Студений світ

Дивовижно! Аран щойно зробив Ренальду комплімент!

Дварф повернув голову до вчителя. Він явно намагався зберегти незворушність, але лицьові м'язи все одно здригнулися в скороминущій зловтішній гримасі.

— Висновок хибний, магу. Я жахливий в елементальній магії.

На доказ він витягнув палець. У повітрі матеріалізувалася крапелька води розміром із кунжутне насіння, після чого дварфу довелося судомно сьорбнути зілля зі склянки.

— Просто в міру того, як ти пізнаєш істинну природу рун, розуміння решти законів світу приходить саме собою.

— А ти справді розумієш, що конкретно означає кожна руна? — примружився Аран.

— Складне питання. Я не розумію лінгвістичного сенсу дев'яноста відсотків символів, які виводжу.

— Тобто ти креслиш те, не знаючи що? — сарказм так і сочився з голосу мага.

— Я знаю, який фізичний ефект вони викличуть, тому що перевірив кожну методом спроб і помилок. Але я не усвідомлюю їхнього істинного значення. Це рівносильно тому, щоб написати слово «Вогонь» незнайомою мовою. Ти знаєш, що цей закарлючка підпалить папір. Але що вклав у цей символ творець? Вогонь пристрасті? Вогонь, що пожирає душі? Вогонь домашнього вогнища? Я не знаю.

Обличчя Ренальда раптово спотворилося, в його очах майнула відверта, темна заздрість.

— І саме тому я люто заздрю драконам. Одного разу, в особистій бібліотеці мого колишнього вчителя, я вичитав стародавню легенду. У ній стверджувалося, що дракони буквально розмовляють рунами. Для них це рідна мова, кожне слово в якій від народження наповнене абсолютним змістом. Рунна мова там так і називалася — Драконяча.

Аран насупився, вловивши нову, вкрай підозрілу деталь:

— Твого вчителя? Це що ще за постать?

Ренальд злегка примружився. Він нервово, майже інстинктивно озирнувся через плече, немов у цій глухій кімнаті без дверей у цегляних стін могли бути вуха, і відповів украй скупо:

— Скажімо так: це маг украй специфічного розуму. За масштабом загрози та знань він стоїть десь між самим Імператором і Вищими Директорами Академії. Власне, платою за те, щоб він узяв мене в учні, і послужила... інформація про мій народ і приховані слабкості цього замку.

— І як же звати цього генія? — голос Арана помітно зледенів від такого відвертого зізнання у зраді.

Ренальд категорично похитав головою.

— Я не вимовлю його імені вголос. І вам не раджу намагатися його дізнатися. Це не сільська байка: якщо назвати на ім'я того, хто досяг такого рівня осягнення магії, може статися щось надзвичайне. Я не знаю, що саме — негайний магічний відгук, локальне прокляття чи відкриття просторового розлому, але перевіряти на собі не збираюся.

Аран невдоволено скривився.

— Секрети, імена, які не можна називати... Усе це звучить занадто абстрактно.

Ренальд запитально підняв тонкі брови.

— Абстрактно? А ти ось знаєш ім'я Імператора? — дварф витримав коротку паузу, спостерігаючи за насупленим магом, і тихо додав: — І я не знаю. Імена істот такого порядку — це вже не просто набір звуків.

Він постукав пальцем по столу, повертаючи розмову в безпечніше русло.

— Тоді перейдімо до конкретики. Уяви собі звичайний алфавіт. Тридцять дві літери. Це той жалюгідний недогризок знань, який дварфи розшифровували ціною життів десятків поколінь. Але що, якщо настає момент, коли цих літер стає фізично недостатньо для опису явища?

Аран нетерпляче ляснув долонею по килиму.

— Ти при своєму розумі? Тридцяти двох літер вистачає на десятки тисяч слів. Тобі цього мало?!

Ренальд подивився на старого зі зверхністю академіка до першокурсника.

— Уяви плоский квадрат.

— Ну, уявив.

— Площа всередині нього обмежена?

— Беззаперечно.

— Так ось, цей квадрат — це структура звичайного закляття. І тільки в цей жорстко обмежений простір ти можеш вписати напрямні руни. Якщо тобі потрібен простий ефект — місця вистачить. Але якщо ефект комплексний?

