Студений світ

У цей момент наші амулети синхронно й несамовито загули.

Сигнал від Удзана. Йому терміново була потрібна допомога.

Аран миттєво опустився на коліно, впечатав ліву долоню в

камінь, випалюючи на ньому чорне рунне коло, а праву руку різко простягнув мені.

— Хапайся! Швидко!

Щойно мої кістяні пальці зімкнулися на його зап'ясті,

простір навколо спотворився, втягуючись у фігуру мага, як у чорну діру.

Світ померк.

Наступної секунди ми вивалилися з просторового

розлому прямо на відкриту зовнішню стіну фортеці. Зверху на нас із криком звалився

Удзан, і ми купою покотилися по слизькому каменю.

Схопившись на ноги, я озирнувся. Замок божеволів.

Велетенські вежі з гуркотом оберталися навколо своєї осі, міняючись місцями.

Підвісні мости валилися в безодню, не знаходячи опор. Стіни розширювалися і

звужувалися, перебудовуючи геометрію фортеці прямо на очах. Та будівля, яку я

вважав архівом, остаточно витягнулася в сліпий циліндр.

Черговий міст з оглушливим тріском зірвався вниз.

Мабуть, Удзан ледь встиг зістрибнути з нього перед телепортацією.

«Командире, не стій стовпом!» — заволала Тсуна. «Стіна за нами

йде вниз!» Обернувшись, я побачив, як кам'яні блоки, на яких ми стояли,

починають провалюватися. Схопивши дезорієнтованого старого і оглушеного

падінням Удзана за карки, я активував серію частих, коротких повітряних

ривків. Ризикуючи зламати їм шиї, я потягнув їх до краю стіни, найближчого до нашої

стоянки.

Удзан обм'як — від удару головою об камінь він втратив

свідомість. Аран же отямився і, вирвавшись із моєї хватки, почав

переміщатися короткими тіньовими стрибками попереду мене.

Досягнувши потрібного краю, я побачив унизу, крізь бурхливу

заметіль, смутні силуети наших візків. Висота була критичною.

Не роздумуючи, я ступив у порожнечу, тягнучи за собою

непритомного мечника.

«Уповільни падіння!» — панічно крикнув Аран у моїй голові.

«На такій швидкості я промажу порталом!» Замість відповіді я сформував під нами

потужний, наростаючий зустрічний потік Повітря. Швидкість падіння різко знизилася,

нас огорнуло щільним коконом стисненого газу. Цього вікна Арану вистачило: прямо під

нами розірвався вузький просторовий пролом.

Ми провалилися в темряву й одразу ж жорстко звалилися на

обледенілу підлогу поруч із візками. Повітря навколо миттєво вибухнуло — ми

випали прямо в епіцентр бурхливого магічного шквалу.

Видимість впала майже до нуля: вихровий, зривистий вітер

ніс густі хмари гострої крижаної крихти, змазуючи обриси навіть величезних

броньованих теліг. Позаду нас лунав оглушливий, первісний рев — це

велетенський замок із жахливим скреготом вивертався навиворіт, перемелюючи

власні вежі. Товстий панцир льоду під нашими ногами загрозливо тріщав від

цих сейсмічних поштовхів.

Аран стояв неподалік, важко спираючись на коліна і прикриваючи

обличчя рукавом мантії від січного вітру.

«Міг би і м'якше нас викинути», — пробурчала Тсуна в моїй

голові, куди шум бурі не проникав.

Перекотившись на спину, я хмикнув і прокричав, намагаючись

перекрити шалене виття урагану:

— То виходить, ключ до телепортації — це елемент Хаосу?!

Аран змахнув піт із чола, що миттєво перетворився на крижинки,

і недовірливо витріщився на мене.

— Ти щойно ледь не розбився на друзки! — прокричав він у

відповідь. — Фортеця перебудовується в нас на очах, а все, про що ти можеш

думати — це механіка моєї телепортації?!

