Студений світ

Розповідь від імені Альбіни

Стеля кімнати спостерігачів, замінена на гіперреалістичну ілюзію зоряного неба з далекого минулого, приковувала мій погляд протягом усього іспиту. Тут не було ані люстр, ані свічок — приміщення освітлювалося лише м'яким мерехтінням давно згаслих зірок. Я вже давно перестала дивуватися силі та красі магічної спадщини мого батька, але коли бачиш подібне диво, дихання збивається саме собою.

Раптово ідилія була порушена. Зі звуком, що нагадував удар морської хвилі об скелі, в кімнаті відкрився портал.

Відірвавшись від зоряного неба, я окинула поглядом приміщення. В інтер'єрі домінував покритий дорогим лаком темний дуб. З нього були вирізьблені навіть штучні квіти, що обплітали опорні колони. З магічних кристалів, інкрустованих у монолітні стіни, лилася тиха мелодія фортепіано. Погляд ковзнув по масивному столу: зшитий магічними нитками з різних порід дерева, він коштував цілий статок, переливаючись градієнтом від світлих тонів до відтінків кори зимового кедра.

Примружившись, я нарешті сфокусувалася на прибулих. З порталу вийшли промоклий до нитки Директор Ксандр і якийсь сивий хлопчисько. Інстинкти тут же завили: єдиним моїм бажанням було повідривати їм голови за те, що перервали мій спокій.

Ксандр із силою ляснув долонею по столу. Він був у люті. Його важкий погляд спрямувався прямо на мене, немов намагаючись пропалити дірку в лобі.

— Нічого не хочеш мені сказати? — процідив він.

У здивуванні я покосилася на те місце, де щойно стояв сивий хлопчисько, але його й слід прохолов. Ксандр відправив його кудись далі.

— Ти про що? — незворушно уточнила я.

Цього разу маг не стримався. Його кулак із гуркотом обрушився на стіл, розколовши безцінний витвір мистецтва навпіл. У роті з'явився гіркий присмак досади. Мені подобався цей стіл.

— Не витай у хмарах! — рявкнув Ксандр. — У тебе було рівно одне завдання! Знайти й привести гідного претендента на роль Женця! І кого ти притягла?!

Я картинно розвела руками.

— І чим же він вам не догодив? Дозвольте поцікавитися, ваша величносте Крихітне Скупчення Бруду під моїм нігтем?

Аліса, яка сиділа поруч зі мною, мій особистий охоронець і констебль, поспішно підняла долоні, намагаючись згладити назріваючий конфлікт.

— Пробачте запальність пані Альбіни, Директоре Ксандре, — м'яко, але з притиском промовила вона, нагадуючи про наші статуси.

Ксандр шумно видихнув крізь роздуті ніздрі, намагаючись заспокоїтися.

— Тоді поясни їй, що накоїла її ручна звірятко. Зараз же.

Аліса коротко кивнула. Це була одна з тих рис, за які я її щиро цінувала — абсолютна зібраність.

— Засуджена нижча нежить на ім'я Лінк, яка грає роль Женця, остаточно злетіла з котушок, — відчеканила Аліса. — Він знищив абсолютно всіх екзаменованих. Вижив лише один студент, якого в останню секунду встиг витягнути Директор.

Я задумливо постукала пальцем по стегну. Якщо це правда, то левова частка провини дійсно лежить на мені. І зачищати власні помилки — мій прямий обов'язок.

Я вказала пальцем на магічну скриньку, що спочивала в руках Ксандра.

— Будь такий ласкавий, покажи плоди моїх дій.

Ксандр похмуро передав артефакт. Відкинувши кришку, я побачила рухоме зображення в реальному часі.

Штучний вимір іспиту змінився до невпізнання. Абсолютно вся територія була затоплена під п'ятиметровим шаром бурхливої води. На гладі ідеального шторму нерухомо стояв Лінк, на щось очікуючи.

Змінивши кут огляду, я оглянула околиці. Жодного живого студента. Тільки потрощені на фарш тоннами води тіла. Їхні витягнуті ядра погойдувалися під товщею води, викликаючи в мене цинічну асоціацію з супом із фрикадельками з улюбленого ресторану.

