51
Аран задоволено зітхнув, і ми розійшлися по краях арены. З-за світлового бар'єра долинали приглушені крики Удзана — здається, він робив ставки.
Я прийняв класичну низьку стійку. Пора вмикати голову.
Леон змахом руки дав старт.
Бій начався.
Я матеріалізував крижаний дворучник, і Тсуна миттєво наживила його щільним Повітрям. Не можна давати магу Хаосу час на створення заклинання. Скоротити дистанцію!
Аран напевно чекав, що я знову почну з магії. Але я повністю сфокусирувався на біомеханіці. Стопи, коліна, стегна, розворот тулуба, плечі... Вибудувавши ідеальну кінетичну цеп, я здійснив чистий фізичний ривок, досягши максимальної швидкості без краплі мани.
Я стрибнув по широкій дузі. Як і очікувалося, Аран миттєво пішов у тіньовий телепорт. Але тепер я був готовий.
Сформувавши стиснений штормовий порив у лівій руці, я резко змінив траєкторію свого польоту просто в повітрі й рухнув точно в точку виходу Арана. Мій меч з воєм розтнув простір там, де тільки-но матеріалізувався старий. Учитель ледь встиг перекотитися назад — клинок лише чиркнув по його екстрено піднятому вітряному щиту, висікаючи іскри.
Аран вскинув праву руку, формуючи розряд гіллястої блискавки, але йому довелося перервати формування заклинання, щоб ухилитися від мого зеленого вітряного леза, пущеного навздогін. Блискавка з тріском розсипалася. Щоб виграти час, він викинув уперед руку — чотири вогняні кулі віялом полетіли в мене.
Я відштовхнувся від криги й змив у повітря метрів на сім.
«Мислити нестандартно, кажеш?» Моє вітряне лезо, від якого ухилився Аран, усе ще зі свистом летіло вперед и перебувало точно на одній лінії зі спиною вчителя. Оскільки спресоване повітря має фізичну щільність, за нього можна зачепитися.
Просто в стрибку я випустив з вістря своего меча тонку, гнучку крижану цеп. Тсуна направила її потоком вітру, і гак намертво обвився довкола летючого серпоподібного леза.
Аран, передбачаючи стандартну атаку, телепортувався на пару метрів убік, очікуючи, що я спробую притягнути його до себе. Але він залишився на тій самій радіальній лінії!
Приземлившись, я подовжив цеп, щоб лезо не втратило відцентрову швидкість, і резко крутнулся на місці, перетворюючись на живий маховик. Ураганний вітер підхопив мою задумку. Смертоносне вітряне лезо, прив'язане крижаним цепом до мого меча, описало величезну дугу по всьому периметру арены, змітаючи все на своєму шляху. Крижані ланки натягнулися як струна, рипіли, але не рвалися.
Величезна зелена коса неминуче наздогнала Арана з флангу. Очі старого розширилися. Він вскинув обидві руки, вивергаючи суцільний потік всепожираючого Хаосу. Чорне полум'я врізалося в мою крижану зчіпку, миттєво випарувавши лід і розсіявши вітер за секунду до удару.
Аран підняв руки вгору, важко дихаючи.
— Стоп! Час вийшов!
Я роздратовано опустив меч.
— Чому?! Я майже дістав тебя!
Старий кивнув у бік Леона, який махав годинником. П'ять хвилин минули.
Тсуна в моїй голові тяжело віддувалася:
«Уф... Я повністю розвантажила твоє сприйняття, щоб ти зміг провернути цей геометричний фокус у динаміці».
Раптово я відчув обпікальний холод у центрі грудей. На гладенькій поверхні мого багрового ядра сама собою вирізалася нова складна руна. У голові виринуло інтуїтивне розуміння її значення: «Ланцюг, Контроль». Контрольований ланцюг? Що за маячня.
«Ого!» — зраділа елементаль. «Вітаю! Виходить, кожен такий напис — це відбиток твого особистого, унікального заклинання! Круто!»
Аран підійшов до мене, обтрушуючи паморозь із бороди.
— Дуже нестандартне застосування аеродинамики, Лінку. Хвалю. Хоча я б поки не назвав це заклинання ідеальним.
— Чому? Радіус ураження накрив усю арену.
