84
Розповідь від імені Альбіни
Тц. А цей кістяний покидьок має рацію. Айнсворд не міг бити на повну силу, боячись перекрити мені траєкторію для стрибка з порталу. Аліса боялася зачепити нас своїм полум'ям. План «тиснути закляттями» на ділі виявився повним провалом.
Поки Лінк ховався у своєму водяному смерчі, Лорд скликав нас на світлову платформу.
— Це моя провина, — визнав Айнсворд. — Я сам сказав не недооцінювати його, а в підсумку ми кинулися в бій без нормальної координації. На відміну від нас, у нього за плечима явно десятиліття досвіду масових битв. Інакше я не можу пояснити, як він із такою лякаючою точністю читає кожен наш рух.
— Він навіть не б'ється на повну силу, — похмуро додала я.
Аліса кивнула, важко дихаючи.
— Значить, ви теж помітили? Він ще не видав жодного магічного козиря, покладаючись лише на фехтування та грубий контроль води.
— Змінюємо тактику, — скомандував Лорд. — Алісо, ти в ар'єргарді. Аналізуй обстановку й командуй. З передової роздавати накази неможливо. Альбіно — забудь про «план». Бийся так, як звикла. Випусти своїх демонів.
Я кровожерливо всміхнулася.
— Значить, тепер граємо за моїми правилами?
Аліса застережливо стиснула моє плече.
— Не втрачай голови, Альбіно. Один невірний рух, і цей монстр зрозуміє, як пробити твій мана-щит.
Розповідь від імені Лінка
— І що ж ви мені запропонуєте тепер? — глузливо кинув я.
Айнсворд відкашлявся. Його голос прозвучав напрочуд серйозно:
— Може, закінчимо цей фарс без зайвої крові? Ти просто підеш. А ми заплющимо очі.
Абсурдність цієї пропозиції на секунду вибила мене з колії.
Піти? Відвернутися? Відпустити? Дати їм шанс?! А ХТО ДАВАВ ШАНС МЕНІ?! Хто пішов, коли я корчився в агонії, не в силах перемогти?!
Двері мого розуму зірвало з петель. Чистилище замкнених емоцій вирвалося назовні. Первісна, сліпа лють закипіла в синьому ядрі, затоплюючи зір густим чорним мороком.
— Піти?! — мій голос прогримів над водою, спотворений до невпізнання. — ТА ХТО ДАВ ВАМ ПРАВО БЛАГАТИ ПРО ПОЩАДУ?!
Над моєю головою виткався Бездонно-Чорний Череп із палаючими червоними очима. Концентроване Кі. Але цього разу воно було іншим.
З його пащі хлинув густий морок, миттєво затоплюючи простір. Усе, до чого торкалася ця Темрява, починало горіти пекельним, чорним полум'ям. Вода під моїми ногами, всупереч усім законам світобудови, спалахнула, спотворюючи реальність. Повітря зазнало корозії, звиваючись в агонії та завиваючи криками сотень живцем спалених мучеників. Світло штучного сонця заломилося у зворотний бік, ламаючи фізику простору й занурюючи світ в абсолютну порожнечу.
У цій темряві міг бачити тільки я.
Розповідь від імені Альбіни
Моя шкіра почала шипіти й плавитися під впливом цієї жахливої квінтесенції гніву, болю та розпачу. Дихальні шляхи вкривалися кривавими пухирями, перекриваючи кисень.
Здираючи нігтями шкіру з обличчя від нестерпного болю, я бачила, як Айнсворд щось беззвучно кричить. Самі звукові хвилі спотворилися, поглинуті цією аномалією. Крізь криваву пелену, що заливала очі, я спостерігала, як Лорд відчайдушно намагається відкрити просторовий розлом. Але портали схлопувалися один за одним.
Він у сказі гатив кулаками по твердій воді, що палала чорним полум'ям, розбиваючи долоні на криваве місиво. Від безвиході велетень лише хитав головою.
І коли абсолютна темрява вже готова була поглинути нас, спалахнув промінь надії.
Ксандр матеріалізувався з нізвідки. Схопивши нас за карки, як кошенят, що завинили, він жбурнув наші тіла в нестабільну грань порталу, що схлопувалася. Перехід був на межі колапсу: в цьому клятому місці перестали працювати самі закони світобудови. Рідке стало твердим. Вода горіла. Повітря перетворилося на кислоту. Світло заломлювалося у зворотний бік.
Але цієї миті вистачило, щоб усвідомити: ми своїми ж руками виростили хтонічного монстра.
Вивалившись на підлогу кімнати спостерігачів, я повернула голову до Аліси. Її обличчя було знівечене болем і вкрите пухирями, що сочилися темною кров'ю.
— Б-будь ласка... — прохрипіла я, захлинаючись. — В-виживи...
За все моє довге, прокляте життя в мене не було нікого ближчого. Навіть рідний батько бачив у мені лише талановитий інструмент для вбивств. Аліса стала моїм єдиним сонцем. Я не могла дозволити їй померти.
Втрачаючи свідомість від болю, що розривав тіло, я бачила перед очима лише теплі спогади, пов'язані з нею.
Розповідь від імені Ксандра
Твою ж матір! Звідки ми могли знати, що він — Апостол Аїда?! Звідки в нього влада над Порожнечею?! Цього не повинно бути! Імперія викорінила або поневолила всіх послідовників бога Смерті тисячі років тому! І ці вічні недомовки Імператора... Владика безумовно щось приховував від усіх нас. Цей напівельф Кенші явно не просто обдарований учень, якщо заради нього провернули такий порятунок, а цей кістяний монстр Лінк... Хто він взагалі такий насправді?!
Боги не можуть напряму втручатися у справи смертних. Єдиний спосіб для них спуститися в наш світ — захопити тіло живої істоти, що підходить за параметрами. Такі вмістилища й називаються Апостолами. Пазл у моїй голові зійшовся з лякаючою ясністю. Ну звісно... І цей напівельф Кенші зі своїм проголошеним божеством Світла, і цей кістяний монстр Лінк — вони і є Апостоли! Готові посудини. Але навіщо? Навіщо Імператору, який одноосібно править усім, штучно створювати умови й давати забутим богам можливість зійти в наш світ?..
Те, що ще кілька хвилин тому було Лінком, перестало ним бути. Тепер це було живе, пульсуюче втілення його концентрованого болю та люті, спрямованих особисто на мене. Щільний чорний кокон мороку огорнув його каркас, перероджуючи сутність скелета на щось інше.
Я намагався пробитися до нього, зупинити трансформацію, але навіть Вища магія всередині купола відмовлялася працювати.
Коли я простягнув руку до чорного кокона, мене з чудовищною силою відкинуло прямо до грані штучного світу.
Дивно. Невже цей тренувальний вимір настільки стабільний, що здатний стримати міць зароджуваного Апостола?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!