Моргни, якщо ти в заручниках

Монітор серцебиття видавав ритмічний спокійний писк. Зелена лінія викривлялась в такт цих звуків, сповіщаючи, що серцевий ритм пацієнта в нормі. Руки лікаря занурились в спину. Скальпель вправно відрізав відмерлу тканину, а пальці виймали її назовні.

Дві медсестри обережно передали хірургу новий здоровий хребет. Операція по пересадці йшла вже четверту годину. Піт стікав по лобі лікаря, оминаючи брови, та сповзав по скроням на лицьову маску. Незважаючи на це, він не відчував серйозного виснаження. Це був професіонал своєї справи, який був готовий до будь яких складнощів у процесі.

Ще через дві години операція нарешті закінчилась. Після того як дія наркозу пройшла, Марнесса через силу розплющила очі. Навколо неї був звичний світ, такий як завжди, але відтепер вона могла сприймати його так, як колись давно. Їй повернулась можливість ходити.

- Поки що вам треба ще полежати, - сказала медсестра. - Ваше тіло пережило серйозний стрес і йому потрібен час на відновлення.

Марнесса нічого не відповіла, а лише заплющила очі назад. Воне не була готова прийняти нову для себе реальність, хоч і всередині сильно їй раділа.

Через тиждень вона вже вчилась заново ходити. Перші кроки давались дуже складно, все ж помимо того, що це був новий, чужий для тіла хребет, дівчина не ходила роками, тому просто розучилася це робити.

- Обережно, - сказав лікар-реабілітолог, - тримайтесь за поручні. Ви можете легко впасти.

- Боже, це просто пекло, - простогнала Марнесса. Ходьба була для неї катуванням.

- Нічого страшного. Скоро все буде як колись. Це була дуже якісна пересадка, ви зможете навіть бігати. Ваша рухливість можливо буде навіть кращою ніж була колись зі старим хребтом.

- Зараз це відчувається, наче мої ноги зроблені зі сталі. Я не можу їх піднімати.

Лікар подивився в свої записи.

- Так, є деяка проблема з атрофованістю м'язів, але я думаю, вам вдасться повернути колишню форму, якщо ви внесете в свій денний графік регулярні тренування.

Ввечері вона відчинила вікно у своїй палаті, залізла на підвіконня та звісила ноги, спостерігаючи за заходячим сонцем. В гості прийшов Рудий.

- Це що, самогубство? - спитав радісно він.

- Якби ж. Просто сиджу та мучаюсь.

Рудий заліз до неї та сів поруч.

- Чула новини про Ґлока? - запитав він. - Здається він серйозно налаштований.

- Я за нього переймаюсь. Те, що він робить зараз вже схоже на якесь безумство.

- Завжди було. Просто раніши ми також з ним безумствували і не помічали цього.

Марнесса зітхнула. Вона опустила голову та поглянула на свої ноги. Хоч це й було складно, але за довгий час їй вдавалось рухати ними по-справжньому, силами власної думки.

- Коли я зможу побачитись з сином та чоловіком?

Операцію було вирішено робити через місяць після пологів. У Марнесси народився син Роман. Пересадку хребта повністю оплатив Аламар зі свого гаманця.

- Таке як наступного тижня, - задумливо відповів Рудий. - Я чесно не пам'ятаю. Я прослухав слова лікарів на цю тему.

- Що ж... перетерплю.

Через дев'ять днів Марнесса виписалась з лікарні та змогла поїхати додому. Вона ніяк не могла звикнути не тільки до того, що знову могла ходити, а ще й до того, що в неї є справжня сім'я. Раніше це здавалось для неї якоюсь дикістю. Керуючись почуттями помсти, вона не могла думати ні про що, крім неї. Але час розставив все на свої місця та розсудив пріоритети в її голові.

Аламар стояв на вулиці, тримаючи коляску з Романом однією рукою, а цигарку другою.

- З яких це пір ти почав курити? - вражено спитала Марнесса.

- З тих самих, як мою дружину забрали божевільні лікарі та поклали під ножа.

- Так це була твоя ідея, й ти сам за це заплатив.

Аламар струсив попіл поруч з дитячою коляскою.

- Знаю. Через це ще страшніше.

Слідом під'їхав і Рудий разом зі своїм хлопцем Нейтом. Вони вирішили влаштувати дружню вечерю серед своїх. Все йшло спокійно, доки по телевіору не почали показувати новини про захоплення Ґлоком Пістолсом ядерної зброї.

- Цей психопат нас всіх погубить! - обурено сказав Нейт.

- Ну... - заговорив Рудий, - з ним ми ніколи так далеко не заходили. Наскільки я знаю, навіть у Єстона не було ядерних боєголовок.

Аламар невдоволено покрутив головою.

- Я завжди казав, що по-справжньому змінювати світ на краще можна лише мирним шляхом. Ця м'ясорубка до добра не доведе.

- Хоча з іншого боку, - втрутилась Марнесса, - я знаю Ґлока більше ніж всі ви. Він не погана людина і... я гадаю, що він зможе вчинити правильно.

Рудий засміявся.

- Марнессочко, ти стала такою доброю останнім часом.

- Я думав, вона завжди була добра, - сказав Аламар.

- О-о... це ти не бачив, як вона стріляє з дробовика по людям. Це просто феєрія.

У Марнесси почервоніли щоки. Вона почала соромитись.

- Це все в минулому, - сказала вона, піднявши руки.

Нейт подивився на свого хлопця. Його погляд був занепокоєним.

- Філіпе, а ти також стріляв по людям з дробовика?

- Ех, якби тільки з дробовика. Відверто кажучи, - Рудий схилився над столом, - всі ми такі ж божевільні як і Ґлок. Просто вправно заховали в собі це лайно.

Наступного дня почали ширитись новини, що М'ясокомбінат відновлює свої сили. Він готувався дати спротив Ґлоку та його армії Ополченців. Хаос почав наростати. На вулицях стало більше криміналу.

Всі поліцейські в місті почали скидати свою форму та йти до рядів вуличних банд. М'ясокомбінат також почав збирати армію. Через те, що більше не було кому захищати звичайних людей навіть фігурально, рівень мародерства піднявся до небувалих висот.

Злочинці безкарно почали бити вітрини та виносити все, що не було прибите до підлоги. Звуки стрілянини та крики людей заполонили вулиці.

Аламар гнав з роботи додому, оминаючи палаючі машини та людей зі зброєю. Кілька разів по ньому стріляли. Заднє пасажирське вікно розбилось. Його руки тремтіли, крутячи кермо. Всі його думки були тільки про Марнессу та сина, яких він хотів якомога скоріше врятувати.

Машина зупинилась біля дому. Виштовхнувши двері ногою, Аламар побіг до входу. На порозі вже стояла Марнесса. В одній руці вона тримала Романа, а в іншій дробовик.

- Здається, моє минуле мене нагнало, - сказала вона. За її спиною лежав труп якогось бандита. Роман гучно плакав, опираючись на її плече.

- До біса! Нам треба тікати! Хутко!

Вони сіли в машину та рушили геть. Аламар зав'язався з Рудим. Вони домовились зустрітись на південному краю міста. Залишалось лише якось туди дістатись та вижити. Марнесса безжально відстрілювала з вікна всіх, хто намагався атакувати авто. Гучні постріли ще сильніше били по тендітним вухам немовляти, але інакше було не можна. Бо вони всі б померли.

Кілька машин попереду вже були зупинені жорсткими обстрілами, а їх пасажири та водії валялись на асфальті з дірками в спинах.

- Смоктать, підараси! - вибіг на дорогу бандит з пістолетом та направив його на машину Аламара.

- Чави його! Збий нахуй! - крикнула Марнесса.

- Ні... я не можу!

Аламар не встиг повернути колеса і бандит на повній швидкості перелетів через капот, залишивши криваві бризки на лобовому склі. Кілька зубів застрягли в ньому, зробивши павутину з тріщин.

З обох боків на автівку полетіла цегла. Важке каміння почало зминати матовий корпус.

- Їбаште! Їбаште сук! - доносилось навколо.

Злочинці були неймовірно розлючені такою нахабністю. Ще ніхто не наважувався збивати когось з них. Від нескінченних ударів та пострілів по машині, двигун заглох.

- Ні! Ні! Бляха! - стукав по керму Аламар.

Раптово бандити затихли. Всі до одного. За якусь мить їх звіриний гнів, що змітав все на своєму шляху, відразу затих. З-за їх спин вийшов чоловік в окулярах. Він підійшов до машини та заглянув всередину, не знімаючи посмішки з обличчя. Це був Валентин.

- Кого я бачу, - сказав він. - Марнесса Лой. Власною персоною.

Не очікуючи цього, вони потрапили в саму пащу найзлішого ворога.