68
Пітьма розсіялася, і перед очницями розкинувся знайомий полігон. Проте робити крок із місця не хотілося — розум за інерцією продовжував препарувати розмову, що відбулася, вишукуючи нестикування.
По-перше, Аїд. Він любив повторювати, що його погляд і магія сягають майже скрізь. Але при цьому він наполегливо вимагав забрати з собою Агуру, зовсім не передбачивши, що Ренальд уб'є її при першій же зустрічі. А кривавий фінал їхнього возз'єднання був очевидний будь-кому, хто хоч трохи знав історію цієї божевільної сімейки. Висновок напрошувався сам собою: всевідання бога Смерті — фікція. Його магія далеко не всесильна.
По-друге, золоті ланцюги рун, що випалюються на поверхні ядра. Усередині міцніла стійка підозра, що в кінцевому підсумку ця щедра «нагорода» не віщує нічого доброго. За словами Ренальда, вичитаними з трактатів його великого вчителя, руни — це мова драконів. Але дракони, хоч і здатні стирати на порох континенти, все ж не боги. Виходить, Аїд просто використовує чужу систему символів як зручний солодкий пряник, щоб дресирувати слухняного виконавця?
І по-третє, Апостоли. Аїд заявляє, що його скинули з трону, замкнули в пітьмі і що абсолютно всім богам найсуворіше заборонено напряму втручатися у справи смертних. Десь у цьому хитросплетінні одкровень виразно криється брехня. Ось тільки яка з половин — правда? Утім, зараз це не мало вирішального значення. Ясно було одне: цей бог подарував другий шанс, дав «життя» в новому світі. А значить, борг зобов'язаний бути повернутий. Не через страх чи магічні контракти, а просто тому, що інакше не можна. Таким є непорушний особистий принцип.
Викинувши з голови інтриги вищих сутностей, довелося зосередитися на сьогоденні. Судячи з усього, магія Білого Кристала вже відновила оплавлені стіни. Але цього разу в самому центрі зали височів велетенський монумент метрів двадцяти заввишки — майже до самої стелі.
Підійшовши ближче, я розгледів товстий золотий ланцюг рун, що обвивав колону, немов виноградна лоза. Уся поверхня монумента складалася з компактно припасованих одна до одної металевих пластин розміром приблизно п'ятнадцять на двадцять сантиметрів. Придивившись до гравіювання біля основи, я побачив, як невідомі символи самі собою складаються в зрозумілий мені текст: «Тренувальна мішень».
І нижче, дрібнішим шрифтом:
«Бий скільки хочеш. Вона не зламається».
Усередині я посміхнувся. Ренальд явно постарався.
«Ну, дякую йому, напевно?» — подала голос Тсуна. «Я ось що хотіла запитати. Ти збираєшся змінювати свій бойовий стиль на більш підходящий?»
Я кивнув. Але слово «змінити» тут не підходило. Змінюють зношені чоботи, а особистий стиль, викуваний десятиліттями крові, можна тільки адаптувати.
«Ой, не прискіпуйся до слів. Давай вже з чого-небудь почнемо».
Б'ючись на полях минулого життя, я сповідував одну тактику: один удар — одна смерть. Швидко, як пружина, перекидаючи вагу з ноги на ногу, я здійснював блискавичні, вибухові випади, обезголовлюючи супротивника ще до того, як він устигав усвідомити загрозу. І тут же, не втрачаючи інерції, перемикався на наступну ціль. І так десятки, сотні разів. Звідси й народилися всі ці прізвиська — «Криваве Торнадо», або, як ще називали, «Кривавий смерч». Загалом... вигадували багато різних імен, які були мені не зовсім до душі. Я пересувався так швидко, що кров, яка хлестала з розрубаних артерій, закручувалася в повітрі, створюючи моторошні, багряні вихори.
«Так-так, це я вже бачила в твоїй голові. Не зволікай», — поквапила напарниця.
Правильний, нищівний удар мечем — це удар, завданий усім тілом. В ідеальному випаді беруть участь не тільки руки. Головний поштовх дають стопи, литкові м'язи, стегна і скручування корпусу. Ідеальна синхронізація скорочення м'язових волокон додає клинку колосальної кінетичної енергії. Але ця біомеханіка працює тільки за наявності м'язів.
Годину тому, там, зовні, посеред бурі, я не стримав емоцій. Я рубонув мечем без замаху, вливши всю звичну для повноцінного випаду ману тільки в кістки правої руки. І отримав абсолютно ту саму руйнівну міць, що й від складного, повнотілого кидка!
«Ми ще не знаємо в деталях, як саме мана приводить твої кістки в рух, тож подібний феномен рано чи пізно мав розкритися», — розсудила Тсуна.
Мені потрібно було перевірити одну божевільну теорію. Якщо здогад підтвердиться, мій стиль фехтування зміниться назавжди.
Прикликавши крижаний клинок, я підійшов до монумента.
Для початку я вдарив із класичним замахом, вклавши корпус. Монумент передбачувано навіть не ворухнувся — спрацювали руни поглинання.
Потім я змінив стійку. Я приставив ріжучу кромку крижаного меча майже впритул — на відстані всього кількох сантиметрів від броньованої сталі.
Спрямувавши щільний потік мани виключно в кістки правої руки, я з силою посунув кінцівку вперед. Швидкість на цьому крихітному відрізку була такою ж, як при метровому замаху! Удар вийшов настільки різким, що залишив по собі оптичний міраж.
Пролунав оглушливий дзвін. Клинок відскочив від мішені. Монумент невдоволено загудів, а метал у місці удару розжарився дочервона від виділеної кінетичної енергії — і це при тому, що я бив льодом! Багряні руни на колоні завили, поглинаючи шкоду, і зі щілин між пластинами зі свистом вирвалися клуби пари.
Ось воно! Я так і знав! Для мого кістяного тіла, рухомого чистою маною, не існує поняття «розгін» чи «інерція замаху». Сила, що прикладається на самому початку руху, абсолютно дорівнює силі на йогоприкінці!
«Так ось до чого ти хилив! — захопилася Тсуна. — Це ж неймовірна тактична перевага!»
Я подумки посміхнувся. Це все пояснювало. Ось чому мої прості стусани виявлялися нищівнішими за могутні удари Удзана. Це означало, що я можу бити вдвічі швидше, вдвічі частіше, не втрачаючи при цьому ані грама пробивної могутності!
Наступного разу я сфокусувався не на силі, а на ювелірній техніці.
Якщо притиснути клинок до броні впритул, удару не вийде — я просто штовхатиму ціль, зводячи нанівець ріжучі властивості зброї. Якщо відсунути меч занадто далеко — втрачу дорогоцінні частки секунди.
Я вдарив з відстані рівно в один міліметр.
Як і очікувалося, пробивна міць виявилася жахливою. Але... крижаний клинок раптово завібрував, видав високий, дзвінкий звук і під дією власного резонансу обсипався колючим пилом.
«Для такої техніки потрібен диявольськи тонкий контроль», — констатувала елементаль.
Не можу не погодитися. Через відсутність замаху меч прийняв на себе половину відбитої кінетичної енергії і не витримав. Але в голові вже зріла нова ідея. Що, як зловити ритм? Якщо я завдаватиму наступного удару в момент резонансу, спрямовуючи вібрацію назад у ціль, клинок не зруйнується! Більше того, ця вібрація сама стане зброєю, заощаджуючи мою ману. В ідеальних умовах я зможу кришити броню ворогів, як рій термітів перемелює трухляве дерево.
Прикликавши новий клинок, я спробував утілити теорію. Але не потрапив у потрібне мілісекундне вікно резонансу. Меч знову вибухнув уламками.
«Не все одразу, так?»
Знадобляться тисячі годин ментальних і фізичних тренувань, щоб приборкати цю частоту.
«І як ти назвеш цей стиль?»
Я не знав. Удари нагадували безперервне коливання камертона. Невидимі, надчасті, що залишають по собі лише міражний слід. Утім, у мого початкового стилю теж не було назви, поки вцілілі вороги не нарекли його «Торнадо».
«Сподіваюся, ті, хто зіткнуться з цією технікою, вже нікому й нічого не зможуть розповісти», — похмуро підсумувала Тсуна.
Далі я вирішив з'ясувати, який мінімальний об'єм кісток потрібен для генерації такого удару. Раптом буде достатньо щигля вказівним пальцем?
Витягнувши руку, я повільно заповнював маною тільки фаланги вказівного пальця. Довівши концентрацію до межі, клацнув по броні. Пролунав брязкіт — на металі залишилася глибока вм'ятина. Вливати ману тільки в кисть не мало сенсу, тому я задіяв передпліччя й плечову кістку.
Об'єм уміщуваної мани кратно зріс. Виходить, чим масивніша кістка, тим більше магії вона здатна пропустити крізь себе за секунду. У підсумку оптимальна формула підтвердилася: для досягнення максимального руйнівного ефекту без замаху достатньо було заживити маною ключицю, плечову, променеву, ліктьову кістки та фаланги пальців кисті.
Жоден живий супротивник не очікуватиме фатального, роздроблюючого удару зі статичного положення.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!