Студений світ

Переступивши поріг гігантських дверей, я опинився в непроглядній темряві. Утім, для мого зору відсутність світла не була перешкодою.

Погляду відкрилася простора зала. На підлозі хаотично валялися перевернуті плафони й сотні оплилих свічок. Пошматовані на клапті картини, зламані рами та людські кістки всівали потріскану плитку. «Судячи зі стану останків, цьому погрому не одна сотня років», — підмітила Тсуна.

Зала закінчувалася невеликими зачиненими дверима приблизно за вісім метрів від входу.

По боках від дверей завмерли двоє вартових. Дві жінки, такі ж заворожливі, як і та, що залишилася зовні. У руках вони стискали прості метрові мечі. Їхні тіла захищали сталеві лати, але навіть метал не приховував гордої постави. Шоломи вони тримали під пахвою, розглядаючи мене з відвертою, зневажливою цікавістю.

Їхні червонуваті очі були сфокусовані виключно на мені. Оточення вони ігнорували повністю.

«Помилка дилетантів — не стежити за обстановкою, коли проти тебе маг Води», — синхронно подумали ми з Тсуною.

Ліва вартова неквапливо вдягла шолом і виставила вперед клинок.

— Останні слова перед смертю?

Мій кістяний силует кривим міражем відбився в її чорних зіницях. Кістки дрібно завібрували від злості, що накочувала.

— Бажати смерті зустрічному в перші секунди знайомства... вкрай неввічливо, — процідив я крізь зціплені зуби.

— Але ж ти не людина? — скривилася друга вартова, виділяючи кожне слово. — У чому проблема, нижча нежите?

Я глухо клацнув щелепою.

— Нижча нежить... Значить, ось як. Що ж, у мене немає причин злитися на вас за некомпетентність. Хто при здоровому глузді злиться на мураху, розчавлену колесом воза?

Обидві жінки передбачувано зірвалися з місця в ідеальному унісоні. Подолавши дистанцію, вони синхронно провели випад прямо мені в груди. Я знав, куди буде спрямований удар. Знав таймінг. І знав, що наповнення маною тут зайве. Достатньо було просто розкрити поли мантії, щоб вони не зіпсували тканину.

Кінчики їхніх мечів зі скреготом пройшли між моїх ребер, не зачепивши ядро. Тієї ж секунди мої долоні зімкнулися на їхніх зап'ястках, ламаючи кістки на порох.

«Вони б'ють точно в ціль, знаючи слабкості нежиті! — запанікувала Тсуна. — Чому ти не підставив руки чи не ухилився?! Навіщо підпускати клинки так близько до ядра?!»

Ти забула, ким я був? Дивитися смерті прямо в очі — моя друга натура. І це не зміниться. До того ж я хотів показати їм різницю між нами перед тим, як вони помруть.

Жінки не зронили жодного звуку. Вільними руками вони холоднокровно відірвали власні зламані кінцівки й відстрибнули назад, розриваючи дистанцію.

Але вижила тільки одна. І то — лише з моєї примхи.

Груди лівої вартової наскрізь пробив товстий крижаний кіл, що матеріалізувався прямо з вологи, яка скупчилася в старому килимі. Лати жалібно скреготнули, не вчинивши льоду жодного опору. Жінка захлинулася кривавим кашлем, і червоне світіння назавжди згасло в її очах.

Друга вартова навіть не поглянула на мертву напарницю. Кров, що юшила з її відірваної руки, миттєво застигла, сформувавши багряний кришталевий протез.

Знову контроль крові?

— Будеш нападати, чи мені доведеться зробити крок, щоб не померти від нудьги? — кинув я.

Жінка роздратовано цикнула й високо підстрибнула — п'ятиметрова стеля це дозволяла. Але краєм ока я помітив, як кров, що витекла з трупа її напарниці, стрімко збирається в повітрі, спалахуючи білим вогнем.

Стрибок був обманкою. Палаюча кров — відволікаючим маневром. Її справжнє місцезнаходження вже було за моєю спиною.

Я заговорив ще до того, як вона встигла завершити формування кривавої зброї за моєю шиєю.

— Визнаю. На дурних супротивниках це спрацювало б.

Пролунав жалібний дзвін. Метровий меч випав із її тремтячої руки, розколовши плитку. Ковтаючи повітря, вампірка ледь трималася на ногах, остаточно усвідомивши чудовищну прірву в силі між нами.