— Тактичний аналіз ситуації не повинен перериватися! —

жорстко озвався я.

Крізь пелену заметілі з брязкотом відчинилися двері головного

візка, і назовні вискочив блідий Леон. Вітер ледь не збив його з ніг.

— Що там у вас сталося?! — заволав купець, учепившись в

одвірок дверей. Його слова тонули в гуркоті каменю, що валився вдалині. — Звук такий,

ніби гора руйнується! І чому ви валяєтеся на льоду?!

Аран втомлено відмахнувся, мружачись від січної крихти.

— Усі пояснення всередині! Допоможи затягнути Удзана!

Я сперся об лід і почав підніматися. Але варто було мені

випростатися, як у самому центрі моїх грудей — там, де палало багряне ядро —

спалахнув сліпучий, розриваючий біль.

Каркас миттєво онімів. Спочатку відмовили колінні суглоби,

потім параліч скував таз, піднявся до попереку і вдарив по плечах. Я звалився на

коліна. Краєм згасаючої свідомості я побачив, як із мікроскопічних тріщин у

моїх кістках пробивається густий, зеленувато-синій дим — чиста мана Повітря і

Води.

Що відбувається?.. Моя власна енергія виривалася назовні,

спалюючи манові канали.

Аран миттєво оцінив ситуацію. Не гаючи ні секунди, він

схопив мене за плече і коротким стрибком телепортував усередину візка.

Там, за металевим столом, сидів Клементин, який уже отямився. Він

мирно пив окріп із кухля, розмовляючи з Леоном. Контраст між цією

умиротвореною картиною і моєю агонією був настільки абсурдним, що я б

розсміявся, якби міг керувати щелепою.

«Тсуно?..» — подумки покликав я.

Відповіді не було. Зв'язок з елементалем обірвався. Паніка

холодною хвилею накотила на розум. Зір стрімко звужувався в тонкий

тунель. Останнє, що я побачив, перед тим як провалитися в абсолютну темряву

захисного магічного анабіозу — це зблідле обличчя світлого мага, який

кинувся до мене.

Оповідь від особи Клементина (незадовго до повернення загону)

Я отямився в знайомому металевому візку. Поруч сидів

тільки купець Леон. Він слабко помахав мені рукою, але мої повіки були налиті свинцем,

а кінцівки відмовлялися слухатися. Лише кілька разів кліпнувши, я зміг повернути

контроль над тілом.

Одразу ж у голову ринули криваві спогади. Пошматовані

тіла охоронців, жвала гігантських стоніг, залите кров'ю крига... Капітан

Удзан! Точно! Я встиг зупинити кровотечу і залікувати його обрубок за

допомогою залишків своєї мани, після чого провалився в темряву.

Це базовий фізіологічний закон магів: мана циркулює по

кровоносній системі. Коли резерв вигорає досуха, організм вмикає екстрений

протокол збереження життя, занурюючи мага в глибоку кому.

З виру кошмарів мене вирвав сильний струс. Леон

тряс мене за плечі, дивлячись зі щирим занепокоєнням.

— Не можеш прийняти минуле? Забудь. Живи сьогоднішнім днем,

— тихо, але твердо сказав купець.

Ці слова... Вони так нагадували те, що сказав мені капітан

Удзан того дня, коли мене з ганьбою виперли з Імператорської Академії, і він

запропонував мені місце полкового лікаря у своєму загоні. Досі не розумію, що

ветеран його рівня забув у нашій південній провінції.

Я спробував відповісти, але горло пересохло так, немов я

проковтнув ложку піску. Леон розуміюче кивнув і налив мені води зі скляного

графина. Зробивши кілька жадібних ковтків, я витер губи рукавом.

— Дякую за пораду, Леоне.

Торговець підбадьорливо поплескав мене по плечу.

— От і славно. Не розкисай, хлопче. Головне — ти вижив і

врятував людину.

Він усміхнувся. Але як би Леон не намагався випромінювати позитив, я

бачив тінь приреченості в його очах. Втратити товар і охорону для купця в

пустках — це майже смертний вирок.

— Як гостинний господар, я б запропонував тобі чаю, але,

на жаль, заварка закінчилася. Можу тільки підігріти води, — сумно усміхнувся він.

Я слабко всміхнувся у відповідь. Не знаю, чи закінчував Леон курси

психології, але підбадьорювати людей у нього виходило талановито.

Він поставив два кухлі з водою на невелику мідну плитку, поцятковану

рунами. Вода почала швидко закипати, живлячись фоновою енергією від

кристала-двигуна.

— Зручний артефакт, — зауважив я. — Подарунок?

Леон із теплотою кивнув.

— Так. Батько вручив перед самим відправленням. Сказав: «У

пустках стане в пригоді, не все ж тобі холодні сухарі гризти». Жартівник старий.

Я опустив очі, дивлячись на своє відображення в кухлі. Мій батько

жартів не любив. Він тільки й торочив про обов'язок і спадщину. «Ти продовжиш рід

Великих Цілителів!», «Ти зобов'язаний стати Архімагом Світла!»

Я народився в сім'ї потомствених аристократів-магів у

столиці. До п'ятнадцяти років життя було казкою. А потім почалося пекло профільного

навчання. Мої батьки були геніями Світла, здатними зцілювати навіть

мікроскопічні пошкодження манових ядер — для цього потрібен вроджений,

абсолютний талант.

А в мене його не виявилося.

Я зубрив анатомію ночами безперервно, заучував трактати з

циркуляції енергії, але моя природа тягнулася до елемента Води, а не Світла. Мій

межа — це зрощення плоті й зупинка крові. Вища магія регенерації мені

не давалася. На передостанньому курсі декан Академії підписав наказ про моє

відрахування з формулюванням «через недостатній профільний потенціал».

— Клементине? — голос Леона вирвав мене з виру жалості до

себе.

— Так? Вибач, задумався.

Торговець підсунув до мене гарячий кухоль.

— Ну, розповідай. Як тебе взагалі занесло в найманці?

Але наш діалог перервав жахливий скрегіт і гуркіт,

що долинув зовні. Візок здригнувся.

— Перевір, що там, — напружився я.

Леон вискочив за двері, але не минуло й хвилини, як

простір усередині візка спотворився, і зі спалаху чорного полум'я вивалився

Аран. Поруч із ним на підлогу звалився величезний кістяний каркас Лінка, а Леон втягнув

непритомного Удзана.

Аран, завжди незворушний і цинічний, зараз виглядав

наляканим. Він опустився на коліна поруч зі скелетом, стиснув кулаки, намагаючись

угамувати тремтіння, і підняв на мене погляд.

— Допоможи йому, лікарю. Будь ласка.

Я отетерів. Кому з? Удзан просто спав, на ньому не було

свіжої крові. Я подивився на Лінка.

От же прокляття. У мене не було ні години практики в

некромантії. Я фізично не знав, як лікувати нежить!

— Я... я нічого не можу обіцяти, пане Аране, але я зроблю

все можливе, — заїкаючись, відповів я і кинувся до пацієнта.

Аран сів на підлогу, схрестивши ноги і сховавши обличчя в долонях.

Огляд. Потрібно провести базовий магічний огляд.

— Симптоматика? Що сталося перед колапсом? — сухо,

по-професійному запитав я, активуючи діагностичний зір Світла.

Аран підняв важкий погляд.

— Він ішов, поскаржився, що йому зле. Потім звалився,

каркас паралізувало, і з кісток повалив магічний дим.

Дим із кісток? Чому скелету може стати «зле»? У нього

немає кровоносної системи, немає органів. Єдиний вразливий вузол — це саме

ядро. Але якщо тріснуло ядро, я безсилий.

— Він використовував високозатратні заклинання? Вивільняв

ману без перепочинку?

— Так. Серію вибухових повітряних ривків, коли ми тікали із

замку.

Картина почала прояснюватися. Вдивившись у структуру Лінка,

я побачив, як мана пульсує по невидимих нитках-каналах, що замінюють йому вени.

Зараз ці нитки були критично розширені, і з їхніх мікроскопічних пор під

жахливим тиском виривалася синьо-зелена енергія, роз'їдаючи кісткову

структуру.

Діагноз: Гостре манове отруєння (Перевантаження каналів).

Це звучить як абсурд! Таке трапляється тільки в юних,

недосвідчених магів-дітей, коли їхнє ще не сформоване ядро випадково вбирає

занадто багато зовнішньої енергії і не справляється з її обробкою, випалюючи

власні канали. Тобто ядро Лінка працює на потужності, що багаторазово

перевищує пропускну здатність його тіла!

Я безсило опустив руки. Будь-яке заклинання Світла зараз

тільки вб'є його. Світло — це додаткова енергія, а його канали і так

розірвані перевантаженням. Якщо я віллю в нього ману, він просто вибухне.

Потрібно дочекатися, поки ядро само скине надлишки і перейде в

стабільний режим. Головне — щоб іскра життя не згасла.

Я зазирнув у його порожні очниці. Глибоко всередині, у

непроглядній темряві черепа, все ще слабко, але вперто пульсували два крихітні

багряні вогники. Життя було в ньому.

Я з полегшенням видихнув і повернувся до Арана, постаравшись

надати голосу тієї самої рятівної впевненості, якої мене щойно вчив

Леон:

— Не переживайте. Це класичне манове отруєння через

перевантаження. Його ядро скине зайву енергію, канали охолонуть, і години через дві

він прийде в норму. Але потрібно негайно відчинити всі двері та люки навстіж. Якщо

ми не випустимо цю магічну суспензію назовні, ми тут задихнемося, або повітря

просто кристалізується від концентрації льоду й вітру.

Аран кивнув, його обличчя розгладилося. Він швидко розчахнув

стулки, впускаючи всередину крижаний протяг.

— А з Удзаном що? — запитав старий.

Я схилився над ветераном.

— Струс мозку. Дрібниці.

Вливши крихітну іскру Світла в голову Удзана, я стимулював

регенерацію судин. Через пару хвилин мечник зі стогоном розплющив очі. Сівши біля

стінки, він, перебиваючи Леона, почав розповідати про божевільний мінливий замок

дварфів, рунний люк і рятівні ривки Лінка.

Аналізуючи їхню розповідь, я дійшов вражаючого висновку.

Лінк володіє багряним ядром — це пік щільності, так. Але навіть для такого рівня

десять кінетичних ривків Повітрям — це межа фізики. Звідки у нього стільки

мани? Єдине пояснення — його ядро володіє феноменальною, аномальною

швидкістю поглинання зовнішньої енергії, але його канали просто не встигають її

розподіляти.

Дивовижний екземпляр. Я б багато віддав, щоб вивчити його

в лабораторних умовах.

Оповідь від особи Арана

Я завжди знав, що Лінк... інший. Не просто нежить зі

збереженим розумом.

Його здатність поглинати есенцію мертвих монстрів, симбіоз

із розумним елементалем, а тепер ще й цей колапс. Я читав про манове

отруєння. Воно властиве тільки живим, зростаючим організмам, чиї ядра

еволюціонують стрибкоподібно. Виходить, Лінк не просто використовує готовий каркас

— він еволюціонує. Він росте. Його ядро стає щільнішим і складнішим із кожною

битвою.

Звісно, у кожного з нас свої демони в шафі. У мене їх

удосталь, і розповідати про них комусь занадто болісно. Якщо Лінк

приховує свою справжню природу — це його право.

У цей момент багряні вогники в очницях скелета спалахнули

яскравіше, і він повільно повернув до мене череп. Отямився.