Нащадки Соколів

— Дід Митрило! Дід Митрило! — лунав знадвору дзвінкий  голос. 

Дана витерла мокрі руки, вибігла у двір. 

У воротях стояв худенький хлопчик з нерівно обстриженим чорним волоссям. Довгий чуб закривав одне око, друге сторожко дивилося на Дану.

— Привіт. Митрило полетів у справах, я за нього.

З-за рогу, обтрушуючи пил, вийшов Хор. Дана показала, як орудувати її металевою сніжинкою, і Хору це вміння так сподобалося, що тепер він вже пів дня деренчав, обтісуючи камені.

"Старе до старого, нове до нового, — казав він. — Поки коштів на за закупівлю будівельних матеріалів обмаль, реставруватимем з того, що маємо."

Гість, помітивши Хора, направив здивоване око вже на нього. 

З вікна виглянула Ромашка, підморгнула; хлопчик провів рукою по лобі, чуб ненадовго заправився за вухо, явивши ще одне захоплено-здивоване око.  

Дана привітно усміхнулася.

— Ви… Ви останні! Це, це ж чудово! — хлопчик  гигикнув і … втік, зник у рові. Через хвильку він, як вправний павучок, уже вибирався з нього по ту сторону, час від часу оглядаючись назад, і, схоже, так само гигикаючи.

А потім залопотів ногами з пагорба до села, що виднілося внизу дахами хат, чорнотою зораних городів, сивиною голих дерев і кривульками давніх руїн. 

— Побіг повідомити всіх. Навіть не познайомилися, — зітхнула Дана.

— Нічого, встигнемо. Він скоро повернеться, і не сам.

І дійсно, незабаром на дворі біля замку топтався нарядний народ. Той самий хлопчик уже був у новій, теж вишитій сорочці, коси зв'язані у смішний хвостик, поряд кілька коротко підстрижених товаришів, жінка в яскравій хустині з хлібом, друга з куркою в руках, сивий чоловік з кошиком яблук. Він виступив наперед.

— Доброго дня, Соколи! Ви ж Соколи? 

— Так, — Хор обняв Дану за плечі.

— Я Трохим! — чоловік подав Хору руку. Хор потис її.

— Хор. А це — Дана, моя наречена.

— Юрко! — простягнув свою долоньку хлопчик, їхній найперший гість. За ним потягнулися його друзі, потім всі чоловіки.

Жінки й дівчата підійшли до Дани, одна протягнула хліб, друга банку з варенням, третя спитала, де можна випустити курку, так, щоб не втекла. 

Дана сказала, що не знає, де.

— Потрібно знайти якусь кімнатку, а вхід загородити дошками! — порадив один знавець років п'яти. І пообіцяв сам знайти щось відповідне. Дана усміхнулася, запросила всіх проходити. Жіночо-дитяча половина швидко розбалакалася, оглядаючи замок, імена називали поміж зауважень, питань і відповідей, Дана швидко всіх запам'ятала. Чоловіки рушили до купи обтесаного каміння, жінки пройшлися до прибраних і неприбраних зал і кімнат. У Дани одразу появилися добровільні помічниці.

Коли повернувся Митрило з покупками, комора уже і так була наповнена картоплею, капустою, красувався ряд банок з варенням; коло курки, місце якій знайшов той самий малюк, появилася друга і півень.  До вечора завдяки нежданій допомозі було прибрано ще чотири кімнати, у залі з каміном появився стіл і стільці, а скромна раніше купа обтесаного Хором каміння стала досить великою. 

— Наразі ще нема всіх у селі: багато хто біля Пустки, одні саджають дерева, інші возять їм воду. От, дощу б туди зараз! 

Хор глянув на Дану. Вона ледь помітно всміхнулася.

"Завтра зранку."

— Ви, Соколи, що треба, кажіть, не соромтеся. Чим зможемо — допоможемо, — казали на прощання гості.

На другий день, як і планували, Хор і Дана перекинулися птахами і полетіли на схід, до кордону Пустки. 

Висаджені сосонки, берізки та дубки звивалися сіро-буро-зеленою смугою, над якою висло сивими хмарами важке небо, однак дощем поки і не пахло.

Дана і Хор направилися туди, де стояли підводи з бочками, чулися голоси, дзенькіт лопат, фиркання коней. 

При їхній появі в посадці розлетілися й затихли місцеві птахи. Висока худа жінка перестала працювати, оглянулася навколо. Здавалося, вона поглянула просто у вічі, хоч Дана сиділа досить далеко на гіллі. 

"Теж має гострий зір"? 

Відлетіла чимдалі, Хор за нею.

Перекинулася, біля уже доволі товстої сосонки. Поряд трохи тонший дубок, густі кущі відомих і невідомих порід. Земля густо всипана опалим листям.

— Ех, випровадив би нас Петрон раніше, тут уже росли б гриби! 

Дана оглянулася, потім крутнулася, задерши голову. Дерева крутнулися разом із нею. Звідусюди доносився приємний деревний  терпкуватий і хвойний аромат.

— Ех, посадили б цей лісок раніше, деревину на відновлення Соколиного Гнізда не замовляли б аж з Великого Лісу, Так і кортить підігнати ріст сосонок магією. Однак як подумаю, що станеться з будівлями та садами Темних Гір, коли купол зникне, це кортіння вмить щезає Краще вже зачекати, — Хор теж поглянув навколо, зачіплюючись поглядом за найтовстіші дерева. Раптом він застиг.

