58
Як і минулого разу, тіло хімери засвітилося миріадами кольорів. Але тепер це було не тьмяне сяйво. Плоть ельфа перетворилася на сліпучий, ревучий стовп концентрираної мани, що бив прямо в стелю. Тиск стихій був таким щільним, що люстри під стелею з тріском лопнули, залишивши залу в напівтемряві, освітлюваній лише цим чудовищним коктейлем енергії.
Від однієї лише аури ледь не збило з ніг, але Тсуна вчасно перехопила контроль над балансом каркаса. Стовп світла повільно втягнувся назад у тіло ельфа. Тепер він сяяв зсередини, немов божество у плоті.
Маріонетка закинула голову й маніакально, неприродно розразилася сміхом, поманивши пальцем.
— Покажи мені свій абсолютний предел, скелете! Або здохнеш раніше, ніж я перейду до десерту! Так і бути, даю тобі три секунди на підготовку.
Таку можливість упускати не можна.
«Тсуно! Готуйся влити всю Сферу Елементаля за командою! Ти мені потрібна як ніколи!» «Зрозуміла! Чекаю!» Низька стійка, меч відведений далеко за лівий бік. Багряне ядро взревело, розганяючи ману по каналах до критичних значень. Дев'яносто відсотків резерву. Стопы, гомілки, хребет, плечовий пояс — кожен кістяний вузол налився свинцевою вагою, готуючись до безпрецедентного кінетичного викиду. Повітря за спиною закрутилося в щільну вирву, меч у руці завібрував, готовий лопнути від енергії, що його переповнювала.
Ланцюгова реакція запущена. Обмежувачем швидкості зараз виступав лише опір самого простору!
Із сухим, оглушливим хлопком, подолавши звуковий бар'єр, ривок зірвав тіло з місця. Крок перетворився на низький стрибок, що стлався по землі. Ренальд спробував перехопити атаку, звівши на шляху три масивні кам'яні стіни, але они були прошиті наскрізь без найменшого сповільнення, граніт розлетівся на щебінь.
Частки секунди — і відстань до ельфа скоротилася впритул. На його обличчі застигла безумна, захоплена посмішка.
— Та ти просто чортів ходячий реактор! Чудовисько!
Його шкіра раптово вкрилася в'яззю стримуючих рун, плоть лопнула, оголивши пульсуючу під нею рідку магму. Він перевантажив оболонку, перетворивши її на живий вулкан.
У той миг, коли лезо мало знести йому голову, ельф із нелюдською швидкістю телепортувався на пару метрів назад — він усе-таки запозичив Тьму із зовнішнього фону!
Але до цього все було готово. Тсуна миттєво перелила весь свій резерв прямо в крижаний клинок. Зброя не витримала. З оглушливим дзвоном меч вибухнув зсередини тисячами уламків, вивільняючи серпоподібне лезо зі спресованого, ураганного вітру неймовірної щільності. Зелена коса смерті завширшки п'ятнадцять метрів, здатна розрізати навпіл храмову вежу, рвонула вперед.
Хімера не очікувала такої площі ураження. Від чудовишного перепаду тиску з вух маріонетки хлинула кров, тут же випаровуючись на її розпеченій шкірі.
Вітряне лезо з виттям вдарило по ельфу. Воно чисто, без опору відокремило грудну клітку від нижньої частини тулуба, але, за фатальною випадковістю, пройшло на пару сантиметрів вище манового ядра.
Верхню половину ельфа з гуркотом впечатало в протилежну стіну полігону. Слід, залишений вітром на білій підлозі, більше нагадував русло пересохлої річки, ніж розріз мечем.
Каркас упав на одне коліно, рука сперлася об підлогу. Ядро було порожнє на дев'яносто дев'ять відсотків. У цей удар було вкладено абсолютно все. Але цей виродок... він вижив!
Верхня половина хімери повільно, судомно підняла праву руку. Очі ельфа вже вигоріли, перетворившись на два обвуглених провалля.
— Визнаю... — прохрипів голос Ренальда, спотворений статикою. — Ти змусив мене викрутити цю ляльку на двісті відсотків потужності. Оболонка згорить з хвилини на хвилину. Але ти... ти здохнеш першим!
Руни з усіх шматків плоті в залі, навіть з відрубаних ніг, потекли золотими ручайками до піднятої руки хімери. Вони нашаровувалися один на одного, сплітаючись у найскладніший каркас, що гудів від напруги, утворюючи ідеальну сферу.
Вища магія. Міфічний катаклізм, здатний стирати з лиця землі міста, зітканий з одного лише голого рунного коду. Значит, стара королева була права — цей божевільний дійсно зламав самі законы магії.
У центрі цієї рунної клітки, упираючись у високу стелю, почало формуватися сліпуче, пульсуюче маленьке Сонце. Жар був настільки нестерпним, що залишки ельфійського тіла миттєво перетворилися на попіл. Від маріонетки залишилася лише паряща в повітрі кістка руки, що підтримувала закляття.
Кістки почали диміти. Активація залишків Сфери Елементаля пустила тонку плівку води по каркасу, намагаючись охолодити кістки, але волога випаровувалася швидше, ніж її вдавалося оновлювати. Спалювали живцем!
Простір загудів. Це було вже не просто закляття, це був локальний апокаліпсис. І це мініатюрне Сонце повільно, невідворотно рушило вперед.
Ні. Ще зарано на особисту аудиєнцію до бога смерті.
Відгукуючись на безмовний поклик, жалюгідні крихти вологи в розпеченому повітрі почали стягуватися до порожнього ядра. Канали тріщали від перевантаження. Тсуна несамовито кричала, благаючи зупинитися, але сприйняття було відрізане. Важливо було тільки одне — палаюче пекло, що насувалося. Ухилитися від такого радіуса неможливо.
Клин клином вибивають.
Сконцентрирувавшись до дзвону в неіснуючих вухах, уся увага перейшла на єдину руну, випалену на самом дні ядра. Через дикий фантомний біль, що розривав груди. Через затуманений жаром розум. Через відчайдушне бажання просто лягти й згоріти.
Активація: «Бурхлива Хвиля».
З-під ніг, з самого засновку полігону, з ревом вирвався колосальний водяний тайфун. Сокрушительна моць океану, стиснута силою волі в чотириметровий бурхливий стовп, вдарила назустріч Сонцю.
Дві абсолютні протилежності зіткнулися. Полігон зник. Вода випаровувалася з такою чудовищною швидкістю, что зала миттєво заповнилася непроникним, щільним окропом пари. Далі витягнутої руки не було видно нічого, але тиск тривав, вливаючи у Хвилю залишки існування.
Здаватися не можна! Цей рік у пеклі був прожитий не дарма!
Сили висякли резко, як обірвана нитка. Випавши зі Сфери Елементаля, кістяне тіло гепнулося на спину, не маючи сил поворухнути навіть пальцем.
Шипіння води, що випаровувалася, повільно стихло. Крізь пар, що розсіювався, і гул у вухах почувся знайомий голос. У ньому більше не було ні зверхності, ні насмішки, ні божевілля.
— Ти...
Голос Ренальда, що лунав просто з простору, був тихим.
— Непоганий боець.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!