71
Розповідь від імені Лінка
Крихітні кристали льоду відскакували від обсидіаново-чорних кісток, немов кинджали, з виттям упиваючись у гладку поверхню каньйону. Без комплексного, важкого наповнення маною цей чудовищний вітер давно зніс би мене, як сухий лист.
Була б можливість, порятунком стала б повітряна кишеня, але тутешній елемент Повітря буквально збожеволів. Під час звичайних бур стихія просто розлючена, але тут, на дні Каньйону Повітряних Водоспадів, будь-який подих мав лише одну мету: розірвати на шматки й видути звідси все живе.
Нова кришталево-біла мантія злітала вгору, видаючи оглушливі ляски, готова розірватися будь-якої секунди, але тут же здувалася назад, прибита відбитими від зашкарублої породи поривами. Глухий гул вітру лякаюче нагадував віддалені голоси людей, які благають про порятунок, змушуючи гадати: чи це ігри виснаженого розуму, чи в цій крижаній безодні й справді хтось кричить?
Ноги доводилося переставляти гранично повільно, намертво впиваючись кістяними фалангами в гладкий, немов лезо бритви, лід. Іти доводилося майже під прямим кутом, лягаючи грудною кліткою на щільний потік повітря. Будь-яка спроба покликати меч закінчувалася невдачею: божевільний тиск стихії гнув шестикутну структуру крижаного клинка в усі боки, миттєво стираючи його на порох.
Укотре твердо впершись ногою, краєм ока — крізь практично нульову видимість — удалося розрізнити велику брилу біля самої стіни каньйону. Ідеальне укриття, щоб перевести дух і відновити танучі запаси мани.
Але удача ледь не вислизнула з укритих памороззю пальців. У мізерне двометрове поле зору на колосальній швидкості увірвався обмерзлий валун. Він повністю перекрив огляд. Якщо просто зараз не знайти рішення, ця махина знесе мене назад до самого початку шляху.
Рефлекси спрацювали швидше за розум. Тієї ж миті пальці правої руки глибоко встромилися в крижану кірку летючої перепони. Не намагаючись чинити опір чудовищній інерції, довелося зробити плавний круговий рух плечем, відводячи масу вбік. Перепона, опинившись за спиною, зісковзнула з руки й одразу розчинилася в білій пелені.
Завдяки новому стилю рухів без замаху це стало можливим. Швидкість реакцій зросла вдвічі за рахунок скорочення амплітуди на чверть. У цьому випадку знадобилося лише надати валуну потрібний вектор, а решту роботи завершив сам буревій.
Зробивши фінальний ривок, довелося важко спертися спиною об рятівний камінь. Одразу ж стало ясно: поведінка оскаженілого елемента змінилася. Чи це працювало тільки тут, в «аеродинамічній тіні»?
Заумний термін виринув у свідомості сам по собі. За час, проведений у підземеллях, мимоволі довелося нахапатися специфічних слів із нескінченних дискусій Арана й Ренальда. Учитель тоді жадібно випитував у дварфа тонкощі фізики мана-потоків і рунної інженерії, постійно поглиблюючи свої пізнання. Зрозуміти суть тих багатогодинних лекцій було практично неможливо — для солдата це звучало як суща абракадабра, — але чужий науковий лексикон, як виявилося, намертво в'ївся в пам'ять.
«Не параной! — озвалася Тсуна. — Тут просто не дме вітер!»
Я впевнений, що тут щось не так.
«Ти вже шість із половиною годин пробираєшся цим пеклом! Заспокой свої інстинкти хоч на хвилину й поповни ядро. Ще не вистачало, щоб ти отруївся через власний трудоголізм!»
Можливо, вона була права. Згорнувшись у клубок якомога ближче до скелі, я підвів погляд. Це місце недарма прозвали «водоспадами». Вітер із вершини втягувався сюди шляхом найменшого опору, ущільнюючись і перетворюючись на невидимі лавини. Вони змітали все на своєму шляху, розганяючи каміння до швидкостей, здатних пробити наскрізь будь-яку відому мені істоту.
Неусвідомлено фаланги пальців потерли тканину нової мантії. Вона ідеально зливалася з льодом і кістками, а руни, вшиті Ренальдом із внутрішнього боку, давали неймовірну міцність.
«Він ще щось казав про заломлення променів світла, через що твоє багряне ядро не просвічуватиме крізь тканину», — нагадала напарниця.
Важливе уточнення. Як я міг забути?
«Останнім часом мене все дужче насторожує твоя пам'ять».
Усе ще не бачу в цьому жодних проблем.
«А варто було б! Пам'ятаєш слова Ренальда про те, що в тебе немає мозку? Весь твій розумовий процес — це червоне ядро за грудною кліткою».
Щось таке пригадую. І на що ти натякаєш?
«А що, як у ядра все ж є якась захисна функція скидання пам'яті? Мозок зберігає інформацію про події, а ядро змушене залишати місце для магічних конструктів. Що, як одне витісняє інше?»
Кістяна долоня зачерпнула жменю крижаного пилу, змішаного з крихтою породи.
Поки що це лише безпідставні припущення. Дізнаємося з часом...
Суміш землі та льоду посипалася просто в порожні очниці, проходячи крізь багряні вогники й висипаючись зі щілин щелепи. Зір навіть не помутнів. Я не бачив фізичними очима. Я не чув фізичними вухами.
Зосередившись на гулі каньйону, прийшло усвідомлення: звук сприймався як вібрація, яка передавалася кістками прямо в ядро, де миттєво декодувалася в зрозумілий зміст. До того ж я вільно розумів мови місцевої нежиті та людей, не вивчаючи їх. Але фонетика відрізнялася від того світу, де я жив раніше.
«Значить, ми знаємо ті самі мови, що й Аїд?» — зробила висновок Тсуна.
Або виключно ті, які він вирішив нам дати. Не недооцінюй хитрість бога.
Через три години медитації мана повністю відновилася. Ляснувши по валуну на знак подяки за гостинність, довелося знову ступити в стіну ревучого вітру.
Ще через чотири виснажливі години й сотні важких кроків ураган різко обірвався. Зір більше нічого не обмежувало.
За п'ятнадцять метрів попереду, на самому кінці каньйону, височіли запаморочливі подвійні двері, що впиралися просто в засніжене небо. Вхід до гробниці. Колишнє святилище Аїда. Брама була висічена з чорного обсидіану, який переливався райдужними розводами під тьмяним сонцем. Поверхня здавалася шорсткою й неоднорідною. Через колосальні масштаби споруди доводилося високо задирати голову, щоб просто окинути поглядом хоча б половину стулок.
«Дивись туди!» — Тсуна подумки вказала вектор.
Вище по скелі майнула крихітна цятка, яка без видимих зусиль зіштовхнула вниз брилу білого каменю. Спочатку істота здавалася мурахою, що тягне листок, але порівняння швидко випарувалося, коли брила, набираючи чудовищну швидкість, ринула прямо на мене.
Різкий ривок за допомогою магії вітру — і я ледве встиг піти з траєкторії падіння.
Купа каміння з гуркотом урізалася в лід, заповнивши собою весь простір перед брамою. Тільки тепер стало ясно, що це не просто камінь. Це був череп. Череп велетенської рептилії. Його метрові, розташовані у два ряди зуби могли б слугувати опорною стіною для міцного будинку дварфів.
«Цікаво, це вона сама вбила таку громадину?» — скептично озвалася Тсуна.
Наступної миті на поверхню черепа із сухим тріском приземлилася гуманоїдна постать. Без зайвих церемоній істота проломила кістку рептилії важким чоботом і зістрибнула на лід каньйону.
Це була жінка. Людина. Темне волосся туго стягнуте в пучок. Обтягуючі чорні штани та чоботи на невисокій платформі йшли врозріз із будь-якою модою крижаних пусток. А легка, криваво-червона блузка миттєво активувала в моїй свідомості бойовий режим. Інстинкти волали: поєднання червоного й чорного в цих краях не віщує нічого доброго.
— Стій на місці. Хто ти й звідки? — її вимогливий тон дратував безтактністю.
— Заступаєш шлях і вимагаєш відповідей, навіть не назвавшись? Де твої манери? — довелося докласти зусиль, щоб не назвати її грубішим словом. Планку джентльмена варто було тримати до кінця.
Її повні губи скривилися, а очі небезпечно звузилися. Звабливою, плинною ходою жінка почала скорочувати дистанцію, граціозно оминаючи уламки кісток.
— Ще один крок, і ти більше ніколи не зможеш так крутити стегнами, — попередив я, залишаючись у максимально розслабленій стійці.
Багряні вогні в очницях не випускали жодного найменшого руху.
Погроза не подіяла. Вона зробила крок.
Друге попередження було непотрібне. Прискоривши себе потоком вітру в спину, я подолав п'ять метрів, що розділяли нас, в одну мить. Швидкість удару без замаху перетворила мій рух на змазаний силует.
Жінка спробувала витягти кинджал із просторового кільця, але я безжально зламав їй обидві руки ще до того, як зброя матеріалізувалася.
«Ти ж погрожував зламати ноги?» — здивувалася елементаль.
З якого дива я повинен розкривати ворогу свої справжні наміри? Я зарозумілий, але не дурний.
«Але чому ти вирішив, що вона ворог?»
Якби вона не шукала крові, вона назвала б своє ім'я або зупинилася після попередження.
Схопивши жінку за горло, я повалив її на промерзлу підлогу, наступивши коліном на грудну клітку й перекривши кисень. Її злегка червонуваті очі перетворилися на вузькі щілини люті. Вона спробувала хитнути мене ногою, але крижаний шип, що матеріалізувався за моєю спиною, намертво прибив її кінцівку до льоду.
Бій здавався закінченим, поки яскраво-червона кров, що стікала з рани, раптово не затверділа, перетворившись на тонкий, гострий шип, який стрімко метнувся прямо в моє ядро.
Удар був несподіваним, але занадто слабким і повільним, щоб пробити навіть тканину мантії, не кажучи вже про ребра.
Очі жінки розширилися від первісного жаху, коли наступної частки секунди лід скував усе її тіло, залишивши вільною лише голову.
— Хто ти? — холодно запитав я, злегка послабивши хватку на горлі.
— Наглядач... з ордену прихильників... — прохрипіла вона.
Договорити жінка не встигла. Її тіло раптово самозайнялося зсередини моторошним, білим полум'ям, миттєво випаровуючи крижані кайдани. Не чекаючи розв'язки цього фокуса, я різко стиснув долоню, відокремлюючи її голову від тулуба.
Підвівшись, я обтрусив плащ.
Жаростійка мантія. Ренальд перевершив сам себе. Шкода тільки, що вона воліла померти, не видавши корисної інформації.
«Не зовсім, — заперечила Тсуна. — Вона згадала 'прихильників'. Значить, ми прийшли точно за адресою».
Якби метою було просто вбивство, вистачило б і вивільнення аури Кі, щоб зламати її волю. Але мені потрібні були знання про це місце. Дивно, але її ядро так і не поглинулося моїм. Мабуть, розрив у силі був надто великий.
Зате тепер ми знаємо, що вони здатні запалювати власну кров.
«І як вона взагалі керувала кров'ю як фізичною зброєю?»
Відкладемо це питання. Нас уже чекають усередині.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!