— Площа широка, так, — погодився учитель. — Але за фактом, воно вражає тільки вузьку смугу по самому краю дуги. Усередині радіуса — мертва зона.
— Я міг би випустити десять таких лез на ланцюгах одночасно.
— І стати ще більш уразливим, — відрізав Аран. — Я був застатий зненацька самим маневром. Але будь-який досвідчений маг просто телепортується просто тобі за спину в той момент, поки ти розкручуєш цю карусель, і вб'є тебя. Ти абсолютно беззахисний під час обертання.
«А адже старий правий на всі сто», — пробурмотіла Тсуна.
Аран схвально поплескав мене по плечу.
— Натомість твоя швидкість створення магії та рефлексы — це щось видатне.
Я коротко вклонився вчителю на знак поваги.
— Пропоную перерватися на відновлення резерву перед фінальним раундом.
Клементин знову розсунув світлові прути, дозволяючи нам вийти за межі бар'єра під рідкі, але щирі аплодисменти Леона та Удзана.
— Це було неймовірно! — захопився купець.
— Ти скакав по арені, як ошпарений коник! — додав Удзан. — Я за тобою навіть очима не встигав!
М-да. Коник. Дякую за улесливе армійське порівняння, капітане.
Клементин стояв неподалік, задумливо хмурячись.
— Як ти це зробив? Чому твій ланцюг не порвався від такого натягу? Лід же за своєю фізичною природою крихкий на злам.
Я здивовано клацнув зубами.
— Ого. То ти встиг роздивитися структуру в динаміці? Молодець. Секрет простий: ланки ланцюга не були монолітними. Я сплів їх із тисяч мікроскопічних крижаних волокон, на зразок сталевого троса. Це надало їм феноменальної гнучкості на розрив.
Лікар потер перенісся.
— Це ламає класичну теорію. Чому тоді в мене не виходить нічого подобного?
Він витягнув руку й спробував сформировать аналогічний ланцюг із криги. Вийшла крива, напівпрозора бурулька, готова розсипатися від щигля.
— На таку навіть відро води не повесишь, — констатував я.
— Я знаю! — огризнувся маг. — Але як ти досягаєш такого ювелірного молекулярного контролю?
Аран добродушно всміхнувся у вуса:
— Природний талант, помножений на тисячі годин кривавої практики, мій хлопче. Зрозумів?
Клементин понуро опустив голову й буркнув щось невиразне.
Я поманив лікаря кістяним пальцем, і ми відійшли на пару кроків убік від группы.
— Вирішив познущатися з невдахи? — ворожо схрестив руки на грудях Клементин.
Я заперечно похитав головою.
— Зовсім ні. Просто хочу дати пораду: не намагайся тупо копіювати чужі техніки. Аран жодного разу не вчив мене, як саме сплітати воду чи лід. Він вчив мене принципів. Придумай щось своє, спираючись на свою природу.
Не чекаючи відповіді, я всміхнувся й ступив назад.
— Ти не проти, якщо я дещо протестую у твоєму бар'єрі?
— Валяй, — відмахнувся лікар, прочиняючи для мене прохід. — Піду краще послухаю розбір польотів від Арана.
Я трохи засмутився. Мабуть, його показна бадьорість — лише захисна маска. Він приєднався до решти, і вони почали жваво обговорювати тактику нашего спарингу.
«Так, командире. Хочеш протестувати свою нову руну?» — здогадалася Тсуна.
«Саме так. Але от халепа: я не можу активувати її вольовим зусиллям. Вона просто... заблокована».
«Логічно», — хмикнула елементаль. «Спробуй відтворити фізичну умову. Повтори ті самі дії».
Я викликав крижаний меч і міцно стиснув руків'я. Усередині грудей щось клацнуло — руна відреагувала на положення тіла. Я послав уперед вітряне лезо, и тільки тоді руна спалахнула багровим. З клинка автоматично, без найменших зусиль з мого боку, вистрілив ідеальний крижаний ланцюг, філігранно повторюючи створений у бою трюк.
Дивовижно. Виходить, деякі руни-заклинання вимагають суворих фізичних умов для активації — как приховані важелі у складному механізмі.
