52
Уже четверта година ночі, і всі, крім мене, ще сплять глибоким сном. На металевому столику поруч із посопуючим Леоном тихо подригував навігаційний компас. Його стрілка, замість того щоб вказувати на північ, скажено оберталася по колу, немов заведена дзиґа. Просторове викривлення від Білого Кристала нікуди не поділося. Якщо не відключити цю аномалію, караван ніколи не вибереться з пустощів. Але це буде на світанку. А поки що...
«А про мене забув?» — пролунав у голові ображений голосок Тсуни.
«Ні, звісно, пам'ятаю. Як можна забути?»
«Ну гаразд», — пробурчала вона, трохи пом'якшавши.
Через годину нічна темрява повинна буде розступитися, поступаючись місцем тьмяному зимовому сонцю. Прикликавши маленьку крижану сферу, повертів її в пальцях і кинув у протилежний куток воза. Тут же, сформувавши кілька крихітних повітряних потоків, спробував перенаправити кульку назад собі в долоню.
Завдання — змусити її летіти точно за тією ж траєкторією, звідки вона була кинута. Складність полягала в тому, що для повного контролю над об'єктом у повітрі потрібна безліч мікропоривів. Не десять, не двадцять — сотні. Моя межа зараз — шість. Нехай і виходить випускати руйнівні штормові потоки, але катастрофічно бракує тонкого контролю. Хотілося вірити, що одного разу вдасться вигинати траєкторії заклинань за допомогою вітру. Але поки це звучить як безнадійна мрія.
«Чого одразу такий песимістичний настрій?» — спробувала підбадьорити елементаль. «Вигадав це тренування нещодавно, ще навіть доби не минуло».
«Але все ж... Жодних покращень не відчувається. Абсолютно. Навіть крихітних».
Тсуна важко зітхнула.
«Май терпіння. Може бути, тонкий контроль повітря — це просто не твоє. Раптом справжня сила якраз-таки не в ювелірному контролі, а в грубій моці?»
«Маєш на увазі, проміняти якість на кількість? Можливо, це б спрацювало, будь у мене бодай синє ядро з величезним резервом. Але з червоним...»
Тсуна нахмурилася, проціюючи емоції просто мені в розум.
«Що сталося? Ти сьогодні якийсь занадто кислий».
Продовжуючи механічно кидати крижану сферу в стіну й ловити її, довелося зануритися в думки.
«Знаєш... Минуло вже більше року перебування в цьому світі, але використовувати виходить тільки два елементи. Не вийде перемогти навіть двох Аранів, якщо вони будуть піддаватися й атакувати по черзі. Про яку Альміну й помсту богам може йти мова?»
Тсуна не побоялася матеріалізуватися в повітрі. Замахнулася, щоб дати потиличник, але зупинилася напівдорозі, опустила ручку й сумно зітхнула.
«Якщо чесно, мене це теж турбує. Але... Мабуть, нічим не можу допомогти. Навіть не уявляєш, як це — сидіти всередині, бездіяти й просто дивитися, як усе відбувається просто перед очима. Не більше ніж голосовий помічник...»
Її напівпрозора форма стала розсипатися, і фігурка зникла. На кістяному плечі залишилися лише пара крапель чистої води. Сліз.
«Вибач...» — подумки винився я.
«Вибачення прийняті, але хочу побути одна».
Після цих слів свідомість елементаля сховалася десь глибоко всередині ядра, відгородившись глухою стіною.
Ну й бовдур. Образив єдину істоту, яка завжди на моєму боці.
Спіймавши кульку, з досадою стиснув пальці. Крижана сфера хруснула й осипалася дрібними уламками на одяг. А вона ж усе така сама, якою була після битви на балконі Королівського замку. Дирява як сито. Ось, виходить, про що казав Клементин... «Людина-сквозняк», так? Видавши тихий, скрипучий смішок, подумалося: і як це взагалі нікого не бентежить? Хотя... Мабуть, уже звикли до компанії ходячого мерця.
Сформувавши нову крижану кулю, фокус уваги змістився на нещодавно набуту руну. Дивно. Варто було подати в неї ману, як із правої долоні вирвався крижаний ланцюг, намертво впившись у ширяючу сферу. І справді ж: під час бою з Араном по факту теж прикликався тільки ланцюг, що зачепився за вітряне лезо.
Руни на ланках тьмяно засяяли, і прийшло розуміння, що тепер можна змінювати фізичну форму крижаної кулі на іншому кінці ланцюга. Єдине, чого не виходило зробити — це змінити початковий об'єм мани в кулі або саму стихію. Але чому тоді цей фокус не пройшов із вітряним лезом?