Ренальд окреслив пальцем у повітрі квадрат розміром із сірникову коробку.

— Припустімо, цей квадрат — крапля води. Я хочу, щоб вона одночасно: оберталася навколо своєї осі, летіла зі швидкістю арбалетного болта, нагрівалася до стану окропу і... стрибала в такт мелодії піаніно.

— Це неможливо, — відрізав Аран. — Магічний каркас розвалиться від надлишку команд.

— Саме так. Площі квадрата не вистачить. Але істинна магія рун дварфів дозволяє будувати «поверхи». Ми робимо структуру тривимірною. Накладаємо смисли один на один, завдяки чому все, крім абсурду з піаніно, стає реальністю.

— Стоп, — Аран підняв руку. — Можеш не продовжувати. У мене підуть роки просто на те, щоб усвідомити на практиці твій приклад із поверхами.

Я, зрозуміло, запам'ятала кожне слово генія аж до коми, але в найближчій перспективі застосувати це ми з Лінком навряд чи зможемо.

— І так... тепер без глузувань, — Аран серйозно подивився на дварфа. — Був неправий. У рунній інженерії ти дійсно лякаюче вправний.

Ренальд лише гірко всміхнувся.

— Знаєш, коли я сідаю й аналізую свої праці, мені стає смішно до істерики. Усі ці вікові дослідження, сотні списаних томів... усе це лише для того, щоб зробити зброю смертоноснішою. Розширити руйнівний потенціал. І заради чого? Людям і державам не потрібно стільки сили. А мені доводиться кувати зброю масового ураження просто для того, щоб Імператор дозволяв мені дихати.

— Годі з нас екзистенційної депресії божевільного генія, — зітхнула я, змінюючи тему. — Якщо вже ти такий начитаний, чи не міг би ти скласти для нас бестіарій найнебезпечніших тварюк?

Я вчасно прикусила язика, щоб не додати «цього світу».

Ренальд байдуже відмахнувся.

— Я дам вам детальний бестіарій місцевої фауни в той самий день, коли покажу в лабораторії те саме забраковане третє ядро ельфа.

— Просто так? Безкоштовно?

Він кивнув.

— Для мене це сміття. А вам цей папірець може зберегти життя.

— До речі, — Аран із підозрою примружився. — А де ти ховаєш своє просторове кільце? Звідки ти дістав цей фоліант?

Я теж скосила очі на руки Ренальда. Жодних прикрас. На ногах теж порожньо (чому він взагалі ходить босоніж по холодному каменю?). Зазирнула під стіл — нічого.

— Фокусник! — резюмувала я.

Аран пирхнув, стримуючи сміх. А от Ренальд нерозуміюче закліпав.

— Хто такі фокусники?

У його погляді читалася абсолютно щира, дитяча цікавість. Ми з Араном перезирнулися.

— Потім пояснимо, — відмахнулася я.

Дварф злегка схилив голову вправо і вказав пальцем на лівий бік своєї худої шиї. Тієї ж миті просто під його блідою шкірою яскраво засвітилася складна кругла руна розміром із монету.

— Просторове сховище. Я вирізав руну прямо на артерії.

— Знаєш... ти реально хворий, — знітився Аран. — Чому було просто не надіти кільце, як усі нормальні маги?

— Кільця губляться, — сухо констатував Ренальд. — А ще в бою мені можуть відрубати руку з кільцем. І тоді я втрачу всі свої зілля та артефакти. Рану на обрубку я зможу перев'язати. А от якщо мені відітнуть голову з цією руною... тоді мені вже буде все одно.

Це межувало з абсолютним божевіллям, але логіка була залізобетонною. Враховуючи крихкість його тіла, втратити кінцівку в бою для нього — дрібниця. Від цієї маніакальної прагматичності мене саму пересмикнуло. Я чомусь згадала той момент із пам'яті Лінка, коли у кістяного солдата по спині пробігли фантомні мурашки.

У кімнаті повисла важка, густа тиша.

Тільки-но я відкрила рота, щоб запитати, чи може він перевірити стан Лінка нагорі, як Ренальд заговорив сам.

— Аране. Я чудово розумію природу твоєї люті та підозріливості. Але, як я вже казав там, на полігоні: моє життя у ваших руках. Якщо вважаєте, що я занадто небезпечний — убийте мене просто тут.

