Моргни, якщо ти в заручниках

Світлий корпус мікроавтобуса монотонно блистів на сонці. Руки водія зповзли з керма та витягли чорні тактичні перчатки із бардачка. Шкіряне оснащення заскрипіло на пальцях. Ґлок вже був налаштований на виконання свого, так званого, розслідування. Поруч з ним в салоні, за його спиною сиділи Сенфорд та Марія. Їх обличчя виглядали трохи знервованими.

За межами мікроавтобуса, всього в двох метрах від дороги простиралася розмальована графіті стіна. За нею, всередині був елітний клуб, куда ніяк не можна було зайти без запрошення. "Тільки для своїх" - написано синьою фарбою.

- Готові до роботи? - спитав Ґлок.

- Питаєш? - обурився Сенфорд. - Моя підготовка краще ніж в тебе, алкоголіку.

- Ну тоді добре. Тільки не мішайтесь під ногами. Єстон хоче, щоб ми зблизились на цьому завданні, але це все маячня. Просто не створюйте проблем.

Двері автівки відчинились ривком. Ґлок, не ховаючи гвинтівку рушив до проходу. За його спиною рухались Сенфорд та Марія. Слідуючи його прикладу, вони також вирішили не ховати зброю.

Ґлок вийшов на це місце завдяки пліткам в мережі, що місцевий аристократ Граф Тормунс довгий час мав прямий зв'язок з Валентином. Він був ексцентричним художником та полюбляв мистецькі перфоманси та інсталяції. Зовні могло здатись, що це просто багатий дивак, але це лише оманливий образ, за яким ховається небезпечний звір.

- Куди це ви такі нарядні з волинами йдете? - спитав старенький вусатий охоронець з сигарою в зубах.

- Та ось прийшли катувать твого боса, - чесно відповів Ґлок та направив на нього дуло.

- В моему віці погрози вже не сприймаються. Просто назвіться і я впущу вас всередину. Мені треба повідомити боса, хто до нього завітав. Там з вами вже будуть розбиратись інші люди.

Старий підняв ліву брову.

- Так хто ви в біса такі?

- Ми - вбивці М'ясокомбіната, - сказав Сенфорд. - Бачили, не так давно були похорони? Це наших рук справа.

- Забавно, - з недовірою посміхнувся охоронець. - Що ж, заходьте. Я так і передам.

Їх спокійно впустили без вагань. Це означало, що всередині може бути серйозна небезпека, але Ґлока це не хвилювало. Він не відчував ні страху, ні тривоги.

Коридор був покритий фосфорними малюнками. Тускле освітлення від рідких лампочок доповнювалось обережним світінням навколишніх візерунків. Десь попереду лунала музика. Схоже було, що там йде рейв-вечірка. Ритмічні швидкі ударні врізались в вуха.

- Судячи по шуму, - заговорила Марія, - там багато народу. Занадто багато, як для "закритого клубу". Можливо не треба ось так просто туди йти? Потрібно підготуватись.

- Ми й так готові, - сказав Ґлок та впевнено пішов вперед.

Його руки стискали рушницю. Від вже передчував, як почне безжально вицілювати всіх, хто зібрався всередині. Його не хвилювало, чи є там невинні цивільні, чи просто якісь зайві люди, що не мають прямого зв'язку з криміналом. Йому просто хотілось побачити ріки крові. І більше нічого.

Вони вийшли до залу. На задимленому танцполі метушилось багато людей. Більше трьох сотень. Дриґаючись під гучну музику, вони оточили слона, який стояв прямо по середині зали. Тварина була також розмальована графіті і майже не рухалась. Видно, слон був під наркотиками. Його повільні невпевнені рухи головою видавали тяжкий стан.

Ґлок натиснув на гачок і одна куля влучила в стелю, підбивши один з численних стробоскопів. Іскри наче водоспад посипались на підлогу. Музика затихла.

- Де Граф Тормунс? - гучно спитав Ґлок. - Зараз тільки він мені потрібен. Якщо не дасте його, то ми всіх вас повбиваємо.

Він очікував, що вони почнуть давати спротив. Йому хотілось почути образи та прокльони в свій бік. Він жадібно чекав, як хоч один з цих людей кинеться на нього, щоб почати бійню.

- Йди на хуй, Ґлок Пістолс! - донісся чоловічий голос десь зверху.

Мотузкою з-під стелі почав спускатись довговолосий чоловік з обережною щетиною та в чорному домашньому халаті. Це й був Граф Тормунс. Його босі ноги встали на спину слона.

- Мені сказали, що прийшли вбивці М'ясокомбіната, - продовжив він. - Це смішно. М'ясокомбінат не помер. Просто він почав втрачати свою владу. І тому хтось повинен забирати те, що йде йому прямо в руки.

- Хочеш сказати, що ти будеш забирати його владу собі? - спитав Ґлок. - Я думав, ви на одному боці.

- Важкі були часи. Доводилось прогинатись під жорстокі вимоги того періоду. Але потроху все змінюється. Я готовий дихати повною груддю і брати від життя все, чого захочу.

Ґлок зробив один крок вперед.

- Якщо ти знаєш, що М'ясокомбінат живий, то скажи мені, де він ховається? В мене з ним особисті рахунки.

- А я не хочу, - посміхнувся Тормунс. - Я в виграшному положенні. Це не тобі диктувати мені умови.

Рушниця націлилась йому на голову. Всі присутні напружились.

- А так? - нахмурився Ґлок.

- І навіть так, мені насрати. Я впустив тебе сюди, бо знаю, що з вами, нахабними підарами, робити.