Глуху тишу в голові перервав голос Тсуни. Мабуть, цікавість переважила образу.
«Ти не пізнав елемент повітря так само глибоко, як воду. Думаю, різниця саме в цьому. І те, що ланцюг саме впився в об'єкт, а не просто обернувся довкола нього, підтверджує теорію».
«Дякую за допомогу», — пролунала щира вдячність.
Щоб перевірити здогадку, через ланцюг кулю змусили стиснутися й витягнутися, перетворивши її на крижану голку, тонку як людська волосина.
До Тсуни раптом прийшло осяяння:
«Слухай, а чому перестав просто виплескувати чисту ману назовні?»
«Про що мова?» — не зрозумів я.
«Про той маневр, коли просто в польоті змінилася траєкторія, щоб дістати Арана! Пам'ятаєш?»
«Пригадую. Довелося припинити так робити, тому що, по-перше, вийшло просто прискорювати кістки, споживаючи ману напряму, а по-друге... Це просто неефективно. Викликати поштовховий потік вітру вимагає менше енергії й дає кращий ефект. До чого хилиш?»
Тсуна хмикнула.
«А пам'ятаєш, коли була спроба зробити те саме раніше, не вийшло контролювати випуск чистої мани? Вийшов просто неконтрольований вибух».
«Ну так. От якби тільки було ядро вищої якості...»
«Та до чого тут якість!» — перебила вона. «Суть у тому, що взагалі не виходить плавно випускати ману за межами водяного елемента! Тому що це Я регулюю випуск і згладжую кути, коли використовується вода й лід! Як раніше до цього не додумалася?!»
Кістки завмерли.
«Тобто проблема не в тому, що погано володію елементом вітру, а в тому, что в принципі погано контролюю чисту ману?»
«Виходить, що так».
Подумки зітхнувши, довелося визнати очевидне.
«Значить, биту годину кидання кульки минула марно?»
«Ну, не кидав би — можливо, і не додумалася б до цього», — резонно зауважила Тсуна.
Логічно. Питання з тонким контролем вітру поки відкладемо. Повертаємося до рунного ланцюга. Штука, звісно, прикольна... Але навіщо вона потрібна, якщо дистанційно можна змінювати форму тільки елемента води?
«Ну, тут навіть я не знаю», — замислилася елементаль. «Можливо, вийшло б перехоплювати крижані списи Арана просто в польоті й переробляти їх на щит?»
«Вони всередині начинені нестабільним вогнем і повітрям. навряд чи спрацює. Але взагалі, дистанційна зміна об'єктів — навичка ситуативна. Раптом цей ланцюг стане в пригоді не тільки як міцний трос».
І ще один цікавий факт: розвіяти цей ланцюг можна коли завгодно. Поки він виходить із долоні, він вважається «незавершеним» заклинанням. Довжина обмежується тільки запасом мани в ядрі. Припинивши подачу енергії, ланки розчинилися в повітрі блискучим пилом.
«Цікава річ», — резюмувала Тсуна. «Може, з неї вийде щось більше? Як із нашим мечем».
«Можливо. Але покращити її вийде, тільки коли дістанемося Артеміди й стане зрозуміло, як взагалі працюють ці руни».
Глуха тиша заступила роздуми. Погляд метнувся у вікно — тьмяне зимове сонце вже показалося з-за горизонту. М-да. Навіть з урахуванням цілодобових тренувань, сили все ще недостатньо.
«Уже пора будити цих сонь», — нагадала Тсуна.
«А, точно. Останнім часом забудькуватість стала проявлятися частіше».
«Можливо. Але не вважаю це чимось серйозним».
Растолкавши «команду», почалися збори. Вийшовши назовні на пронизливий мороз, усі попрямували до замку. Вітер стих, але повітря все ще здавалося важким від магічної напруги.
Удзан, який крокував попереду, позіхнув і почухав потилицю здоровою рукою.
— Мені здається, чи двері цього разу... інші?
Придивившись до масивних стулок, відмінностей знайти не вдалося. Наче все так само, як і було.
Але Аран нахмурився й кивнув.
— Насправді ти правий, капітане. Чітко пам'ятаю, що минулого разу вона була виломана з петель. А зараз — цілісінька.
Потім старий обернувся до нашої «групи підтримки»:
— Леон, Удзан, Клементин — далі ви не йдете. Залишаєтеся назовні біля возів.
Світлий маг обурено звивівся:
— Це ще чому?! Цьому замку боги знають скільки років, там усередині напевно повнісінько нежиті! А моя магія Світла — найкраща зброя проти мерців! Я повинен піти!
— Твій резерв мани майже на нулю після того, як ти півтори години тримав тренувальну арену, — холодно відрізав Аран. — У замку ти зараз будеш тягарем, а не воїном.
