Смерть для Анжа

Побачивши Дану, Анж дав знак своїм люфаунам, мовляв, відбій, і став людиною. Суворою, навіть злою людиною. Але всміхнувся ледь помітно. 

— Так от де  її світлість!  Ледве знайшли, — Він зробив кілька кроків, зупинився, схиливши голову вбік. —  Вітаю, Дано, ти примудрилася попасти в найнебезпечніше і найтаємніше місце Темних Гір. Хто тобі розповів про Колодязь? Як ти сюди потрапила?

— Я… Я заблукала. Ховалася від Воронів, і от… Звільніть мене, будь ласка, я за щось зачепилася.

— І це врятувало тобі життя, — Анж наблизився, на відміну від Воронів, які теж стали людьми, не розглядаючись по боках. Значить, він тут не вперше.  

"Який суворий"!

Взагалі-то Веляна попереджала про ігнорування, чому я дивуюся?"

— Ще пару кроків, і  тебе могло затягнути в Колодязь.

Анж підійшов ближче, глянув на магічний інструмент, що досі тримала в руці. 

— Дай це сюди. 

Дана протягнула, він пильно глянув на сніжинку, на надпиляну мотузку, потім в Данині очі.

— Я навіть не питатиму, звідкіля ця річ взялася.

— Не питайте! — погодилася Дана, зробила милі оченята. Спілкування з гірськими панянками не пройшло даремно. 

Не спрацювало. Анж не купився.

— Чопе, Таре! Тримайте її. Міцно!

Ворони й раді старатися. Напевно, на зап'ястях будуть синяки. 

— Варе, обшукай.

 Чоловік з більш чистим, ніж в інших Воронів, волоссям і з кількома перснями на руках почав облапувати де треба і не треба. 

Анж стояв незворушно навіть тоді, коли Дана сіпнулася й заїхала Вару по нозі за те "де не треба". У неї забрали сумку, зброю, з кишені витягли мішечок з землею один, другий. В одному, більшому, земля повторного використання, в меншому, пошитому з шовку, нормальна. 

Анж хмикнув.

— Перевір, — наказав Вару.

"Боїться забруднити королівські пальчики?"

— Цип-цип-цип! — покликав Вар, сіючи землю. На цей поклик, як по команді, підійшли решта Воронів, обступили з усіх боків, тримаючи напоготові зброю.

— І де люфлори? Нема люфлорів! — іронізував Вар.

Він дістав зі своєї кишені ще два мішечки, один Дана впізнала, то була земля Ромашки. Друга — Едель. То от у кого вона була!

— Не працює твій ґрунт, Дано, — сказав Гриф. — Віриш в казочки про доброту люфлорів, в те, що примчаться на допомогу? Наївна. Ми перевіряли, і не раз. Едельвейс тебе надурила! Їй байдуже, де ти, що з тобою. Вона просто боїться.

"Ще б їй не боятися! Ти не бачив, якою вона була до лікування."

Вар, щоб догодити королю і підкреслити зневагу до Дани, висипав землю Едель, потім взявся за землю Роба з витонченого мішечка.

Роб і так був тут, тому, звісно на  "цип-цип" ніхто не з'явився. 

— Носиш із собою казна-що! 

— А може, мені просто подобається носити це казна-що? —  Дана вперто задерла підборіддя. —  У кожного свій смак!

Вар засміявся. 

— На, грайся, носися, якщо тобі так подобається! — Вар кинув їй землю Ромашки. Дана стримала задоволену усмішку, глянула на Анжа. Він залишався, відстороненим. 

"Ігнорує."

Вже не докоряв, мовляв, я  одягав тебе в шовкові сукні, я  кидав до твоїх ніг Темні Гори, а ти!

 Король хмуро окинув ї сіру сорочку, хлопчачі штани. Сам на фоні Воронів в тряпчастій формі виглядав ефектно. Ні, він не тримав спину рівно, навіть руки засунув до кишень камзола. Але одяг його був бездоганно, контрастно білий, ще й  з новою срібною вишивкою. 

"Ліона перейняла  мій стиль."

 Вар  витрусив вміст сумки, по долівці калатнули важкі підошви  запасного взуття, розстелився пом'ятий плащ, з кишені викотилася дика грушечка, як на зло, маленька й однобока. Як остання крапочка в падінні репутації її смаку перед "його бездоганністю" Анжем.

Вар все перевірив, підвівся.

— І тут нічого цікавого. 

— Звільніть її світлість, — кинув холодно Гриф.

Дана поспостерігала за тим, як це звільнення відбувалося. Вар просто торкнувся мотузки перснем з бірюзовим  каменем, і вона знову стала звичайною; далі перерізав ножем.

Дана опустилася навпочіпки, заходилася збирати свої речі. 

Анж присів поряд. 

— То чому ти тут? — в холодному голосі чулася загроза. Брехня не пройде.  Дана вирішила бути щирою.

— Звідси було чутно магією, — сказала тихо. —  Я спочатку йшла, а потім з'явилися крила, полетіла. Я скучила за магією, за польотом…

Анж з незрозумілим виразом обличчя стиснув губи, перехопив незграбний чобіток, але Дана не дала його вирвати, по-дитячому притулила до грудей.

— Яке дурненьке дівчатко! — сказав Вар. — Але гарненьке; віддасте її потім мені? 