— У-вбий... мене, — вичавила вона.

Я повільно повернув череп.

— Ти здаєшся?

Вона приречено кивнула.

— Тоді йди. Залиш це місце. Почни інше життя де-небудь у льодах.

Жінка схлипнула, судомно ковтаючи повітря.

— Це неможливо. Я згорю живцем тієї ж секунди, як Старша вирішить, що я провалила наказ.

З-за зачинених дверей у кінці зали долинув невдоволений жіночий голос і дзвінкий, розпачливий крик маленької дівчинки. Вібрації були занадто слабкими, щоб ядро змогло розібрати слова.

Вартова раптово схопилася за голову, впиваючись довгими нігтями у власне обличчя та здираючи шкіру. Її ноги вже охопило те саме моторошне біле полум'я.

Бачачи її нестерпні страждання, я вирішив проявити милосердя воїна. Крижаний клинок зблиснув у повітрі, начисто зрубавши її голову й обірвавши агонію. Навіть божевільний Ренальд ставиться до своїх големів гуманніше, — майнула похмура думка.

Ступивши до зачинених дверей, я прислухався до вібрацій.

— Але мамо, я не можу цього зробити! — заливалася сльозами дівчинка.

— У тобі тече кров першородного вампіра! — відрізала мати. — Однієї краплі вистачить, щоб перетворити навіть цього скелета на слухняного раба!

— Я не про це! Він прийшов забрати те, що належить йому по праву, а ти кидаєш наших на забій! Хіба ти не бачиш, він не хоче безглуздих смертей!

Почувся глухий звук ляпаса.

— Ти занадто мала, щоб лізти в політику клану!

Усе встало на свої місця. Вампіри. Це пояснювало їхні маніпуляції з кров'ю. Але природа білого полум'я все ще залишалася загадкою.

Оскільки мою присутність уже було розкрито, я різко відстрибнув від дверей. Вчасно. Товстий спис зі спресованої крові прошив дубову стулку рівно на рівні мого ядра.

Двері злетіли з петель. До зали увійшла невисока, струнка жінка. Рубінові очі, довге червоне волосся до попереку, витончені риси обличчя. Вільний, мішкуватий одяг темних тонів — ідеальний вибір, щоб ховати зброю. На її блідих руках не було кілець, але в очі впадали гострі, неприродно білі нігті.

— Знаю, місце для прийому гостей не найбільш підходяще, — розтягуючи слова, вимовила вона. — І, зізнатися, я б воліла уникнути бійки. Але до мене скоро прибуде вкрай важливий гість, і я не маю наміру змушувати його чекати.

Я склав руки на грудях.

— Як зарозуміло. Куди ти сховала дівчисько?

Жінка прикрила губи долонею в награному жесті подиву.

— Прісцилла побігла готувати залу для зустрічі. Але тобі нема чого забивати цим свій порожній череп. Скоро ти станеш моєю найкращою лялькою!

Вона дзвінко розреготалася й вивільнила свою Жагу Крові. Концентроване Кі.

Тієї ж миті моїми кістками прокотився фантомний, нудотний біль. Здалося, ніби в мене з'явилася справжня кровоносна система, і вся рідина у венах закипіла, намагаючись розірвати тіло зсередини й вирватися назовні — прямо до ефірної колби, що матеріалізувалася в руці вампірки.

Знадобилася лише частка секунди, щоб вивільнити власне Кі, змиваючи цю огидну ману. Колба в руці жінки одразу розвіялася. Над моєю головою виткався гігантський кришталевий череп, зібраний із тисяч уламків моїх кривавих спогадів.

Вампірка з цікавістю глянула на ілюзію, а потім просто відмахнулася. Легким рухом кисті вона буквально вигнала моє Кі з простору.

Прокляття! Як вона це робить?! Мені довелося задіяти волю, щоб нейтралізувати її тиск, а їй вистачило простого жесту без краплі магії?

«Тут замішаний інший принцип, — напружено озвалася Тсуна. — Але ми поки не розуміємо його природи».

Жінка розчаровано зітхнула.

— Яка прикрість. Зустрінь я тебе пару десятиліть тому, твоя душа, можливо, змогла б мене розважити. Але на знак поваги до твого потенціалу я назву своє ім'я і дам тобі один шанс утекти.

Я клацнув щелепою.

— І як же тебе звати?

