53
«Чому є впевненість, що ми тут не одні?» — шепотом запитала Тсуна.
«Просто передчуття ветерана».
Вибору не було. Довелося рушити вперед коридором. Кроки гучним лунанням відбивалися від стін, а краплі крові, що густо вкривала кістки, залишали чіткий багряний слід.
«Чи не можна йти бодай трішечки тихіше?» — взмолилася елементаль.
«Намагаюся. Але голі кістки просто не створені для прихованості. Була спроба струсити кров, але вона занадто в'язка».
Тсуна подумки фиркала.
«Взагалі все в цьому місці напружує. Навіщо замку потрібен цей м'ясокомбінат? Куди ведуть рейки? І чому жбурнуло саме сюди?»
Щелепа роздратовано клацнула.
«Мабуть, пастка на вході налаштована на відсів незваних гостей. Сортує за рівнем загрози».
«Наразок людей та ельфів?»
«Наразок того. Знаєш, у голову спадають погані думки. Пам'ятаєш чутки про нову, модифіковану нежить і про зомбі-ельфів, які користуються магією вогню?»
«Думаєш... цей замок — лабораторія?!»
«Так. А в будь-якої лабораторії обов'язково є свій господар. Той, хто все це затіяв».
У цей момент вдалося обережно зазирнути за куток. Наче чисто. Але варто було занести ногу для кроку, як десь попереду грюкнули важкі двері, і пролунав грубий чоловічий голос.
Миттєво втиснувшись назад за куток, довелося завмерти.
Перше: жодного слова зі сказаного не було зрозуміло, отже, мова не людська.
Друге: паралельно з кроками чітко чулося сухе тертя кісток.
«Невже побратими?» — напружилася Тсуна.
«І не один. Судячи з ритму, їх четверо. Чорт, обійти не вийде. Доведеться бити першим».
Дочекавшись, коли кроки наблизяться майже впритул, різкий ривок з-за кутка вирішив результат зустрічі.
Попереду завмерли три скелети (четвертим, мабуть, був той, хто говорив і пішов). Добре, їх менше, ніж очікувалося. Усі зростом близько метра сімдесяти, ніби зроблені під копірку. Кістки товсті, масивні — набагато міцніші за мої.
Найближчий скелет упився порожніми очницями й проскреготав:
— Ти. Ні. Список.
Решта двох синхронно кивнули. Мабуть, спершу вони сприйняли чужинця за свого.
«Ого, вони ще й розмовляють зрозумілою мовою!» — здивувалася Тсуна.
«Значить, у них збереглися залишки свідомості від минулих життів».
Не втрачаючи ні секунди, пішов випад. Рука пробила грудну клітку найближчого скелета наскрізь, пальці зімкнулися на його ядрі й із хрустом вирвали його назовні. Варто зауважити, що манових ниток-сухожиль у них не було. А раз так — їхня швидкість і реакція залишали бажати кращого.
Коротким, поставленим ударом вільної руки у скроню череп другого супротивника був знесений. Регенерації в них також не спостерігалося. Тіло тут же осіло купою кісток.
Відкинувши вирване ядро вбік, останнього скелета впечатало в стіну зі здавленими шийними хребцями.
— Де я? Відповідай! — прошипів я.
Однак скелет лише мовчки упився у відповідь, а інтуїція раптом несамовито заверещала про небезпеку.
«Лінку! Його ядро пішло в рознос! Він зараз вибухне!»
Блискавично пробивши його грудину й вирвавши нестабільне ядро, ланцюгова реакція перервалася. Але від різкого руху нога посковзнулася на калюжі крові, що натекла з кісток, і тіло гепнулося на спину.
Фух. Це було близько. Значить, при загрозі захоплення вони запускають ланцюгову реакцію. Цікаво.
«Очевидно, це просто дешеві пішаки для виконання брудної роботи», — резюмувала Тсуна.
«Було б корисно забрати пару ядер для вивчення, але покласти нікуди».
«Навіщо вони тобі?»
«А раптом у господарстві знадобляться?»
«Безнадійний».
Підвівшись, максимально тихо рух продовжився коридором, поки шлях не перегородили невеликі металеві двері.
«Відчиняємо?»
«А є інші варіанти?»
Штовхнувши ручку, двері навіть не ворухнулися. Проклята печатка пригнічення! Почуваючись слоном, якого заперли в тілі мухи, довелося навалитися на стулку всією вагою. Іржаві завіси заскрипіли, і невдовзі двері просто з гуркотом вивалилися всередину.
Поставивши ногу на повалену перепону, відкрився вид на кімнату. Вона нагадувала просторий підвал. Уздовж стін стояли моторошного вигляду механізми з циркулярними пилками, що працювали від червоних манових кристалів. Біля одного з таких столів стояла істота, що віддалено нагадувала людину, і методично розчленувала труп ельфа.
