Моргни, якщо ти в заручниках

Земна товща давила на спину. Бруд пролізав через розірване черево в тіло. Шматочки землі протрапляли в очі, рот та ніс, перекриваючи дихання. Ґлок намагався поворушитися, але все було марно. Тонни ґрунту чавили його мов гідравлічний прес. Ребра стискались і ось-ось збирались луснути.

Він не міг дати собі так безглуздо померти. М'ясокомбінат ще живий і навіть пальцем не поворухнув в бік Ґлока. Нічого вагомого так і не вдалось ще зробити.

Ґлок сильно розлютився. Він почав перевертатись. Не вийшло. Маса над ним занадто велика. Раптово, почувся якийсь шурхіт. Сімейство кротів прокопувало тунель десь поруч. Під Ґлоком утворилася невелика порожнина. На щастя, цього вже було достатньо, щоб він зміг перевернутися на спину.

Його гніву не було меж. Всліпу схопивши кілька кротів, він почав пхати їх перед собою, щоб вони прокопали йому вихід. Маленькі тваринки були занадто слабкі для швидкого копання, але Ґлок готовий був почекати. Він все блище та блище був до поверхні. Понівечене тіло рухалось на шляху до помсти.

І ось вже з'явилось свіже повітря. Голова Ґлока винирнула з землі. Виснажені кроти померли, врятувавши його.

- Ей, як ти вибрався?! - поряд стояв з дірою вартовий найманець з автоматом.

Він відразу кинувся на Ґлока та почав гепати його черевиками по голові. Сильні зіткнення з важким взуттям розбили брову, губу та ніс. У відповідь, Ґлок вчепився зубами в підошву та відірвав її

- О, ні! Це були новенькі Dr Martens! Мені їх мама подарувала!

Ґлок вивільнив свої руки з-під землі та кинувся на ворога. Озвірілі долоні вчепилися в незахищене горло. Він душив найманця так сильно, що в того очі вилізли з орбіт та повисли разом зі скронями.

Вбивши ворога, Ґлок поповз по траві, залишаючи довгий кривавий слід від своїх вирваних кишок. Він шукав своїх друзів. Можливо вони заховались в домі. В цей момент будинок вибухнув. Розривна хвиля підняла Ґлока в повітря та відкинула на сорок метрів.

- Бляха!

Невже його друзі померли? Він не міг в це повірити. Навіть такою легкою пасивною відповіддю, М'ясокомбінат розніс вщент життя Ґлока всього за дві години. Об'ємна втрата крові не давала вже ні нормально рухатись, ні міркувати. Змучений Ґлок втратив свідомість.

Темрява ковдрою огорнула його. Вона стискала сильно, наче він так і не вибрався з-під землі. Наче він все ще похований і, можливо навіть, вбитий. Ґлок почав люто боротись. Руками й ногами розштовхувати темряву, твердь її матерії. Він вже збирався закричати від злості, але раптово темрява зникла.

Ґлок прокинувся. Його тіло зашили. Кишки, судячи з усього, запхали на місце. Хтось конкретно його підлікував. Ґлок сперся на лікті. Поряд з ним сиділи Леонард та Марнесса.

- Оце ти попався, друже, - сказав Леонард.

- Клятий таксист привів з собою купу тих недоумків, - додала Марнесса. - Тобі не пощастило потрапити під їх удар.

Ґлок зажмурився. В нього сильно боліла голова.

- Я не встиг нічого зробити... - прогубив він з вуст.

Леонард похлопав його по плечу. Йому було важко дивитись на те, як їх добре влаштована до цього команда ледь не знищилась в одну мить.

- Ми перейшли межу, - сказав Леонард. - Можливо, пора вже зупинитись. Я сильно сумніваюсь, що ми впораємось з такими могутніми ворогами.

- Невже? - обурився Ґлок. - І куди ж ти підеш? Назад в поліцію? Вдачі тобі там пояснити, що робили майже тридцять трупів на тому поліцейському складі. А потяг? Нас, сто відсотків, замітили камери спостереження. Твоя лисина блистить наче діамант.

Ґлок підсунувся до нього блище.

- Шляху назад немає. В тому й сенс. Чи хтось з вас вважає інакше?

Дивлячись на пораненого друга, Марнесса зітхнула. Ситуація справді була для неї складною.

- Я з тобою, Ґлок. До самого кінця. В мене немає більш нікого. Якщо ти хочеш піти, Леонарде, то краще тобі тікати з країни та змінити ім'я.

Руки Леонарда стиснулись в кулаки. Він хмуро кивнув.

- Так, думаю, я з вами попрощаюсь. Треба тільки якось покинути цей дім.

Навколо було незнайомо. Цей чиєсь чуже житло. Ґлок озирнувся. В його голові сяяло лише одне питання:

- А де це ми?

- Нам дав притулок дід Степан, - відповіла Марнесса. - Це місцевий фермер. Біля його поля все ще гасають найманці, тому нам не слід поки що виглядати.

Не дуже радісна інформація. Небезпека все ще ходить десь поруч. Ґлок розумів тільки одне - треба вбити всіх тих покидьків. Іншої можливості врятуватись просто не було.

- У нас є зброя? - спитав він.

- На жаль, мій дім було підірвано, - сказав Леонард. - Ми втратили все. Крім однії снайперської гвинтівки, з якою я був, але патронів там малувато.

- Хуйово. А в діда щось є?

- Дід колишній хіппі. Він ненавидить зброю. В його шафах заховані тільки гори коноплі.

Мікроавтобус з найманцями гасав дорогою між полями. Побачивши самотнього діда, вони зупинились. Широка дверця відкрилась. З салону вийшов м'язистий здоровань. Червона сорочка на його тілі рвалась від об'ємної мускулатури.

- Де дівка-інвалід та лисий мужик? - грубим голосом спитав велетень.

- Я таких не знаю! - сердито відповів дід Степан.

- Ти мене наєбав. Покарання - смерть!

Громила обхопив долонею голову діда та міцно стиснув. Череп луснув мов помідор. Червона сорочка заляпалась темною кров'ю.

- Бляха, вони вбили діда, - побачив це через вікно Леонард.

- Що це за горила? - вражено спитав Ґлок.

Марнесса уважно роздивилась здорованя та впізнала. Вона чула про нього кілька разів в інтернеті.

- Його звати Валянок. Він вважається одним із самих небезпечних бодібілдерів-вбивць у світі.

- Йому оце не соромно ходити з таким ім'ям?

- Вялянок через те, що валяє всіх з одного удару. Кажуть, в дитинстві він вбив корову ударом кулака, а потім ще двох телят за компанію. Сувора падлюка.

Погляд Ґлока зачепився за снайперьску гвинтівку, що лежала в кутку кімнати. Це був непоганий шанс дати ворогам відсіч.

- Підстрели цього бичару, - сказав Ґлок.

- Ей, - невдоволено видав Леонард, - ми привернемо багато уваги.

- Тих трьох, що там залишились з ним, я й власноруч завалю. Їм тоді просто пощастило, що я не чекав удару.

- Твоя самонадіянність точно нас поховає.

Леонард взяв гвинтівку та прицілився у Валянка. Один міткий постріл і сильний ворог міг би бути знятий. Це справді сильно облегшило б порятунок.

Постріл. Куля влучила велитню в шию. Артеріальна кров один раз сприснула, але потім зупинилась. Він м'язами шиї зажав рану.

- Похуй. Кулі мене не беруть, - сказав Валянок.

Розлютившись, він почав бігти в сторону дому. Леонард вистрілив ще раз. Наступна куля потрапила в живіт. Валянок зім'яв її пресом.

- Все марно! Ховаємось! - крикнув Леонард.

Ґлок зачинив двері. Марно. Удар плечем розніс їх наче вони були з пінопласту. Поранений Ґлок не міг підтримувати ефективну бійку дуже довго, але все ж вирішив дати відсіч цьому монстру. Він два рази вдарив його кулаками по обличчу. Валянок навіть не відвернувся. Йому просто було начхати на ці удари. А ось Ґлок ледь не зламав обидві руки своїми атаками.

- Так ти вижив? - здивувався Валянок.

- Я ще тебе переживу, мудак!

Ґлок вхопився за гитару та вдягнув її на голову Валянку. Інструмент розлетівся вщент об міцний череп. У відповідь на таку нахабність, Валянок відправив свій кулак в обличчя Ґлоку.

У вільному польоті, помимо пекельного болю та грому в вухах, він відчув, що його голова ледь не відірвалась від плечей. Леонард спіймав друга. не давши йому врізатись в стіну.

- Сюди! - крикнула Марнесса.

Разом вони забігли в кімнату з броньованими дверима. Тут дід Степан ховав всі свої наркотики від поліції. Леонард замкнув замок, відрізавши Валянка від них шаром сталі. Ці двері були схожі на ті, що були на поліцейському складі.

- Я сумніваюсь, що це його стримає, - сказав Леонард.

- Та годі вам, - присів на підлогу Ґлок, - не такий він і крутий.

Стіна почала трясятись від ударів. Ґлок не встиг моргнути, як мимо його обличчя пролетіли дві цеглини.

- Ця сука ламає стіну кулаками! - розлютився він.

- Я ж казав, - повернувся до нього Леонард.

Звірина лють Валянка вже ось-ось до них добиралася. Вони самі загнали себе в пастку, з якої майже неможливо вибратися.