Пустка

Дана летіла вслід за Хором над  лисими пагорбами та напіввисохлими річками. Про сліди від Гримуару залишились тільки згадки, і від того жалісно стискалося її маленьке пташине серце.

Але одночасно ловила себе на тому, що почувається щасливою. Тому, що летіла, тому, що літати — її доля, тому, що знайшла свою справжню суть.

І ще тому, що попереду — Хор.

Він особливий. Так, він не надто високий, русявий і кароокий, як вона сама, — нічого спільного з Лебедем, про якого мріяла. Але присутність Хора дивовижно змінювала чіткість і яскравість неба, підкреслювала його безмежність і бездоганну блакить, додавала гостроти відчуттям і заставляла усвідомити важливість кожної хвилини життя.

Не так давно він розповідав їй про спільний політ, про піке Соколів.

Дані здавалось, оця мандрівка до Храму Істини уже  є отим піке. Вона не могла сказати напевно, що буде завтра, де вони будуть. Але вірила, що тримає це прекрасне життя своїми крилами. І не лише своє, і не одна вона.

Хор, немов відчувши щось, оглянувся, заждав її; летіли разом, близько - близько.

Цікаво, де наразі Іскриця та Буревій?  В заблокованому люфлорським артефактом Гримуарі? 

Не видно їх, не чутно; з'єдналися й затихли. Що значить час для богів? Вони вічні. Може, відпочивають, бо ж фосфорний камінь довгий час витягував їх силу.  А може, вони також знаходяться у своєрідному  піке? Щоб потім стрепенутись і злетіти — сильнішими, добрішими, гарнішими?

Внизу потягнулися піски, скали. Сонце схилилося на захід.

Хор дав знак летіти до невисокої гори, що виднілась під поповнілим блідим місяцем. Дана приземлилась поряд з Хором  на теплому камені. Оглянулась навкруги. Недалеко вигнулись і завмерли кількома витонченими дивними знаками сухі дерева, вірніше, те, що від них залишилось; на гілці крайнього гігантським червоним плодом зависло західне сонце.

"Перетворюємось?" — глянула на Хора.

"Зарано. Втомилась?"

"Трохи", — збрехала Дана.

"Відпочинь, я тим часом пошукаю місце для ночівлі". — Сокіл злегка кивнув головою на північ і полетів.

В третій формі Дана нічого не боялась. Немов спокій, розсудливість, сила та швидкість додавались у характер разом з  соколиними крилами.

Зі спокійною цікавістю дивилась, як заворушився пісок біля однієї скали, як звідти повільно висунулись пухнасті  головогруди величезного тарантула. Мутованого, лиш оддалік схожого на звичайного. Дана нарахувала четверо очей. Павук помітив її, поповз назустріч. Почулось легке цокання, — це з лап висунулись кігті. Дана так і сиділа на вершині гори. Павук  підповз ближче, завмер, невідомо за ким спостерігаючи, бо не повернув голови, хоч на півночі летіла зграя Воронів в магічній формі. І тут літають!

Коли вперше побачила їх по дорозі в Пустку, злякалась. Однак ніхто не звернув уваги на двох звичайних Соколів - пташок, вони навіть деякий час летіли неподалік в одному напрямку. А згодом зовсім перестали зважати на Воронів і летіли, летіли, летіли...

Першого ж вечора Хор запропонував показати, як тримати меч, та Дана від втоми ледве на ногах стояла. Хор і сам був не в найкращій формі; якби, не приведи Іскриця, хтось напав, навряд чи зміг би гідно захищатись.

Тому ночували з люфлорами. Ромашка формувала намет та захист, а Роб, як стало відомо, доволі непогано вправлявся з мечем. Зі словами також: Надіна, та поранена і вилікувана Кажаниця, з якою розмовляв до ранку, вдаючи присутність Дани тим, хто, може, стежив під вікном, за його словами, тепер мусить передивитися свої погляди на життя, а головне, обіцяла послугу. За те, що відпустив.

Тарантул зробив ще кілька кроків назустріч. Тепер, коли Ворони віддалились, вся увага його належала Дані. Павук чимось нагадував вовка. Одне його око  постійно було примруженим.

"Привіт, створіння Пустки. Я тебе не боюсь", — транслювала поглядом. Відповідь не почула: повернувся Хор,  застережливо крикнув. Дана зірвалася в політ, наблизилась до нього;  він показав, куди летіти, згодом приземлився просто на пісок біля високого бархана, прийняв людську подобу.

— Ми ночуватимемо на відкритому місці? — здивувалась Дана, теж перекинулась,  втомлено присіла на землю.  Тепла, аж гаряча.

— Так, це ризик, однак біля скель ще більше  непрошених гостей. Як тобі Тарантул? — Хор роззирнувся на всі боки.

