30
Зараз ми з Араном, який уже оговтався від хвороби, сиділи в одному з восьми возів каравану. З Леоном — молодим очільником цієї торгової експедиції — вдалося домовитися: охороняємо замикаючий віз в обмін на їжу та спільну подорож.
Враховуючи нас двох, у каравану тепер налічувалося шістнадцять охоронців, по двоє в кожному возі. Перевозили вони приправи — шалено дорогий продукт у реаліях місцевої вічної зими. Виростити й правильно зібрати спеції в теплицях — надзвичайно складне завдання, через що торгувати ними наважувався далеко не кожен купець. Зберігався товар у прозорих герметичних кубах, поцяткованих охоронними рунами. Розмір кожного куба — близько метра з будь-якого боку.
«Величезні...» — подумки протягнула Тсуна, роздивляючись вантаж крізь порожні очниці свого носія.
У возі таких кубів було сім, і вони займали майже весь вільний простір, тож ми з Араном сиділи біля невеликого ґратчастого вікна, притулившись спина до спини. З місцевими габаритами довелося зігнутися ледве не вдвічі, але вибирати не доводилося. Надворі стояв такий лютий мороз, що на оголених кістках миттєво наростали кристалики льоду. Зізнатися чесно, тривале перебування на відкритому повітрі відчутно сковувало каркас.
Сам віз, як і його нутрощі, був викуваний з важкого, тьмяно-червоного металу. Цей матеріал працював за тим самим принципом, що й багряний камінь, з якого були зведені фортечні стіни навколо міст.
— Наставнику, — сухий скрегіт щелепи привернув увагу старого, а палець вказав на найближчу стіну. — Як виробляють такі червоні метали?
У відповідь почулося лише розмірене, розкотисте хропіння.
Тсуна, невдоволено пирхнувши, матеріалізувалася на плечі у своїй мініатюрній крижаній формі, дотяглася до носа Арана й відважила йому дзвінкий щиглик.
«Не думаєш, що це занадто, Тсуно?» — подумки хмикнув у відповідь.
«Але ж ти сам про це подумав! Хтось мав це зробити», — посміхнулася вона.
Аран здригнувся, прокинувся, невдоволено буркнув щось собі під ніс і протер очі.
— Чого вам знову не сидиться? Я тільки-но заснув.
— Сплячий дозорець? Де це бачено? — обурилася крижана дівчинка.
— Ой, та годі тобі, — відмахнувся старий. — Земляні сороконіжки зграями не нападають, а з жалюгідними гоблінами впораються навіть ці армійські пси із сусідніх возів.
— Чому ти так зневажливо до них ставишся? Вони просто виконують роботу за платню. До того ж, захищати караван — це шляхетна справа.
Аран важко зітхнув.
— Ключове слово — «пси». Ти взагалі їх бачив? Ці найманці більше схожі на портових розбишак, ніж на дисциплінованих солдатів. Упевнений, це резервний набрід, який Броманн викинув із міської гвардії за профнепридатність.
При згадці про Броманна розмова на мить затихла — обидва згадали залиті кров'ю копальні.
Сухий тріск шийних хребців повернув бесіду до початкової теми:
— То як робляться ці червоні метали?
— Ну... — Аран почухав потилицю. — Ковалі вливають у руду складну суміш магії Землі та Води, а потім спеціалізовані майстри-архітектори якимось чином назавжди змінюють її структуру.
— Як це «якимось чином»? — нахмурилася Тсуна. — Чому ти не знаєш точно? Ти ж в Імперській Академії навчався!
— Прошу зауважити, я навчався на факультеті бойової магії! — огризнувся старий. — Досконально знати ковальське ремесло й опір матеріалів не входило в мої обов'язки!
— Зрозуміло... — протяжно клацнули зуби. — До речі, давно хотів запитати з тактичної точки зору: чому ніхто з ваших солдатів не наповнює своє фізичне тіло чистою маною для тимчасового посилення м'язів і кісток?
Аран кілька разів з нерозумінням кліпнув.
— Та тому що навіть якщо ми і знайдемо спосіб це зробити, ми, найімовірніше, луснемо, як перестиглі ягоди, при першому ж різкому русі! Людські судини не призначені для прямого струму чистої мани.
— Стій. Звідки така впевненість?
Аран похмуро кивнув.
— Знову ж таки, я не знаю всіх подробиць анатомії. Але я точно знаю, що колишній директор однієї із закритих столичних лабораторій проводив жахливі експерименти на живих людях і полонених ельфах, намагаючись вивчити феномен прямого Наповнення. Коли у верхах дізналися про масштаби смертності, проєкт згорнули, лабораторію спалили, а самого директора... хто знає, в якій ямі він тепер гниє.
«Моторошно...» — щулилася Тсуна.
— А як Наповнення впливає на тебе? — зі щирим науковим інтересом запитав Аран.
— Кістки стають щільнішими. Значно. І візуально набувають чорного відтінку.
— Цікаво... Те, що під час Наповнення кістки нежиті ущільнюються — це класичне явище для нижчих скелетів, тут нічого нового. Але те, що вони темнішають, змінюючи структуру... це вже аномалія. Можеш продемонструвати?
— Наставнику, ти ж не раз бачив це в бою. Навіщо витрачати резерв?
— Давай-давай, слухайся старших, генеральська кістко. Мені потрібно роздивитися все зблизька.
— Га-а-аразд.
Витягнувши частину енергії з багряного ядра, пустив потік по внутрішньому контуру каркаса.
— Знаєш, виглядає моторошно, але переконливо, — пробурмотів Аран, роздивляючись потемнілу грудну клітку. — Але я не розумію фізики процесу. Чому колір із білого стає матово-чорним? Спробуй направити всю ману Наповнення тільки в одну кінцівку?
Пробувати подібне ще не доводилося, але тактично маневр звучав вкрай корисно. Навіщо витрачати енергію на посилення ребер, якщо потрібно завдати одного нищівного удару кулаком?
Зосередившись і відсікаючи зайві канали, весь потік спрямувався по одній мановій нитці в праву руку. Щойно це було зроблено, прийшло розуміння: локалізуючи Наповнення, можна ущільнити кістку ще щонайменше вдвічі через надмірну концентрацію мани!
Колір правої руки став чорним, як беззоряне нічне небо, і матовість змінилася лякаючим обсидіановим глянцем.
Аран із цікавістю вдарив кісточками пальців по посиленому передпліччю. Тісним возом рознісся дзвін, немов старий ударив молотком по ковадлу.
— Неймовірно міцно, — захопився майстер. — А ось ця... нитка? Стоп, що це таке?! Чому твоє ядро випускає ці світні струни до всіх суглобів?!
Каркас завмер.
— Правду кажучи, не знаю причини, — порожні очниці відвернулися вбік.
Не розповідати ж йому, що це експериментальна, модифікована версія магічних ядер, видана місцевим богом Смерті.
— Гаразд... Можна я торкнуся ось цієї? — Аран потягнувся до товстої, примарно-блакитної нитки, що йшла від ключиці до почорнілої руки.
— Знаєте, збоку це звучить і виглядає вкрай дивно, — прокоментувала Тсуна.
«Ану вгамуйся. Усе заради науки й тактики!» — подумки осадив елементаля. І вголос додав: — Так, звісно, можеш. По правді, самому стало цікаво. При ампутації кінцівок ці нитки миттєво втягувалися назад у ядро, щоб уникнути пошкоджень, тому фізично відчувати їх не доводилося.
Аран, недовго думаючи, безцеремонно вхопив світну струну двома пальцями й стиснув.
Тієї ж миті череп пронизав крик абсолютного, нестерпного болю.
Відчуття було таким, ніби хтось голими руками вирвав оголений пучок спинних нервів і почав намотувати його на кулак! Вогні в порожніх очницях миттєво спалахнули диким, вогненно-синім полум'ям, видаючи шок. Теорія підтвердилася: при ампутації нитки встигають сховатися в ядро, тому болю немає. Але зараз струна була натягнута й оголена!
Рефлекторна спроба відсмикнути руку провалилася. Кістка, накачана концентрованою маною, тепер важила в чотири рази більше за норму, що для порожнього ядра стало непідйомним тягарем. Рука просто повисла мертвим вантажем.
Тсуна, миттєво зчитавши паніку, зістрибнула з плеча і з усієї сили вдарила Арана крижаною п'ятою по зап'ястку.
Старий від несподіванки розтиснув пальці. Світна нитка смикнулася й повернулася до стабільного стану. Біль почав повільно вщухати, залишаючи після себе лише фантомну пульсацію. Поспішно розвіявши Наповнення, вдалося повернути руці нормальну вагу й колір.
— Вибач... — винувато пробурмотів Аран, потираючи забитий зап'ясток. — Вона так дивно вібрувала під пальцями, ніби володіє власною нервовою системою. Я не зміг утриматися. Дякую, Тсуно.
— Хмпф. Нема за що, — відрізала елементаль. — Скажи спасибі Лінку за його залізну витримку. Я особисто хотіла відітнути тобі руку за заподіяний біль.
— Відставити бунт, Тсуно, — пролунав сухий скрегіт щелепи. — Це був усього лише експеримент. І фізичної шкоди каркасу немає.
— Але тепер я можу з упевненістю заявити, — серйозно вимовив Аран, дивлячись на потемнілу грудну клітку. — Твої кістки — це просто зовнішня оболонка. Причому змінна, судячи зі спеціальних прорізів у суглобах, створених саме для цих манових ниток-сухожиль. Що ти таке, Лінку? Тебе безперечно хтось сконструював, але ким треба бути, щоб створити подібне... і навіщо?
«Думка зі зміною тіла носія, звісно, приваблива з тактичної точки зору, — задумливо вимовила Тсуна. — Але я думаю, крадіжка чужих тіл поки що йде врозріз із твоїми солдатськими принципами».
«Мабуть, погоджуся. Відставити мародерство».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!