57
Саме в цю секунду сходинка, на яку було перенесено вагу, зрадницьки яскраво спалахнула золотими рунами. Чергова просторова пастка. Та чому знову?! Чому Аран і Агура пройшли нормально?!
«Він цілеспрямовано шукав саме твою сигнатуру!» — крикнула Тсуна, перш ніж зв'язок обірвався.
Усе оточення почало стрімко всмоктуватися в одну точку, ніби гравітація збожеволіла. Каркас із чудовищною силою затягнуло в крихітну чорну вирву, яка відкрилася просто під чоботом.
Відчуття було огидним — ніби всі кістки скрутили, як мокра рушник перед сушінням. Уперше прийшло усвідомлення, що не мати нервових закінчень і плоті — справжнє благословення, інакше від больового шоку можна було б просто розірватися. Дивно, попередні телепортації проходили значно м'якше.
Зір повернувся ривком. Після глухої темряви підземель по очах вдарило яскраве, ріжуче світло, що лилося від гігантських кришталевих люстр. "Проморгавшись", стало зрозуміло, що це абсолютно порожня, стерильно-біла квадратна зала розміром приблизно сорок на сорок метрів. Найбільше це скидалося на полігон для випробувань важкої артилерії: уся підлога була поцяткована глибокими кратерами й оплавленими вирвами.
Прислонившись до стіни й приходячи до тями після «атракціону», швидкий огляд підтвердив — каркас цілий. Це тішило.
Усе ще пливучим зором довелося вставитися на силует, що самотньо стояв на протилежному кінці полігону. Сфокусуватися було складно, але поступово обриси набули чіткості.
Це був ельф.
Але ельф абсолютно неправильний, моторошний. Його довге волосся переливалося всіма можливими стихійними відтінками: багряним, лазуровим, смарагдовим, теракотовим... Усіма, крім чорного — кольору елемента Тьмы.
«Значить, лабораторія, де він збирає своїх франкенштейнів. І це — один із них», — пронеслося в думках. Напруга зросла. На що здатний звичайний бойовий ельф було невідомо, а тут ще й ця багатовекторна хімера.
З боку істоти пролунав голос. Губи ельфа рухалися, ідеально потрапляючи в слова, але інтуїція кричала: говорить не він. Ним керували, як лялькою.
— Пробач-пробач, я налаштовував координати пастки в жахливому поспіху, тож політ вийшов із турбулентністю, — мовив голос із легкою, насмішкуватою хрипкістю. — Хоча, варто віддати належне міцності твого ядра, ти міг би просто розмазатися по підпростору й не з'явитися зовсім.
Повільно випроставшись і струшуючи залишки дезорієнтації, довелося визнати: якщо господар замку хоче побалакати — це чудовий шанс. Це дасть час оцінити обстановку.
— І що далі? — кинуте в порожнечу зали запитання пролунало глухо.
Невидимий співрозмовник театрально покашляв.
— Так от. Я досить довго чекав на зустріч із тобою. Скелет із збереженою індивідуальністю й цілим спектром емоцій... Утім, не думаю, що твій скупий солдатський розум здатний усвідомити колосальну різницю між звичайними мертвими ядрами й твоїм.
Як він зміг це зрозуміти?!
— Звідки ти стільки знаєш? — перехоплення руків'я крижаного меча, що формувався, видало напругу.
Голос щиро, розкотисто розродився сміхом. Сміх відбивався від білих стін майже хвилину, перш ніж змінився важким зітханням.
— Я здатний бачити очима своїх творінь, дурню. Адже они, по суті, — моє особисте, пролонговане закляття. Мої винесені назовні органи чуттів. Оціни масштаб генія, а?
Щелепа роздратовано клацнула.
— Навіщо ти висмикнув мене сюди?
У голосі Ренальда (а кому ще він міг належати?) раптово проскочили ділові, майже знуджені нотки.
— Мені нужно провести польові випробування нових, досконалих солдатів. І ти, як аномалія, підходиш для стрес-тесту просто ідеально.
— Але чому тільки я? Чому не забрав усіх? Арана, наприклад?