Анж глянув на Ворона.

Лише королі й коти можуть дивитися знизу так, ніби вони вище. Вар замовк,  глитнув.  

Гриф повернувся до Дани і мстиво сказав:

— Може, й віддам. Потім. Дівчатко дійсно гарненьке.

Від того, що про неї говорили в третій особі, стало страшнувато.

 Анж накинув магічний заслін.  

— Грубий одяг лише підкреслює  тендітність і ніжність шкіри дурненького дівчатка, — протягнув руку, провів по щоці. Дана подалася назад: крізь суворість Анжа проривався спалах сильних, нестримних почуттів.

 — Дівчатку не подобається напівтемрява і розкіш? Ну що ж, матиму її серед каміння, під чистим небом, серед білого дня… —  очі сяяли від мішанини злості, образи й бажання володіти.

— А серед темної ночі? — запитала Дана і прикусила неслухняний язичок. Погляди схрестилися, як мечі.

— І серед темної ночі!  — Гриф сердито зняв магічний заслін. Склалося враження, що він знає, що каже, і з залежністю від Темних Гір невдовзі буде покінчено.

Дана трохи злякалася цієї його впевненості, але знаку не подала.

Обоє  гучніше сопіли носами, близький безпосередній контакт очима збуджував нервове напруження, і немов додавав сил. Дана вперше пізнала насолоду давати відсіч гідному супернику. 

В залі знову різко, аж крикливо задзвеніло. 

Роб! От дідько, попався!

Дана зробила мимовільний рух до нього, і її тут же знову схопили за руки. Наче стрілка, що вказує напрям, по більш світлій підлозі протягнулася темна затверділа мотузка, лише в тому місці, де застряг Роб, обривалася.

Грифа від Дани як вітром здуло. 

Ворони обступили невидимого Роба з усіх боків. 

—  Це хтось у невидимому плащі.  Просто зніміть, — зробив Анж граційний напівкруглий  жест угору, — і буде видно, з ким маємо справу.

— Ти впевнений, що хочеш побачити свою смерть? — якось глухо прозвучав голос  Роба. Домішок гіркоти в його голосі пах чистою правдою.

Анж зрозумів, що це не Хор.

— Хто ти? — запитав владно й насторожено.

— Я твоя смерть, — повільно прорік Роб. —  Накажи нас з Даною відпустити, і я залишу тебе живим.

Ворони завмерли. Дана помітила мимовільний рух Вара, який дійсно  був готовий його відпустити. Але не Анж.

— Чому стоїмо? — підняв брови і дав знак рукою: — Вперед!

Ворони виставили наперед мечі, боязко ступили крок.

"А Роб-то не в плащі, а в хустині! Дідька два знімете!"

І дійсно, Роб вправно вибив меча з рук в першого, хто насмілився чи то штрикнути, чи то підхопити плащ,  другого поранив.

— Так нечесно! — вигукнув котрийсь з Воронів.

— А смерть нечесна, — повчально відповів Роб.

Ворони боялися. Анж сам вийняв меча. 

Дана глянула на Вара, який вигідно зупинився біля мотузки, що впіймала Роба. Вирвалася з рук Тара, котрий, як і всі, направив свою увагу туди,  де  дзвеніли, схрещуючись, мечі,  зробила Вару підсічку, навалилася зверху, Ворон упав, гучно вдарився головою до долівки, лайнувся. Дана скористалася миттю, притисла  руку з бірюзовим перснем до закам'янілої мотузки; мотузка стала звичайною, трохи натягнулася. 

Поки Анж оглянувся, Роб її перерубав. 

Ура, звільнився! 

Знову дзенькнули мечі. 

Тар схопив Дану за руки, підвів, відтягнув від Вара.

Роб попав Анжу по плечі. Камзол залився кров'ю. При її виді Ворони, як дурні, кинулися на Роба. Всі разом, навіть Вар; це виглядало моторошно.

Дана смикнулася, але Тар тримав міцно. Тепер вона бою  не бачила, але, судячи з лайки, викриків і звуків падіння, Роб майстерно відбивався.

— Сітку, — скрикнув Анж, стискаючи поранене плече. 

Кидав Вар. Ворони шугнули в сторони,  сітка упала на  Роба в випаді і застигла, повторивши його контури. Мить чекання, і  в її отвори тут же впилося зо два десятки мечів!

Дана закрила очі. Відкрила, коли почулися розчаровані вигуки. 

Мечі Воронів виймалися  чистими: вони пронизували пустоту!

Роб же виник на своїй розсипаній землі поряд з Таром, зацідив  в пику. Той упав.

Дану за руку схопила тепла долоня. 

— Куди тікаємо? 

— Туди, звідки з'явилися Ворони!

…В проході з'явилася ще одна зграя люфаунів в чорному.

— Тоді до Колодязя! 

— Дано, ні! — вигукнув Гриф. Виглядав зляканим, в рисах обличчя вперше побачила схожість з Ліоною. Камзол знову був чистим, слід від порізу зшила срібна в'язь. Просто на очах вона щезла, Анж, абсолютно здоровий, зробив крок до Дани, яка вже ступила на першу сходинку. — Зупинися!!! Я б не став тебе брати силою!!!

— Звісно, не став би! — гаркнув Хор.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.