Студений світ

Тієї ж секунди він виник рівно за метр від мене. Його руки так само були ліниво запхані в кишені штанів. Хижа посмішка нікуди не зникла з його обличчя, приковуючи до себе всю мою увагу, пригнічуючи волю.

Дистанція в один метр — ідеальна для удару без замаху. Але це було занадто очевидно. Діяти треба було негайно.

В одну мить із повітря над моїм черепом виткалася крижана корона. Тканина мантії трансформувалася в гнучкий, надміцний лід, не втрачаючи при цьому своєї рухливості.

— Так, — розуміюче кивнув маг. — Я завжди знав, що Ренальд — неймовірно обдарований хлопчик. І його нове творіння це підтверджує. Слухай, а ти випадково не одна з його заводних маріонеток?

Терпи, Лінку! Це дешева провокація! — волав внутрішній голос, і тільки надлюдським зусиллям волі вдалося приборкати лють.

Мана-наповнення активувалося на повну потужність на рівні рефлексів. Я завдав блискавичного горизонтального зрізу, паралельного кам'янистому берегу. Повітряна хвиля жахливої щільності, забарвлена в яскраво-зелений колір магії вітру, зірвалася з кінчика меча.

Носфера, що стояв далеко позаду, навіть не здригнувся. Він просто видихнув. Керований буревій, що вирвався з його мертвих легень, миттєво поглинув і розвіяв мій смертоносний розчерк.

А Директор просто відступив на пів кроку назад, ледаче пропустивши лезо меча перед своїми грудьми.

Схоже, це буде складніше, ніж я думав, — констатував я подумки, намагаючись угамувати тремтіння в кістках.

Я провів швидкий випад вістрям меча, заздалегідь прораховуючи, куди він ухилиться цього разу. Якщо він знову відступить, клинок просто видовжиться за рахунок магії льоду.

— А ти в курсі, що керуєш маною занадто... прямолінійно? — буденним тоном поцікавився Директор, поки вістря мого меча проносилося за пару міліметрів від його шиї. — Ума не прикладу, як ти взагалі зумів підкорити собі магію Води. Адже її істинна основа — це гармонія та плавність.

Я схибив? Ні, цього не може бути. Швидкість і вектор були бездоганні. Він якось відхилив лезо однією лише аурою... Значить, слід було зробити ставку на кількість, а не на якість. Потрібно було намацати межу його можливостей!

Зірвавшись із місця, я закружляв довкола мага, завдаючи десятки ударів щосекунди. Швидкість була такою, що за кожним моїм рухом тягнувся фантомний слід. Але його зіниці з лякаючою точністю стежили за мною, ні на частку секунди не втрачаючи зорового контакту.

Удар. Зріз. Випад. Крижані клинки вибухали в руках, не витримуючи вібрації, але я тут же створював нові. Збитий кам'яний пил закручувався у щільні вихори, приховуючи нас від очей вампірів, але жодному з нас він не заважав. Свист розітнутого повітря оглушував, утворюючи на гладі підземного озера дрібні тремтливі брижі.

Кожен мій помах — вертикальний, діагональний чи рублячий — ішов у порожнечу. Зброя хибила на жалюгідні міліметри, зливаючи всю вкладену кінетичну міць у нікуди. І з кожним промахом мої думки все ближче підштовхувалися до краю безодні.

Не завершивши черговий діагональний зріз, я різко розірвав дистанцію, відстрибнувши на кілька метрів назад.

За цю серію я кілька разів зачепив тканину його мантії — швидше за все, випадково. Але цей останній удар мав лягти ідеально. Він мав розрубати його плечовий суглоб, позбавивши мага правої руки. Але в ту мікроскопічну мить, коли лезо майже торкнулося його плоті, мій розум інстинктивно вчепився в рятівну думку: «Я влучив».

Але потім я побачив, як куточки губ Директора глузливо здригнулися.

Я подивився на свої руки. На перший погляд, вони так само міцно стискали руків'я. Але кінчик крижаного клинка... він тремтів, наче сухий лист на осінньому вітрі.

Я дійсно не здатний його вбити.

Маг розвів руками.

— Куди ж поділася твоя хвалена гострота? Невже твій клинок затупився об пару подряпин на моєму плащі?

Кістки в зап'ястках затрусилися так сильно, ніби почався дев'ятибальний землетрус. Не витримавши жахливого психологічного тиску, пальці стиснули руків'я з такою розпачливою силою, що кришталевий меч вибухнув скляною крихтою.

Разом з уламками леза на порох розліталася й моя надія. Але залишався ще один шанс. Один маневр, здатний його приголомшити. Мені потрібен був усього один-єдиний чистий удар, щоб відтяти цю самовдоволену червону голову. Єдиною перепоною була його неприродна майстерність у магії. Він використовував щось таке, чого я навіть не міг уявити. Це не була елементальна магія чи руни (якщо не рахувати його дивного ока). Та й часу на складне закляття в нього не було.

Погляд ковзнув за спину мага. Носфера. Прокляття, а якщо перший вампір втрутиться? Але, судячи з розслабленої пози, йому це було геть непотрібно. Він просто дивився на виставу.

І тут прийшло крижане усвідомлення. Я був настільки слабким і жалюгідним на їхньому тлі, що вони могли дозволити собі грати зі мною в піддавки, а я б навіть не помітив цього, викладаючись на двісті відсотків!

Директор глузливо хмикнув.

— Це було непогано. Справді. Але недостатньо добре, розумієш? І, що найсумніше, ти усвідомив свою абсолютну безпорадність занадто пізно.

Відчай. Це слово велетенськими літерами випалилося на самій поверхні моєї душі.

Абсолютно вся доступна мана, до останньої краплі, потягнулася з ядра до аркового пролому в стелі печери. Угорі почав формуватися спис колосальних, неприродних розмірів. Повільно, мов равлик, що повзе, я наближався до свого фіаско. Це було останнє закляття в цій клятій битві. І я вклав у нього все, що мав.

П'ятнадцятиметрове ратище глибокого синього кольору гуло від критичної маси енергії. Закляття важило не менше шести тонн. Спис був настільки велетенським, що лише його вістря знаходилося всередині печери. Завдяки залишкам енергії в сфері Тсуни, які вона добровільно віддала для створення повітряної подушки, ця махина не падала завчасно.

Розвіявши підтримуючий вітер, я віддав команду.

У першій фазі, міліметр за міліметром, океанський спис почав падати вниз, породжуючи жахливі вітряні леза, що залишали на стінах каньйону глибокі шрами.

У другій фазі, підхоплене гравітацією, закляття мало розігнатися до неймовірних значень. Тридцять метрів висоти гарантували нищівний удар.

Я не відривав погляду від свого творіння. Спочатку цей козир готувався для констебля Аліси, але вибору не залишилося.

— Надто топорно, — ліниво констатував Директор, підводячи погляд. — Носферо, це навіть нудно, не знаходиш?

Фраза ще не завершилася, а моє ультимативне закляття раптово взялося брижами. Немов розпускаючи погано плетений светр, маг одним думчастим зусиллям розщепив шеститонний спис назад на базові частки мани, які тут же перенаправив у бік першого вампіра.

Густий туман із вивільненої енергії перекрив огляд, але голос монстра все одно долинув до слуху.

— Знаєш, Лінку, можеш собою пишатися. Для червоного ядра ти досяг просто феноменальних успіхів! От тільки... проти володаря фіолетового рангу... це навіть не варте витраченого часу.

Червоний ранг — другий. Якщо фіолетовий — п'ятий, і якщо на кожному рівні загальна міць і пропускна здатність подвоюються...

Моя сила — одиниця. Множимо на два — третій рівень. Знову на два — четвертий. Значить, фіолетове ядро... Вісім?! Він перевершує мене у вісім разів чистої математичної могутності?!

— Так, усе вірно, — голос Директора пролунав прямо над вухом. — Але твої обчислення в голові такі ж топорні, як і твоя магія. Жодної витонченості.

Т-ти весь цей час читав мої думки? — в жаху промайнуло у свідомості.

— Бінго, — розсміявся маг. — Як думаєш, чому я дозволив тобі підібратися так близько до мого плеча? Я бачив, що твоя психіка розсипається на частини, і подарував тобі крихітну надію. Якщо чесно, ти дійсно міг позбавити мене руки. Кумедно, правда?

Він бачив мене наскрізь із самісінької першої секунди.

— Ти ні краплі не змінився з нашої останньої зустрічі, — подав голос Носфера з іншого берега. — Все такий же нерозважливий, імпульсивний і граєшся з їжею.

Директор розвернувся до мене спиною, звертаючись до прадавнього вампіра.

— Люди не змінюються, праотче. Хіба ти не знав? Змінюються лише погані звички. І, в деяких випадках, тілесні оболонки.