Опустивши погляд на вкриту памороззю кригу, я помітив дивовижу. Морозні візерунки на підлозі дивовижно нагадували складну в'язь рун, вибитих на моєму ядрі. Я знав значення кожного символу окремо, але разом вони складалися в абсолютну нісенітницю. Речення з випадкових слів.
Тсуна в моїй голові ледь не заричала від досади:
«Усе, мій уривався терпець! Давай швидше тягни свій кістяний зад до Артеміди! Нам критично необхідно знайти літературу й зрозуміти, як працюють ці прокляті руни!»
«Сам знаю. Але поки маємо те, що маємо».
«Хочеш сказати, ти щойно створив забійне заклинання, навіть не розуміючи, як воно працює?!»
«Частково. Аїд вклав у мене інтуїтивне розуміння рун на рівні м'язових рефлексів. І найроздративніше — я можу влити ману в ці морозні візерунки на підлозі, але нічого не відбувається. Вони спалахують і гаснуть. Ніби не вистачає якогось фінального ключа-активатора. Як же мене дістало ламати над цим голову. Я солдат, а не чортів академік!»
Тсуна тяжело зітхнула:
«Сперечатися не буду, деньок видався божевільним. Але годі скиглити! Ти ж у нас суворий генерал, забув?»
Я мимовільно видав скрипучий смішок.
«Умієш ти натиснути на болюче. Так, я просто виснажений. Мозкові штурми втомлюють сильніше за махання мечем. Думаю, третій раунд ми скасуємо».
«Ладно вже, відпочивай», — змилувалася Тсуна. «Але якось потім ми обов'язково розгадаємо секрет цього ланцюга!»
Підійшовши до краю бар'єра, я винувато опустив меч.
— Прошу вибачення, наставнику. Але я вважаю, що третій раунд буде зайвим. Моя концентрація на нулю.
Удзан розчаровано завилив:
— Ну як так-то, командире?! Я ж так хотів подивитися фінал!
Леон отвесил ветерану легкий потиличник:
— А ну циць, рядовий! Начальство втомилося.
Клементин, який спостерігав за цією сценою — як суворого, вкритого шрамами рубаку вичищає худий купець — не витримав і покотився зі сміху.
Крізь хохіт він видавив:
— От умора! Як діти малі!
Аран кивнув Клементину, щоб той випустив мене, потім розуміюче поклав руку мені на плече й уважно зазирнув в очниці.
— Зовсім видихнувся?
Я мовчки кивнув.
Дочекавшись, поки Клементин відсміється, ми попрямували до возів. Ми з лікарем ішли замикаючими. Перед тим як зайти всередину, Клементин розвернувся до світлової арены. Він буденно приклав долоню до, здавалося б, випадкового стику світлових променів у стіні бар'єра. Але це явно була не випадковість.
— Моя магія Світла має куди більше спільного з точною рунною інженерією, ніж з їхніми сліпими молитвами, — процідив він, не повертаючись.
У цей момент його звична маска метушливого невдахи дала тріщину. У тихому, тремтячому від напруги голосі лязгнула така густа, отруйна озлобленість на самого себе й на весь світ, що мені на секунду стало не по собі. У його зсутулених плечах читалася не просто обида изгнанника, а похмура, фанатична одержимість. Пекуче бажання одного разу перевершити свою межу й з насолодою втоптати в бруд кожного, хто смів дивитися на нього згори вниз.
Його рука м'яко засяяла, він провернув невидимий рунний вузол, і весь монолітний куб миттєво втратив стабільність, розсипавшись на мільйони згасаючих іскор.
Кинувши на мене важкий, нечитабельний погляд через плече, Клементин шмигнув у тепло воза.
«Дивний тип», — резюмировала Тсуна.
«Не те слово».
«Слухай, а можна я виберуся подивитися на ці іскри? Красиво ж!»
Я кинув погляд на віз. Аран якраз зупинився в дверному отворі, вельми вдало й «випадково» заслонивши огляд зсередини своєю широкою спиною.
«Давай. Тільки без різких рухів і ні звуку».
Згустившись із вологи в повітрі, крихітна напівпрозора дівчинка вмостилася мені на ключицю. Заворожено додивившись, як останні золоті порошинки розчиняються в морозній ночі, ми ступили слідом за рештою в тепло.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!