Студений світ

Удзан різко скочив на ноги.

— Магнітна аномалія? Хіба це не означає, що ми збилися з курсу і тепер сам чорт знає, де ми знаходимося?!

— Відставити паніку, — суворо скомандував я, осаджуючи мечника. — Заспокойся. Ми всі в одному човні.

Аран підійшов до вікна, ігноруючи компас. Старий насупився, вдивляючись у темніюче небо над «горою».

— Компас — це півбіди, — похмуро промовив учитель. — Погляньте на колір хмар. Бачите цей фіолетовий градієнт? Це не просто наближення крижаної бурі. Це магічний шквал — вируюча, перевантажена маса спотворених стихій, збитих у хаотичну купу. Прямий наслідок того самого заклинання Вищої магії, що колись скувало всю Імперію у вічних льодах. В епіцентрі такого шторму щільність дикої мани просто розірве нас на шматки.

Леон зовсім зблід.

— І... що нам робити? Розвертати фургони?! Тікати?!

— Не встигнемо, — похитав головою Аран. — На відкритому льоду ці фургони здує, а кристалічні двигуни можуть здетонувати від перевантаження дикої мани в атмосфері. Нам потрібне укриття. І ця «гора» — єдиний масивний об'єкт на сотні миль навколо, здатний розбити вітряні потоки.

— Ви пропонуєте їхати прямо до цієї жахливої аномалії?! — голос торговця зірвався на фальцет. — А якщо це база бандитів? Або лігво якихось тварюк?

— Це штучне укріплення. Швидше за все, великий замок або фортеця, — вагомо втрутився я, обриваючи істерику торговця. — Подивіться на силует без паніки і підключіть логіку. Самотні гори не виростають самі по собі посеред абсолютно плоского крижаного плато — для цього потрібен гірський хребет або тектонічний розлом. По-друге, оцініть геометрію: ідеально рівні лінії, прямовисні стіни, зрізана верхівка. Природа не малює під лінійку. Вітер б'ється об неї, як об монолітну стіну, а не обтікає пологі схили. Це монументальні руїни. Тактично вибір простий, Леоне: або ми їдемо до цих стін і займаємо глуху оборону, маючи надійне укриття від вітру, або залишаємося на відкритій місцевості і гарантовано гинемо від атмосферної аномалії. Приймайте рішення.

Торговець важко ковтнув, переводячи зацькований погляд з мене на Арана, а потім на компас. Вибір без вибору.

— Гаразд... — приречено видихнув він. — Беремо курс на аномалію.

— Розумне рішення, — кивнув Аран. — Але почекайте із запуском. Дозвольте мені спочатку заправити кристали у всіх вантажних фургонах до максимуму. Про всяк випадок, щоб ми могли вдарити по гальмах або піти на маневр у будь-який момент.

— Чудова ідея, — погодився Удзан. — А ми тим часом спробуємо змусити Клементина випити трохи води.

Клементин. Так ось як звуть нашого сплячого цілителя.

— Тільки крикни, якщо він почне буянити, коли прокинеться, — попередив я. — Не в кожного психіка така ж залізобетонна, як у тебе, Удзане.

Не озираючись, ми з Араном вийшли назовні.

За час наших розмов небо встигло почорніти, а вітер помітно посилився, віщуючи обіцяну старим бурю.

— Знову хоч око вийми, — пробурчав старий, кутаючись у мантію.

Вже знайомим, відпрацьованим жестом він викликав тьмяну сферу світла. Спеціально не надто яскраву, щоб не привертати увагу нічних хижаків.

Я крокував поруч з ним, ритмічно хрумкаючи снігом.

— Знаєте, наставнику... Я збився з рахунку. Скільки ми вже взагалі в дорозі?

Аран знизав плечима, не збавляючи кроку.

— Минув, мабуть, майже рік відколи ми вирушили з міста.

Я впав у ступор, завмерши на місці.

— Рік?! Невже пройшло так багато часу?

Старий обернувся і подивився на мене з ледь помітною усмішкою.

— Чого ти витріщився? Поглянь, бачиш, як рано тепер сутеніє? Це означає, що скоро почнеться глибока зима. У цих краях пори року змінюються непомітно.