— Волохатий. Не знала, що павуки такі. — Дана потрусила землі  Ромашки і Звіробоя. На білому піску появились її темні сліди.

Сонце тим часом вже торкнулось горизонту, стало прохолодніше.

Хор дістав нарізки сухого м'яса — залишки шикарної вечері, яку забрали з собою.

Дана порилась в сумці, знайшла сухарі; деякий час мовчки їли, потім запили теплою водою.

На ще синьому небі засяяла зірочка.

Ромашка не появлялась.

А пустеля оживала.

Мимо два жуки, величиною з собак, діловито прокотили гнойову кулю, залишаючи шлейф специфічного амбре.

— Ти затикаєш носа, а для скарабеїв це справжні пахощі.

— А я думала: чим харчуються  величезні павуки? А величезні павуки їдять величезних жуків!

— Ще запитай, хто залишає для них такі купи гною?

— Навіть боюсь уявити того, хто це робить.

— І як, — хмикнув Хор і перемкнувся на іншу тему: — Хтось таки підслухав нашу розмову, бо Ворони летіли в напрямку Соколиного Гнізда, — Хор обійняв Дану за плечі. Стало тепліше. — Раніше там жили люфауни Соколиного роду, тепер — лиш люди і звичайні  птахи. Я цікавився тим місцем; Гриф теж. Дуже часто помічав, що він дивився на Зоряну саме в бік Гнізда. Немов чатував на спалах.

Від теми розмови у Дани пішли мурашки. Соколи. Батьки і родичі, яких ніколи не знала... І Хор не знав.

Можливо, Анж здогадувався, що Хор не все йому розповідає, і жалкував, що жорстокий батечко забажав знищити Соколів повністю, бо не завадив би мисливець, більш покірний і менш розумний, ніж той один, котрого Анж тримав при собі.

— Однак в Соколиному завжди панувала тиша, — продовжував Хор, голос став трохи хриплим. — Люди, що жили в напівзруйнованому замку, просто обробляли землю та з перемінним успіхом саджали сосонки, червоні верби й берізки, щоб зупинити просування Пустки.

— Цікаво було б зазирнути в той замок, — призналась Дана.

— Не тепер. Досі нам удавалось бути на крок попереду Грифа, та наша непередбачуваність вже, напевно, йому набридла. Якщо попадемось ще раз, вибратись буде складніше. Сподіваюся на швидкість, вона нас ще не підводила.

Хор замовк. Дана подивилась в бік темних скель і помітила три з половиною ока, що злегка світилися зеленню: одне знайомо примружене.

"Не підходь. Іди геть", — послала думку павуку.

Тарантул віддалився.

— І  раз вже заговорили про Грифа, візьми. — Хор порився в кишені, протягнув їй дику грушечку, другу взяв сам, надкусив. Попри густішу темряву, Дана бачила, що він посміхнувся; надкусила і собі, але тут же виплюнула.

— Фу, гидота яка! А ти навіть не скривився!

— Правильно, не скривився, я досвічений. Звик. Але зазвичай справжня гидота має якраз гарний смак. — Хор протягнув ще одну, уже коричневу, м'яку.

Дана довірливо взяла.

— А ця — навіть солодка, — констатувала.

— Так. Сонячне проміння та час змінили її смак. Однак грушка залишилась грушкою. Якщо колись доведеться скуштувати гіркоту, оброби її магією, матимеш трохи інший, ліпший смак.

— Якби ще з людьми можна було так, — зітхнула Дана, підняла голову. На небі запалювалось все більше зірок.

— Можна, та часу і душевного тепла на це потребується більше. Хоча добра усмішка та увага до людей ніколи не зашкодять, — сказав лагідно і трохи посмутнішав: — Але пам'ятай, що завжди буде хтось, хто намагатиметься змінити й тебе.

— Щоб скуштувати?

— Угу, — засопів носом Хор.

Він знову став напруженим, трохи сердитим.

Дана не розуміла, що з ним часом відбувається, чому його дихання змінюється, він нервує, намагається відсторонитися.

Можливо, тому, що вона в штанях і він знову не бачить в ній дівчину?

Поряд проповзла велика ящірка, Хор мимоволі стиснув меча, притулив Дану до себе. Це заспокоїло. Можливо, на спільний політ він запросить іншу, але вона йому небайдужа. Ну, хоч так. Дана зітхнула.

Появилась Ромашка злякала застиглу було ящірку шурхотом сукні і шепотом заклинання, до якого сходу приступила.

— Я принесла вам свіжих пиріжків і холодної води! — повідомила по закінченню.

— Ви забарились, бо годували Роба, щоб нас не об'їдав? — Хор узяв воду, протягнув Дані.

— Чому ти так думаєш? — В темноті постать Ромашки в пишному платті здавалася молодою.

— Це було б правильно і логічно, — Хор напився води, взяв пиріжок. Дана теж. З яблуками, ммм...

