Моргни, якщо ти в заручниках

Після похорон М'ясокомбіната пройшло два дні. За цей час не було жодної кримінальної сутички. Весь злочинний світ наче втратив свої первинні стимули. Єстон розумів, що це лише симптом втрати такої потужної влади, але все одно вирішив організувати вечірку. Туди позвали всіх своїх. І не тільки знайомих. Всіх, хто так чи інакше боровся з М'ясокомбінатом.

Рудий, Марнесса і Аламар їхали в таксі на вечірку.

- Це Ґлок підметушився, покликавши нас? - спитала Марнесса.

- На нього це не дуже схоже, - відповів Рудий. - Коли ми востаннє бачились, мені здалось, що це зовсім інша людина.

- Ну... можливо його відпустило. В будь-якому разі, я вдячна йому за те, що він виштовхнув мене із цієї безкінечної боротьби.

Аламар погладив її по животу. Контур вагітності Марнесси був вже доволі замітним.

- Я радий, що все це закінчилось, - сказав він. - Не хотілося, щоб моя дитина росла в одному світі разом з М'ясокомбінатом.

- Не думаю, що тут все так просто, - Рудий задумливо поглянув у вікно.

Щось всередині підказувало йому, що все це свято - це якийсь трюк, чи обман. Таксі під'їхало до розкішного ресторану. Єстон забронював місця не шкодуючи гаманця. Зазвичай, він обережно ставився до своїх фінансів під час партизанської війни з М'ясокомбінатом, але цього дня дозволив собі розгулятись на широку ногу.

Єстон особисто прийняв гостей на вході.

- Ого, доброго вечора, - привітався він. - Ґлок багато про вас розповідав.

- Сподіваюсь, не щось ганебне, - посміхнувся Рудий. - Ви - Єстон? Знаєте, мене завжди цікавило, як ви встали на шлях боротьби?

- Хех... починав я з прагматичних міркувань, захищав бізнес батька. Але потім це переросло в особисте протистояння. Заходьте, ми вас зачекались.

Всередині було багато гостей, хоча більшість з них були звичайними солдатами Єстона в дорогих піджаках, що чекали на раптову атаку. Майже ніхто не вірив у абсолютність перемоги. Більшість чекали на якусь підставу.

Скраю зали, біля виходу на терасу, стояв Ґлок та повільно курив. Його тіло хиталось. Видно, він був дуже п'яним. Старі друзі підійшли до нього привітатись.

- Щось ти поспішив, - сказав Рудий. - Накидався і без мене.

- Ох... оце мені пизда... - процідив Ґлок, побачивши їх.

Ледве тримаючись на ногах, він їх обох обійняв. Пляшка вискочила з руки та розбилась.

- Обережно! - викрикнула Марнесса, відкотившись назад.

Ґлок замітив її збільшений живіт.

- Ого... ну... вітаю. Я... блять, я... радий за тебе.

- Йому гаплик, - покрутив головою Рудий.

Аламар обійняв однією рукою дружину та поглянув на Ґлока. Чоловік із легенд, могутній борець із злочинністю, який ні перед чим не зупинявся, в його очах зараз виглядав наче незграбний волоцюга.

- Оце помотало його життя, - сказав Аламар.

- Ну, трішки перебрав, з ким не буває? - сказала Марнесса.

- А ти хто такий? - обперся об стіну Ґлок.

- Це мій чоловік

Між ними всіма встав Рудий. В його голову прийшла слушна думка.

- А давайте зробимо фото? Ми ніколи не фотографувались. Давайте зберемось старою командою і сфотографуємось?

- З вами часом Леонарда немає? - спитав Ґлок.

Марнесса під'їхала трохи вперед.

- Ми намагались з ним зв'язатись. Нічого не вийшло, ми не знаємо, де він. Ходять чутки, що він переїхав далеко на схід.

- Сподіваюсь, в нього... все заїбісь.

Рудий відкрив додаток камери на своєму телефоні та протягнув його Аламару. Троє старих друзів встали в ряд: Марнесса, Ґлок та Рудий. Аламар натиснув на кнопку і в ту секунду і створився той самий знімок, що потім розпечатає на пам'ять Рудий.

Наступні кілька годин вони провели разом. Згадуючи старі пригоди в компанії з пляшками дорогого алкоголю.

В якусь мить Ґлок залишився за столом сам. Він обпер рукою підборіддя та занурився у власні думки. Відчуття скаженої тривоги колотилось всередині, але він не міг його усвідомити, воно наче було за чимось заховане. Це не було схоже на яскраву емоцію, що б'ється у свідомості буйними фарбами. Воно більше нагадувало біль, що притупився від анестетиків.

До нього підсів Єстон та наповнив собі келих вином.