«Яка гидота!» — скривилася Тсуна.
Істота була вдягнена в затерті, просякнуті кров'ю ганчірки. Закочені більма очей і мертвотно-бліда, як крейда, шкіра видавали в ній класичну нежить. Зомбі.
Почувши гуркіт дверей, блідий м'ясник здригнувся, підняв закривавлені руки й забормотав щось незнайомою мовою, судомно ляпаючи фіолетовими губами.
«Ще один вид нежиті. Але вже з плоттю».
І що з ним робити? Недовго думаючи, рвонувши вперед, поваливши його на підлогу, точний удар коліна в щелепу вирубив тварюку. Що це за божевільне місце? Фабрика з переробки трупів?
Поверхневий обшук кімнати не дав нічого корисного, крім жмені запасних червоних кристалів і розфасованих по металевих кубах (схожих на ті, що були у возі Леона) частин тіл. З цієї бійні вели два шляхи: двері ліворуч і двері праворуч.
Штовхнувши ліві, вони відчинилися легко, явивши за собою грузовий ліфт — простору металеву платформу в шахті. На стіні виднівся масивний пусковий важіль, але він не піддавався. Придивившись, поруч із ним виявився глибокий паз складної форми. Механізм був заблокований артефактом.
«Обшукай того зомбі!» — підказала Тсуна.
Повернувшись до м'ясника, з його одутлого пальця був стягнутий масивний перстень. Форма каменю ідеально збігалася з пазом у ліфті. Уже підходячи до шахти, довелося обернутися на нежить, що лежала непритомною. Залишати ворога за спиною — неприпустима розкіш. Не відчуваючи ні краплі співчуття до цього шматка мертвого м'яса, важкий тесак зі столу одним ударом відокремив голову зомбі від тулуба.
«Тс-с-с...» — поморжилася Тсуна. «Навіщо так жорстко?»
«Він міг отямитися й зчинити тривогу. Тут потрібен солдат, а не лицар у сяйливих обладунках. Краще перестрахуватися».
Для надійності останки сховалися під купою ящиків. Елементаль сперечатися не стала.
«Тепер нагору?»
«Варто перевірити праві двері для початку». Підійшовши до правої стулки, вона виявилася запертою. Ідея виколупати замок тесаком швидко відпала. Занадто вже дорого перепона виглядала для звичайної комори: відшліфований темний метал, срібна окантовка, складні руни. Якщо це кабінет господаря фабрики, потикатися туди поки зарано.
«Усе-таки нагору».
Повернувшись у ліфт, перстень ковзнув у паз. Пролунав щиголь, важіль розблокувався, і із силою був потягнутий униз.
З ляскотом шестерень і утробним гулом платформа смикнулася й поповзла вгору. Через пару хвилин кабіна зупинилася, решітка роз'їхалася вбік, і назустріч вирвався щільний, крижаний протяг, що з тихим свистом ковзнув крізь ребра.
Крок — і ось він, балкон, що нависає над колосальною лабораторією. Унизу стояли десятки величезних скляних колб, заповнених зеленкуватою рідиною. Усередині плавали зшиті з різних шматків тіла: ельфи з хітиновими кліщами, люди з додатковими парами кістяних рук, дварфи з неприродно довгими, витягнутими ногами. Стіни й стеля тут були викладені чорною глянцевою цеглою, що робило це місце схожим на храм божевільного бога.
Сховавшись за широкою колоною, відкрився вид на десятки таких же блідих зомбі, які копирсалися внизу. Вони вправно зшивали шовковими нитками шматки плоті й уживляли в монстрів пульсуючі манові ядра.
«Потрібно негайно забиратися звідси. Їх занадто багато, нас просто зімнуть!» — панічно зашепотіла Тсуна.
Згодна. Найближчий темний прохід перебував у метрах трьох від укриття. Дочекавшись, поки патрульний зомби відвернеться, короткими перебіжками вдалося ковзнути в арку. Але голі кістки — огидний інструмент для прихованості. Просто на порозі в тиші зрадницьки гучно клацнув колінний суглоб.
Унизу весь рух миттєво завмер.
Десятки блідих облич одночасно повернулися на звук. На секунду зависла мертва тиша, яку переривало лише рівномірне булькання у скляних колбах. Втиснувшись у холодну цеглу коридору, залишалося тільки чекати неминучого сигналу тривоги.
Однак, подивившись у темряву арки й не виявивши явного джерела шума, безмізкі ляльки втратили інтерес. З вражаючою, роботизованою тупістю вони відвернулися й продовжили методично зшивати шматки плоті. Пронесло.