З'явився Роб.

— Робе, пиріжки будеш? — протягнув йому Хор один.

— Ні, дякую, я вже наївся.

Хор переможно хмикнув.

Небо всіялось рясними зорями, місяць ще більше набрав блиску. Страшно захотілось спати. Ромашка знову зашепотіла заклинання, формуючи намет.

— Дай сюди лляний плащ, — попросила, закінчивши. — Я придумала одну штуку!

Плащ прив'язали на так званому даху. І намет став невидимим!

— Тільки б ніхто випадково не зачепив, — промовила Ромашка, лягаючи поряд з Даною.

— І не засік звуком, — вставив Хор. — Кажани можуть...

Дана заснула одразу, навіть не дізнавшись, чим закінчиться фраза.

Проснулась від метушні.

— Хоре, лови її, а то сховається у пісок! — кричала Ромашка.

Дана виглянула з уже видимого намету: по піщаному бархану, широко розставляючи лапи, мчала ящірка, на ній тріпався їхній плащ. Хор в тілі птаха летів за нею. Ящірка пірнула в пісок, Хор вхопив край плаща. В дзьобі Сокола залишився кусок тканини, а ящірки з плащем вже не було видно.

Хор перекинувся людиною, присів, дивлячись магічний слід, потім пішов.

Дана злетіла в небо птахом,  закружляла над ним. Хор дістав меч, штрикнув пісок. Звідти стрімко появилась роззявлена паща. Несподівано велика, червона, страшна!

Хор блискавично рубонув раз, другий. Відсічена голова пару раз перевернулась і зупинилась. Хор занурив руку в пісок, дістав, на щастя, не забруднений кров'ю плащ, потім тіло ящірки, кинув поряд з головою.

Артефакт мав жалюгідний вигляд. Хор просилив пальці крізь його дірки, поворушив ними, зітхнув, закинув на плече і повернувся до намету. Дана злетіла в небо. І помітила Воронів!

Над пустелею рознісся її тривожний крик; та було пізно:  вони вже летіли в їх бік.  Ромашка, Звіробій і навіть намет одразу зникли. Хор сів, накрився плащем, але невидимим не став. Що щось не так, він таки зрозумів, бо Дана ще раз крикнула, та й Ворони цілеспрямовано летіли до нього.

Хор продовжував сидіти на бархані під дірявим плащем. Дані ж показав жестом летіти звідси; вона опустилась на скалу неподалік.

Плащ не прикривав невидимістю, однак робив добре діло тим, що готував добрячий сюрприз Воронам, котрі повільно підходили вже в людській подобі.

Хоча вони й полювали на Хора і тримали напоготові зброю, не чекали, що завше охайний мисливець розслаблено сидітиме у рваному плащі. Також не чекали, що різко відкине капюшон і першим кинеться в бій.

Серце Дани знову стислось, уже від страху.  Один проти п'ятьох! Тому що шостий полетів повідомити Зграю.

На допомогу прийшов Звіробій, котрий з'явився на вчорашній своїй землі одразу з оголеним мечем.

Хвилька здивування крайнього праворуч Ворона  коштувала йому життя. Другий теж уже валявся на піску, зігнувшись і волаючи від болю. Данин пташиний слух вловлював неприємно гучний брязкіт сталі, навіть здалеку було чутно запах крові. А хто ще його чує?

Роб узяв Воронів на себе, а Хор  вистрілив з арбалета у втікача, та він продовжував політ. Хор перекинувся птахом, кинувся навздогін.

Виявляється, він може літати дуже швидко — відстань між Хором і Вороном стрімко скорочувалась. А потім Дана здалеку спостерігала, як відносно мала пташка каменем упала на надто живучого монстра. Ворон упав на пісок, але піднявся. Хор перетворився на людину і не дав йому злетіти ще раз. Знову забрязкала сталь. Дана оглянулась: Звіробій уже мав лише одного противника. Проте зі скель підкрадався Тарантул. Дана метнулась до нього, загрозливо крикнула. Павук зупинився, підійняв дві  передні лапи вгору, мов показуючи чи то "здаюсь", чи то "я з вами", тим часом двома іншими вирвав з живота дві гострі колючки-шерстинки і кинув у Ворона. Той обм'як, опустився на коліна, а потім звалився на землю.

Звіробій витер піт, павук відповзав.

Хор повертався на фоні золотистого диска східного сонця і єдиної перистої хмаринки; мечі були сховані, біля ніг здіймався пісок, зірваний несподіваним вітром.

Дана злетіла до свого Сокола.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Гальченко Сергій
19.10.2022 19:36
До частини "Пустка"
Спойлер!
Добра показана сценка з бійкою з Воронами. Павук приємно здивував, допоміг героям, а не їх ворогам. Цікаво що далі.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше