40
Я коротко кивнув йому у відповідь, виявляючи військову повагу, але
рішення моє було твердим.
Як я можу навчити когось битися так само, якщо він не
пройшов через...
Зір раптово відключився, затягнутий глухою чорною
заслоною. Всі звуки зовнішнього світу зникли, залишивши лише абсолютну, мертву
порожнечу. А потім крізь цю вакуумну тишу прорізався ледь вловимий свист,
що стрімко наростав. Свист повітря, що розсікається.
Мій клинок із минулого життя врізав цю темряву.
Тієї ж миті порожнеча вибухнула. У розум увірвалися сотні
спотворених передсмертних криків і оглушливий, первісний рев сталі, що б'ється.
Темрява з мерзенним, вологим хлюпанням розійшлася надвоє, і з країв розрізу ринув
густий, майже чорний морок — чужа кров. Розрубана навпіл чорнота — тіло
мого ворога — похилилася й розвалилася вбоки, відкриваючи справжню картину
спогаду.
Безкрайнє, випалене дотла поле бою, перекреслене ріками
крові. І трупи. Пласти розтерзаних трупів, що хрумтять під важкими чоботами
наступаючих шеренг моєї армії...
Видіння відступило так само різко, як і накотило. Я кліпнув,
фокусуючись на схиленій голові мечника.
Мій стиль бою, моя розважливість — усе це не з'явилося за
клацанням пальців. Навіть Кі — абсолютний прояв моєї волі, що розчавив його ауру
— це результат сотень кривавих битв і щоденних самокатувань, які ламають
психіку. Принаймні я точно знаю, що це воно. Але при спробі
витягнути з пам'яті хоч щось конкретне про цю техніку — натикаюся на глуху
порожнечу. Ніби відчинив стару шафу, а потрібного мундира там не знайшлося. Я не готовий
звалювати цей проклятий тягар на чужі плечі.
— Вибач, але відповідь — ні.
Удзан здригнувся.
— І річ не в тому, що ти недостойний або слабкий, — сухо додав
я. — Річ у мені. Я поки не готовий передавати своє мистецтво будь-якому
наступнику. Мій шлях занадто специфічний.
Удзан помітно похмурнів, однак у зневіру впадати не став.
Випроставшись, він стиснув здорову руку в кулак.
— Ви показали мені, що межі досконалості не існує.
Ви заново дали мені мету і надію! Дякую вам за цей урок.
Із цими словами він знову вклонився і побрів до возів —
відпочивати від морального виснаження.
До мене підійшов Аран. Старий злегка захекався — мабуть,
екстрено ставити щит Хаосу на надшвидкостях було непросто.
— Ніколи я вас, фанатиків меча, не зрозумію, — пробурчав
учитель. — Якби мене вирубали одним ударом і впечатали в скелю, я б уже
здався і пішов у монастир. І взагалі... Наскільки ж сильно зросла щільність
твого ядра після того голема й цих сороконіжок?
Запитання логічне. Однак заміряти свою нову межу міцності
найближчим часом я не планував.
Здалеку долинали голоси: Леон із захопленням розпитував
Удзана про відчуття, вигукуючи слова захоплення моїм «виступом».
Я повернув череп до наставника.
— Аране, є які-небудь тактичні підказки, щоб я
швидше освоїв керування Повітрям?
Старий закотив очі і важко зітхнув.
— Ти невиправний. Швидше — не завжди означає краще. Придумай
що-небудь сам! Мені дуже сподобалася твоя перша імпровізація з мечем із
льоду. Ось і дерзай у тому ж дусі.
Показавши мені великий палець, він розвернувся і пішов до
возів, залишивши нас із Тсуною наодинці.
«Ну і? Якісь думки є, з чого почати?» — діловито
запитала елементаль.
«Думаю... варто для початку хоча б заміряти обсяг Повітря,
який я здатний контролювати за один раз».
«Розумно. Теорія починається із замірів».
Стоячи посеред крижаної пустки, я підняв праву руку. Запустивши
звичну циркуляцію мани крізь нитки каркаса, я сфокусувався на елементі
Повітря, поставивши собі уявне завдання: стиснути якомога більше і якомога
щільніше.
Над моєю долонею миттєво сформувався ідеальний куб,
порівнянний за розмірами з моєю грудною кліткою. Ого. Об'єм точно такий самий, як
під час мого першого призову Води. Але куб спресованого повітря був настільки
щільним, що візуально набув легкого зеленуватого відтінку.
«Як дивно... Я навіть не припускав, що повітря буде
зеленіти залежно від ступеня стиснення».
«Серйозно? Перестань мислити так вузько, Лінку! Вода ж темніє
при Наповненні маною, чому б щільному повітрю не зеленіти?»
«Ти маєш рацію, нестача уяви. Давай перейдемо до польових
випробувань».
«О! А давай ти зробиш що-небудь атакуюче?» — азартно
запропонувала Тсуна.
Атака. Дай подумати. Можна, звісно, просто здути супротивника
шквальним потоком, але так розсіюється занадто багато кінетичної енергії. Як
щодо чогось проникаючого? Вітряних бурульок?
«Ти знову за своє! Вітер — це вітер, вода — це вода. Не
треба тупо копіювати заклинання з іншої стихії!»
«Я не сперечаюся, але фізика є фізика. Те, що я роблю Водою, я
можу адаптувати під Повітря».
«Лінку, ти маєш рацію лише почасти. Думай про унікальні
особливості Вітру!»
Унікальні особливості. Ну, припустимо, я можу спрямованим
потоком здути чуже вогняне заклинання. Або викликати... Стоп. Почекай. Пам'ятаєш,
як Повітря обдувало мій каркас, коли я зняв контроль?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!