Моргни, якщо ти в заручниках

Григорій Блекуайт з самого дитинства був не сильно принциповою людиною. Він готовий був завжди йти на компроміси, якщо за це вдавалося отримати щось корисне. Власне так він і піднявся по кар'єрній драбинці.

В школі він продав своїх собак за можливість бути старостою. В університеті він погодився викинути вчителя з вікна п'ятого поверху заради можливості вступити в мафію. Григорій таємно продавав самогон студентам, отримаючи за це відсоток.

Потім, побачивши, як багато заробляє поліція на вимаганнях, сам вирішив туди податись. Здавши всіх своїх босів, він отримав можливість вступити на службу. Шляхом безкінечних маніпуляцій він дослужився до серйозної посади. Відростив собі пузо та наркотичну залежність.

В його житті все було прекрасно. Все, крім одного. Самонадіяний та принциповий Леонард Карасміс намагався постійно жити по правилам. Старався робити все чесно та по закону. Це настільки роз'їдало Григорія, що він ледь не збожеволів. Почав бити підлеглих просто так, та вживати героїн вдвічі частіше. І в той момент, коли Леонард знову прийшов до нього в лапи, він не міг вже себе стримувати.

Двері складу зачинились, відрізавши Леонарда, Ґлока та Марнессу від свободи. Григорій був розлючений. Замкнувши замок, він поліз до вентиляційного люка, який пускав повітря в склад та перекрив його брудними ганчірками. Кисень став дуже швидко закінчуватись.

- Треба було перевірити, чи не було тут ще людей, - сказав Ґлок. - Ми проєбались.

- Здається, закінчується повітря, - сказав Леонард.

Свіженький до цього кисень почав замінятись запахом лайна. Дихати ставало все важче й важче. У Марнесси почала паморочитися голова.

- Ой, щось мені погано.

Ґлок насупив брови.

- Не переживай. Зараз ми звідси виберемося.

Повітря закінчувалось за секунди. В очах почало темніти. Слабкість підкралась зненацька і стала валити з ніг.

Щоб вилізти з цієї пастки, Ґлок та Леонард взялись за дробовики й принялись шмалити точно по дверям. Дробинки гнули сталь, але рікошетили у всі боки іскрами.

- Легше, хлопці! - крикнула Марнесса. - Ви нас так самі повбиваєте!

- Що ти там пищиш? - спитав Ґлок.

Через стрілянину в тісному приміщенні, вони всі поглохли. Дзвін у вухах свердлив як дрель.

- Так, потерпи ще трішечки, - зауважив Леонард. - Ми майже пробили ці кляті двері.

Дробовики знову почали гриміти. Металева плита вивернулась в зворотній бік. В дверях з'явилась хоч і велика діра, але не достатньо, щоб туди пролізла людина. Марно потрачений боєзапас.

- Бляха, ми туди не проліземо, - рявкнув Ґлок.

- Почекайте, я дещо придумала, - сказала Марнесса.

Вона витягла з коробка гранату та кинула її під двері. Від побаченого, у хлопців ледь не повилазили очі.

- Ти єбанута! Ховаємось!

Вибух розірвав двері на шматки. І не тільки двері. Пів стіни розвалилось як халва. Язики полум'я охопили кімнату. Ґлок розплющив очі і зрозумів, що лежить на підлозі, накритий товстим шаром кришеного бетону. Міцно оглушило.

Він ледь-ледь підвівся та озирнувся. Леонарда закинуло на шкафчик, Марнессу перевернуло колесами догори.

- Всі живі? - спитав Ґлок.

- Хіба це життя... - простогнав Леонард.

З-під каляски виглянуда Марнесса.

- Зате прохід розчищено, - додала вона.

Ґлок, хитаючись, піднявся на ноги та кинувся до зброї. Голова крутиться, нудить, болить все тіло.

- Хапаємо мішки і тікаємо на хуй!

Коли пиляка трохи осіла, три силуети кинулись вперед. Леонард з Ґлоком покотили каляску з Марнессою та трьома важучими мішками в неї на колінах. Вони рухались по коридору, обережно озираючись, щоб знову не попастись комусь в лапи. Крок за кроком, вихід наближався.

- Нікуди ви не втечете! - прогримів голос з вентиляції. - Ви розтрощили мій склад! За це я розтрощу вам черепки!