Удзан нахмурився, явно збираючись оскаржити наказ і запропонувати свій меч, але довелося обірвати його на півслові:
— Ти теж залишаєшся, капітане. Давай начистоту: минулого разу від тебе було більше клопоту, ніж користі. З однією здоровою рукою ти там просто здохнеш і потягнешь нас за собою. Без образи.
Удзан спохмурнів, скрипнув зубами, але промовчав. Солдатська прямота била боляче, зате працювала безвідмовно.
— До того ж, — пом'якшив тон Аран, — якщо тварюки полізуть назовні, торговцю знадобиться бодай якийсь захист.
Клементин невдоволено підібгав губи, але сперечатися більше не став — проти залізобетонних аргументів заперечити було нічого.
Від здивування щелепа злегка відвисла. «Тсуно, а ти щось пам'ятаєш про зламані двері?»
«Якось не надала значення», — відгукнулася вона.
Зробивши вигляд, що згоден зі старим, підійшов до входу. На диво, він виявився на тому ж місці. А от широких мостів, якими довелося бігти минулого разу, звідси вже не було видно. Лише вежі-голки губилися в темряві.
Тільки-но кістляві пальці потягнулися до крижаної сталевої ручки, як Аран раптово зупинив рух, важко поклавши руку на плече. Однак він нічого не сказав. Просто дивився на двері.
Повернувши до нього череп, запитав:
— Що таке?
Старий обсмикнув руку й похитав головою.
— Ні-ні. Нічого. Здалося.
Знову узявшись за ручку, потягнув її на себе.
У ту ж секунду світ викривився. усе довкола змазалося, тіло із силою смикнуло вперед, ніби затягнуло в гігантську вирву. Відчуття було подібним до того, коли Аран екстрено телепортував нас із музею.
З глухим вологим ляпасом кістки впечаталися у щось м'яке й слизьке.
Озирнувшись, стало зрозуміло, що приземлення відбулося просто на труп величезної підземної стоніжки метрів семи в довжину. Сказати, що від картини, яка відкрилася, стало моторошно — нічого не сказати. Довкола лежали сотні мертвих тіл. Люди, дварфи, ельфи, ґобліни... І це тільки ті раси, що вдалося розпізнати. Але от нежиті тут не було. Трупи нагромаджувалися ярусами, сплітаючись у гігантську братську могилу, так що навіть не було видно, з чого зроблено підлогу й наскільки глибока ця яма. Зламані шиї, проломлені черепи, розірвані тканини — тут панувала смерть у найнепривабливішому її вигляді.
Струснувши головою для оцінки масштабу, прийшло лякаюче усвідомлення: поблизу не було ні Арана, ні Леона з Удзаном, ні Клементина. Пастка проковтнула лише того, хто першим торкнувся дверної ручки. Ми з Тсуною опинилися абсолютно одні посеред гігантського циліндра діаметром метрів п'ятнадцять. Його стіни складалися з товстого, каламутного льоду, яким водоспадами стікала густа бордова кров. Мабуть, у цьому місці замість кругообігу води був кругообіг крові.
Будь тут жива людина, її б уже вивернуло навиворіт від запаху й жаху. Повітря довкола здавалося щільним і в'язким від міазмів, ускладнюючи навіть прості рухи. Стеля губилася метрах у шести над головою — гладенька, безлика, якщо не вважати десятків іржавих ланцюгів із гаками, що звисали згори.
«Дуже схоже на камеру утримання. Ну, або на гігантський холодильник для м'яса...» — з огидою протягнула Тсуна.
«Мої думки читаєш».
На іншому кінці цього «холодильника» виднілися масивні суцільні двері — судячи з габаритів, розраховані на те, щоб через них можна було протягнути навіть таку тушу, як ця стоніжка. Але турбувало інше питання: чому закинуло сюди тільки мене одного?
«Імовірно, вхідні двері замку виглядали по-іншому, тому що це була просторова пастка», — почала аналізувати елементаль.
«Та нехай в цьому світі телепортація — це щось настільки буденне, що її ставлять на вхідні двері?» «Швидше, замок просто переміщує незваних гостей у потрібне йому місце».
Спробувавши піднятися з панцира стоніжки, через велику кількість слизу й крові ноги посковзнулися, і тіло з'їхало вниз, провалившись по пояс у трупне болото. От же чорт!
«Ти ж можеш розкидати тіла довкола себе шквалом вітру!» — підказала Тсуна.
Спроба сформувати заклинання провалилася — мана, ледь покинувши ядро, просто розчинилася в повітрі. Відчуття було таким, ніби на кістки одягли невидимий гамівний костюм, що нейтралізує будь-яку магію.