Вона посміхнулася, оголивши довгі, білосніжні ікла.

— Аллона. Остання жива дружина першого вампіра Носфера. До твоїх послуг.

Замість відповіді в моїй руці матеріалізувався крижаний меч. Підставляти спину ворогу я не збирався.

— Значить, ти вибрав смерть, — зітхнула Аллона. — Треба буде обов'язково розповісти Алісі про дивного скелета, який відмовився від пощади. Назви своє ім'я, хоробрий мерцю.

Кістяні пальці міцніше стиснули вкрите памороззю руків'я. Згадка імені, до болю співзвучного з ім'ям імперського констебля, стала останньою краплею.

— Лінк. Але для тебе — Криваве Торнадо.

Вампірка зігнулася навпіл від сміху.

— Серйозно? У тебе навіть пафосне прізвисько є? Сам придумав?

Відсміявшись, вона витягнула руку, ваблячи мене вигнутим білим нігтем. Мій зір звузився до однієї точки. Мета ясна: промацати її захист і, якщо пощастить, позбавити кінцівки.

Різке зміщення маси. Я ковзнув уперед по прямій лінії, навіть не відриваючи ніг від підлоги. На обгорілій плитці залишився довгий, глибокий слід. Натреноване сприйняття дозволяло мені бачити кожен її рух, але реакція тіла — це вже інше питання.

Рука Аллони вигнулася під анатомічно неможливим кутом. В останню мить, ухилившись від удару її гострих як бритва нігтів за допомогою магії вітру, я змінив траєкторію й провів горизонтальний зріз, цілячись їй у плече.

Швидкість і маса удару без замаху повинні були розрубати її тендітне тіло навпіл. Але плече вампірки миттєво вкрилося чорною, надщільною бронею зі згорнутої крові.

Видавши глухий, шиплячий рик, я переніс вагу й з розвороту впечатав ліву ногу прямо в центр її грудної клітки. Не очікуючи фінта, Аллона не встигла виставити блок. Пролунав нудотний хрускіт кісток, і її тіло, пробиваючи кам'яні перегородки, полетіло вглиб темного коридору.

Я хотів рвонути слідом, не даючи їй отямитися, але раптово впав на одне коліно.

Ліва нога, що завдала удару, стерлася на порох. Навіть щільне мана-наповнення не вберегло кістки від чудовищної кінетичної віддачі. Але гірше було інше: моя ліва рука, яка опинилася найближче до її тіла під час ривка, вкрилася кіркою затверділої, розжареної крові. Рука була паралізована.

«Що за погань?!» — вигукнула Тсуна.

Немов відповідаючи на її запитання, багряна кірка спалахнула тим самим білим вогнем. Полум'я миттєво почало вгризатися в кістку, з лякаючою швидкістю просуваючись до плеча й плавлячи його, як дешевий парафін.

Тим часом у глибині коридору підвелася Аллона. Удар зламав її хребет. Її верхня половина теліпалася з боку в бік, немов ганчір'яна лялька. Але неймовірно щільні м'язи та зв'язки стегон утримували її у вертикальному положенні. Різким, судомним ривком вона випросталася. Переламані кістки з огидним хрускотом встали на місце, скріплювані магією крові.

Вона поглинула колосальну енергію мого удару своєю м'язовою масою, захистивши власне ядро ціною розриву внутрішніх органів. І тепер регенерувала.

Ліва нога вже відновилася з мани, але білий вогонь стрімко підбирався до ключиці.

Мозок ветерана миттєво прорахував чотири варіанти.

Перший: ампутувати половину грудної клітки. Це залишить ядро беззахисним і порушить баланс тіла — про швидкісні ривки можна буде забути. До того ж, поки я відрощуватиму кістки, Аллона повністю відновиться.

Другий: активувати сферу елементаля на повну потужність. Але тоді я розкрию всі свої козирі, а червоний ранг ядра не дозволить підтримувати такий режим довго.

Третій: здути вогонь магією вітру. Занадто затратно, і немає гарантій, що кисень не роздмухає його ще сильніше. Залити водою? За якими фізичними законами взагалі горить ця кров?!

Четвертий: кинутися в ближній бій і спалити Аллону в її ж вогні. Самогубний ризик.

Я обрав п'ятий варіант. Імпровізація.

«Вона ж дочекається, поки ти перетворишся на попіл!» — кричала в думках Тсуна.

