Біля Колодязя

Петрон застиг. Дана теж.  Навіть дихати перестала. 

З-за дверей донісся стогін, на його звук зашурхотіли по килимі кроки.

Петрон перемкнув увагу на те, що діялося в кімнаті.

Побачене вразило його, бо навіть не привітався. Першою заговорила Ліона, сказала, що рада герцога бачити і все пояснить.

Далі Дана не чула, смикнула Роба, і вони обережно, спочатку поволі, потім все швидше побігли чимдалі.

В одній із кімнат, уже на досить  безпечній віддалі Дана зупинилася, згадала, що невидима. 

— Робе, ти хоч бачиш, куди бігти?

— Чую, Дано; ти все одно калатаєш, коли біжиш. 

Дана зсунула на шию хустину.

— Вони ж говорили не про тебе? Це ж не ти — смерть для Анжа?

Роб відкинув капюшон.

По винувато - понуро - нещасному обличчю було видно, що говорили саме про нього.

— Це та проклята вибірковість, про яку я казав. Я — смерть для Анжа. І не лише для нього.

Дана знову наче побачила, як Роба окутує хмара відчаю. Він закинув голову, задивився вбік, в темний куток, де гіпсова ліпнина і тіні утворювали для очей химерні й жахливі силуети. Звідти на Дану  дивилася примара невідомої давньої трагедії, тієї, що зробила Роба відлюдником.

— Розкажи, що сталося, — попросила тихо.

— Ні. Не зараз.

Дійсно, не час для розмов. Дана почала розв'язувати хустину — невидимку.

— Міняймося. Мені потрібен плащ.

— Я не стану закутуватися, мов дівчина! — сахнувся Роб. 

— Куди ж ти дінешся? Я перейду в магічну форму; тканини може бути недостатньо.

Роб послухався. 

В хустині він виглядав смішно.

— А юнак з тебе значно кращий, ніж дівчина. 

— Радий, що не навпаки.

Дана поправила йому артефакт, більше насунувши на самі очі. Слава Іскриці, Роб одразу зник. 

— Я полечу коридорами, як Петрон, так буде значно швидше.  А тебе викличу, коли буду на місці, земля твоя є. Можеш поки навідати Асю, подивитися, як там Зор, — Дана вже почала злітати, але зупинилася, дістала кілька грушок, протягнула Робу. — Візьми, закусиш, якщо раптом з'їси щось не те.

Дана летіла, довірившись невідомому чуттю. Слід давно зник, але вона знала куди летіти. Магічні свічки швидко пропливали мимо,  тіні від крил мерехтіли то ззаду, то спереду, килимова доріжка вилась та звертала, поки не зникла.

Дана летіла навіть у темноті. Затхлий, сирий, безлюдний запах, зрідка блискучі очки щурів, павучків в павутинні та химерні магічні візерунки їхніх слідів: відчуття загострилися, зір став ще чіткішим. 

Попереду виникали якісь двері, що відчинялися від впевненого поштовху, бо Дану нестримно тягнуло вперед оте відчуття джерела сили. Тепер вона мало хвилювалася про те, що їх варто за собою зачинити, переймалася іншим. Ось, зараз, тут щось буде!

І дійсно: гвинтові сходи виявилися майже такими, як уявляла!

Дана полетіла вниз все нижче, нижче, радіючи, що не потрібно спускатися небезпечними сходами без поруччя. 

Нарешті долівка, три ходи в різні боки. Дана знала, куди іти, хоч тепер джерело сили стало відчуватися  спокійніше.

В залі, куди вів темний коридор, було світло.

Згадалася магічна сітка. Дана пішла обережно, пильніше роздивляючись навкруги.

Точно, є пастка. Недбала, порвана внизу, в самому кутку, так, що в тілі пташки можна пробратися. 

Прийнявши третю форму і обережно, зіщулившись, під навіжений стукіт пташиного сердечка протопала крізь отвір в сітці, потім знову перетворилася в людину й про всяк випадок накинула невидимий плащ.

 Навкруги було тихо і пусто, магічне бачення нікого не показувало: сюди багато років ніхто не являвся.

Стіни з синьо-сивого каменю, що нагадував далекий вечірній туман, долівка гладка й рівна. Ні натяку на вишуканість, що панувала вгорі.  Прості бронзові свічники зі свічками, що горіли рівно і якось сріблясто,  ще чотири напівкруглих ходи в темну невідомість.  

По центру, на деякому підвищенні, кругла споруда, схожа на колодязь. Саме звідти відчувалася магія. 

Її джерело було потужним, але спокійним, навіть солодкувато-байдужим, ніби те відчуття наповненості, коли мета досягнута, а почесті вже навіть набридли. 

І зовсім не страшно навкруги,  немов нема  ніякої небезпеки. Повітря свіже, чисте; навіть марилась вода, її запах.

Дана зробила кілька кроків і …  зачепилася ногою! Роздався гучний противний дзвін, розрізав медитативну тишу і знищив її начисто.

Всього  одна мотузка, а стільки дзвону!

Ногу оповила темно-сіра, липка, вібруюча магія, приклеїлася до ноги і закам'яніла.

Дана застогнала.

"І що тепер  робити?! А може, як клин вибивається клином, так можна магію — магією?" 

Дана створила собі пів сніжинки з гострими кінцями. Спробувала надати їй  іншу форму, але не вийшло. Експериментувати ніколи: додала їй ручку, почала бити, потім пиляти. Кам'яна мотузка піддавалася, але дуже повільно. 

Дзвін все лунав. 

"Ні, це нестерпно!  Так важко і довго! Може, допоможе Роб?"

Що він з'явився, дізналась аж тоді, коли скинув хустку і проявився. 

— Ну і звуки! Ти де? — озирався на всі боки.

— Я тут, — Дана відкинула капюшон. — Попалася я. Допоможеш? 

…Пиляли обоє, старалися робити це швидко, з обох боків, майже синхронно під той докучливий дзвін.

— Як під музику, — усміхнулася Дана, змахнула з носа піт. — Я вже навіть знаходжу у цьому своєрідне задоволення. А як допиляю, буду просто щаслива!

— І я. За компанію, —  Роба помахав кистю.  Дзвін затих.

— О. Бачиш, як я вмію? — пожартував він. — Потрібно було раніше просто  змахнути кистю! А ми мучилися, слухали те неподобство. 

— Ага, ти прямо Роб Всемогутній! Тепер головне у нову пастку не потрапити. Підозрюю, вона тут не єдина, — Дана продовжила пиляти.

Благословенну тишу знов порушив  скрегіт, правда, звучав значно тихіше.

Залишалося ще трохи, це подавало надію. Зупинилися одночасно: Роб теж втомився. Коли хотів продовжити, Дана зупинила. 

— Тихо! Чуєш? Що це? 

— Нічого не чую.

— Шурхіт крил! Сюди летять Ворони! Саме тому сигнальний дзвін затих! — Дана швидко скинула плащ. — Сховай. Він не повинен потрапити до Грифа.  І сам зникни. 

— А ти? 

— Визволиш мене в слушний момент. 

Ледве Дана встигла показати, де куток без пасток, як з протилежного входу появились  Ворони  і Гриф у повній магічній формі. 

На фоні грубуватих стін підземелля й в оточенні чорних Воронів  виглядав дуже навіть велично.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.