— Хай там як, — холодно промовила я, закриваючи скриньку, — дозвольте мені самій подбати про це сміття. Я спущуся туди й усуну проблему.

— Пф! Чудово! Просто пречудово! — сплеснув руками Ксандр. — Але знаєш що? Я не можу відправити тебе туди саму. За прямим наказом сама знаєш кого.

Я насупилася. Дійсно, протоколи Імператриці порушувати не можна.

— Тоді Аліса піде зі мною. Вирушаємо негайно.

Раптово із затіненого кутка кімнати долинув важкий, глибокий подих.

На левітуючому кріслі вперед виїхав велетенський чоловік років сорока. Його бліда шкіра контрастувала з очима, чорними як чорнило. Важка золота пластинчаста броня загриміла, коли його широкі груди здіймалися від дихання. Густа чорна борода приховувала половину обличчя. Відверто кажучи, золото йому абсолютно не личило. Дизайнер цього обладунку явно був не при своєму розумі, — подумала я.

Його хрипкий, гуркотливий голос заповнив кімнату:

— У такому разі, я теж висуваюся з вами.

Ксандр нервово прокашлявся.

— Лорде Айнсворде? Ви з глузду з'їхали? Не у вашому статусі бруднити руки, та й потреби у вашій присутності я не бачу...

Я перевела спантеличений погляд на Директора.

— А він хто такий?

Ксандр ляснув себе по обличчю.

— Ти що, пару століть із маєтку не виходила? Це нещодавно обраний Лорд Зулли. Його прізвисько — Айнсворд...

Велетень грубо, розкотисто розсміявся.

— Так, визнаю, серед кабінетних магів я не дуже популярний. Але серед простих людей і майстрів клинка я сяю яскравіше за сонце. Знаєш, чому мене називають Лордом Одного Меча, дівчинко?

Я похитала головою. Невже просто тому, що в нього один клинок?

— Тому що в очах Імператриці я один вартий цілого батальйону елітних солдатів, — відрізав він. — Тож до моєї думки варто прислухатися. Цю істоту не можна недооцінювати.

Ксандр розреготався, явно сприйнявши це за жарт.

— Оце так гумор! У вас талант коміка, мілорде.

Айнсворд насупив густі брови й просто подивився на Директора. Ксандр миттєво осікся.

— Для тебе це звучить безглуздо, — бас воїна тиснув своєю вагою. — Адже пару днів тому ти втоптав його в багнюку. Але зараз... Загнаний у кут, еволюціонований звір найнебезпечніший.

Аліса почала нервово гризти нігті. Її статус поки не давав їй права голосу в дискусії таких фігур. Я підбадьорливо поклала руку їй на плече, і вона трохи заспокоїлася.

— Його стійка, — продовжував Айнсворд, дивлячись на проєкцію. — Навіть коли він просто чекає, його манера рухів перекриває всі сліпі зони. Плавність, зосередженість, ідеальний баланс.

— І що? — схрестив руки Ксандр. — Яким би він не здавався зовні, всередині він слабкий як блоха.

Айнсворд проявив дива терпіння.

— З твого ж звіту ясно як день: його пропускна здатність щонайменше досягає піка наступного рангу. А тепер його ядро мімікрувало в синє. Якщо раніше тобі доводилося використовувати рунний аналіз, щоб розщеплювати його магію, то тепер це не спрацює. Об'єм його мани колосальний. Не кажучи вже про те, що його розуміння стихії Води перевершує твоє. Мені продовжувати?

Ксандр невдоволено загарчав.

— Добре. Вирушайте втрьох. І зітріть його на кістяний порох.

Ми синхронно кивнули.

— Командувати буду я, — безапеляційно заявив Айнсворд. — Я беру його на себе в ближньому бою. Аліса в ролі артилерії підтримує мене вогнем. Альбіно — ти завдаєш прихованих, фатальних ударів. Запитання?

— Моя мета — просто тиснути на нього градом заклять, так? — уточнила Аліса.

— Так.

— Тоді виходьте першими, — кивнула я. — Я з'явлюся з порталу в його сліпій зоні.

— Вирішено. Варто, принесіть «Маргариту».

Солдати біля дверей тут же заметушилися, кинувшись виконувати наказ Лорда.