Студений світ

Від імені Арана

Я змахнув пил із подолу мантії й різко обернувся, ледь почувши характерний звук телепортації за спиною. Там, де секунду тому стояв Лінк, не було нічого, крім скрученого повітря, від якого заклало вуха.

Не втрачаючи холоднокровності, я опустив погляд. Сходинка під ногами слабко мерехтіла золотом. Просторова пастка. Тепер усе встало на свої місця: нас навмисно розділяли.

Я смикнув Агуру за рукав, привертаючи увагу, і рівно в цю мить плити під нашими ногами полахнули жовтим світлом. Я знав, що станеться, але перехопити контроль над чужим телепортом не встиг. Простір схлопнувся.

У наступну мить ми з дварфійкою опинилися в колосальній кубічній кімнаті, що до болю нагадувала тестові полігони Імператорської Академії Магії.

Нещодавно оновлена мітка на плечі Лінка відгукнулася в моєму розумі тьмяним сигналом. Згідно з вектором, мій учень перебував десь за лівою стіною. Однак, як би не було прикро, цей полігон виявився не таким простим. Спробувавши переміститися до Лінка тіньовим стрибком, я лише даремно спалив ману.

У стіни був вшитий найскладніший просторовий бар'єр. Він працював як ідеальна голка з ниткою: варто було тканині простору розірватися від телепортації, бар'єр миттєво «зшивав» її назад, нівелюючи закляття. Втім, тішило головне: руна на плечі Лінка пульсувала. Значить, він живий і б'ється.

— Ваша телепортація теж відбулася трохи не за планом. Ось, виходить, як... — пролунав холодний голос із протилежного кінця зали.

Примружившись, я розгледів біля білої стіни силует. Ельф. Довге волосся переливалося шістьма кольорами, видаючи спорідненість з усіма елементами, крім Тьми. Звичайний бойовий ельф — уже смертельна загроза, а цей багатовекторний унікум... Єдиний його недолік — неможливість використовувати просторову магію.

Ельф задумливо постукав чоботом по підлозі.

Агура важко ляснула мене по попереку.

— Будь обережний, магу. Те, що ти бачиш перед собою, — не ельф. Це не більше ніж лялька. М'ясний голем, створений Ренальдом із шматків плоті.

Лялька?! Я вражено впився поглядом у дварфійку. Швидко перекинувшись парою фраз, з'ясувалося моторошне: Ренальд навчився штучно перебудовувати манові ядра мертвих істот, підганяючи їх під свій власний мана-відбиток. Він буквально вводив нитку своєї волі в мертве тіло, змушуючи його використовувати магію!

І тут у голові клацнуло. Стривай-но... Той потворний м'ясний голем у копальнях! Так, та громіздка тварюка була куди примітивнішою, зовсім інший рівень збірки, але почерк... божевільний, збочений почерк творця вловлювався безпомилково. Значить, нитки тих далеких подій тягнуться прямо сюди, у цю проклятую лабораторію.

— Ви закінчили шепотітися? — губи ельфа-голема рухалися, транслюючи голос господаря замка. — Я дав вам час оговтатися, щоб ви не подумали, ніби я б'юся нечесно. Я не атакуватиму першим.

Нечесно? До чого тут це? І чому в мене стійке відчуття, що Ренальд звертається виключно до мене, впритул ігноруючи матір?

— Ми можемо вирішити все мирним шляхом? Без крові? — гукнув я маріонетку.

Ельф повільно похитав головою.

— На жаль. Як би мені ні хотілося побалакати, польова перевірка нових штучних солдатів — мій прямий обов'язок перед Наймачем.

Я похмуро кивнув, гарячково зважуючи шанси. Звичка виживання. Виходів із полігону не було. Значить, я або удобрюю тут підлогу, або знищую цю тварюку, ламаю бар'єр і йду на допомогу учневі!