«Ха. То ти хочеш сказати, що те, що було в нас раніше, це просто "теплі деньки"?» — нервово хихикнула Тсуна.

— Але я не розумію... Як я міг пропустити цілий рік? — спантеличено процідив я.

Аран зупинився біля останнього фургона і почав протискуватися всередину до кристала.

— Швидше за все, ти просто втратив лік часу, бо твоєму тілу не потрібен сон. Для тебе дні і ночі злилися в одну нескінченну варту. Таке трапляється з Нежиттю.

«Моторошно, але старий, мабуть, має рацію», — прошепотіла Елементаль. «Не варто зациклюватися на цьому, командире. Зараз у нас є більш нагальні проблеми».

За кілька хвилин Аран виліз із екіпажу, обтрушуючи мантію, і ми попрямували до другого.

— Знаєш, Лінку... — тихо сказав учитель, не дивлячись на мене. — У мене вкрай паскудне передчуття щодо цієї гори. Я не знаю точно, що на нас там чекає, але що б не трапилося... знай, що ти можеш мені довіряти. І можеш покластися на мене, якщо все піде шкереберть.

Він обернувся і подивився на мене, посміхаючись добродушно, по-батьківськи.

Це прозвучало так, ніби ми опинилися в дешевій театральній постановці, де після таких слів другорядний персонаж гарантовано гине.

— Облиш ці розмови, Аране. Від них у мене кістки ниють від поганих передчуттів, — серйозно відповів я. — Звісно, я тобі довіряю. І завжди розраховую на твою підтримку в бою.

Я простягнув старому свою кістяну руку.

— Я щасливий це чути, мій друже, — Аран міцно потиснув її.

Саме тієї миті, коли кристал у другому фургоні спалахнув насиченим синім світлом, несамовитий крик, сповнений тваринного жаху, пролунав з нашого «штабу».

— Це Клементин! Швидко, туди! — гаркнув Аран.

Поспіхом зачинивши двері вантажного візка, ми рвонули назад з такою швидкістю, на яку тільки були здатні наші ноги.

Увірвавшись всередину, ми натрапили на вельми неприємну сцену.

Цілитель Клементин сидів на підлозі в холодному поту, сліпо і гарячково розмахуючи тонкими руками навсібіч і дико кричачи. Леон в жаху забився в найдальший куток, якомога далі від цих живих «лез». Удзан намагався обережно перехопити руки мага і заспокоїти його, але в однорукого ветерана це виходило просто жахливо.

Аран не став церемонитися. Він підскочив до зламаного цілителя і міцно стиснув його у ведмежих обіймах, затиснувши йому руки.

— Тихіше, хлопче, тихіше! — прогуркотів старий, м'яко поплескуючи Клементина по спині. — Ти в безпеці. Кошмар закінчився.

Маг Світла важко дихав, перестав вириватися і нарешті розплющив очі, які були міцно замружені від страху. Його затуманений погляд сфокусувався на Удзані. Тонкий блідий палець затремтів, вказуючи на мечника.

— Ти... ти живий! — ці кілька слів далися йому так важко, ніби він випльовував бите скло.

Удзан винувато опустив голову.

— Так. Дякую. Ти врятував мені життя, Клеме.

Почувши це, цілитель з полегшенням видихнув, його тіло миттєво обм'якло в обіймах Арана, і він знову провалився в глибокий, рятівний сон.

Старий обережно поклав його на металеву підлогу і повернув голову до торговця:

— Тобі хоча б вдалося змусити його випити води?

Леон, усе ще тремтячи, виповз зі свого кутка і поставив на стіл порожній металевий кухоль.

— Він зробив один ковток і відразу ж прокинувся з цим несамовитим криком. Судячи з усього, та м'ясорубка з сороконіжками остаточно зламала його психіку.

Я обвів поглядом наш добряче пошматований загін.

— Стандартний посттравматичний шок. З ним усе буде добре за кілька днів, солдатська психіка стійка.

Я повернувся до торговця:

— Леоне. Тягни за важіль. Ми висуваємося до фортеці.

Торговець мовчки кивнув, навалився всією вагою на механізм, і наш караван, з важким скреготом, покотився в темряву крижаної пустки, прямо назустріч наближеній бурі.