Моргни, якщо ти в заручниках

Молніс Кейс - владолюбна жінка, що дуже шанувала гроші. Саме тому вона пішла в атомну енергетику. А ще, тому що там всі були м'якотілими хробаками. Жінка зі сталевим характером швидко задавила цих лисуватих чоловіків в піджачках. М'ясокомбінат добре посприяв її кар'єрному росту, тому Ґлок без вагань заніс її в свій список.

Сидору треба було понад усе випередити його. В нього було об'ємне досье на Молніс, тому він міг без проблем її арештувати на п'ятнадцять хвилин, доки люди вище не заплатять гроші за те, щоб її випустити. Агент Блокбастер добре це розумів, тому не збирався цього робити. Він хотів лише затримати Ґлока, а Молніс сама стане приманкою.

На прохідній АЕС Сидора без вагань пропустили. Тут не боялись людей "із закону", для них є спеціальна утилізаційна камера. Про всяк випадок, Сидор тримав при собі одразу два пістолети.

- Що ви тут забули, пане Блокбастере? - спитала Молніс, закуривши тонку сигарету.

Її кабінет був стримано мінімалістичним. Холодним, як її характер.

- Не переймайся, люба, я не за тобою приїхав.

- Ну... інакше, ти б вже був мертвий, - посміхнулась жінка.

- З тобою я покінчу пізніше. Зараз в мене є справа по-важливіше. На тебе полює Ґлок Пістолс. Якщо я його не запеню - ти помреш.

- Боже мій... всі так переоцінюють того ідіота.

Сидор хмикнув.

- Ти бачила новини? Бачила той стадіон? Він там таке наробив, що кілька моїх колег спати перестали, побачивши ту сцену. Мертвий прем'єр-міністр... не кожному таке під силу.

- Я могутніше нього. Могла б щодня таке робити. Я просто не хочу.

Молніс підняла ліву руку. Двері кабінету відчинились, всередину зайшов вусатий чоловік з ведмедем на повідку.

- Це Альфредо і його улюбленець Музикант, - представила їх Молніс. - Вони розірвуть на шматки Ґлока, як тільки він висуне свою пику.

Сидор опустив голову. По очам цієї жінки він бачив, що вона не сприймає загрозу всерйоз. Вона сильно довго жила у своєму комфортному світі і забула, наскільки світ може бути небезпечним.

- Добре, - піднявся зі стула Сидор, - я побуду тут ще кілька годин і поїду в готель. Зателефонуйте мені, як тільки Ґлок приїде сюди. Я хочу його заарештувати.

- Ми просто вб'ємо його.

- Ось цього я вже вам не пробачу. Він потрібен мені живим.

Білий фургончик заїхав в передмістя. Він потихеньку прямував в сторону АЕС. Дві фігури сиділи спереду. Це був Ґлок з Рудим. Вони відправились на це завдання лише вдвох. Оцінивши ризики, вони прийшли до висновку, що вбити Молніс Кейс буде зовсім не складно.

- Ти впевнений, що такої кількості зброї нам вистачить? - спитав Рудий.

- Пара М16? З головою, - відповів Ґлок. - Кілька запасних обойм і ми зачистимо там все до останнього покидька. Тим паче, там не всі вороги. Більшість робітників станції - це просто раби Молніс. Нам треба знищити тільки її та всіх цих "тюремників".

- Ну й добренько. Може встигнемо до вечора бахнути шаурму.

- Я також на це сподіваюсь. Воювати на голодний шлунок не дуже приємно.

Автомобіль зупинився. Двигун затух. Двоє охоронців в сонцезахисних окулярах невдоволено подивились в сторону прибулих.

Ґлок та Рудий вийшли з машини, тримаючи автомати в руках і зовсім їх не ховаючи. Охоронці напружились від такої нахабності.

- Ого, мужики, може трохи заспокоїмося? - підняв руки один охоронець.

Автоматна черга звалила обох. Коли трупи попадали на землю, з їх кишень вивалились заточки, ножі та маленькі пістолети. Все для швидкого та незамітного вбивства. Не можна було їх підпускати до себе.

- Сподіваюсь, це не всі, - сказав Рудий. - Я ще не настрілявся.

- Ох, повір, ти ще й заїбатись встигнеш, - сказав Ґлок.

- Та може вони здадуться?

- Тут одні лохи, але навіть вони можуть бути небезпечними.

Тим часом, всередині прогулювався агент Блокбастер. Він ходив по коридорам цієї станції та уважно розглядав її робочий побут. Все тут було вишукано технологічно. Неймовірний дисонанс від того, як корумпована варварська основа цього бізнесу поєднувалась із ентузіазмом професіоналів, що працюють тут буквально за їжу. Ідейні люди безжально були посаджені в клітки на потіху злодіїв, що користувались їх потенціалом.

На нижньому поверсі почулись постріли. Сидор все зрозумів. Він зробив правильно, вирішивши дочекатись Ґлока. Тепер треба було його нейтралізувати.