— Тому що я знаю, що ти дещо приховуєш від своїх друзів, — голос став улесливим.
У руці эльфа-маріонетки просто з повітря виткався важкий сталевий клинок. Істота підняла його й направила вперед, як учительську указку.
— І що ж? — бойова стійка стала трохи нижчою. — Моє ядро?
— Бери глибше, — усміхнувся Ренальд. — Ось ту цікаву водяну сферу. Елементаля, вірно?
Кістки стиснулися так сильно, що хруснули суглоби.
— Припустимо. Тобі яка справа?
Губи ельфа вигнулися в загребущій, хижій посмішці, ідеально передаючи емоції ляльковода.
— О, найпряміша. Якщо я зможу піднести цю унікальну живу батарейку моєму Наймачу, на мене чекає його особисте заступництво у завершенні Великої Праці. Але це, на жаль, тема для іншої розмови. Мені набридло вести з тобою світські бесіди.
«Цей виродок назвав мене батарейкою?!» — вереснула Тсуна.
«Зберися. Зараз почнеться». Ельф плавно перехопив руків'я свого меча двома руками. По клинку пробігла хвиля мани, і звичайний одноручник із металевим брязкотом подовжився, перетворившись на двометровий важкий клеймор.
У наступну секунду хімера зірвалася з місця. Ривок був нелюдськи швидким, але... недостатньо швидким для ветерана.
Як тільки дистанція скоротилася до удару, різкий, вивірений випад вирішив усе. Вклавши в правую руку концентрирану ману, точним ударом по дотичній важкий клеймор був вибитий із рук ельфа. Різниця в габаритах була очевидною, але кістяна маса була значно меншою, ніж у противника з плоті. Рефлексы вирішили все: ельф занадто поклався на фізику, не підкріпивши атаку закляттям.
— Навіщо тобі спорідненість з усіма елементами, якщо ти ними навіть не користуєшся в ближньому бою? — насмішка була навмисною.
Цього разу губи ельфа залишилися нерухомими, але голос Ренальда пролунав просто з повітря:
— А навіщо тобі елементаль, якщо ти ховаєш його в ядрі?
Через це секундне відволікання на голос момент атаки был упущений. Залишившись без зброї, ельф із розвороту впечатав посилений маною кулак прямо в відкриту грудную клітку — точно в те місце, де за ребрами пульсувало червоне ядро.
Ухилятися не мало сенсу. Цей удар був настільки прямолінійним і дилетантським, що витрачати ману на зміцнення кісток було зайвим. Грудна клітка — найміцніша частина каркаса.
Кулак маріонетки врізався в непробивну перешкоду. Пролунав вологий хруст ельфійських кісток, що ламалися, і противник із вивихом зап'ястя відстрибнув назад. Наче цирковий акробат, він зробив серію швидких переворотів, розірвавши дистанцію метрів на п'ятнадцять.
Понівечене зап'ястя эльфа тут же оповилося теплим золотавим сяйвом. Магія Світла! Мить — і кістки з хрустом встали на місце, а порвані тканини зрослися.
— Так, добре, — задумливо протягнув голос ляльковода. — Базових налаштувань замало. Підвищимо потужність виводу на... двадцять п'ять відсотків?
«Мені це категорично не подобається», — напружилася Тсуна.
Різко, як спалах болю, фігура эльфа озарилася агресивним, багатобарвним сяйвом. Червоний, синій, зелений, коричневий — мана стихій вирувала навколо нього щільним коконом. І, як і передбачалося, серед них не було жодної іскри чорного елемента Тьмы.
Спалах — і ельф зник. У наступну секунду обрушився шквал атак. Противник більше не біг по підлозі: використовуючи різкі, вибухові пориви вітру під ногами, він переміщався в повітрі ривками, змінюючи траєкторію як скажена бабка. Він бив і відскакував, не даючи спіймати себе в радіус ураження меча.
«Думаєш, я втрачу тебя з виду після цього фокусу?»