Раптом м'ясний ельф схопився за голову, ніби від нападу гострого мігрені. Через пару секунд він випростався й зневажливо відмахнувся:

— Цей скелет... Він виразно здивував мене. Я вчинив дурно, недооцінивши міцність його кісток. Утім, не думаю, що він дістанеться сюди.

Я спохмурнів, аналізуючи його поведінку. Він мислить уголос. Погана звичка, вироблена десятиліттями абсолютного самотності, — професійно зазначив я про себе. А ще він ставить запитання, дозволяє підготуватися, називає мене «магом». У ньому, незважаючи на все божевілля, залишилися зародки принципів. Він не просто збожеволілий м'ясник.

Я різко обернувся до Агури.

— Скільки таких големів він може вести одночасно?

— До десяти, залежно від їхньої сили, — відповіла вона, не зводячи очей із сина.

Ось воно! Лінк просто зараз б'ється з іншою такою ж маріонеткою! І, судячи з реакції ельфа, учень задав прочухана творінню Ренальда! Губи самі розтягнулися в гордій усмішці. Якщо я програю тут, то просто не зможу дивитися в його порожні очниці. Моя мотивація злетіла до небес.

Агура важко ступила вперед, звузивши карі очі.

— Ренальде... Дозволь мені як матері... Ні, як дварфу запитати тебе.

Ельф гидливо смикнув рукою, не надаючи значення її словам.

— Ти хоч трохи шкодуєш про те, що зрадив власний народ?! — голос колишньої королеви затремтів.

Голем склав руки на грудях.

— Я не зраджував дварфів, — спокійно відповів Ренальд. — Це они дискримінували мене з самого першого подиху! Думаєш, я шкодуватиму виродків, які плювали мені в спину тільки тому, що я народився з дефектним ядром? Слабкий, сухий як лист принц! Невже цього було достатньо, щоб ненавидіти мене всією расой?!

Агура із силою вдарила кулаком себе в груди.

— Але чому?! Чому ти відповів злом на зло?! Ти ніколи не слухав моїх порад! — до кінця фрази її голос сорвався на істеричний крик.

Так не повинен звучати діалог матері й сина.

Обличчя ельфа спотворилося в гримасі щирої огиди.

— Слухати тебе? Дякувати за кпини? Лизати чоботи тим, хто в будь-який момент міг роздавити мене ради забави?! Ти завжди була божевільною, сліпою жінкою!

— Та якби ти не уїдав кожному зустрічному... — Агура в люті вдарила кулаком по стіні.

Плавним, крижано точним рухом ельф підняв руку. Вказівний палець націлився прямо в груди матері. Руни на його передпліччі спалахнули з неможливою швидкістю.

Повітря між големом і дварфійкою з тріском розірвалося миріадами білих іскор.

У ту ж частку секунди сліпучий розряд блискавки прошив Агуру наскрізь. Удар припав точно в серце, миттєво випалюючи нервову систему. На кварцовій стіні за нею утворився фульгурит, що димівся.

Смерть настала миттєво. Безживне тіло колишньої королеви впало на підлогу обличчям униз. На її обличчі так і застигла маска ображеної люті.

Ось чому він не атакував першим. Ось чому не звертався до неї. Для нього її просто не існувало.

Серце стиснулося від провини — я був занадто безтурботним. Я мусив передбачити цей удар і звести земляний щит! Але холодний розум шепотів інше: це була кульмінація їхньої сімейної ненависті. Стороннім тут не місце.

Ельф повільно опустив руку, що димілася.

— Годі. Ця стара, що вижила з розуму, не мала права називатися моєю матір'ю.

Я судомно видихнув. Як людина, що прожила вже без малого сто сорок років, я відчув дивну, гірку порожнечу. Зла іронія. В абсолютних числах ми з Ренальдом були майже однолітками. Але якщо для дварфійської раси такий вік — лише розпал зрілості, то я почувався неймовірно прадавнім, смертельно втомленим дідом.

— Нехай я не можу повною мірою усвідомити твій біль, Ренальде, — тихо мовив я, дивлячись у бездушні очі голема, — але я щиро шкодую, що твій життєвий шлях склався саме так.

Ельф роздратовано спохмурнів.

— Бур'яни, що оточували мене від народження, навіть уявити не могли, що своїми кпинами псують урожай фермеру.

Жорстока метафора. Бур'яни — дварфи, фермер — він сам, а урожай — його зруйноване життя.

— Пробач. Ми перейшли на особистості, — ельф обструсив неіснуючий пил. — Ти готовий, магу?

Я мовчки кивнув, переганяючи ману в дев'ять артефактних кілець.

У наступну мить із голема вдарив стовп щільної мани. Шкіра ельфа засяяла спектром із шести стихій. Золоті руни на його тілі пришли в рух, перетікаючи по плоті, порушуючи головний закон магії — правило абсолютної нерухомості активних рунних структур!

Спалах!

Голем зник і виник прямо в мене за спиною. Я шкірою відчув смертоносний жар і дивом устиг піти в перекат. Вогняний диск із виттям пронісся там, де секунду тому була моя шия.

Я зацепенів. Як він телепортувався?! Я не знав усіх тонкощів істинної магії Тьми, але відсутність чорного пасма означала, що доступ до Хаосу для цієї ляльки закритий. А значить, просторовий стрибок неможливий. Та й звідки в порожньому шматку мертвого м'яса взятися Тьмі? Цей елемент зароджується в душі зі страждань і негативних емоцій, а голем — лише бездушний сосуд. Це суперечило всім відомим мені законам!

Однак Ренальд не дав мені часу на роздуми. Він тут же з'явився переді мною, заносячи сяючий кулак для нищівного удару. Я ледь устиг пригнутися. Удар пройшов по дотичній, але кінетичної енергії вистачило, щоб відкинути мене, як ганчір'яну ляльку.

Зупинити такий політ і не розбитися на смерть об стіну — завдання не з простих, особливо для мого трухлявіючого тіла. У частки секунди я розрахував десятки зустрічних мікро-поривів вітру, ювелірно гасячи інерцію. Потоки повітря м'яко, ніби невидимі подушки, прийняли мою вагу, розподіляючи силу удару так, щоб не переламати мені ребра. Я важко приземлився на ноги. Дихання збилося, на губах виступила кров. При розвороті гидко хруснуло коліно. Старість не радість.

Скинувши руки, я звів навколо себе масивний крижаний купол. Прозорим він був тільки з мого боку — ідеальне укриття з одностороннім оглядом. Знаючи, що це пастка, Ренальд не телепортуватиметься всередину.

Твердо впершись ногами в підлогу, я склав долоні. Повітря між руками закрутилося в шалений вихор, нагнітаючи статичну електрику. Сині розряди дряпали шкіру.

Проти мішені, що телепортується, на відкритому полігоні навіть Хаос буде марним. Залишалася тільки швидкість світла.

Поки я накопичував заряд, голем поливав мій купол вогняними списами. Лід плавився, як парафін. Бар'єр уже вкрився сіткою тріщин. Крізь каламутну воду я побачив, як ельф завис у повітрі, а навколо нього закружляли важкі гранітні колони.

Дідько! Він переграв мене! Якщо я випущу блискавку, він просто закриється землею, заряд піде в породу, а я залишуся беззахисним!

Купол із хрустом обсипався. Маріонетка Ренальда знущально всміхнулася, зсуваючи кам'яні стовпи в монолітний щит перед собою.

Шкіра на моїх долонях уже почала обвуглюватися. Досягнувши межі концентрації, я різко звів руки разом і випустив яскраво-фіолетовий джгут чистої енергії.

Але вперекір законам фізики й очікуванням Ренальда, моя блискавка не розсіялася об камінь. З оглушливим тріском вона прошила граніт наскрізь! Ефект, досягнутий завдяки Лінку. Нехай сам солдат поки й близько не здатний на подібний рівень контролю, але саме його божевільну теорію про філігранну зміну форми заклять я кропітко намагався відтворити в останні тижні. І ось — вийшло. Класична Академія вважала неможливим надати щільну форму настільки хаотичній стихії, як блискавка, але свіжий погляд учня дозволив мені спресувати її в бритвено-гострий спис.

