Бенкет

Анж сидів навпроти, вірніше, трохи по діагоналі на чолі стола, а Дана серед найближчих гостей. На білому, розшитому скромними срібними візерунками камзолі Грифа при рухах злегка ворушилося пристебнуте біле перо. Дана ловила на собі цікаві, заздрісні і кусючі погляди, намагалась не звертати на них увагу і не роздивлятися навкруги. Була у розкішному платті ніжного світло-жовтого кольору, невідомо як  пошитого за досить короткий час. Майже перед самим бенкетом забігла ще одна лялька,  Зоріна, швидко щось накрутила на її голові, понатикала шпильок з перлинами і побігла далі, а Дана глянула в дзеркало і не впізнала саму себе: виглядала справжньою принцесою.

"Але я полонянка. Ні на мить не забуду, хто я, і чому тут".

— Титул! Чула? — показала кулак Грянка перед тим, як по Дану зайшов Анж.

Дана у відповідь лиш гірко засміялась, закривши обличчя руками, але графинька зробила зауваження, що не слід м'яти неймовірно дороге повітряне  мереживо ручної роботи, принаймні перших пів години, поки гості будуть тверезими. Тому Дана швидко руки з лиця прибрала, а заодно й ознаки гіркоти. Не варто показувати Грифу свою слабкість.

Спина  сама трималась прямо. Причиною була небезпека, що пахла звідусіль. З холоду її величності королеви Ліони в темно - синьому, аж чорному платті, з надто приязного тону чорнявої сусідки Дільяни в червоному, як вогонь, витворі Веліного мистецтва, від карого погляду короля і навіть від страв на столі.

Як узнати, де яка? Грянка казала остерігатися салатів і делікатесів. Наскільки можна їй вірити?

Дільяна приохотилася до біло‐оранжевої мішанини в рожевій підливці, і, як результат, уже похитувалася під лише їй чутну музику. Блондинка напроти неї зачерпнула дрібно посічені темно - зелені овочі, скривилась, промокнула губи серветкою.

Праворуч один  стілець пустував, далі  сидів кремезний лисий чоловік з породистим носом. Він мовчав та їв не соромлячись, розмах плечей і рук мав такий великий, що навіть не дивно за несподівану дистанцію.

Розмова за столом ішла більшість про моду й погоду; Дана відповідала однозначно, тому їй швидко дали спокій.

Анж, здавалось, не стежив за нею. Дана вибрала момент, коли його увагою заволоділа королева, і зачерпнула салату, від якого кривила губки білява лялечка.

Коли вже піднесла до рота, обробила магією, як учив Хор. Ковтнула. Таке собі. Піймала пильний погляд Грифа і вперше за весь час розтягнула губи в усмішці. Потім подумала, що він не знає, що саме вона їла, і розтягнула губи ще ширше, так, що хижо блиснула зубами.

Гриф не приховував свого задоволення;  поклав лікті на стіл, склав пальці будиночком. Невидимі слуги уже втретє наповнювали його бокал, але хмільним не був.

Дана ж лиш пригублювала для годиться.

— Як вам наші страви, панно Богдано?

"О, мене уже вважають готовою до діалогу?"

— Дякую, все дуже смачно. Салати навіть на вигляд чудові. Лише не відомо, як ця смакота називається.

Тут знову оживилась сусідка напроти. Великі круглі, близько посаджені сині очі і трохи заширокий рот в наївній усмішці робили саме її найбільш схожою на ляльку.

— Це рі-аша, це дор-аша. Це кор-ин, це люж-аша. Хі-хі, — вона погойдувалась в такт словам, — це рол-ин...

— Дякую, Самілло, — надто люб'язно перебив її Гриф

— Рада знадобитися, ваша величносте, — затріпотіла вона довжелезними віями. Її пальчики теж унизані перснями, сукня майже не проглядалась з-під блідо-рожевого, ще більш повітряного, ніж у Дани, мережива.   Напевно, фаворитка.

Сусідка зліва почала мугикати. Прикрас на ній було значно менше. Цікаво, хто вона?

Королева незадоволено видихнула, і повіяло холодом. Реальним. Таким, що волосся Дільяни вкрилось памороззю, а мугикання стало тихішим і повільнішим, а потім зовсім стихло; по оголених передпліччях Дани побігли мурашки. Гам за столом зник. Гриф досадливо глянув на королеву, повіяв теплом; паморозь розтала.

Самілла заморгала, Дільяна стала адекватнішою. Ліона підтиснула губи, було видно, наскільки те, що діялося  за столом, її дратувало. Невдовзі вона пішла.

Гамір посилився, Анж вільно відкинувся на спинку сидіння, розстебнув  кілька ґудзиків на грудях.

Атмосфера в залі стала ще розкутішою; мала враження, що вона сама теж злегка хмільна.

"Надихалася, чи що?"

Щоб протверезитися, вирішила знову скуштувати страву, яку Самілла  назвала кор-ин. Але лиш проковтнула, як світ гойднувся. Дана глянула пильніше — то був не кор-ин! Кор-ин перекочував до лисого гостя, який наразі його їв і не кривився.

Стілець під Даною став погойдуватись, увесь зал теж, лиш один носач непорушно жував кусок сиру.

Дана піднялась з місця, і тільки потім згадала, що так робити не можна. Усміхнулася; всі на неї дивилися, аж тихіше стало. Усміхнулася ширше. Земля гойднулась знову, Дану понесло праворуч.

"Навіть якщо падаєш, роби це красиво!" — казала колись учителька танців. Тож Дана постаралась додати в рухи граційності, коли підлетіла до лисого гостя. Мертвою хваткою вчепилась за спинку його стільця, єдиного, що не колихався.

Той, хто на ньому сидів, застиг з наколотою оливкою, повільно повернув до Дани голову. Вона її погладила; блискуча така голова, справжня лиса, не голена. І плечі  широкі. А який  чудовий стійкий   стілець!  Так і хочеться попросити помінятись місцями, бо у неї стілець не такий чудовий.

— Але ж всі стільці однакові! — вигукнула Самілла.

Виявляється, Дана проговорювала думки вголос.

— Однакові, та не зовсім, — вона попробувала повчально підняти пальчик, але штрикнула себе під підборіддя.  — Навколо цього чудового пана все з-значно чудовіше. До речі, як вас звати?

Незнайомий пан обережно відсунувся, щоб підвестися, та Дана не дозволила: її знову  гойднуло, вона упала йому на руки, усадила назад.

— Петрон. Мене звати Петрон, герцог Садовський, — він або сам не знав, як реагувати на таке щастя, або тримати обличчя незворушним його стиль по життю, бо цілком спокійно прибрав з тарілки з люж - ашою шлярки з мереживом її розкішної спідниці.

— Ти маєш звертатись не "пане" а "ваша  світлосте,"  —  підказала Самілла мило ображено.

Анж усміхався в кулак, несподівана вистава його явно веселила.

Підлога знову гойднулась,  Дана вхопилась за шию Петрона.

— Петроне, я трішки посиджу тут, подайте, будьте ласкаві, мою вилку, — попросила його. — У вас руки такі довгі, сильні, вам не важко.

Петрон подав; зал ахнув.

Анж здивовано повів підборіддям.

— Ваша світлосте, Петроне, — поправила запізніло хмільна Дільяна.

— Дякую, ваша світлосте Петроне! А я не світлість. Я просто панна, — Дана пхикнула і обернулась до Грифа: —  Ваша величносте, тепер я мушу рятувати честь цього чудового герцога Садовського... — всі застигли, хто  заінтриговано, хто глузливо.

А Дана вже наколювала на вилку  оливку:

— Опа! Попалась!

— То як ви збираєтесь рятувати мою честь? — підняв лису брову герцог. Його ніс ще більше збільшився, потім зменшився до нормальних розмірів.

— Просити для себе титул герцогині! Із землями в придачу. — Дана розмашистим рухом провела вилкою з оливкою над  стравами, ніби окреслюючи ці землі, наостанок вмокнула в кор-ин і швидко з'їла, не скривившись. В голові прояснилось достатньо, щоб помітити, як Анж, котрий відверто розважався, спостерігаючи за нею, посерйознішав.

— Титул — запросто. А землі у нас уже розприділені. Ви розумієте, панянко Дано, що для того, щоб дати вам, маю забрати у когось?

Дана кинула погляд на гостей і помітила, що всі хихикаючі теж  посерйознішали. Вона знову посміхнулась мило.

— Соколине Гніздо і землі навколо нікому не належать. Подаруйте їх! Врятуйте ж честь його світлості!

— Але ж Соколине Гніздо розвалене! — жахнулась Самілла.

Дана легковажно знизала плечима.  Усмішка все ще неконтрольовано просилася на губи.

— Яка різниця?! Звідси ж не видно. У всіх землі, замки та будинки пустують, руйнуються. Великий Луг  же гине, Але всім це байдуже...

А настрій - то за столом змінився ще більше.  Люфаунам було не зовсім байдуже.

"Чи не означає це, що зі щезненням Гримуару пута Темних Гір трохи  ослабли? Матиму на увазі!"

Здавалось,  навіть "аші" не настільки користуються популярністю: погляди декотрих були абсолютно тверезими. Петрона точно. Дана враз усвідомила, що сидить на колінах у не такого вже й старого чоловіка.

"О, Іскрице, як я себе веду? Бачила б сестра Агава! Бачив би Хор! Та це мою честь вже потрібно рятувати!"

— Панянко Дано, поверніться на місце, — сказав жорстко Гриф, і Дана вперше подякувала йому за вчасність

— "Панянко..." — повторила ображено-сумно, продовжуючи грати свою роль, непевно підвелася, попрямувала на місце, а присідаючи, ще раз зітхнула. Знала, що виглядає гарненькою, і, якщо чесно, їй дуже подобалося це відчуття. Мало того, була впевнена, що їй не тільки все пробачать, а й стовідсотково виконають прохання. І дійсно!

— Будуть вам титул і землі, — усміхнувся Гриф, підніс до губ перстень. — Даниліусе, підготуйте документи на Соколине Гніздо і папери на титул герцогині, на ім'я Богдани... — він замовк,

— Богдани Луговенко, — підказала Дана.

Так називали всіх сиріт. І Дана не виключення.

—  ...на ім'я Богдани Луговенко, котра віднині Богдана Сокіл.

Ого! Не сподівалася такої швидкості!

"А королю-то що втрачати? Сьогодні щедро обдарує, завтра передумає та обдере до нитки..."

Даниліус появився досить швидко, Гриф пробіг очима документ, відсунувши зі столу страви, поставив підпис. Дана аж захвилювалась, чи не залишиться від того жирної плями.

Церемонія вручення титулу теж здавалась несерйозною,  Анж з усмішкою навсидячки зачитав указ,  віддав Даниліусу папери, той передав Дані,  додав ще гербову печатку Соколів, що для Анжа стало явною несподіванкою. Однак зауваження не зробив.

Дана оділа печатку на великий палець і чемно подякувала.

Здавалось, на такій визначній події  цій нескінченній вечері пора б завершитись, але ні: всі продовжували веселитися далі. Або подія була визначною виключно для Дани, або зовсім такою не була.

— Ну як, тобі подобається мій замок? — запитав Анж. Гомін навкруги стих, напевно, Гриф накинув магічний заслін.

— Ще не знаю, не бачила його повністю.

— А я? — не зводив очей зі злегка навислими повіками. Напівжартівливий тон збивав з толку.

"Ну і запитаннячко! Як ти можеш подобатися після того, як стріляв у Хора?!"

— Ви здаєтесь...  гарним.

— Лише здаюсь... — повторив Анж і двозначно всміхнувся: — Це теж тому, що ти не бачила мене повністю? Тоді був би шанс тобі сподобатись?

Дана навіть під дією п'яного салату не хотіла б цього бачити.

— Подобається не завжди те, що гарне, і навіть не бездоганне, — почала філософствувати. Не була певна, але здогадувалась, що чоловікам таке не подобається, тому надала обличчю якомога зануднішого виразу: — Буревій був гарний, але чи  бездоганний? Ми не можемо сказати, навіть якби могли; це могла б сказати сама Іскриця, якби могла це сказати!

Анж не чекав такої тиради, на хвильку застиг, піднявши брови.

— А ти хотіла б бути моєю Іскрицею? — погладив правою рукою перо.

Рух до серця виглядав щиро, привертав увагу до сильних грудей, Самілла і ще хтось далі не в полі зору млосно зітхнули. Але запитання прозвучало надто відполіровано.

— Не знаю, чи варто навіть думати про таке, ваша величносте, я з плоті і крові, а не з вогню. Навіть Іскриці знадобився час, щоб відповісти Буревію; на все потрібен час, і мені він потрібен також.

Анж відкинувся на спинку стільця, схилив голову набік.

"Думає, під яким соусом мене з'їсти?"

Придумав. Піднявся, подав руку.

— Ходімо, панно Богдано, покажу вам замок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.