну давню історію. Подейкують, до того, як Грифи захопили владу, статую Буревія вінчало дорогоцінне каміння… Гадаю, герцоге, далі ваша черга ділитися таємницями. Ми ж довірилися вам, розповіли про сон, про Колодязь. Розкажіть же нам про статую, куди вона зникла?

Петрон відкинувся на спинку крісла, задивився на вогонь в каміні.

— Де поділася статуя Буревія, ніхто не знає. А про каміння — правда. Коли перший Гриф захопив Храм, він зміг заволодіти лише одним, рубіном.

— Вогником! Вогник — це його улюблений камінь, той, що спалює магічні перепони!

— У нього не одна магічна властивість, Дано, — усміхнувся герцог. — Так, саме цей рубін передається в спадок королівськими Грифами; однак він має побічну дію.

— Для врівноваження його магії потрібні інші, але їх немає, — сказала Ромашка. — Дозволивши заволодіти одним рубіном, Буревій поквитався з Грифами. І з тими, хто байдуже дивився на те, як плюндрується його Храм.

«Так, від самодурства Грифів страждали всі, включаючи жителів Великого Лугу.»

— Саме тому Анж схиблений на пошуках каменів, купує їх за всяку ціну. Проте, потримавши в руках, віддаровує, бо відчуває, що не ті. А просто позбутися рубіна не хоче. Чи не може. Мушу визнати, він досяг деяких успіхів і має кілька унікальних знахідок, таких, як голосові, наприклад.

— Або бірюза, що звільняє від сітки, — вставив Хор. — Я досі не дізнався, чому вона кам'яніє.

— Так. Прикраси у люфаунів теж непрості. Самілла на очах змінилася після відвідування Темнограду, витягти її звідти було неможливо, — Петрон кашлянув і повернувся до попередньої теми: — Одні стверджують, що дорогоцінні камені Буревія залишилися на статуї, другі — що їх викрали, треті — що загубилися. Коли в палац доставили Гримуар, повітря просто мерехтіло від магії, підземелля затопилися. Всі стривожилися, але вода відійшла і зупинилася.

А на Грифів упало прокляття.

Одні після заходу Сонця замерзали, інші, навпаки, згорали днем.

Можливо, причиною була дія чорного фосфору, каменю, з якого все й почалося. Згодом його помістили у Холодну Вежу, а над містом створити темний купол. Це допомогло, Грифи вижили. Мої предки, — Петрон гірко усміхнувся, — відкинули авторитет бога, хотіли самі володіти світом, однак виявилися залежними від Темнограду.

А про Колодязь я мало знаю, — він потер підборіддя. — Лише те, що того, хто підходив занадто близько, затягувало всередину. Гадаю, зараз, коли Гримуар повернуто в Храм Істинний, цілком можливо, що Колодязь міліє. Вода тягнеться за чарівною книгою. Якщо Дана і Хор не відчувають притягання, можливо, могли б зазирнути і перевірити.

— Так, охоче! — вихопилася Дана.

Хор промовчав, міцніше стиснув її руку. Їм нарешті вдалося сидіти поряд: Ромашка, в дусі від підкресленої уваги Петрона до її персони, великодушно це дозволила.

— І тобі не страшно? Брр. Від однієї лише теми нашої розмови дрижаки, — Грянка показово затремтіла.

— Ще зарано навідуватися в підземелля, — сказав Хор. — Трохи пізніше. Купол Темнограду значно посвітлішав, але поки міцний.

Всі глянули на Петрона.

— А тим часом пропоную відвідати Соколине Гніздо, — сказав він. — Зізнаюсь чесно, вельмишановні гості, мені не подобається дощ, що з'явився разом з вами. Надто він затяжний. Ну як, Дано, доставите дощу в Соколине Гніздо? Там він значно потрібніший.

Дана усміхнулася.

— Так, звичайно! Безсумнівно, дощ тут саме через мене, от поїду — і одразу перестане йти! — згадала Роба, який хвалився, що сигнальний звук затих саме від помаху його руки. — Хоча ваша пропозиція, герцоге, більше схожа на бажання випровадити вельмишановних гостей. Сподіваюся, це ніяк не зв'язано з тим, що на останньому уроці я добряче відлупцювала вашу племінницю?

— Ні, що ви! Однак деякі зміни в тренуванні будуть, — Петрон підняв палець. По добрій усмішці стало ясно, що він зовсім не сердиться. — Тепер я вас навчатиму особисто, і навіть прилітатиму сам, якщо у Соколиному вам сподобається. Про графік домовимося.