Мов у хитких пісках, затягувало все глибше в місиво плоті. Спроба вхопитися за чиюсь руку, що стирчала, призвела лише до того, що вона відірвалася, і занурення продовжилося.
«І що в нас залишається?» — запанікувала Тсуна.
Активація руны ланцюга спрацювала. На полегшення, крижана змія з хрустом вирвалася з долоні, проткнула в'язке повітря й намертво впечаталася в крижану стіну просто над масивними воротами.
«Спрацювало!» — зраділа елементаль. «Але чому?..»
«Мабуть, пастка наклала якусь просторову печатку, що пригнічує магію. Але руни, випалені Аїдом на ядрі, мають куди більший пріоритет і просто прорвали це обмеження».
«От би дізнатися, де саме перебуває ця запечатувальна руна...»
«І що тоді? Розріжеш її, як той люк?» Тсуна промовчала.
Натягнувши ланцюг, спробував вирватися ривком, але маса мертвих тіл тримала міцно, а фізична слабкість від пригнічувальної пастки давалася взнаки. Не так-то просто, так? Доведеться повзти по тілах, підтягуючи себе на руках.
З трудом продираючись крізь те, що залишилося від живих істот, нарешті вдалося дістатися стіни й зависнути на ланцюгу над воротами. Вибору немає — потрібно прорубувати вихід просто тут, у льоду. Падати назад у криваве болото неперспективно, а самі двері в такому стані не відімкнути.
Утримуючись однією рукою за ланцюг, другою торкнувся крижаної стіни, пустивши всередину трохи мани, щоб проаналізувати структуру.
М-да. Цю перепону створював якийсь дилетант. У неї не було абсолютно ніякої виразної кристалічної ґратки. Лінії мани всередині були скручені й переплетені, як сплутаний клубок пряжи. Дивовижно, як ця маса взагалі тримається без ребер жорсткості й не обвалюється під власною вагою.
«А можливо, це було зроблено не випадково», — зауважила Тсуна. «Через таку хаотичну структуру доведеться розплутувати нитки мани вручну, щоб змінити форму льоду, не викликавши обвал».
«Схоже на те. Мабуть, діятиму обережно».
Через п'ятнадцять хвилин кропіткої роботи стало зрозуміло, що перестраховка була недарма. Розплутуючи магічні «нитки» в льоду, вдалося натрапити на щось чужорідне. Усередині стіни було замуровано ядро. Справжнє, пульсуюче манове ядро.
«Тобто стіна... жива?!» — вжахнулася Тсуна.
Похитавши черепом, довелося спростувати думку.
«Неможливо. Уяви, що людині випадковим чином поміняють розташування всіх органів — вона не виживе. Так і ця хаотична стіна не може бути організмом. Швидше за все, ядро відіграє роль автономної сигналізації».
«Як усе складно».
«Якщо здогадка правильна, то ця «міна» детонує, якщо умовна стоніжка раптом виявиться не до кінця мертвою й почне буянити, трощачи лід. Так замок позбувається проблемного сміття».
«Цікаво, як там решта?» «Не заважай, намагаюся думати. Чи вважаєш, що висіти на одній руці й ювелірно перебудовувати чужу магію — це так просто?»
Тсуна ображено замовкла.
Потрібно було розсунути лід перед собою за принципом розсувних дверей, не зачепивши при цьому вмуровані сигнальні ядра.
Через ще пів години виснажливого, повільного просування крізь крижану товщу, елементаль знову подала голос:
«Слухай! Знайшлися дві крохітні чужорідні руни! Одна на плечі, а друга на лівій кисті — тій самій, якою відчинялися двері».
«Думаєш, та, що на плечі, від Арана?»
«Так. І судячи з того, що він ще не телепортувався до нас на допомогу, руна-пастка глушить і його сигнал теж».
«А руна на руці — це частина дверного механізму. Печатка пригнічення».
«Думаю, поки не варто намагатися її стирати», — застерегла Тсуна. «Хто знає, як вона спрацює при руйнуванні... Може, телепортує просто в монолітну скелю?»
«Справді. Відкладемо цю проблему».
Протиснувши голову в отвір, що утворився, по той бік відкрився довгий кам'яний коридор, який повертав праворуч. За висотою він був такий самий, як «холодильник», а от за шириною тут навряд чи змогли б розійтися троє.
Остаточно пролізши крізь стіну, важко зістрибнув на підлогу. Під черевиками звякнув метал — у підлогу були вмонтовані рейки, відшліфовані до блиску колесами вагонеток. Судячи з усього, ними транспортували найбільші зразки плоті. У решті — нічого примітного. Камінь, камінь і ще раз камінь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!