Знайомство

Вона спала під калиною на його плащі. Це невагоме дівча спокійно могло вміститись на меншому зеленому, (напевно, раніше так і робило), але Хору хотілось вкрити своїм, показати, що вона його здобич.

"Полон дівочих ніжних рук... "

Полон? Оцих рученят?!

Він торкнувся поглядом тонкого зап'ястя з розслабленими  пальчиками біля щоки.

Довгі вії здригнулись, кутики губ на мить стиснулись, дихання змінилось. Проснулась.

Хор відвернувся, продовжуючи стежити боковим зором. Незабаром відкрилось насторожене каре око, швиденько закрилось.

— Доброго дня, люфаунко. Я знаю, що ти вже проснулась.

У відповідь мовчання.

Очікуваного "Хто ви? Де я?" не почулось. Натомість трохи сиплим зі сну голосом дернуло по душі:

— Хор, прибічник Грифа. Таки знайшов. Чому не добив?

Хор повернув голову: дівча вже сиділо з вдавано безстрашним личком, але вжалось спиною в стовбурці куща, безжально прим'явши молоді пагони.

Гарненьке.

— Я тебе врятував, вилікував. Не помітила?

Соколиця погладила руку там, де було поранення.

— Після того, як підстрелив. Так шляхетно.

— Вибач.

Мовчання.

— Мусиш зняти цей браслет. — Хор ривком підсунувся, протягнув руку, дівча злякалось, шугнуло ще глибше в кущ. Там росла кропива, біле передпліччя почервоніло, пішло пухирцями. А воно все сидить, дурненьке. Хор не витримав, вихопив дівчину з заростей, посадив перед собою і, утримуючи, щоб знову не втекло, порухом долоні усунув сліди від кропиви. А потім стримано пояснив:

— Потрібно просто зняти браслет. Натиснути ось сюди,

Вилікувана рука тут же сховалась за спину,

Соколиця підняла і брови, і підборіддя:

— А що мені за це буде?

Хор здивувався.

"Зухвала, однак."

— А що ти хочеш?

— На заміну допоможеш мені повернути Гримуар в Храм Істини.

Хор прокашлявся.

Храм Істини знаходився на мосту Життєдайної ріки. Однак вона давно висохла, а землі навколо перетворилися на Пустку, про яку розповідають жахи.  Одного разу Хор там побував, більше не бажає.

— Ти ж там був, так?.. — на нього з надією дивились великі карі очі.

— Ти усвідомлюєш, що просиш?

Соколиця згідно закивала.

Хор відвернувся. Там же пустеля!

Це тут пасовище з буйним різнотрав'ям, таким високим, дякуючи Гримуару, що в корів он видно тільки роги і хребти; це тут рівчак неподалік, бабки літають, шелестить верболіз і осока, ромашка дивиться жовтим оком...

Ромашка!

Хор стиснув губи, досадливо закрив очі, а відкривши, узрів вже не одну, а кілька десятків жовтооких квіточок, які вдавали, що завжди отут цвіли; одна ще й наче знущалась, мовляв, навіть якщо помітиш,  серед інших  мене не впізнаєш.

Хор блискавично простягнув руку до найзухвалішої квітки, смикнув. Не піддалась. Сильна.

Люфаун лайнувся, взявся за стебло обома руками, смикнув сильніше і сахнувся, хоч був готовий до подібного: замість квітки вже тримав за талію біловолосу бабцю! Бабця замахнулась пальцями, як кігтями:

— Бу.

Хор здригнувся.

Соколиця збоку дрібно засміялась, Ромашка гаркнула:

— Руки прибрав!

Хор прибрав, ще й відступив; дівча знову захихотіло. Який приємний сміх!

— Підслуховуєте? — нарешті опанував себе і нахмурив брови. Чомусь не міг звертатись до старої на "ти".

— Аякже. Де таке видано: згріб дівчину на оберемок і полетів хтозна куди! Хоча чому хтозна? За вами тягнеться слід.

"Ну, так, навколо Гримуара виростає й розквітає буйна зелень".

