10
Розповідь від імені Дрэнбэлла
Чергове пробудження посеред ночі. І знову та ж картина:
Безіменний нерухомо завмер на пуфі, немов висічена з кістки статуя.
Наказ Капітана Августа з кожним днем здавався все більш
витонченим катуванням. Як, біс забирай, вести цілодобове спостереження за тим,
хто не потребує ні сну, ні їжі?
Погляд з-під забрала мимоволі зачепився за череп нежиті.
Багряні вогні в порожніх очницях за останні дні явно додали в яскравості та
ширині. Вірна, лякаюча ознака того, що ядро ліча поступово насичується енергією,
навіть не поглинаючи чужу ману безпосередньо.
— Довго я у відключці? — голос під шоломом прозвучав хрипко і
втомлено.
— Точного часу немає, але світило скоро почне підійматися,
— сухо, не відриваючись від своїх думок, відгукнувся кістяк.
Сон дійсно видався довгим. Постійна напруга
вимотувала сильніше за будь-які тренування з мечем. Усі ці спроби втертися в
довіру до ходячого мерця мали лише одну мету: вивідати те, що він
приховує, доповісти Капітану і заслужити підвищення. Це був єдиний шанс
вирватися з цього гниючого живцем крижаного захолустя!
Стоп. Думки знову потекли вголос? Проклятий Безіменний з його
манерою вести довгі, монотонні міркування вголос виявився заразним. Тиша
бібліотеки і гнітючий метал шолома повільно зводили з розуму.
Пам'ять знову повернулася до витоків цієї принизливої служби.
Дев'ятнадцять років тому безіменну сироту підкинули на поріг
маєтку лорда Бромана. Старий аристократ з якоїсь незрозумілої примхи
зглянувся і усиновив підкидька. Життя, здавалося, було розписане на десятиліття
наперед: теплий дім, уроки етикету, фамільна рапіра в руках і гарантоване
майбутнє.
Але золота клітка залишалася кліткою. Ніяких розповідей про
реальний світ за стінами маєтку. Тільки обов'язок і абсолютна покірність. А коли
дід безапеляційно заявив, що я одружуся з якоюсь знатною мишею просто заради
його політичної вигоди... Мене ніби вогнем обдало. Я не річ і не племінний
жеребець, щоб мене так використовувати!
Я висловив йому все. Кричав, що краще згнию в пустках, ніж
дозволю так з собою поводитися. Броман навіть не підвищив голосу. Старий покидьок
відреагував з крижаним спокоєм. Він просто жбурнув мені на стіл пергамент:
або покірний шлюб, або служба в гарнізоні на самому краю крижаного континенту.
У той момент, задихаючись від люті, я готовий був підписати
контракт із самим дияволом, аби лише втерти старому носа. Я черкнув пером, навіть
не вчитуючись у дрібний шрифт.
Договір виявився з подвійним дном. Спадкоємець знатного роду не
міг ганьбити прізвище службою в рядових стражниках. Тому магічні умови
контракту свідчили: служба проходить у глухій броні, інкогніто. Якщо я зніму шолом
добровільно, або таємниця особистості розкриється... печатка активується. Чорний
доспіх просто стиснеться, зминаючи моє тіло в криваву кашу заради збереження
чортової «честі» дому Броманів!
Вихід був тільки один: з ганьбою приповзти до прийомного батька
і прийняти нав'язаний шлюб, анулювавши контракт. Але пекуча ненависть до старого
змушувала терпіти, чіпляючись за примарний шанс вислужитися власними силами. Я
йому ще доведу.
Важкі роздуми вбили залишок ночі.
Ближче до полудня з другого поверху нарешті спустився Аран.
Бібліотекар виглядав бадьорим і відразу попрямував до свого кістяного помічника —
настав час обіцяного практичного заняття з магії.
Здоровий глузд підказував підійти ближче, прислухатися до
теорії, вкрасти крихти безцінних знань. Але я зціпив зуби. Нехай старий і
мерець граються зі своїми іскрами. Я занадто гордий, щоб опускатися до
банального підглядання і підбирати чужі недоїдки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!