Моргни, якщо ти в заручниках

Огороджувальна стрічка кутастим контуром обійняла повішенних. Робітники та підрядчики підприємства зібрались, щоб подивитись на трупів колишніх колег.

Світловолосий накачаний детектив підійшов до начальника та привернув його увагу пару разів клацнувши пальцями.

- Я хочу задати вам декілька питань, - заговорив поліцейський.

- Добре, - погодився начальник, - я готовий сказати все,що знаю.

- Хто знайшов цих бідолах?

Начальник почухав потилицю, згадуючи інформацію. Трохи розгубився від такого курйозного інциденту. Всередині він був тендітною людиною.

- Ну... наш сталевар Ґлок Пістолс та старший механік Іллінойс Фрагментус одночасно зайшли в цех та побачили хлопців уже мертвими.

Детектив задмуливо кивнув. Він аналізував почуті слова, шукаючи підступ. Його роками тренували розпізнавати підлу брехню. В його голові не вкладалася ідея, що п'ятнадцять чоловік могли просто так одночасно повіситись. Ніхто не міг повірити, хоча це була абсолютна правда.

- Вони залишили якусь записку? - різко спитав детектив.

- Е-м... так.

Начальник підняв зі столу лист паперу.

- Тут написано, що це М'ясокомбінат їх довів. Що вони не можуть жити далі з цим новим агресивним податком.

Почувши ці слова, детектив одразу вдянув свого картуза, застебнув куртку та рушив до виходу.

- Ага, раз М'ясокомбінат, значить, скажіть всім, що мене тут не було. Що ви зателефонували в поліцію, а ми не приїхали.

Він махнув рукою криміналістам.

- Хлопці, збираємось. Забирайте всі свої речі. Стрічку також знімайте, нас тут не повинно бути.

- П'ятнадцять мужиків висять на мотузці, а ви просто тікаєте? - сердито спитав начальник.

- Саме це я і збираюсь зробити.

Стоявший поруч Ґлок не міг слухати цю маячню, тому вирішив втрутитись. Він підійшов до детектива та схопив його за рукав.

- Слабак. Злякався мужика, якого навіть ніколи не бачив?

Коп напружено проковтнув слину. Його руки тремтіли від страху. Він хотів вдарити Ґлока, але тоді, скоріше за все, його точно побачать очі, які не повинні бачити. Тоді він сам поставив би себе під приціл справжнього зла, яке ніколи не церемонилось з поліціянтами.

- Відпусти мою руку, юначе, - сказав детектив.

Ґлок не збирався нічого відпускати. Його хватка навпаки стала ще міцнішою. У відповідь на цю нахабність, поліцейський відірвав собі рукав, щоб звільнити руку.

- Буду ходити порваний як безхатько, зате живий.

Те, що поліція готова безкінечно принижуватися перед М'ясокомбінатом, Ґлок знав, але в нього була надія на те, що в цього двометрового шифоньера вистачить духу хоча б не піджати хвоста. Надія остаточно зникла.

- Все марно, Ґлок, - сказав начальник, спостерігаючи, як поліція йде геть, - ми тут нічого не вдіємо.

- Я звільняюсь.

Ґлок був твердо налаштований на дію. Тепер, його вже ніщо не зможе зупинити перед тим, що він насправді захотів.

- Як це? Ти серйозно? - розгубився бос.

- Так. Я збираюсь вбити М'ясокомбіната.

Начальник раптово розсміявся.

- Тобі треба сходити до лікаря.

Ці слова були проігноровані. Ґлок відпустив всі сумніви та рушив дорогою помсти. Він роками тренувався незрозуміло для чого, а саме в цю секунду до нього нарешті дійшло, що несвідомо він готувався до цього конкретного дня.

Прийшовши додому, Ґлок почав збирати речі в сумки. Все, що мало якусь цінність повинно було покинути це місце, бо скоро від цього дому не залишиться каменя на камені.

- Що ти робиш? - спитала Шайла.

Він різко до неї підскочив та обійняв.

- Тобі терміново треба тікати з цього міста. Я збожеволів. Мені хочеться вбити М'ясокомбіната і я зроблю це.

Шайла посміхнулась. Вона давно очікувала почути щось на кшталт цього. Спритними рухами, Ґлок продовжив збирати речі.

- Ти переживаєш, що мене можуть скривдити? - мовила Шайла.

- Ох, любо, вони це зроблять навіть оком не моргнувши. Тому, для мене дуже важливо, щоб ти знайшла безпечне місце. І якомога скоріше.

- Але я хочу допомогти тобі.