Знову коридор, але цього разу куди ширший за попередні. І без рейок на підлозі. Судячи за все тією ж глянцевою цеглою, місцеперебування все ще обмежувалося замком. Притискаючись до стін, щоб тьмяне світло чорних кристалів на стелі не видало рух, крок прискорився, поки... шлях не уперся в глуху стіну.
Т глухий кут? Коридор, що веде в нікуди? Маячня! Від досади кулак майже вдарив по цегляній кладці, але кістки раптом пройшли крізь стіну, ніби крізь густий туман.
«Що за фокуси?! Ілюзія?»
Роздуми перервав скрип дверей, що відчинялися десь позаду. Чорт! Патруль!
Не роздумуючи, крок крізь ілюзорну стіну врятував становище.
Пройшовши крізь морок, довелося завмерти, вражаючись масштабам картини, що відкрилася. Це була не просто кімната, це була титанічна підземна печера. Природний звід губився в темряві на висоті не менше кілометра. І просто в стрімких скелях, ярусами, ліпилися сотні глиняних будинків, з'єднаних хлипкими сходами й мостами.
Дивна річ... Зовсім несхоже, щоб місцева нежить дійсно тут жила чи будувала щось подібне. Та й по кривих стінах видно, що зводилося все це в найдикішій поспіху й виразно чорт знає як давно. Немов відчайдушний табір біженців.
Швидко шмигнувши за найближчий масивний сталагміт, вдалося сховатися.
З боку ілюзорної стіни почулися важкі, човгаючі кроки зомбі. Вони зупинилися просто біля мороку.
«Залишився кривавий слід на підлозі!» — у жаху крикнула Тсуна.
Прокляття!
Кроки затихли. А в наступну секунду земля праворуч вибухнула, і з ґрунту, пробивши напівметровий шар породи, вирвалася кігтяста бліда рука!
Інстинктивно перекотившись убік, ледь вдалося ухилитися від другої кінцівки, що вистрелила з підлоги. Магія землі!
Зомбі повинен бути беззахисним, поки стирчить у камені! Вскочивши на ноги, ривок до місця атаки обірвався — тварюка вже виринула з землі у пару метрах. Дві її відірвані руки залишилися стирчати в камені, але з плечей зомбі вже з хрустом росли нові!
Ця тварюка виявилася куди швидшою за попередніх. Важкий, нищівний удар припав просто в груди. Тіло відкинуло, як ганчір'яну ляльку, і з розмаху впечатало в дерев'яні сходи, що вели до верхніх ярусів поселення.
У голові промайнула думка активувати руну ланцюга й вступити в бій, але затримка бодай на хвилину приверне з лабораторії всю орду.
«Біжи!» — скомандовала елементаль.
Вскочивши на ноги, біг продовжився вгору хиткими сходами, перестрибуючи через три за раз. Зомбі-землемаг не став переслідувати. Замість цього він закинув голову й видав моторошне, вібруюче волання, багаторазово посилене луною печери.
І печера відповіла.
З усіх ярусів, з кожного глиняного будинку посипалася нежить. Зомбі, скелети, зшиті потвори — вони лізли, як розтривожені мурахи з гігантського мурашника. А знизу, відрізаючи шлях до відступу, уже шикувалися в шеренги загони закованих у броню кістяних вартових.
Стискали в лещата!
Не знайшовши іншого виходу, руна вистрелила крижаним ланцюгом у сталактит на стелі й, з розгойдування, відправила тіло вниз, у густі хащі кам'яних шипів. Приземлення вийшло жорстким — вага уламала кілька вапнякових пік.
Їх були сотні. Тисячі. Якби тільки можна було використовувати магію...
«Годі думати! Навіть із мечем проти такої армії нічого б не змінилося!» — рявкнула Тсуна.
Вона була права. Притиснувшись спиною до каменю, перегріте ядро гуло всередині грудної клітки. Сенсу від Сфери Елементаля не було — пригнічувальна печатка все ще блокувала формування складних заклинань.
«Подивися туди!» Простеживши за напрямком її думки, у пару десятках метрів, біля самого підніжжя стрімкої скелі, виднілася дивна ділянка. Камінь там був ідеально рівним, без жодного природного шипа чи нерівності. Згадавши ілюзорний глухий кут, стало зрозуміло, що такі «аномалії» вже траплялися.
«Спробуй пройти крізь скелю. Це не може бути збігом!»
Втрачати було нічого. Рано чи пізно орда прочеше ці камені. Пригнувшись, короткими перебіжками вдалося дістатися гладенької скелі й з розгону кинутися на неї.
Камінь розійшовся ряб'ю, і кістки ввалилися в крохітну, тьмяно освітлену комірчину.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!