Студений світ

Ментальний зв'язок із Тсуною зберігався навіть крізь товщу каменю та бурю, тому що круговерть думок між нашими свідомостями відбувалася просто всередині мого ядра. Але, опинившись на стіні, довелося навмисно заблокувати цей потік, усунувши ману від синьої сфери. Експеримент удався: елементаль могла зберігати фізичну форму на вельми значній відстані, поки не виходила за межі певного діапазону.

Швидше за все, цей радіус напряму залежав від рівня самого ядра. У голові знову закрутилися думки про механіку розвитку. Чим насправді відрізняються ранги ядер? Чи тільки об'ємом уміщуваної мани, чи є приховані характеристики? З минулого досвіду було зрозуміло: при поглинанні чужої енергії багряне ядро світлішало, але це працювало тільки з джерелами вищого порядку, та й там траплялися аномалії. Залишалося сподіватися, що прорив на наступний етап дасть відповіді.

Але настав час повертатися в реальність.

Простір блимнув, і кістяні ноги торкнулися підлоги рівно в тому ж кутку вітальні, звідки Ренальд переніс мене нагору.

Картина, що постала перед очима, змусила завмерти.

Аран стояв над Ренальдом, жорстко утримуючи дварфа обома руками за плечі, без видимих зусиль пригнічуючи будь-які спроби того поворухнутися.

Ренальд, помітивши спалах телепорту, втомлено зітхнув і підвів погляд на вчителя, що нависав над ним:

— Ну ось, він повернувся. Як там погідка надворі?

Аран повільно послабив хватку, відпустив чужі плечі й важко опустився назад на стілець. Добре, що до відкритої бійки справа не дійшла.

Тсуна стояла посеред кімнати з абсолютно розгубленим виразом обличчя. Зараз вона до болю нагадувала дитину, яка не розуміє, чому батьки раптово почали сваритися на кухні.

Варто було тільки відкрити ментальний канал, як у свідомість хлинув потік спогадів елементаля. Перед внутрішнім поглядом розгорнулося все, що сталося тут за час моєї відсутності.

Воспоминания: від імені Тсуни

Щойно Лінк зник у спалаху телепорту, атмосфера в кімнаті залишалася цілком спокійною. Аран вів із Ренальдом майже світську, хоч і суху бесіду за столом. Іноді я вклинювалася із запитаннями, але часом їхня термінологія ставала для мене абсолютно непролазними хащами. Чай у чашках давно охолов і закінчився, але Аран навіть не натякав на добавку.

— До речі, зовсім забув, — раптово промовив Ренальд. — Через ваше вторгнення я так і не встиг зафіксувати висновки з останнього експерименту.

У руці дварфа з нізвідки з'явився потертий блокнот у шкіряній палітурці. Скільки ж років цій речі? Здавалося, від одного необережного руху сторінки розсиплються на порох. Відкривши фоліант десь наприкінці, Ренальд заходився швидко виводити рядки пером, що було закладене між аркушами.

— Слухай, Ренальде, — не витримала я. — А нам не перепаде за те, що ми пустили на фарш твоїх експериментальних ельфів?

Дварф завмер, задумливо постукуючи пальцем по дубовій стільниці.

— Моє початкове завдання полягало лише в тому, щоб створити життєздатні тіла. Судини, здатні функціонувати й застосовувати магію без власної душі. Простіше кажучи — ідеальних солдатів без мізків і волі.

— Не розумію, до чого ти хилиш.

Ренальд підвів на мене свої глибокі очі.

— До того, що Імператор або вміє, як і я, плести макронитки з чистої мани, беручи ці порожні тіла під прямий ляльководський контроль... або він якимось чином уміє вселяти в них чужі душі. Враховуючи його природу, другий варіант найбільш імовірний...

— Так, стоп, — довелося перебити цей потік моторошних теорій. — Не суши мені голову здогадками. Нам поки з головою вистачає факту, що в цього психа як вихованець живе дракон. Кажи як є: наслідки будуть?

Ренальд знизав плечима з лякаючою байдужістю.

— Нам перепаде. Дуже сильно. Але тільки в тому разі, якщо ми потрапимо йому на очі.

— Це якщо ми потрапимо, — вагомо уточнив Аран. — Чи не так?

На губах Ренальда майнула крива посмішка.

— Саме так. До кінця цього року я планую повністю зламати кореневі функції Білого Кристала. Щойно це станеться, алгоритм стрибків буде в наших руках. Замок стане повністю керованим.

Тема закрилася сама собою, залишивши по собі важкий післясмак.

Аран кивнув на старий фоліант.

— Це нотатки щодо твого головного дослідження?

— Так. І, випереджаючи твоє запитання: у цій праці я намагаюся вирахувати абсолютну межу рунної магії. Але, на жаль, я вперся в глуху стіну.

— Що ти маєш на увазі під «межею»? — насупився маг.