Не дочекається. Подивися в її очі. Вона жадає розірвати мене особисто.

Рубінові очі Аллони яскраво засвітилися в пітьмі. З рота повалила морозна пара. Її красива, аристократична шкіра посиніла, немов у трупа, а вени здулися чорними горбами.

— Я недооцінила тебе, мерцю, — прохрипіла вона. — Але цього разу...

Не давши їй договорити, я з силою відштовхнувся від підлоги, проломивши плитку. Часу на балаканину не було — потрібно було спровокувати її на випад у відповідь.

Вона клюнула. Стрибком скоротивши дистанцію, вампірка кинулася назустріч.

Я витягнув уцілілу праву руку, готуючись зайти їй за спину.

— І що ти зробиш? — вишкірилася вона в польоті. — Вогонь пожере твоє ядро через пару секунд!

У момент зближення я зрозумів те, чого не помічав раніше. Навколо білого полум'я на моїй руці й навколо самого тіла Аллони слабко клубочився блакитнуватий серпанок. Елемент Води! Це пояснювало, як вампіри маніпулюють рідкою кров'ю.

Опинившись у неї за спиною, я безжально встромив пальці правої руки прямо в її хребет, прошиваючи м'язи й намацавши тверду поверхню її ядра.

Одночасно з цим я спрямував усю силу свого розуміння водної стихії на палаючу кров. Я наказав волозі, що містилася в полум'ї, стиснутися у сферу й тут же розвіяв її в атмосфері. Вогонь на моїх кістках миттєво згас.

Аллона захрипіла, випльовуючи згустки чорної крові. Я стиснув пальці на її ядрі. До повного знищення бракувало буквально кількох міліметрів — чудовищно щільні м'язи її спини зімкнулися, заблокувавши мою кисть як у лещатах.

Із гучним тріском кісток я вирвав праву руку з її плоті й відстрибнув назад.

Не втрачаючи жодної секунди, я матеріалізував зі стелі масивну крижану колону. Брила звалилася вниз, намертво придавивши зламану вампірку до підлоги. Вона була знерухомлена. Але все ще жива.

Чому я не добив її?

У свідомості набатом билося одне-єдине слово, сказане за дверима.

«Мама».

Я стояв у тиші, дивлячись на придушене тіло, і чекав. Давав їй час прийти до тями, сказати хоч слово.

Але Аллона не зронила жодного звуку. Її очі заскліли. Життя покинуло її. Фатальні пошкодження ядра й розрив органів зробили свою справу.

«Співчуття до ворога неприйнятне, ідіоте! — вибухнула Тсуна, і в її ментальному голосі дзвеніла неприхована злість. — Ти навіть не бився на повну силу! А якби ти загинув?! У таких боях не буває варіантів, де виживають обоє й розходяться з миром!»

Знаю. Я все це чудово знаю. Але я не міг холоднокровно вбити матір на очах у дитини!

«Який же ти лицемір! — безжально припечатала елементаль. — А як же ті батьки, яких ти сотнями вирізав на війні у своєму минулому житті?! Про них ти теж думав, чи це було просто 'виконанням наказу'?!»

Виконання наказу. Це виправдання завжди слугувало мені надійним щитом. Але тепер цей щит дав тріщину.

Так, я був монстром. Але зараз я намагаюся стати кимось більшим! Я хочу бути людиною, а не сліпою зброєю!

«Тоді ти мав хоча б не грати з нею в піддавки! Твоя зарозумілість і милосердя мало не коштували нам життя! У чому тоді твоя різниця з Імперськими катами?!»

Я промовчав. Чи є між нами різниця? Тепер я не знав відповіді.

Але подумай сама, — повільно мовив я, скоріше звертаючись до самого себе. — Я прийшов сюди тільки заради уривків стародавнього алфавіту. Я міг просто піти, не відбираючи в цієї дівчинки матір. І до того ж, Аллона так болісно регенерувала...

А що, як ніякого «важливого гостя» не існує? Що, як дівчинка просто втекла в страху? Що, як Аллона дійсно хотіла зберегти мені життя, пропонуючи піти?

Кістками пробігло неприємне, параноїдальне тремтіння.

Тиша зруйнованої зали тиснула на слух. Озирнувшись, я зрозумів, що тіло вампірки, яке відлетіло від мого удару, проломило стіну рівно в тому напрямку, куди вела ментальна карта Аїда.