— І я все чула! Так, все правильно: ти, — вона повернулась до Соколиці, — знімаєш браслет, а ти, — писарка втупила на Хора жовті очі, — допомагаєш повернути  Гримур в Храм Істини!

— А ви? Командують лише в тій справі, в якій беруть участь.

— А я... А я допоможу вам сховати Гримуар. Ось в це! — вона дістала білу тканину, тріумфально протягнула на витягнутій руці.

І Хор, і Соколиця не ворухнулись, нерозуміюче переводячи погляд то на тканину, то на люфлорку.

— Кхм, — зніяковіла бабця, озирнулась, але біля неї валялись лише черевики люфауна. Вона схопила один, завернула в тканину, прошепотіла заклинання, ...і він зник! Повністю!

Хор вперше бачив такі чари. Оце так Ромашка!

— Ну, як?

— Гм... Я, звичайно, гідний, щоб навіть пил моїх черевиків вважався священним, але, може, перед тим, як загорнути чарівний Гримуар у ваш... кхм... артефакт, його краще попрати? 

— Неодмінно! — розізлилась Ромашка, кинула в Хора вже видимим черевиком, він упіймав, глянув на дівчину. Та склала губи бантиком, щоб не засміятись, проте кутики рота все одно зрадливо смикались вгору.

А він досі не знає, як її звуть.

— І ще: я йду з вами! — заявила Ромашка.

— А це чого?

— Як це чого? Ти молодий чоловік, поряд красунечка. Навіть якщо ви останні з роду Соколів, це не означає, що  можна займатись продовженням роду до шлюбного обряду!

— Що?! — дівча знову позадкувало в кропиву. Хор зупинив мимовільний порив знову  його звідти витягти.

Воно боїться його! Точно, дурне.

— Де ви бачите тут красунечку? Та її ж пів року відгодовувати потрібно, щоб було до чого торкнутися. Навіть  мій болт дівчину в ній не розгледів, раз поранив. І причесатися давно пора.

Соколиця надула губи, пригладила волосся. Образилася.  Ну і нехай.

— А ну, перепроси... — Ромашка замовкла і повернулась до дівчини: — Як тебе звати?

— Дана.

"Як символічно!"

Після того, як Гримуар сховали в демонстративно старанно попрану тканину і, поївши Ромашкиних пиріжків, відправились в путь, краєвиди почали змінюватись. Невидимий артефакт блокував дію Гримуара. Здається, тепер Хор знав, яким чином його викрали з Храму. Ну що ж, як вкрали, так і повернуть. Хор повертів на пальці знятий браслет. Як же хотілось розплавити його, спопелити, пожбурити якомога далі! Проте він стримався.

Вони йшли вгору; трава вже була нижча, рідша.

Дана підбігла до Хора, який ішов поперед неї, смикнула за рукав.

Він глянув згори вниз.

— Хоре, як ти це зробив? Я ще не бачила, щоб слід від кропиви знімали просто порухом долоні. Навчиш? Я теж умію трохи чарувати...

— На привалі, — відповів вдавано суворо, однак від

Ромашки це не спасло: вона тут же вигулькнула поряд, вклинилась між ними.

— Я тут виросла. За цим пагорбом — долина.. Цей шмат землі найдовше противився засусі. — Вона поспішила нагору, а потім зупинилась, плечі поникли, голова опустилась.

Хор підійшов ближче: то була вже не долина, а суха потріскана земля. В очах Ромашки вихорив душевний біль.

— Ми все виправимо, Ромашко, — сказав Хор. — Долина знову зазеленіє.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Джавелін Байрактарович
20.10.2022 23:36
До частини "Знайомство"
На "полоні дівочих ніжних рук" я ще тримався. Але "торкнувся поглядом" мене добило - неймовірно красиво написано. Мов не прозу читаєш, а якусь поезію. Мені прям захотілось позичити кілька виразів собі у книгу)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    21.10.2022 09:59
    До частини "Знайомство"
    Хор іронічно цитував вірш-передбачення з Гримуару, який написаний в першій главі ) А поезією трохи грішу, таке буває.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше