11
— Висуваємося за периметр. Пора переходити до практики, —
Аран не став витрачати час на довгі вітання, щойно спустившись до зали.
Повісивши на масивні двері табличку «Зачинено», я пішов
за старим. Дренбелл, мовчазною чорною тінню, звично ув'язався слідом, чому
бібліотекар був тільки радий.
Біля малих врат, призначених для пішого виходу, шлях нам
перегородив вартовий.
— Пане бібліотекарю. Заступнику. Залишаєте місто на
світанку? Мета? — чергово, але з ноткою підозри поцікавився стражник.
— Навчаю учня магії, сопляку. Решта — поза твоєю
компетенцією, — Аран навіть не сповільнив крок. — А для параноїків: з нами офіційний
спостерігач.
Грубість спрацювала безвідмовно. Вартовий миттєво втратив
пиху і дав відмашку підняти решітку. Авторитет магів у цьому світі був
незаперечним.
Залишивши позаду брукований тракт, ми звернули за масивний
крижаний торос, сховавшись від поглядів зі стін.
— Теорія стихій, — почав Аран, зупиняючись посеред
застиглої пустки. — Мана у чистому вигляді — лише паливо. Форму їй надають шість
базових елементів, деякі з яких мають вищі похідні.
Старий підняв руку, загинаючи пальці:
— Перше. Повітря та його вища форма — Блискавка. Повітря
оманливо просте, але незамінне для розгону снарядів або розсіювання чужого
полум'я. Блискавка ж — ідеальний паралізатор. Електричний розряд перевантажує
тіло живої цілі.
«Чудовий інструмент для контролю натовпу: намочив площу,
пустив розряд — стрій зламано», — машинально відзначив я.
— Друге. Земля. Основа структурної міцності та абсолютного
захисту. Третє. Вогонь. Чиста руйнівна лють, але для оборони практично
марний. Четверте. Тінь... — старий зробив паузу. — Повільна, але
володіє колосальною руйнівною міццю. А її вища похідна...
Аран раптово замовк. Кинувши швидкий погляд на завмерлого
вдалині Дренбелла, старий ступив до мене впритул. На його зморшкуватому обличчі
мигнув змовницький вираз, і він перейшов на ледь помітний шепіт.
— Хаос. Офіційно це елемент, але... слухай уважно і
запам'ятовуй на все своє безсмертне життя. Сила Хаосу абсолютна. Він б'є без
промаху і стирає на порох цілі армії. Але плата за цю владу — не мана. Хаос
жере саме життя. Грубо кажучи, використаєш його — і почнеш старіти вдвічі
швидше. Він висушить тебе зсередини.
Аран жорстко ткнув пальцем у мої груди, туди, де під білою
мантією пульсувало ядро.
— Закарбуй собі на кістках: ніколи, за жодних обставин не
згадуй Хаос. Для Імперії та всього іншого світу цієї гілки не існує.
Вловив?
Я коротко кивнув. Ціна заборонених знань завжди була високою,
а попередження ветеранів ігнорувати не варто було.
Аран відсторонився, миттєво повернувши собі лекторський тон:
— П'яте. Вода. Універсальний інструмент. Шосте. Світло. Найшвидший
елемент з існуючих. Застосовується для зцілення ран, хоча
теоретично світлу можна надати щільності й використовувати для атаки. Але тут я
не порадник.
Старий обвів рукою безкраю крижану рівнину.
— Елементи не беруться з порожнечі. У горах простіше тягнути
землю. Тут, у крижаному пеклі, домінує вода і холод, а отже, викресати вогонь
коштуватиме титанічних зусиль. Почнемо з води. Її тут удосталь. Дивись.
Простір навколо Арана невловимо змінився. Шар льоду
під його ногами злегка просів, віддаючи енергію. Наступної секунди над долонею
мага сформувалася гостра тридцятисантиметрова бурулька. Короткий помах — і
крижаний снаряд із різким тріском прошив наскрізь крижаний шпиль, що стояв
за двадцять метрів.
— Я створив гостру структуру, а не просто краплю, — пояснив
наставник. — Якби я вдарив чистою водою, вона б просто розбилася об перешкоду.
Для демонстрації він випустив кулю щільної води. Та врізалася
у шпиль, залишивши лише широку вм'ятину в три сантиметри.
«Пробивний болт балісти проти дроблячої міцності кам'яного ядра
требушета. Облогова механіка працює і тут», — усміхнувся я про себе.
— Тепер твоя черга, — Аран відійшов убік. — Втягни ману
із простору, ніби робив би глибокий вдих. Збери енергію і сформуй
сферу.
Спроба «вдихнути» ману виявилася непростим завданням —
особливо коли в тебе більше немає легень. Чим більше енергії я затягував усередину
каркаса, тим сильніше наростав опір навколишнього світу. Коли багрове
ядро наповнилося до межі, потік мани кинувся по борознах у кістках моєї
правої руки.
І тоді час зупинився.
Свідомість не просто затопило — її безжально вирвало за
межі реальності. Першим, що вдарило по сприйняттю, був моторошний,
сюрреалістичний образ: розвіяна, роздерта на клапті ганчірка, схожа на
клаптик прапора. З її зітлілих країв обсипалися катишки сіро-чорного пилу, що
мерехтів золотом, розчиняючись на тлі густого заходу сонця, залитого світлом, м'яким як
рідкий бурштин.
А потім виворіт світобудови обрушився всією своєю вагою.
Жодних чітких структур, жодної геометрії. Лише нескінченний, чавильний вир
велетенських, немислимих плям. Вони змішувалися і перетекали одна в одну з
нудотною нескінченністю, викликаючи фантомну млявість і хаос плутаних, рваних
думок. Весь цей масив потойбічного абсурду розчавлював, стирав саму суть
людського «я».
Але крізь цей нудотний вир на мене раптом
поглянуло... щось, але щойно подумав про це — невидима, титанічна воля
відсікла зайве і грубо, майже насильно вихопила розум із місива.
Видіння обірвалося так само різко, як і почалося. У реальності
не минуло й мілісекунди. Списавши цей чавильний морок на перевантаження
мертвого мозку від першого контакту з магією, я сфокусувався на вбитому в
підсвідомість образі. Базова форма. Ідеальна сфера. Максимальний об’єм і
щільність.
Вода сконденсувалася прямо над моєю долонею. І результат
перевершив усі очікування.
Сфера перевищувала мої власні габарити. Абсолютно
непрозора від колосальної щільності куля ширяла над рукою, але я зовсім не
відчував її ваги. Ядро ніби відсікало тяжкість, утримуючи масу в ідеальному
балансі.
Аран раптово зігнувся навпіл, вибухнувши хрипким сміхом.
— Так! В ім'я Безодні, це мій учень! — відсміявшись, старий
указав пальцем униз.
Тільки зараз я зрозумів, чому Аран раптом виявився вищим
на зріст. Величезна маса води тиснула на простір із такою силою, що мої
кістяні стопи продавили товстий лід, утворивши глибоку воронку.
— А тепер відправ її у той шпиль, — скомандував маг.
Нова концентрація. Наказ. Величезна сфера зірвалася з місця
з утробним гулом. Удар об крижаний торос викликав локальний землетрус.
П’ятиметровий шпиль просто перестав існувати, вибухнувши хмарою крижаної
шрапнелі. Хвиля стисненого повітря ледь не збила нас із ніг.
— Вражає, велетню, — старий обтрусив мантію. — Давай ще
раз.
Друга спроба далася важче. Ядро змогло втянути лише
половину від колишнього об’єму. Змінивши параметри, я сформував перед собою
щільну водяну стіну. Дотримуючись поради Арана експериментувати, я силою думки
перебудував образ — стіна прямо в повітрі згорнулася, перетворившись на грубу,
тремтливу подобу вартової алебарди.
Держак вийшов кривим, а лезо — розмитим і тупим. Зброя
більше була схожа на безформну ріжу, що ледь утримує контури. Занадто
складна, багатоскладова геометрична форма для першого разу. Але висновок був
очевидний: змінювати форму заклинання можна було абсолютно без витрат, поки воно
пов'язане з ядром. Але в польоті структура ставала жорсткою.
Тактичні випробування привели мене до чіткої доктрини: Лід —
для атаки. Вода — ідеальний, в’язкий щит.
Але був і критичний мінус. П'ять заклинань максимальної
потужності повністю висушили мій резерв. Багряні нитки потьмяніли, залишивши
енергію лише на базове підтримання каркаса.
І тут я усвідомив ще одну проблему. Бліде, тьмяне сонце
Імперії повільно повзло до зеніту. Його промені не давали тепла, але денне світло
діяло на мою нову сутність як виснажлива отрута. Сяйво не спалювало кістки,
але витягувало сили, змушуючи ядро болісно стискатися. Голод, раніше
притуплений азартом навчання, спалахнув у мені з новою силою. Зір почав
мутніти.
— На сьогодні все, — помітив мій стан Аран. — Для
першого дня — більш ніж гідно. Повертаємося в тінь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!