— Сам поміркуй. Руни — це мова Всесвіту. З їхньою допомогою можна змінювати саму структуру заклять: робити нематеріальне світло твердим, як сталь, змушувати ману радикально змінювати свій коефіцієнт корисної дії. Я використав це, щоб створити самонавідну блискавку проти тебе й матеріалізувати мініатюрне сонце проти Лінка. Та що там казати, навіть магічні контракти аристократії працюють на базових рунних печатках. Потенціал величезний.

— Почекай із теорією, — втрутилася я. — Що означає «змінювати ККД мани»?

Ренальд утомлено потер перенісся.

— Припустімо, маг створює струмінь води. Він витрачає на це п'ятдесят відсотків свого ядра, і вода б'є, скажімо, до висоти третього поверху. Це чиста магія. Але якщо використати правильну рунну зв'язку при тих самих витратах мани, струмінь ударить до шостого поверху. Вихід енергії збільшується штучно.

У голові ніби клацнуло! Ось воно! Ось чому закляття Лінка, пропущені крізь золоті ланцюги на його ядрі, виявлялися настільки руйнівнішими за звичайні!

Очі Арана округлилися.

— Стривай-стривай. Я дійсно не експерт у рунній інженерії дварфів, але від чого тоді взагалі залежить цей початковий ККД?

Ренальд почухав худу щоку.

— У цьому світі повно речей, що не піддаються простій логіці. І мана — одна з них. ККД — це просто питома віддача. Він залежить від конкретного елемента, але насамперед — від рівня самого ядра. Візьмемо вогонь: він завжди вимагає більше енергії, ніж порівнянне за розміром закляття темряви. Тому, володіючи Червоним ядром, ти покличеш водяний стовп радіусом у три метри. Будь ядро Блакитним — ті самі зусилля створили б цунамі. А от спроба покликати вогняне цунамі на Блакитному ядрі просто висушила б мага до стану мумії.

— А чи не підкажеш випадково, — я примружилася, — чому Лінк так важко опановує елементальну магію?

Ренальд подивився в стелю, явно аналізуючи поведінку мого напарника в бою.

— Дурнем його не назвати. Швидше за все, він просто вперся у фізіологічну межу свого ядра. І справа тут не в об'ємі резерву. Навіть я зі своїм дефектним Чорним ядром можу без рун викликати іскри всіх шести елементів. Справа у функціональній місткості.

— Давай по-простому. Що за «межа ядра»?

Дварф зітхнув, прикривши рот долонею.

— Уяви скляну колбу. У неї вміщується двісті п'ятдесят мілілітрів рідини. Ти можеш налити туди води, нафти, кислоти — чого завгодно. Але якщо ти наллєш двісті мілілітрів води, для нафти залишиться тільки п'ятдесят.

— Я зрозуміла аналогію з колбою, — кивнула я. — Більшу частину місця Лінк заповнив магією Води, а на Повітря залишилися крихти. Якби він розвивав їх рівномірно, склянка була б поділена навпіл. Тобто... у мана-ядра є обмеження за «пам'яттю»?

Залишалося тільки згадати, що в нежиті в ядрі взагалі-то міститься сама душа.

Ренальд схилив голову набік.

— Саме так. Це аналог вашого біологічного мозку. У мозку величезний, але все ж скінченний об'єм пам'яті. Щоб засвоїти нові складні концепції, мозок вичищає старе сміття. У ядра функції «забування» немає. Воно просто накопичує макроструктури заклять, поки не впреться в стелю.

— Але в живих істот є мозок для звичайної пам'яті, і ядро — для магічної.

— Вірно. Проте точних числових значень для межі ядра не знає ніхто, — Ренальд подався вперед, у його очах спалахнув фанатичний науковий інтерес. — Тому я можу лише висувати гіпотези. Розумієш, у скелетів немає мозку. Їхнє ядро самотужки тягне все: м'язові рефлекси, розумову діяльність, особистість, автономну роботу магії. Саме тому дев'яносто дев'ять відсотків нежиті — це тупі бовдури, не здатні зв'язати двох слів. Їхня «оперативна пам'ять» забита підтримкою скелета у вертикальному положенні.

— Хочеш сказати... — до мене почало доходити. — Одне лише ядро Лінка тягне стільки функцій?

Він кивнув.

— І, судячи з того, що я бачив, це лише мала частина його аномальних здібностей. Повертаючись до твого запитання: якщо його ядро якимось дивом зможе еволюціонувати й прорватися на наступний етап, розшириться не тільки об'єм мани. Кардинально стрибне вгору ККД, а «колба пам'яті» стане в рази більшою.

— Коротше, нам конче потрібен новий рівень, щоб збільшити пам'ять для заклять.

— Звучить грубо, але суть вірна, — погодився Ренальд. — Але це підтверджує і ще одну лячну річ. Якщо ти — ментально прив'язаний до нього елементаль, значить, твоє існування теж «від'їдає» шматок потужності його ядра. Враховуючи, що він при цьому здатен вести складний бій і тактично мислити... його ядро аномально, надлюдськи міцне.

— Треба ж. А ти, виявляється, знаєшся не лише на рунах, а й на базовій елементалістиці, — хмикнув Аран.