Бібліотека

Дана забігла в палац з двозначним настроєм. З одного боку, відчувала, як тріщить під ногами умовний тонкий лід, а з другого, вірила у свій успіх і покладалася на швидкість. Ніби чула, як вистукує секунди невидимий внутрішній годинник.

Дивно і неприємно було знову опинитися в розкішних стінах палацу після того, як розкрили її суть і заміри, ну і після  невизначеної  поведінки Анжа, що породжувала суперечність і нелогічні докори сумління.

Дана мчала по коридору зі швидкістю на грані пристойності, однак, виявляється, тутешні панянки уміють поспішати ще крутіше, бо Веляна примудрилася наздогнати її  і йти поряд з найзвичайнісіньким спокійним виразом обличчя, ще й незасапана.

— Місце сили, — приступила вона  одразу до справи, — у кожного своє. Але є одне загальне, про яке мало хто підозрює, дія тримається близько доби. Це бібліотека, спробуй знайти свою книгу. Зараз буде поворот, крайні двері поаворуч. Поспішай, Анж наказав припинити шити твої сукні. А вони тобі так пасували б! — прорвалася крізь спокій Веліна досада. Дана усміхнулась: кому чого жаль! — Але це не важливо. Гриф, наскільки я його знаю, буде тебе ігнорувати, чекай Воронів і переселення в... не знаю куди.  Твій поворот.

Веляна пішла прямо, а Дана звернула в бібліотеку.

Навіть від дверей віяло чимось особливим, хоча вони були такі ж, як інші.

Відчинила і застигла.

Так, вона відчувала ту солодкувату вібрацію, про яку казав Хор.

Відмерши, Дана поспіхом зачинила двері, повільно рушила вперед. Тут пахло деревом і книгами. Справжніми; це вже не був штучний аромат, як від усього в Темних Горах, а справжнісінький, рідний, знайомий. Здається, сто літ минуло з того часу, як покинула стіни сиротинця, в бібліотеці якого, набагато меншій, панував подібний, але все ж не такий виразний запах.

Стелажі тягнулися рядами в глиб просторої кімнати, Дана направилася до них, лиш мигцем глянувши на затишне кубельце з напівкруглим м'яким диваном  та мармуровим каміном з магічним полум'ям.

Її тягнуло до книг, і вона йшла, рада, розгублена, захоплена  і трохи розчарована від того, що не зможе прочитати все це багатство, що так пізно дізналася про це місце.

Сяйво магічних свічок злегка колихалося, м'який килим робив ходу нечутною. Повна тиша. Погляд ковзав по книгах, кожна з них таїла в собі свій невідомий світ, спокушала взяти в руки, розкрити, але Дана ішла далі.

Магія поверталася, відчувала це. Зір став ще гострішим. Змахнувши кистю, змогла випустити кігті, магічне бачення теж почіткішало. Зовсім недавно тут була (а може, й досі є) Дільяна, люфаунка з мінімумом прикрас, трохи пізніше — Грянка. Дана звернула в паралельний ряд, пройшлася. Солодкувате тремтіння наростало.

І вона знайшла її — свою книгу!

Звичайна чорна палітурка, золотисті букви.

"Ріка весни".

А в книзі — поезія.

"Все виправляється негадано-неждано,

вже інші я, обставини і ти..."

Дана завмерла, читаючи.

Немов пила воду у палючу спеку.

"...я помічаю у твоїх очах

святу любов, що виросла, мов квіти,

на благодатних вижданих ґрунтах..."

Магія вливалася в тіло і душу приємним свіжим потоком, він все тік і тік.

"...Ти сам підходиш, ти до болю гарний:

любов дарує світу досканалість..."

Згадалася легенда про Іскрицю та Буревія, коли вони зустрілися після розлуки. Саме момент перед їхнім поцілунком передував народженню земної магії. І весни у Лузі.

Сторінки шаруділи, час ішов, Дана читала.

— І що ти тут бачиш?  — несподівано запитала Дільяна майже над вухом. — Тут же темно.

Дана здригнулася, закрила книгу.

— Не так вже тут і темно, магічні свічки ж горять.

— Не лякайся, — хмільно засміялася люфаунка. — Просто на дивані зручніше. І світліше там. Ходімо.

В її руках теж була книга з яскравою обкладинкою. Дільяна знову поманила рукою, прийшлось відправитися за нею. Коли і як Дана зайшла в бібліотеку, ніхто не бачив.

Можливо, вдасться деякий час  почитати; чим сильнішою буде магія, тим краще у її ситуації.

Дана пірнула в м'яке сидіння, Дільяна вмостилася поряд. Магічний камін віяв спокійним теплом, грав теплими мерехтливими відблисками на темно-зеленому платті Дільяни і майже не помічався на персиковій розкоші Дани.

— Тут так тихо, — констатувала, знову відкривши книгу.

— Так, це місце не користується популярністю, — Дільяна помахом руки левітувала собі келих з білим вином, пригубила. — Ти читала "Пісню закоханих сердець"? Я вже п'яту книгу з цієї серії  починаю.

Дана підвела погляд і сахнулась: перед нею у повітрі теж висів келих з вином!