Очниці безпомилково відстежували його переміщення, аналізуючи вектори. Через десяток ривків його алгоритм став повторюватися.
— Так, значит, і цього недостатньо? — розчаровано процідив Ренальд.
Як і прораховувалося, після цієї фразы послідував прямолінійний удар ногою зверху вниз, що мітив точно в череп. Цього разу економити не довелося: пустивши импульс мани по всьому каркасу, удар був жорстко заблокований передпліччям.
Цього разу милосердя не буде.
Спрямувавши майже половину резерву в праву руку, крижаний клинок із розвороту вдарив по противнику, який усе ще висів у повітрі. Ціллю була голова. Але маріонетка продемонструвала нелюдську гнучкість: ельф вигнувся дугою й підставив під удар ногу.
Бритвено-гостра кромка льоду не зустріла опору, чисто, до кістки, відрубавши противнику кінцівку нижче коліна. Кров бризнула на білу підлогу.
Але в той самый момент, коли ельф відштовхувався від плеча здоровоі ноги, що залишилася, він викинув із долоні сформований крижаний спис. Закляття обігнуло ціль по дузі біля самої підлоги й вдарило в спину.
Підло! Він використав мікро-потоки вітру, щоб скоригувати траєкторію льоду прямо в польоті! Той самый прийом, який безуспішно відпрацьовувався у возі!
Різко розвернувшись, перехоплення відрубаної ельфійської ноги, що все ще валялася на підлозі, послужило чудовим м'ясним щитом. Спис із хрустом пробив плоть, втративши кінетичну енергію.
Що ж, хочеш грати брудно — давай. У останній момент потужний поштовх від підлоги підкинув кістяне тіло вгору. Прискорений крижаний спис, пробивши «щит», полетів далі — прямо у падаючого ельфа, що стікав кров'ю. Ухилитися в падінні складніше, ніж перенаправити магію. Що ти зробиш без точки опори? Порив вітру?
«Смію припустити, що телепортуватися він теж не може», — підказала Тсуна. «У нього немає елемента Тьмы для проколу простору». «В точку». Очі маріонетки розширилися. Було чітко видно, як потоки повітря почали концентруватися біля його лівого боку. Значит, він відтовхне себе вправо!
Не роздумуючи, крижаний дворучник метнувся в ту точку, де ельф мав опинитися через частку секунди. З долоні слідом за руків'ям потягнувся міцний рунний ланцюг.
Шах і мат.
Для вірності порив попутного штормового вітру вдарив у спину клинку, прискорюючи снаряд.
Але ляльковод не запанікував. Зрозумівши, що ухилитися від широкого леза повністю не вийде, ельф підставив під удар праву руку. Як тільки вістря прорізало плоть, передпліччя спалахнуло сліпучим Світлом, миттєво регенеруючи розрізувані м'язи. Ця чудовишна регенерація дозволила йому намертво захопити клинок прямо у своїй руці!
Стиснувши лезо, маріонетка різко шарпнула за ланцюг, притягуючи противника до себе. Будучи в повітрі, чинити опір було неможливо, і політ продовжився прямо на ворога, який уже приземлився.
Його відрубана нога вже повністю відросла в сяйві Світла, а у вільній лівій руці скажено пульсував елемент Вогню. Як тоді, у печері в Арана, величезна куля полум'я стрімко стискалася до розмірів розпеченого сніжка.
Зустрічний порив вітру, спрямований собі ж у груди, спрацював як гальмо. Вирвавшись із цієї самогубної тяги, мана ланцюга одночасно втягнулася назад у ядро. Меч слухняно розчинився в руках ельфа й матеріалізувався в кістяній долоні. Ще один вітряний поштовх увів ціль із лінії вогню, і стиснута куля полум'я з ревом пронеслася повз, розплавивши шматок білої стіни.
Жорстке приземлення на підлогу. Усе повернулося до того, з чого почалося. Ельф, абсолютно цілий і неушкоджений, стояв у тридцяти метрах, нетерпляче притуптуючи ногою.
— Добре, — голос Ренальда стал лякаюче холодним. — Пора закінчувати ці танці.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!