Студений світ

Розповідь від імені Даона (доба потому, обід)

Сидячи на промерзлій підлозі штучної печери, довелося ламати голову над стратегією. Мозок буквально кипів, обробляючи одразу кілька варіацій атаки.

Як щодо того, аби просто навалитися на нього купою?

Палець машинально почав креслити схеми в пилу. Одна група б'є звідси, друга заходить із флангу... І...

У пам'яті тут же виринула картина того, як Жнець одним змазаним помахом розрубав вікові дуби в радіусі п'ятдесяти метрів.

Я відчайдушно замотав головою, відкидаючи ідею. Це занадто безрозсудно! Він просто перетворить нас на фарш, навіть якщо нас буде сорок осіб.

Приклавши долоню до рота, я продовжив розмірковувати. Якщо битва в лоб — це самогубство, тоді... втеча? З того, що ми встигли з'ясувати, ця тварюка має немислиму швидкість і геть не знає втоми. За цю добу ми були на межі смерті кілька разів, поки не знайшли підходящого мага Землі для укриття. Жнець прочісує околиці, немов ураган, не цураючись виривати дерева з корінням.

Проте була й добра новина: його божевілля явно прогресувало. А отже, рано чи пізно в його захисті з'явиться пролом, або він припуститься фатальної помилки.

Дідько! Ну й у чому може полягати ця помилка? Він схибить? Та навіть якщо й так, його фізична міць і швидкість компенсують будь-який промах із лишком!

Від безсилої злості нігті вп'ялися в щоку, залишивши глибокі подряпини. Спалах болю трохи остудив запал. Заплющивши очі, я постарався ні про що не думати. Інстинктивно почав прислухатися до голосів своєї... чи можна назвати це дивізією? Звучить занадто марнославно. Скоріше, взвод неорганізованих ідіотів. Але хороший командир може це виправити, так?

Зараз усі вони обідали. Для підняття бойового духу я хотів запропонувати розвести багаття, але в такому тісному сховку ми б просто задихнулися від диму.

Відчувши приємний запах підсмаженої тріски, спійманої в місцевій річці, я розплющив ліве око. Підібгавши губи, облизав пересохлі зуби, на мить забувши про все на світі. І щойно виникло непереборне бажання просто підвестися й з'їсти те, що лежить під носом, у голові спалахнула ідея.

Ідея блискуча. Принаймні, найкраща з усього, що спадало мені на думку.

Чесно кажучи, було б простіше, якби ці йолопи допомогли мені з тактикою, але я сам накликав на себе цей тягар, заявивши, що все спланую особисто. Часом я надто гордий, щоб визнати, що не можу зробити все ідеально самотужки.

Задум був простий як мідна монета. Жертва заманює збожеволілого від кровожерливості Женця в пастку, де під тиском найпотужніших заклять по площі та за підтримки всієї групи він стирається з лиця землі. Концепт простий, але от організувати цих переляканих бідолах і підготувати ідеальне місце — завдання не з легких.

Особливо важко буде з ним.

Мій погляд, доти прикутий до риби, змістився на невисокого білявого хлопця. Темний, як смола, мішкуватий одяг різко контрастував із його волоссям. Плащ із металевим відблиском давно муляв мені очі — я й гадки не мав, із якого матеріалу він витканий. Плавні риси обличчя та злегка загострені вуха видавали в ньому ельфійську кров.

Він був одним із небагатьох уцілілих напівкровок, спадщиною давнього союзу людей та ельфів. Зараз подібний союз неможливий — залишки ельфів розсипані континентом, мов горох по городу, але колись їхня кров цінувалася високо. У ньому переважала людська природа, але якимось немислимим чином проявилася абсолютна схильність до елемента Світла. Це відбивалося навіть у його очах, що сяяли, мов два маленькі сонця. Іронічно, але за його ж словами, він не здатен використовувати зцілювальну магію. Тільки бойову.

Спочатку це здавалося нісенітницею. Маг Світла без лікування? Але коли він увійшов до трійки найкращих на потоці, а його талант підкріпився фанатичною впертістю, моя думка перевернулася з ніг на голову. Блакитне ядро. Кількість і щільність його мани виходили за рамки здорового глузду, дозволяючи використовувати закляття рівня випускників Академії! По суті, він уже міг би претендувати на посаду помічника викладача.

Але найїдкішим у ньому був характер. У власній голові він був богом у плоті. Його гординя не знала меж, але при цьому поєднувалася з абсолютно холоднокровним, аналітичним розумом. Живе протиріччя.

Звали його Кенші Ітсувару. Складне ім'я, явно не з наших країв.

На мій подив, Кенші підійшов до мене й мовчки простягнув тріску.

— Їж. Ти витріщаєшся то на мене, то на рибу вже кілька хвилин. Це нестерпно.

Узявши їжу, я приготувався слухати. Змахнувши рукою, напівельф матеріалізував для себе невеликий подіум і стілець із твердого світла. Про що я й говорив. Бог у плоті.

— Я бачу, мозок мого підданця чимось украй зайнятий, — зверхньо промовив Кенші, вмощуючись. — Давай, розкажи мені, яку тактику ти народив.