- Я вражений, що ти ще вижив, друже, - заговорив він.

- М'ясокомбінат живий, - раптово сказав Ґлок.

Єстон тихо засміявся.

- Я також так думаю, але щось мені підказує, що в нього великі проблеми. Протягом останнього місяця, буквально щодня його система поїдала сама себе. Він просто нічого не робить і я не впевнений, що це все означає. Ну... крім того, що ото в могилі лежить точно не його труп.

- Треба провести якесь розслідування.

Єстон перехилився трохи вперед, поставивши лікті на стіл.

- Тому я до тебе й підсів. Завтра ти протверезиш і я розповім все детальніше, а зараз просто скажу, що нам треба буде розділитись на дві групи. Одна буде з тобою, інша - зі мною. Ми проведемо одразу два розслідування і вийдемо на М'ясокомбіната. До речі, Еліс-Іван так і не вийшов на зв'язок після поховання. В цьому точно якось замішаний наш старий друг.

Вся ця інформація наче крижана вода освіжила Ґлока. Він трохи протверезів та відчув невеликий прилив сил.

- Так... це чудовий план. Мені вже подобається.

- От і добре. А поки що, відпочивай. - Єстон похлопав його по плечу та встав із-за стола.

В оточенні гостей стояв Рудий та героїчно збивав пусті пляшки мідними кришечками з відстані. Його майстерність вражала бійців Єстона і ті починали ставити гроші на його метання.

- Так, мужики, добре, з мене поки що досить. Треба відпочити.

Рудий відійшов від них та впав на стілець, тяжко дихаючи. До нього підійшов Єстон.

- Бачу, вам тут сподобалось.

- Та таке, могло бути й краще. Але, на раз піде.

- П'ять мільйонів баксів, - повів бровами Єстон. - Я ввалив капітальну суму в цей захід.

- Не в грошах щастя.

Погляд Рудого впав на Ґлока. Він роздивлявся старого друга та не міг його впізнати. І це зовсім не через суворі шрами на обличчі та скляне око. Щось в ньому сильно змінилось, і це було вкрай важко описати словами.

- Раніше він був не таким, - сказав Рудий.

- Я не знаю, яким він був раніше, - хмикнув Єстон. - Але мені весь час здається, що йому просто подобається валити людей. І свою тягу до насилля він готовий без кінця виправдовувати полюванням на М'ясокомбіната. Я думаю, навіть якщо ми здолаємо всіх ворогів, він просто почне створювати собі нових.

Зазвичай веселий Рудий відразу став похмурим. Він підняв суворо очі на Єстона та заговорив:

- Якщо все почне заходити сильно далеко - зупиніть його.

Єстон задумливо відвернувся.

- Обов'язково.

Наступного дня на страйкбольному майданчику проходило тренування. Марія зістрибнула з бетонної балки та перекотилася по землі. Її рушниця випрямилась та зробила два влучних постріла в хлопця, що намагався добігти до укриття. Це був Сенфорд. Його перемогли.

- Тобі ще довго треба тренуватись, - сказала Марія.

Сенфорд зняв захисну маску та жбурнув її під ноги.

- Я - майстер своєї справи. Це просто похмілля мене так підкосило.

- Ага, минулого тижня також.

- Ми зараз і так ні з ким не боремось. Можна трішки й розслабити булки.

Він присів на скат від бульдозера та витяг з рюкзака пляшку з водою. Жадібні ковтки почали втамовувати жагу.

- Не забувай, що нам треба позбавитись від Ґлока Пістолса, - зауважила Марія. - Такого бичка завалити буде важко. Нам треба залишатись в тонусі.

- Та він сам вже роздувся наче борів. Його печінка сама скоро вибухне й уб'є його.

Десь збоку донеслось шарудіння. Марія не почула його та відійшла до свого рюкзака, що валявся під перекинутою вантажівкою в п'яти метрах ходьби. Сенфорд повернувся на шум та побачив самотню собаку, що виглядала з кущів. З її пащі щось стирчало.

Він обережно підійшов до тварини. Вправно надресирована собака чекала його та не рухалась. Вона тримала в зубах конверт. Як тільки Сенфорд витяг його, вона хутко втекла, залишивши його на самоті із запискою.

- Що за чортівня? - просопів він під носа.

Сенфорд розгорнув листа та прочитав повідомлення:"Сенфорде, це я, твій батько, Локус. Ми дуже давно не бачились, я наробив багато помилок, але дуже хочу з тобою зустрітись. Я знаю, що ти ненавидиш мене, тому не чекаю на твоє прощення. Поки що це все. Я ще зв'яжусь з тобою. А поки звикни до думки, що ми можемо побачитись знову".