Кам'яний щит розлетівся на пил. Ренальд володів чудовищною реакцією — в останню частку секунди він устиг зміститися, підставивши під удар праве плече. Розряд прошив плоть, миттєво паралізувавши всю м'язову систему ельфа.

— Вітряне лезо того скелета було куди швидшим за цей спалах! — прохрипів спотворений голос ляльковода з паралізованого тіла.

Часу не було. Я скинув обидві руки. Усі дев'ять кілець-накопичувачів разом полахнули синім світлом, опустошуючи резерви до дна. Сотні заклять злилися в єдиний, ревучий потік килимового бомбардування.

Вогняне пекло накрило весь сорокаметровий полігон. Температура миттєво злетіла за півтори тисячі градусів. Білий кварц стін почав плавитися, стікаючи вниз в'язким, каламутним склом.

Оповивши себе рятівним коконом Хаосу, я похмуро подумав: попади ці імперські кільця в армію, світ був би приречений.

Коли землетрус стих і рев полум'я згас, крізь клубы попелу пролунав судомний, механічний сміх.

Він вижив?!

Запустивши під стелю три Світлові сфери, я висвітлив кратер, що димівся. У центрі полігону стояв обвуглений скелет ельфа. Плоті не було. Але золоті руни ширяли прямо в повітрі, обплітаючи пульсуюче ядро, яке генерувало найпотужніший купол Світла!

Тепер усе стало ясно. Він творив магію не м'язами — він творив її напряму з ядра голема! Відмова плоті не значила нічого!

Мозок запрацював на межі. Штучні солдати, руни, тести... Склавши два плюс два, мене пронизав крижаний здогад. Наймач Ренальда й ті божевільні академіки, що катували мене в Імперії — це одні й ті самі люди! Мета Ренальда — тести големів, мета тих виродків — рунні суперсолдати. З цього випливало тільки одне: керуючі руни на тілі цього ельфа повинні мати ідентичну сигнатуру з тими, що випалені на мені!

Лютим рухом я розірвав застібки мантії, оголюючи спину. Уся шкіра була спотворена вплавленими в плоть золотими ланцюгами рун.

Голем упав у ступор.

— Ти... ти вижив у тій лабораторії?! — у голосі Ренальда прозирав щирий шок. — Це неможливо! У переданих мені звітах значилося, що тебе розірвало просторовою аномалією!

Мало хто знав, що після записів тих тестів я висотав життєву силу з усіх академіків і прорвав простір наосліп. Їхні звіти базувалися на даних кристалів пам'яті, які зафіксували лише вибух.

Глухий, рокочущий голос прадавньої сутності зазвучав у моєму розумі. Парадоксально, але ці руни на спині спрацювали як запобіжник. Вони дозволяли мені на одну жалюгідну секунду випустити первородний Хаос назовні, не давши йому пожерти мою душу.

«ЗНОВУ ТИ ЧЕРПАЄШ МОЮ СИЛУ БЕЗ ДОЗВОЛУ?!» — зарівла сутність у темряві розуму.

Проігнорувавши волання, я відпустив контроль.

На секунду я став концентрованим згустком абсолютного Хаосу, що пожирає все. Повітря, скло, камінь — усе стиралося з реальності. Руни на спині палали, утримуючи душу від розпаду. Я зробив крок крізь простір.

З'явившись упритул до голема, я просто поклав на його плече руку, зіткану з непроглядної чорної пітьми. М'ясна лялька беззвучно зникла у спалаху Хаосу, що пожер її.

Упавши обличчям у гарячий попіл, я важко втягнув повітря. Форма Хаосу розсіялася.

— Дідько... — глухо вилаявся я, випльовуючи попіл навпіл із кров'ю.

Абияк перевернувшись, я підповз до оплавленої, скляної стіни й привалився до неї спиною. Треба було перевести дух. Хоча б годинку.