Агент витягнув пістолет та притулився до стіни. Він повільно просувався вперед до сходин, з яких будь коли міг вискочити Ґлок або хтось з його приручених психів. Рука протягнулась вперед. Ствол пістолета дивився в дверний прохід, очікуючи на свою мішень. Стріляти треба було в плечі, можливо, по руками. Ніяких смертельних травм.

- Що там відбувається? - перелякано спитав хтось з робочих.

- Тікайте звідси, - сказав Сидор. - Зараз тут буде дуже небезпечно.

На сходах з'явився Рудий. Агент натиснув на гачок і дві кулі влучили йому в праве плече. Автомат вислизнув з рук.

- Тут йобаний федерал! - крикнув Рудий.

- Зараз я з ним розберусь! - вискочив зненацька Ґлок.

Він кинувся на Сидора, ухилившись від кількох пострілів. Відстань зменшилась до нуля. Кулак прилетів агенту в щоку. Не втрачаючи орієнтації, Сидор почав атаку у відповідь. Розмахнувшись коліном, він заїхав Ґлоку в живіт. Його зігнуло.

Тим часом, прийшов в себе Рудий. Однією рукою він підняв автомат та вистрілив. Кілька куль врізались Сидору в живіт. Кров заляпала стіну за спиною. Тіло ослабло і він вже не міг продовжувати бійку. Ґлок стукнув його ще раз кулаком по голові та відправив у нокаут.

- Ти там як? - повернувся він до Рудого.

- Та це все херня. Він навіть суглоб не прострелив. Через два дні буду як новий.

- Ну дивись мені. Я не хочу, щоб тебе тут вбили.

Далі по коридору були лише перелякані робітники станції. Вони дивились на хлопців наче на диких звірів. Вони впізнали Ґлока та дуже його боялись.

- Заспокойтесь, - сказав він, - я прийшов вас рятувати.

Їх дорога вела до кабінету Молніс. З моменту вторгнення пройшло приблизно хвилин п'ятнадцять, а вони вже стрімко рвались до закінчення. Церемонитись з такими як вона не було ніякого сенсу.

З-за дверей почулось гарчання. Ґлок заніс ногу, щоб вибити двері, але Рудий його зупинив в останню мить.

- Ти точно хочеш побачити, що за цими дверима?

- Що б там не було, я хочу його вбити!

Двері вилетіли з петель та з гуркотом обрушились на підлогу. Серед кабінету стояв ведмідь та ревів, скалячи зуби. За його спиною сміявся Альфредо.

- Привіт, мужики, - заговорив він. - Цього велетня звати Музикант і зараз він зіграє на ваших кишках.

Рудий натиснув на гачок і потужна черга куль почала розривати звіра. Крізь біль та жахливі травми, Музикант рвонув на ворога. Кров заливала все навколо, але зуби тільки сильніше скалились. Звір біг на людей, збираючись їх жорстоко пошматувати.

- Ця тварюка безсмертна! - крикнув Рудий. - Йому на все начхати!

Ведмідь помер.

- Гаразд, я погарячкував.

Альфредо впав на коліна та заридав.

- Як ви посміли?! Я вирощував його більше десяти років. Він справді вмів грати на гітарі, це був дуже талановитий ведмідь.

Потім він підвівся назад та стиснув кулаки. Жага помсти затуманила його розум. Рука потягнулась в кишеню та витягла навушники.

- Зараз я вас вб'ю, - сказав він, - але спочатку увімкну музичку. Щоб було не так нудно.

Альфредо встромив навушники та почав підбирати пісню.

- Ви любите К-РОР? Я буду слухати ВТS. Справжнє чоловіче музло!

Як тільки обрана пісня запустилась, він рушив на ворога. Ґлок та Рудий намагались його підстрелити, але спритність цього хлопця була неймовірною. Він ухилявся від куль з ідеальною майстерністю.

Довелось перейти на рукопашний бій. Хлопці накинулись на Альфредо та прийнялись гамселити його ногами. Важкий черевик Ґлока заїхав йому в голову та ударом відірвав вуса. З верхньої губи полилась кров. Тепер Альредо хотів помсти і за спаплюжений імідж.

Він врізав Ґлоку в щелепу. Його відкинуло назад. Потім він перейшов до Рудого. Удар прилетів на поранене плече. Рудий закричав від болю та впав на одне коліно. Ворог був міцним горішком.

Піднявшись назад, Ґлок вже не збирався далі з ним цяцькатись. Він вихопив з підлоги автомат та вистрілив Альфредо в потилицю. Мізки бідолахи заляпали Рудому сорочку. Труп схилився в бік та осунувся під стіною. Битва закінчилась, але не війна. За наступними дверима їх чекала Молніс.

- Ходімо, - сказав Ґлок, - не треба марнувати час.

Поки вони побігли до Молніс, в коридорі прийшов до тями Сидор. Робітники станції оточили його та надали першу медичну допомогу. Він подивився на годинник на своїй руці і зрозумів, що часу обмаль. Ґлок знову може вислизнути з його рук. Цього дозволити було ніяк не можна.