Студений світ

Розповідь від імені Лінка

Простір над затопленою рівниною спотворився. З порталу вийшли двоє: Аліса та велетенський двометровий воїн у золотих латах. У руках він тримав лише просте, порожнє руків'я меча.

Що це означає? Якщо він боєць ближнього бою, де його лезо? Потрібно бути напоготові.

— Вітаю тебе, безтитульна нежите! — прогримів велетень.

Він злегка вклонився, приклавши кулак до порожньої долоні. Привітання мечників, що виражають повагу до рівного.

З почуття власної воїнської гордості, що збереглася ще з минулого життя, я повторив жест.

— Мене звати Айнсворд. Назви своє ім'я, воїне!

З порожнього руків'я, яке він стискав, із дзвоном вирвалося півтораметрове лезо з чистого, твердого Світла.

Це проблема. Елемент Світла — моя вроджена слабкість. Підставлятися під удари не можна.

— Не називай мене безтитульним, — спокійно відповів я. — Я — Лінк. Криваве Торнадо. Твій хід.

Айнсворд примружився.

— Нехай по-твоєму. Але де твій клинок? Чи, здобувши магію, ти зрікся шляху меча?

— Він завжди зі мною.

Витягнувши праву руку, я активував руну. Волога навколо мене миттєво закрутилася в ревучий вихор, формуючись у дворучний крижаний клинок. Його структура залишилася колишньою, але тепер, живлений синім ядром, лід набув щільності загартованого вольфраму. Вода під моїми ногами здіймалася, обплітаючи лезо, мов жива лоза.

— Радий бачити, що ще залишилися майстри, здатні адаптуватися до магії, — посміхнувся Лорд. — Тоді я почну!

Створивши під чоботом платформу з твердого світла, він відштовхнувся від повітря. Тридцять метрів дистанції він подолав одним колосальним ривком, попри важкість лат.

— Повільно, — констатував я.

Удар однією рукою, завданий за соту частку секунди без замаху, підняв п'ятиметровий сплеск води. Але Айнсворд зреагував феноменально: він заблокував мій удар, підставивши світлове лезо.

Поверхня його меча засичала, випаровуючи мій лід. Але кінетичну силу удару ігнорувати було неможливо. Чудовищна інерція відкинула його далеко назад, прямо за спину приголомшеної Аліси. Утім, він навіть не впав, загальмувавши себе новою світловою платформою.

— Ще раз! — заревів він із захватом.

Відштовхнувшись, він знову полетів на мене, піднімаючи за собою шлейф води.

З мімікрією в синє ядро я відчував, що можу керувати абсолютно кожною краплею в цьому затопленому вимірі. Я міг би перетворити хвилю за його спиною на гігантську руку й розчавити його в польоті. Але було одне «але».

Сенсори вловили за спиною до болю знайому ауру Жаги Крові.

Альбіна.

Коли я стиснув ліву кисть у кулак, вода позаду Айнсворда все ж здибилася, намагаючись схопити його за ногу. Але він виявився занадто швидким.

Саме цієї миті за моєю спиною безшумно розкрився портал. Альбіна вискочила з нього, стискаючи два світлових кинджали, мітячи точно мені в шию.

Голова? Двічі цей трюк не спрацює.

— Ти навіть не торкнешся мене цими зубочистками, — холодно кинув я.

Поки вона лише робила замах, мій клинок уже описав дугу й ударив її прямо в поперек. Удар колосальної сили виштовхнув її ліворуч, прямо у відкритий на її шляху портал, і вона зникла.

Дідько. Я не відчув, як меч прорізає плоть. Ймовірно, її захищав щит із надщільної чистої мани. Наступного разу треба бити напевно.

Тим часом з боку Аліси в мене вже летіло шість вогняних феніксів, кожен метра по три в розмаху крил. Жар від їхнього польоту миттєво випаровував воду, створюючи щільний туман. Один із феніксів двічі змінив вектор польоту, випарувавши водяну руку, що тягнулася до Айнсворда.

— Стежте за водою у вас під но... брл-брл-брл! — захлинулася Аліса.

Стеж за язиком, убивце. Гладь під нею різко розімкнулася, утворюючи бездонну вирву. Поки вона не вибереться або поки її не розчавить тиск, вона поза грою.

Айнсворд знову стояв на ногах. Руни на його броні сліпуче спалахнули, і він прискорився в кілька разів, обганяючи навіть летючих феніксів. Його діагональний удар світловим мечем пропалив повітря.

Ступивши по воді, я опинився в нього за спиною.

— Все ще повільно, блощице.

Мій клинок опустився на дозвуковій швидкості. Один лише потік повітря від удару підняв триметрові хвилі. Але Лорд знову заблокував атаку, немислимим чином вивернувшись у повітрі.

І знову брижі в просторі. Альбіна з'явилася збоку.

Продовжуючи рух, я крутнувся навколо своєї осі й завдав удару по її руці. Цього разу вона була готова й миттєво пірнула в новий портал.

Айнсворд відстрибнув на десять метрів. Маса води намагалася поглинути його, але його золота броня випромінювала такий дикий жар, що рідина випаровувалася, не долітаючи до нього й півтора метра. Пелена густої пари заволокла поле бою. Ідеально для моєї справжньої атаки.

Раптово світлове лезо Айнсворда подовжилося на десятки метрів, прошиваючи туман і цілячись мені прямо в ядро. Швидкість його магії була вражаючою, але моя біомеханіка рухів без замаху була швидшою.

Перетворившись на змазаний міраж, я пересувався зигзагами по воді, стрімко скорочуючи дистанцію.

Але увагу відволікла Аліса. Промокла до нитки, задихаючись, вона все ж вирвалася з вирви. Через цю затримку я злегка втратив концентрацію.

Опинившись упритул до Айнсворда, я завдав прямого рублячого удару в плече. Але, як і у випадку з Альбіною, кінетична міць була поглинена невидимим бар'єром, і Лорд з оглушливим хлопком відлетів убік цілим і неушкодженим.

Дратує...

«Давай я допоможу! — подала голос Тсуна. — Броня з чистої мани найкраще пробивається концентрованою швидкістю і такою ж чистою маною!»

Зі швидкістю проблем не було, але пробивати ману маною? Невже я б'ю недостатньо швидко?

«Ти можеш швидше. Ти можеш бити сильніше! Просто використовуй усю пропускну здатність нового ядра. Тобі більше нема чого заощаджувати!»

Точно! До цього моменту я інстинктивно беріг енергію, за звичкою червоного рангу. Але тепер мана була невичерпним океаном, живленим прямо з грозових хмар.

З думок мене вирвав свист. Невелика, але позамежно стиснута вогняна стріла Аліси летіла в мене, спалюючи кисень на своєму шляху. Дівчина безсило опустила руки й зайшлася важким кашлем. Ідеальний момент, щоб обміняти свою кінцівку на її життя. Але реальність була суворішою.

Ззаду нападав Айнсворд. Спереду — стріла. Зверху вже розкривався портал Альбіни.

Єдиний вихід — піти під воду. Але саме цього вони й чекали. Пішовши в оборону проти трьох, я назавжди втрачу ініціативу.

«Вихрова атака по колу! Створи бар'єр!» — крикнула Тсуна.

Перехопивши меч обома руками, я шалено закрутився на місці. Стовп води злетів у небо, утворюючи непроникний кокон, насичений крижаними лезами.

Наступний крок: ущільнити воду в сотні крижаних списів і вдарити по площі.

Але коли я розвіяв вихор, план упав. Трійця стояла в ряд на віддалі, явно бажаючи щось сказати. Айнсворд устромив свій світловий меч у платформу.

— Лінку, — важко вимовив велетень. — Як би мені не було гірко це визнавати, але наша командна робота на твоєму тлі виглядає як метушня сліпих кошенят. Ми занадто звикли битися поодинці.

Моя щелепа брязнула, і я вибухнув моторошним, каркаючим сміхом.

— Ви серйозно? Ви, еліта Імперії, не можете завдати мені жодного удару! Та ви дієте гірше, ніж ті перелякані діти!