Дільяна трохи хрипло засміялась:

— Візьми, бо упаде. І нікому не кажи, Гриф не любить, коли я користуюся магією.

— Чому? — Дана взяла келих і продовжила читати.

— Тому, що від неї тупіють.

— А.

Дані не хотілося тратити час на розмови.  Сподівалася, їй дадуть спокій.

А магія поверталася.

Вперше вона пробудилася, коли в її плече вп'явся болт Хора; відчуття прийшло одночасно з болем і страхом, тому не могла своєчасно повною мірою оцінити свій скарб. Мало того, вона його ігнорувала, заперечувала, не хотіла. Хоча завжди мріяла про білі крила. Хотіла бути Лебідкою...

— Чому не п'єш? — запитала Дільяна.

— А ти чому не закушуєш?

— Тому, що не можу переміщати те, чого нема в цій кімнаті. Вино ж я заздалегідь тут приховала. Хіба що... Що у тебе у кишені?

О Іскрице! Дільяна левітувала її грушечки! Вони зависли напівкруглим віночком.

— Можна? — кинула питання явно для годиться, бо одна з грушок вже і так полетіла до неї.

Ну і нахабство! Але куди подінешся?

— Стоп!!! Не поспішай! Отак умієш? — Дана взяла одну грушечку, обробила магією. — Так смачніше.

— Так, умію, — Дільяна повторила Данину маніпуляцію, надкусила.

— Ммм. Дивний смак. До вина підходить. Тільки... Що це? Що зі мною?!

— Тобі погано? — насторожено підвелася Дана.

— Ні, навпаки... Мені дивно.

Відчуття знайоме, але забуте.. 

"Протверезіла нарешті"!

Дана підійшла, забрала в неї келих, поклала на стіл і знову присіла на диван.

— Ти теж нікому про моє пригощання не кажи.

Дільяна кивнула:

— Домовились... Не можу згадати, коли й від чого я почувалася подібним чином?

— Можеш їсти грушечки по одній в день. А зараз я читатиму; ти не заважай, добре?

Дана продовжила читати.

"Ти забутий давно

дракон озерний,

знов сховався на дно.

Боїшся тернів?"

Якась дивна стисла казка з прихованим змістом. Дана дочитала вірш до кінця, закрила книгу, трохи посиділа під враженням польоту до зірок. І дійсно, що дракону терни?

Згадала свою реальність, усвідомила небезпеку. Наразі їй потрібно не до зірок, а навпаки, спуститися у підземелля. Ну що ж, на все свій час, у кожного свій шлях до мрії.

І Дана почала непомітно творити сніжинки.

Послала до дверей, заблокувала їх своїми творіннями.  Красиво, проте Дільяна, котра то читала, то думала, може помітити. Потрібно змінити золотисту фарбу на безбарвну... Вийшло!

Тихо випустила крило, сховала. Здається, третю форму теж можна спробувати.  Лише сховатися між стелажами.

У двері грюкнули.

— Відчиніть! — почулося каркаюче. Ворони!

Люфаунка підхопилася з місця, але Дана її зупинила.

— Дільяно, ані руш! Тобі подобається моє плаття?

Вона розгублено кивнула. Виглядала якоюсь дивною, спантеличеною та настороженою. Не може звикнути до стану тверезості?

— Тоді я його залишу, а сама створю портал до подруги у Великім Лузі.

— Портали ж неможливі!

— Ага, а від магії тупіють, — з'єхиднічала Дана.

— Відчиніть негайно! — повторився грюкіт.

— Портали можливі, але при перенесенні плаття пошкодиться, Веля засмутиться. Але якщо ти таємно передаси їй мої речі, вона пошиє для тебе  чудові сукні.

— Для мене Веля не шиє суконь,  — скривила губи Дільяна. — Ворони по тебе?

— Так, милість Анжа минула.

Дана не мала часу на розмови, підвелася з місця, рушила до стелажів, кинувши на ходу:

— Веля пошиє тобі сукні, от побачиш. За мною не йди й нічого про мене не розповідай. Закрий очі, рахуй до десяти!

Дана сховалася біля стіни, запустила процес сповільненого знищення магічних сніжинок, а потім перетворилася в пташку. Як вдало сьогодні одягнулася в ритуальні речі! Бо залишене плаття Дільяна могла б зрозуміти, а все інше навряд.

Дана заховалася за книгами в темному кутку.

Вона не бачила, як Дільяна підійшла до її одягу, лише чула. Чула і те, як відчинилися двері і в бібліотеку ввірвалися Ворони. Дільяна на їхні питання відповідала роздратовано, мовляв, так, хтось заходив, виходив, але саме читала і не цікавилася, хто. І взагалі їй байдуже до того, кого і чому вони шукають.  Один з Воронів пройшовся між рядами, але Дану не помітив.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Марія Пітішкіна
03.12.2022 11:52
До частини "Бібліотека"
Спойлер!
Дана сіє зерна протистояння Анжу в особі Дільяни)) хтось для таких цілей використовує підкуп, а вона тверезість! Так можна було б і інших до грушок привчити.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше