28
Мій череп розколов пронизливий, оглушливий дзвін. Цього
разу він був настільки потужним, що фантомний біль, здавалося, розтяв мій
кістяний каркас навпіл. Перед внутрішнім поглядом знову спалахнула та проклята
тронна зала. І з розмазаної тіні біля підніжжя трону на мене подивилися очі.
Втомлені, старечі, але нестерпно гострі, пронизливі очі справжнього
воїна. Очі тієї самої нерозбірливої фігури.
«Наставнику...» — луною пронеслося на задвірках моєї
свідомості.
Тієї ж миті видіння наклалося на реальність. Ввижаний
погляд воїна-ветерана злився з глибокими очима Арана, який сидів переді мною. На
якусь божевільну секунду їхні погляди стали абсолютно, лякаюче ідентичними. А
потім марення змило, немов крижаною водою.
Мої руки стали неймовірно важкими. Непідйомними. Крижаний
клинок так і не сформувався, розчинившись у ядрі.
Усмішка цього старого. Він не міг бути ворогом — убивці так не
дивляться. Його глибокі очі не виражали нічого, крім співчуття до сутності,
що сиділа навпроти. Тонкі губи були підібгані, на обличчі не було ні сліз, ні злості.
— Я зустрів достатньо солдатів у своєму житті, щоб зрозуміти
твої дії, — тихо вимовив Аран. — У спеціальних підрозділах рекрутів
вчать не видавати свої таємниці іншим. Ці люди служать самому лорду міста й не
покидають господаря до кінця життя. Це живі големи, створені спеціально для
певних цілей.
Можливо, Аран знав, що станеться, і тому посадив мене
заздалегідь. Інакше я б уже впав на коліна від усвідомлення.
Так боляче! Він ніби прочитав моє минуле життя, життя
Командира, перетвореного на сліпу зброю, з лише невеликими застереженнями. Як же
мені зараз не вистачало плоті. Якби я був живий, я б, напевно, виплеснув ці зайві
емоції, покричав би і продовжив розмову. Але я не міг навіть цього! Як же все
було простіше без цих почуттів...
Усе, що я зміг зробити, — це коротко кивнути.
— Побудь трохи наодинці з собою, — м'яко сказав Аран. —
Постукай, як оговтаєшся.
Після цих слів старий огорнув себе товстим крижаним шаром,
даючи мені особистий простір.
«Гей, ти там як?» — тихо запитала Тсуна.
«Так само, як і ти. Ти ж прожила моє життя, вірно? Тож,
думаю, тобі не краще, ніж мені».
«Так, прожила. Але я інша особистість, Лінк. Усе твоє життя для
мене було лише сном, поки я формувалася у твоєму ядрі».
«Ясно. Мабуть, це перший раз у моєму житті, коли я не можу
вирішити проблему помахом меча, так?»
«Можливо. І хочу тобі сказати: будь-яка емоція дає тобі
поштовх. Приємна чи неприємна — це вже інше питання, — голос Тсуни став на
прочуд серйозним. — Воля до життя — це теж емоція. Хіба зараз ти
перебував би тут без неї? Ти б помер ще там, у королівських покоях, коли
бився проти того... чим чи ким би воно не було. Так, ти все одно помер.
Однак скажи, ти б погодився на угоду Аїда? І згадай, скільки ти зміг
зробити до цього! Навіть якщо ти робив щось погане, ти продовжував жити як
людина. Ти не був просто брудом край дороги. Ти людина! Навіть якщо зовні ти
тепер скелет, всередині нічого не змінилося».
Я мовчав, дослухаючись до її слів.
«Головна відмінність між людиною і твариною, на мій погляд,
це не інтелект, а спектр емоцій. Немає емоцій — немає нічого, крім
рефлексів. Будь ласка, ніколи не ставай сліпою зброєю знову. Покладайся
також на своє серце. Навіть якщо його вже немає на колишньому місці».
«Дякую, Тсуно. Твій голос у голові заспокоює».
«Нема за що. Хмпф».
Зібравшись із думками, я стукнув кісточками по крижаному
куполу Арана. Той миттєво розсипався на крихітні уламки, які
розчинилися в підлозі ігли.
— Оговтався? — спокійно запитав Аран. — Готовий розповісти
про «свою магію»?
Не втримавшись, я видав короткий, скреготливий смішок.
— Чого смієшся? — спохмурнів учитель.
— Ти дуже точно поставив своє питання. Щодо моєї магії.
Несподівано для нас обох на моєму плечі з'явилася крихітна
дівчинка. Заввишки як настільна фігурка, сантиметрів тридцять щонайбільше. Майже
вся вона складалася зі щільного переливчастого льоду, що імітував тепле пальто.
Ноги босі, а водяні пасма волосся доходили до попереку. Замість звичного обличчя
на плоскій крижаній поверхні виднілися лише два величезних ока й лінія рота.
— Я елементаль Води, якщо цікаво знати. І мій господар —
цей скелет. Приємно познайомитися, старий.
З обличчя Арана разом злетіла вся його серйозність. На її місце
прийшов шок із нотками повного, абсолютного усвідомлення. Від такого повороту подій
він не втримався і з кашлем видув повний рот слини. Так, прямо на мій череп.
— Я, звісно, скелет, наставнику, але це все ще трохи
гидко, — сухо зауважив я.
Аран судомно прокашлявся, витираючи рота.
— Кхм-кхм. Ти ж знаєш... А, та звідки тобі знати!
Коротше, цю штуку Імператор шукає вже пару років! Невідомо для чого, але він
пропонує за водяного елементаля цілу купу золота! Золота, розумієш?!
— Почнемо з того, що я не маю ані крихти розуміння про те,
наскільки цінні ваші золоті монети.
На підтвердження моїх слів Тсуна, склавши ручки замком на
грудях, згідно закивала.
— Ах... — Аран схопився за голову. — Ти начебто і знаєш
щось у загальних рисах про світ, але як ти можеш не знати про валюту?!
— Ну вибач, таких книг у твоїй бібліотеці не було.
— І ти навіть не витрачав їх у місті? Ну хоч щось мав же
дізнатися!
— Ну поясни йому вже, старий! — втрутилася Тсуна. — Не знає
він!
Аран важко зітхнув.
— Будь ласка, запам'ятай. Десять мідних монет дорівнюють одній
срібній. Сто срібних монет — одній золотій. Річний оклад аристократа —
дві-чотири золоті, розумієш, так? Звичайній людині достатньо трьох срібних
на місяць. А за цю штуку дають гору золота!
— Ви обидва невиправні! — обурилася дівчинка на моєму плечі. —
У мене ім'я є!
— А я й не такий уже старий, — парирував Аран, вказуючи на
неї пальцем.
— Але як узагалі можливо «дістати» елементаля з господаря? —
перервав я їх. — Вона ж частина мого ядра в будь-якому разі.
Аран гмикнув, задумливо потираючи бороду.
— Мабуть, Імператор сам не знає, який вигляд мають елементалі,
або всі ці солодкі обіцянки — халтурна пастка.
— Що ти маєш на увазі?
— Так, що ти маєш на увазі, Лінк?! — тут же верескнула Тсуна
прямо всередину черепа з луною, що відбивалася. — Чому ти насамперед запитав, як
мене з тебе дістати?!
— Аране, не звертай уваги, — я відмахнувся кістяною рукою.
— Вона постійно чіпляється до слів.
— Я маю на увазі, що якщо вона частина твого ядра, то витягти
її без твоєї смерті неможливо, — пояснив старий, а потім його очі фанатично
заблищали. — Досить про це. Тсуно... розповіси що-небудь про магію Води?
Будь ласка-будь ласка?
Його очі сяяли, як зірки в моєму минулому світі.
— Я не можу тобі нічого пояснити, — Тсуна розвела крижаними
руками. — Ну, точніше, зможу, але для тебе це не дасть жодного ефекту. Я знаю
тільки те, що знає Лінк, і моє існування — підтвердження особисто його
суджень. Ну, припустімо, ти ж розумієш, що вода майже скрізь, так? Але от Лінку
це дало якесь осяяння. З того моменту він мислить трохи ширше.
Аран задумливо потер підборіддя.
— Так, ці слова мені не дали майже нічого. Звісно, вода
скрізь: повітря, підлога і багато інших об'єктів — усі вони мають частинки води. Але і
що з цього? Не розумію.
— Наставнику, — втрутився я. — Елемент Води — це не бездушна
річ, як ти, напевно, думаєш. Він відгукується на твої бажання і думки. Якщо
його думка збігається з твоєю, він обирає тебе. Якось так, думаю.
— Яка несподівано розумна думка спала тобі в черепушку! —
сплеснула руками Тсуна. — Я з тобою повністю згодна. Але варто додати, що
тобі треба міркувати логічно і шукати відповідь на своє запитання — або, як у
випадку Лінка, розв'язання проблеми — у суті стихії, а не просто тикати пальцем у
небо.
— Щось у цих словах є... — пробурмотів Аран. — Я
завжди застосовував магію інтуїтивно, не замислюючись про точні значення або чому
відбувається саме так. Для мене магія — продовження тіла.
— Хочеш сказати, що ти просто уявляєш якийсь об'єм
Води на око і на око визначаєш його зміни? — здивувався я.
Аран подивився на мене як на дурня і ляснув долонею по
льоду ігли.
— А ти що, ні? В Академії і найкращі репетитори вчать
застосовувати ману саме так!
— Е-е-е? Серйозно?? — крижана щелепа Тсуни комічно відвисла.
— То, може, Лінк зможе отримати й інших елементалів, щойно
дізнається, як використовувати інші елементи?!
— Припини, ти занадто гучна, — скривився Аран, але в його
очах блиснув азарт. — Але таке, думаю, цілком можливо. Хоча все залежить від думки
самого елемента, як ти кажеш.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!