У його очах не було ані краплі гіркоти чи страху. Повний контраст із тією зламаною істотою, яку ми зустріли біля пульта керування годину тому. Зараз його блакитні очі були чисті й спокійні, як гірське джерело. Ані грама брехні.

Аран голосно цокнув язиком і різко підвівся зі стільця. За два кроки подолавши відстань між ними, він навис над сидячим дварфом. Його палець із силою штовхнув Ренальда в груди, прямо туди, де під натягнутою блідою шкірою проступили контури життєзабезпечувальної руни.

— Скажу прямо, виключно з поваги до твого інтелекту, — голос старого бряжчав металом. — Я тобі не довіряю. Ані на секунду.

Очі Арана звузилися до вузьких щілин, скануючи найменші зміни в міміці співрозмовника. Здавалося, дварф навіть перестав дихати, але все ж спокійно відповів:

— Чому? Лінк же прийняв мою капітуляцію. Він повірив мені.

— Ти сам щойно зізнався, що продав свій народ заради знань, — викарбував Аран. — Ти холоднокровно вбив власну матір. А годину тому ти зрадив Імператора, свого наймача. Що завадить тобі зрадити нас, щойно обставини стануть для тебе вигідними?

Його слова били без промаху. Це була чиста, безжальна логіка ветерана, і вона миттєво запустила в моїй свідомості механізми критичного мислення. Але вголос я не промовила жодного слова. Втручатися в такий момент без Лінка було не можна.

Рука Арана повільно, немов змія, що готується до кидка, ковзнула вгору й лягла на плече Ренальда. Старий натиснув. Сила, з якою тендітного дварфа втискало в дерево стільця, підтверджувалася жалібним скрипом ніжок і тим, як згорбилася спина Ренальда. Проте той продовжував дивитися прямо в очі магу, не відводячи погляду.

Повітря навколо Арана почало стрімко густішати. Але це точно не було проявом Хаосу. Це було щось інше. Важка, гнітюча, майже відчутна на дотик напруга. Кі? Жага Крові? Зі спогадів Лінка я знала, що це — матеріалізований прояв аури вбивці, який зароджується глибоко в душі. Але хто б міг подумати, що добродушний старий-вчитель здатний випромінювати такий концентрований намір убивати?

Моє крижане тіло пройняв мороз. Тиск цієї аури був настільки жахливим, що здавалося, ніби невидимі голки намагаються розколоти мій елементальний каркас. Цей холод, що крижанив душу, до болю нагадував... ту моторошну постать з очима-червоточинами, що носить ім'я Естон.

У голові раптово пролунав пронизливий, ріжучий дзвін — точнісінько такий самий, який терзав тоді Лінка. Перед внутрішнім поглядом спалахнув короткий, але лякаюче живий уривок чужої пам'яті. Якщо раніше у скопійованих спогадах напарника не було навіть тла, одна лише порожнеча, то зараз видіння набуло лякаючої глибини. Постать Естона до хрускоту в суглобах стискала клинок, а навколо неї ревіло й звивалося всепожираюче пекельне полум'я. Неймовірно, до первісного жаху схожа атмосфера.

— Я б із превеликим задоволенням зв'язав тебе Непорушним рунним контрактом, — просичав Аран. — Але, на жаль, не знаю формули. А дозволити тобі креслити його самому — це самогубство.

Ренальд, долаючи тиск на плече, повільно, через силу кивнув.

— Розумію... Довіра не будується за один день.

Саме в цей напружений до межі момент простір у кутку кімнати блимнув золотом телепортації.

Повернення до розповіді від імені Лінка

Ось воно що, виходить, які пристрасті тут вирували.

Отримані від Тсуни дані про природу мого ядра не просто не засмутили — вони розпалили всередині іскру похмурого передчуття. Той факт, що з проривом на новий рівень функціонал і потужність зростуть у рази, підбадьорював краще за будь-які пафосні промови.

Дивлячись на Арана, який усе ще важко нависав над Ренальдом, я вирішив розрядити атмосферу єдиним доступним способом.

— Погідка на стіні, якщо чесно, паскудна, — рівним, позбавленим емоцій тоном повідомив я, обтрушуючи з ключиці неіснуючий сніг. — Навіть приємною не назвеш.

Напруга в кімнаті лопнула, як перетягнута струна.