— Що сталося? 

— За нами стежить сокіл. Знайомий, до речі, птах: ми уже зустрічалися.

Навкруги стало тихо, навіть вітерець у верхівках застиг. 

— Викликай дощ, не бійся. Сокіл привітний. 

Дана дістала смарагд. Пішов дощ. Прийшлося сховатися під плащами.

— А люди хоч взяли, чим накритися? 

— Ходімо, побачимо. Летіти не будемо, чула, пташки затихли?

— Так. Щось раніше я не помічала, щоб нас так шугалися, — Дана пробиралася попереду, притримуючи гілки, щоб не хльостали Хора, що йшов позаду. 

Раптом він її схопив, притис до себе, закрив долонею рот. 

— Тихо. Тут Миші. Зараз обережно перекинься в пташку, порахуй їх. 

Дана кивнула, злетіла.

"Троє".

В старому одязі кольору опалого листя, погано помітні. Один виріс в розмірах, набувши магічної форми, і вже ламав кущі, направляючись до людей, що через дощ кинули роботу і поспішали до підвід. В небі пронизливо закричав сокіл, заіржали коні, кинулися тікати. Хтось схопив їх за віжки, зупинив. Радісний гул голосів змінився тривожним, люди збилися докупи. 

В посадці перетворилася в монстра ще одна Миша, потім наступна.

Перша показалася людям. Чоловіки вихопили зброю — короткі, як у Хора, мечі, затулили спинами жінок. Монстр ступав, ламаючи через один саджанці.

У лісосмузі почувся тріск, возіння, — Хор прийняв магічну форму, взяв на себе двох Мишей. Дана кружляла, літала то туди, то сюди. Дерева заважали бачити те, що відбувалося в посадці. У Хора була перевага —  міг літати. На якусь мить майнув крилами над верхівками дерев, спікірував вниз. Роздався противний писк, тріск, звуки ударів. Монстр на полі зупинився, оглянувся. Був уже близько до людей; люди лаялися, коні непокоїлися іржали. Дана кинулася до них, приземлилася в магічній формі, миттю створила навколо людей і коней захист. Лайка змінилася аханням.

"Сподіваюся, вони не приклеяться до мого тинка зсередини".

"Не встрявай у бійку, я сам з ними розправлюся!" — донеслася думка від Хора.

Дурнуваті коні кинулися грудьми й копитами на Данин захист, він хитнувся, підважився, біля землі з'явилася тріщина.

"Трясця!"

З тріщини встиг вилізти чоловік з мечем.  Дана скинула руку, латаючи її, щоб більше ніхто не міг вибратися. Миша кинулася на чоловіка. Лапа з кігтями пройшлася коло його шиї — в останній момент устиг ухилитися. Дана побачила неймовірне: вишивка злетіла з горловини сорочки, збільшилася, стала щитом у повітрі, закриваючи монстру видимість.

"А я гадала, лише мої сніжинки так можуть"!

Дощ посильнішав. Чоловік замахнувся мечем, проте прослизнувся. Монстр вискнув, відмахнув з очей мереживо. Дана вихопила меч, рубанула його по нозі. Навіть не поранила! Злий погляд чорних очиць направився вже на неї. Мимоволі подалася назад. Миша це помітила. Кидок — Дана блискавкою злетіла в небо. 

"А-а-а-а"!

Якраз вчасно. 

"Дідько, я ганебно втекла замість битися!"

"І правильно! Я вже іду!" — кинув думку Хор.

З-за мереживного тинка-захисту почулась нова хвиля ахів, напевно, помітили Дану з крилами, бо махала ними, здіймаючи вітер, прямо над людьми.

І все було б добре, якби не отой герой. Миша кинулася до нього! Дана дістала смарагд, і всю силу дощу спрямувала монстру в пику, тоді в груди. Ще сильніше, ще! Він на крок відступив. Повалила в багнюку. Поки монстр безпорадно перевертався, несподіваний герой загнав меча йому в ніс по саме руків'я, залишив там і втік за тинок.

А потім на Мишу зверху спікірував Хор, переполовинив. 

"Брр!" 

Дана відлетіла до посадки, потім згадала, що там теж тіла Мишей, зупинилася, махаючи крилами. Холодний дощ мочив коси, пробирав до нитки, одяг прилипав до тіла.

— Ти в порядку? — догнав її Хор, теж мокрий, як хлющ.

— Так. Летимо звідси! — Дана трохи тремтіла. Не вперше трапляється бійка, однак ніяк не звикне. 

"Тому, що це ненормально! Нормально — саджати дерева, як роблять люди, а не топтати їхні саджанці і перти убивати"! 

Зараз Дані чомусь до болю шкода було саме поламані деревця. І людської праці. Вони ж возили воду здалеку, вони ж так старалися!

Вона витерла обличчя, заправила назад волосся.

— Захист скоро зникне. А люди тут не дурні, той герой-вискочка і без тебе монстра вбив, далі розберуться самі. — Злегка тремтяча рука поправила заслін дощу так, щоб обминав нащадків Соколів, полонених її захистом. 

Того дня дощило всюди. Сухим був лише старий замок там, де над прибраними кімнатами був неполагоджений дах. Під низькими хмарами летіли два соколи, значно далі — третій. Побачивши, що передні птахи зникли у Соколиному Гнізді, він повернув назад.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.