Рука Григорія вискочила з люка та вхопила Марнессу за плече. Дівчину разом за каляскою потягнуло в шахту.

- Такі витівки зі мною не прокатять, - сказав Ґлок та витяг з-за пояса дробовик.

Ствол притулився до чужої руки. Палець Ґлока натиснув на гачок, щоб нарешті покарати підлого ворога. Пролунав вистріл. Руку по локоть відірвало. Червоні струї поцілили на підлогу, стіни і навіть стелю. Григорій хутко заховався в вентиляції та міцно стиснув зуби, щоб не закричати. Суворий гострий біль поглинув його.

- Я не дам вам вийти з моєю зброєю! Я вас всіх знищу!

Далі стався розворот подій, до якого важко було підготуватись. Розлючений Григорій почав стріляти. Та не просто стріляти, а по черзі випускати кулі з різних люків, з різних сторін коридору. Наче спритний звір, він пересувався по вентиляційній шахті, знаючи кожен поворот.

В його голові була тривимірна карта всієї шахтної системи, тому ніхто не міг від нього сховатись. Лише біль від втраченої руки не давав йому попадати по цілям з першого разу.

- Він дуже швидкий! - пригнувся Леонард. - Я ледь встигаю ухилятися від його пострілів.

- Скоро він в мене дострибається, - сердито прохрипів Ґлок.

Дарма це було сказано. Дві кулі неочікувано вилетіли з збоку та влучили прямо в груди. Легені почали кровоточити. Ґлок глухо кашлянув та впав на спину.

- Ні! - розгубився Леонард.

В цей момент він сильно втратив концентрацію. Височенна тінь встала за його спиною. Темний силует точно мав злі наміри. Дебела рука схопила Марнессу за голову та вклала обличчям в підлогу.

- А я тебе пам'ятаю, Леонарде, - суворо мовив Григорій. - Ти той самий невдаха, який вічно мене бісив.

Леонард направив йому в обличчя дробовик.

- Зараз я тебе вб'ю!

- Так ти вирішив стати злочинцем? - посміхнувся Григорій. - Що ж, значить і тебе життя зламало. Ти такий самий, як і ми всі.

- Ні, я просто обрав правильний шлях.

Леонард натиснув на гачок. Голова начальника складу вибухнула, розкидуючи осколки черепа у всі боки. Кров та шматки мозку заляпали сорочку Леонарда. В цю мить він зрозумів, що став жорстоким вбивцею. Але совіть його не мучала. В середині він створив для себе виправдання, що все це робиться заради вищої цілі. Дивлячись на труп колишнього колеги, Леонард лише засмутився, що однією цією жертвую увесь цей шлях не обійдеться.

Він викликав таксі. Довлелось дати водію грошей, щоб він проігнорував гору покійників та трьох людей з мішками зброї. Пощастило, що у мертвих копів були повні кармани хабарів. Ґлок та Марнесса були непритомні. Леонард поклав їх на заднє сидіння та прикрив мішками, щоб не привертати зайву увагу. А сам - скинув сорочку і поїхав з голим торсом.

Ґлок прийшов в себе вже на так званій базі. Ребра обмотані бинтами, все тіло болить. Він аж забув, що в нього стріляли. Ледве вставши на ноги, побачив на сусідньому ліжку Марнессу. В неї була перемотана голова. Ґлок зрозумів, що їх план пішов не так гладко, як очікувалось. Їм вдалось вижити буквально випадково. Його самонадіянність ледь всіх не згубила. Віднині Ґлок не дозволить собі так різко та поспішно діяти.

- З нею все відносно нормально, - сказав Леонард. Він сидів в кутку комнати та сортував крадену зброю.

Ґлок обережно встав на ноги.

- Як так розумію, ти завалив того мудака?

- Так... це правда. Не думав, що буду так паршиво себе відчувати після того, як застрелю погану людину.

Сонячні промені пробивались через вікно. Надворі було вітряно. Шелест доносився глухим відгуком в дім. Ґлок присів на край ліжка, слухаючи шум та сподіваючись, що той зможе відволікти його від болю.

- Я думаю, це нормально, - сказав він. - Думаю, треба закаляти характер, бо скоро такі події стануть нормою.

- Або нас просто вб'ють, - додав Леонард.

- Або нас просто вб'ють, - погодився Ґлок.