Господи! Як же він дістав!

Я жбурнув у нього неїстівні риб'ячі кістки, цілячись рівно межи очі. Як і очікувалося, Кенші лише ліниво підняв палець. Кістки спопелилися в завислому в повітрі промені світла.

— До чого весь цей фарс? — не витримав я. — Говори нормально!

До речі, з'явився він у печері не з усіма нами. У те, що він вижив після зіткнення зі Женцем минулої ночі, вірилося насилу. За його словами, Жнець — це просто порожньоголова тварина, яка вважає все живе здобиччю. Прокручуючи це в голові, я все дужче переконувався в правильності свого плану.

— Людям мого рівня личить і спілкуватися відповідно, — Кенші витончено відмахнувся від моїх слів. — Таким, як ти, мабуть, не зрозуміти. Але якщо спробуєш читати не лише підручники, можливо, зможеш говорити так само, як... А, забудь. Тобі не перевершити мене й за тисячу років.

— То чому б тобі не стати командиром, якщо вже ти в усьому кращий за мене? — огризнувся я.

Кенші округлив очі й витончено закинув ногу на ногу.

— Визнаю. За останні п'ять секунд я зганьбився двічі, вступаючи з тобою в полеміку. Неприпустимо. — Він витримав паузу, і його погляд раптово став жорстким, холодним. Увімкнувся режим аналітика. — У чому суть плану?

Коротко виклавши концепцію пастки, я затамував подих. Кенші з небаченою гордістю вдарив себе кулаком у груди.

— План, мабуть, найкращий із можливих. Добре спрацьовано, Даоне. Якщо вже нам потрібна приманка, дозволь мені прояснити, як саме сталася моя зустріч зі Женцем шість годин тому.

Ковтнувши слину, я кивнув. Усі присутні в печері нагострили вуха.

Розповідь від імені Кенші

Ранній ранок. Штучне сонце цього виміру ще не зійшло, дозволяючи мені служити його тимчасовою заміною. Я безшумно пересувався гілками дерев, намагаючись уникати зайвих пригод. Моєю метою було місце, звідки минулого вечора долинув гул падаючих стовбурів.

Дистанція була значною, але незабаром я досяг потрібної точки. Вікові дуби та ліщина були ідеально розполовинені на величезній площі.

Сховавшись у кроні, я спостерігав за скелетом. Монстр із видимим задоволенням, що межувало з філософською задумою, розглядав закривавлене ядро вбитого мага. Зізнатися чесно, тієї миті до горла підступила жовч. Я видав мимовільний вигук огиди, безрозсудно видавши свою позицію.

Череп кольору китової кістки різко повернувся в мій бік. Навіть із такої відстані було видно, як його червоне ядро пульсує, розширюючись і стискаючись, оголюючи чорні, як морок, руни.

Відчувши нематеріальний, гнітючий тиск у грудях, я поспішив накивати п'ятами. Тієї ж секунди, коли я зістрибнув із десятиметрового кедра, зі швидкістю бурі в мене полетів матеріалізований із повітря крижаний спис. Він був достатньо величезним, щоб розчавити мене одним лише ратищем.

Рефлекторно я активував свою магічну сферу із заготовленим закляттям. В останню мить перед моїм носом виросла двадцятиметрова Світлова Стіна.

Швидкість створення його заклять не поступалася моїм світловим, але він значно перевершував мене у швидкості матеріалізації. Саме тому мені доводилося носити з собою цю кришталеву сферу, яка дозволяла миттєво вивільнити один підготовлений конструкт. У цей момент усередині мене щось клацнуло. Емоції зникли. Думки зледеніли, вираховуючи шанси, а світ утратив свої барви.

Жар, що виходив від Світлової Стіни, розплавив крижаний спис, щойно той торкнувся перепони. Як би мені не хотілося перевести дух у безпеці, я не був настільки дурним, щоб підтримувати настільки масштабне закляття ціною колосальних витрат мани.

Стіна розпалася зі спалахом. Я шугнув у високу траву, пересуваючись зигзагами й сподіваючись скинути монстра з хвоста. По-перше, я розраховував, що спалах його засліпить. По-друге, сподівався на повільність нежиті. Озираючись назад, розумію: це був верх наївності.

Я встиг зробити рівно три з половиною кроки, коли Жнець, зголивши соковиту траву на своєму шляху, опинився просто переді мною. Його дворучний клинок уже був занесений для вертикального удару. У променях вранішнього сонця символ коси на його лобі зловісно сяяв.

Серце шалено калатало, накачуючи мозок киснем. Це дозволило мені прорахувати єдиний рятівний вихід.

У скелета є слабкість, про яку мало хто замислюється: його череп. Там розташовані очі, і, на відміну від укріпленої грудної клітки з ядром, кістки черепа порівняно крихкі.

Я різко витягнув руку, зупинивши розкриту долоню просто біля його обличчя. Суглоби хруснули: я переплів указівний і середній пальці, одночасно опустивши великий палець униз.

Складна руна Світла спалахнула просто перед його очницями. Концентрований біло-жовтий промінь ударив монстру в череп, засліплюючи його й пропалюючи дірку в деревах далеко позаду нього.

Користуючись моментом, я здійснив нечитабельний стрибок, ковзнувши між його опущених рук і перемахнувши через скелета, немов через паркан. Я біг не озираючись. У мене були б шанси перетворити його на попіл, якби в моїй сфері було атакуюче закляття, або якби я мав вільну годину на її перезаряджання. Але зараз залишалося тільки відступати.

Із пронизливим гуркотом земля позаду здригнулася. Жнець наосліп опустив свій меч. Колосальна кінетична сила підняла в повітря тонни ґрунту, утворивши кратер. Якби я не встиг його дезорієнтувати, на місці цієї землі було б моє розірване тіло.

Я відчув полегшення, вирішивши, що втік. Але я недооцінив його інстинкти.

Нехай спалах і збив його з пантелику, Жнець виявився досвідченим ветераном. Він миттєво повернувся в бій, розвернувшись на сто вісімдесят градусів і прочитавши траєкторію мого руху, немов відкриту книгу.

Крижаний ланцюг, звиваючись як змія, зі скреготом вирвався з його долоні. Він стрімко летів мені в спину, точно націлившись в область ядра.

Нервова система вибухнула болем, ніби в кожен міліметр тіла встромили голки. На бігу я матеріалізував у повітрі левітуючу світлову платформу. Залишалося лише молитися, щоб він не вмів змінювати напрямок уже випущених заклять.

Застрибнувши на платформу, я злетів на десятки метрів угору. Крізь прозоре дно я побачив, як крижаний ланцюг уп'явся в дерево піді мною, вирвавши величезний шмат стовбура разом із кореневою системою.

Міцно вчепившись у краї платформи, я розумів: якщо не розганятимуся надто швидко, зможу втриматися. Я врятувався лише завдяки імпровізації. Світлі думки часто приходять у критичних ситуаціях.

За кілька секунд польоту знизу долинуло люте, спотворене ревіння:

— Я знайду тебе, білявий!..

Можливо, він кричав щось іще, але я помчав занадто далеко.

Розповідь від імені Даона

— А що було далі, ти знаєш, — закінчив свою розповідь Кенші. — Я знайшов тебе, і ми досить швидко зібрали вцілілих.

У задумі я перевів погляд на блідого хлопця, що сидів у кутку печери. Він носив біло-жовту рясу ченця. Саме він залікував мої рани й буквально виростив руку заново. Періодично чернець кидав на Кенші похмурі погляди — у минулому вони жорстко «розійшлися в думках».

Кенші проголосив себе апостолом Аполлона, тоді як монастир, у якому служив цей хлопець, поклонявся зовсім іншому божеству Світла. Ситуацію ідеально описувало прислів'я: «У чужий монастир зі своїм статутом не ходять». Кенші вдерся до них і з порога спробував навернути у свою віру. Реакцію уявити нескладно. Монастир подав до суду, але імперська констебль зам'яла справу за умови, що після Академії напівельф перейде до магічного відділення армії. Імперії було невигідно страчувати настільки цінний актив, а обплутати його боргами — виверт давній як світ.

Я потер підборіддя, помітивши, що всі студенти втупилися в нас, чекаючи на вирок.

Один із хлопців невпевнено підняв руку.

— А... у таких, як ми, є шанси вижити?

Натовп закивав. Хтось додав:

— Навіть якщо Треї, Даону та Кенші довелося рятуватися втечею, що зможемо ми? Тобі, Даоне, відірвало руку, а Трея й Терен взагалі загинули в першу ж годину...

Я хотів заспокоїти їх, але Кенші випередив мене. Випроставшись на своєму світловому подіумі, він громогласно заявив:

— З вами Бог! Так, мене прозвали апостолом Аполлона! Як ви смієте сумніватися в моїй силі та в силі моїх послідовників?!

Деякі студенти дійсно почали так його називати, але, мабуть, лише заради того, щоб підлизатися до найсильнішого. Як би я не ненавидів «божественність» Кенші, зараз цей фарс спрацював ідеально, розпалюючи вогонь у людях, що опустили руки.

Але не в мені. У глибині душі я все ще сумнівався.

Кенші блимнув очима в мій бік.

— А ти? Я бачу страх у твоїх очах! Невже ти забув базові закони магії? Уся нежить критично вразлива до елемента Світла!

Точно! Як я міг забути щось настільки елементарне?! Вони ж поріддя темряви! Концентроване світло нехай і не вбиває їх миттєво, але рани від таких заклять катастрофічно сповільнюють регенерацію. А отже, в ідеально спланованій пастці з десятків магів за вогневої підтримки Кенші ми розчавимо Женця як блоху!

Я скинув кулак угору, й інші наслідували мій приклад, включно з похмурим ченцем.

— Жодних сумнівів! — крикнув я. — Ми знищимо його без утрат і перейдемо на третій курс. Головне — чітко дотримуватися плану!

Кенші поблажливо поплескав мене по плечу.

— То який наш план, командире?