Ґлок зупинився копатися в речах та мовчки присів на ліжко. Він любив Шайлу за те, що вона у всьому його підтримувала, але це була зовсім інша ситуація. М'ясокомбінат та його люди рідко коли витрачають час на залякування, вони мовчки валять всіх, хто проти них. Ґлок підійшов до Шайли та поцілував.

- Знаєш, ми з тобою всього півроку, але я вже сильно до тебе прикипів, - тихо, але рішуче сказав він. - Я зараз йду на серйозний ризик і сильно не хочу тебе втрачати. Я й так постійно все ВТРАЧАЮ через цю мразоту. Хочу зберегти хоч щось, перед тим як погляну в його мертві очі.

Вона сумно зітхнула.

- Добре, я поїду з міста, але... ми продовжиму бути на зв'язку. В мене є деякі знайомі, які зможуть тобі допомогти. Я думаю, разом ми зможемо побороти М'ясокомбіната.

На цьому і розійшлись. Базові проблеми вирішені. Квартира повністю опустошена та залишена. З цієї секунди Ґлок розпочав життя як кочівник-автостопщик.

Знявши дешевий номер в готелі, він вклався на ліжко та увімкнув телевізор, щоб трохи відволікти думки. Але спокійно відпочити не вдалось. На місцевому телеканалі йшов репортаж про те, що люди збираються на протест. Вони мітингують проти зменьшення заробітньої плати на 90 відсотків. Вже більше ста тисяч людей заповнили вулиці та перекрили дороги.

- В нас тут повний хаос, - заговорила репортерка з місця подій. - Люди налаштовані дуже агресивно. Вже чотири поліцейські грузовика було перевернуто на дах.

Раптово ефір з вулиці обірвався. На екрані з'явилась трансляція білої кімнати, де президенти двох країн стояли голі на колінах. Ніхто й уявити не міг, що таке можливо. На їх тілах були сильні побої та гематоми. По щокам текли сльози. Один з них заговорив:

- Люди, ми розуміємо, що ви засмутились новими податковими законами. Ми дуже погані президенти. Так... ми покараємо один одного, щоб ви заспокоїлись. Це буде чесна ціна.

Далі ефір перетворився в повний кошмар. Два голі президенти починають крізь біль та плач поїдати одне одного живцем. Вони прокусювали шкіру, відривали шматки м'яса. Стікали кровью та кричали. Трансляція не вимикалась ні на секунду.

Коли бідолахи валялись в червоних калюжах без рук та ніг з кишками назовні та перестали дихати, тільки тоді ефір потух. Після цього почалось мовчання. Чорний екран та жодного звуку. Робітники телеканалів самі були повністю розбиті цією картиною.

Цей лякаючий перформанс точно був створений руками М'ясокомбіната. Ґлок був впевнений в цьому на чотириста відсотків. Влада цього негідника була абсолютною, саме тому і требу було показати йому, що він не всесильний.

Наступного дня протести відразу припинились. Не тільки через криваве шоу по телевізору, а щей тому, що всіх організаторів протесту оперативно вивезли в ліси та розстріляли, поки люди відходили від шоку.

Ґлок підійшов до підвіконня та налив собі у склянку горілки. Спостерігаючи за теплим сонячним вечером, він думав про те, як краще придушити М'ясокомбіната. Який план міг би точно спрацювати?

- Ей ти, на другому поверсі! - пролунало з вулиці. - Не допоможеш мені?

Опустивши погляд, Ґлок замітив дівчину, що валялась на спині прямо посеред дороги.

- Що ти там робиш? - спитав він.

- Я інвалід. В мене параліч нижніх кінцівок, - відповіла вона. - Мій будинок обікрали, а мене щойно викинули з фургону.

- Я цього не почув.

- Ну звичайно, ти ж п'яний.

- Ох... пробач, зараз спустюсь.

Ґлок вийшов на вулицю та відтягнув дівчину до узбіччя. Абияк всадивши її на сходи, він обтрусив її від пилу.

- Мене звати Марнесса Лой, - заговорила вона.

- Ґлок Пістолс. Пробач за перегар.

Марнеса тихо засміялась.

- Нічого страшного. Зараз таке життя, що гріх не напитись.

- Це точно. Далеко не кожного дня можна побачити, як два мужика поїдають одне одного.

Дівчина поклала йому руку на плече та серйозно сказала:

- Клятий М'ясокомбінат отримає скоро по заслугам.

- Так ти в курсі? - здивувався Ґлок.

Погляд Марнесси був рішучим. В цих очах, він побачив те, що бачить останні два дні, коли дивиться в дзеркало. В цих очах він побачив ще один цвях в кришку труни М'ясокомбіната.