Весь танцоп різко почав опускатись. Розділився на дві половини і вони, наче стулки, розкрились в протилежні боки. Всі, хто знаходився в залі полетіли вниз. На дні утвореної ями їх всіх вже чекали гострі піки. Крики сотень людей змішались в один білий шум.

Накінечники почали пронизувати наскрізь тіла людей. Вони насаджувались один на одного по кілька чоловік на піку. Нагострена сталь просочувалась повз ребра, серця, животи та голови. Граф Тормунс підготував цю жорстоку пастку на випадок неочікуваного вторгнення. Він зовсім не боявся вбити разом з ворогами ще купу гостей, бо йому було начхати на них.

Масивна туша слона також осіла на піки. Тварина швидко померла, а на її спині врятувалась лише одна людина, лише Граф Тормунс.

Сенфорду та Марії вдалось приземлитись за межами пік, бо вони стояли позаду Ґлока і після падіння опинились на краю ями. Хоча навіть так, вони сильно забились. Самому Ґлоку пощастило менше. В останню мить, він встиг ухилитись від накінечників, що наближались до його голови та тулуба, але права нога все одно була проколена. Він застряг.

- Бувайте, уйобки, - сказав Тормунс. - Бажаю вам померти в муках.

Він схопився за свою мотузку та спокійно почав підійматись нагору, насвистуючи веселу мелодію.

- Це наш шанс! - крикнула Марія та кинулась на Ґлока.

Вони з Сенфордом довго чекали можливості позбавитись від нього, і тепер, коли він загнав їх в таку дурну пастку, їм хотілось його знищити як можна скоріше.

- Почекай! - спробував зупинити її Сенфорд, але не встиг.

Дівчина схопила Ґлока за шию та почала тягнути його до піки. Вістро вперлось йому в потилицю. Хоч Ґлок не очікував такої зради, але нічого не відчував з цього приводу. Він хотів лише сіяти смерть і йому підвернулась дуже влучна можливість.

Рука Ґлока висмикнула з-за пояса мисливський ніж та встромила його в груди Марії. Дівчина простогнала від болю та відпустила Ґлока. Її руки миттєво ослабли.

- Ах ти сучаро! - закричав Сенфорд та спробував піднятись на ноги. Підвернена гомілка підло його підкосила. - Ні!

Розлючений Ґлок схопив Марію за волосся та зі всієї сили наколов скронею на піку. Сталь пролізла в череп, виштовхуючи назовні очі із голови. Кров пролилась вздовж металевого стрежня.

- Тепер ти, уїбане, - Ґлок підняв однією рукою гвинтівку та вистрілив у Сенфорда.

Куля влучила хлопцю в шию. Сенфорд притулився до стіни та опустив голову. Рясна кровотеча бруднила йому сорочку. Життя, на власних очах виливалось з його тіла.

Тим часом, Ґлок через пекельний біль зміг звільнити свою ногу. Обмотавши рану відірваним рукавом, він озирнувся. Мотузки більше не було. Просто так з ями вибратись не вдасться.

- Блять!

Не втрачаючи часу, він прийшов до зухвалого, але ефективного рішення. Знімаючи тіла з пік, Ґлок почав складати їх під стінкою, вибудовуючи собі сходи. Через травмовану ногу займатись цим процесом було нестерпно боляче. Кульгаючи та забруднюючись нутрощами трупів, йому абияк вдалось збудувати для себе підйом.

Цього разу всі його думки наповнились лише Графом Тормунсом. Від жадав розірвати його на клапті. Жадав напитись його кров'ю. Вени роздулись на лобі Ґлока.

Заховавшись в своєму кабінеті, Тормунс спішив. Знервовані руки закидували речі у валізу. Грубо, необережно. Не було часу все розкладати як треба. Він схопився за телефон та швидко набрав якийсь номер.

- Хутко! Готуйте літак, я тікаю на хуй з цієї діри! За мною полюють люди Єстона. Трьох я завалив, хер знає, скільки їх там ще лазе!

В дверному отворі встав Ґлок. Він мовчки слухав переляканий голос свого опонента. Він чекав, доки той сам його замітить. Наче хижак, що вже спіймав здобич, але хоче ще трохи з нею погратись.

- Йобаний в рот! - повернувся Граф.

Він підняв з ліжка пістолет та направив його на Ґлока. Спітнілі долоні тремтіли від первісного жаху.

- Краще тобі зараз самому застрелитись, - похмуро сказав Ґлок. - Бо я на тобі живого місця не залишу.

- Йобаний маніячина! Невже до тебе ніяк не допре? Неможливо врятувати цей світ! Ми всі зв'язані! Цю систему не змінити.

- Я не хочу нічого змінювати. Я збираюсь все зруйнувати. До самого фундаменту.

Одним спритним ударом долоні, Ґлок вибив пістолет із рук Тормунса. Потім він підійшов до нього та вибив все, що потрібно було. Всі подробиці та деталі. Всю правду.

Після цього Ґлок мовчки стояв над ліжком, де лежав понівечений Граф Тормунс та спокійно дихав. Наче всієї кривавої бійні й не було зовсім, наче ніхто не помирав за останню годину. Йому було байдуже, він зробив свою частину роботи та отримав те, що хотів.

В ямі лежав Сенфорд. Все так же підпираючи стіну, він стискав рану на шиї. Кров зупинилась, але його стан все одно залишався надзвичайно критичним."Невже це мій кінець?" - задумався він.

Почувся глухий гуркіт. Наче хтось зістрибнув вниз. Невідома фігура почала обережно крокувати до Сенфорода. Він підвів очі та побачив високого чоловіка, який протягував йому руку.

- Нарешті ми зустрілись, синку, - сказав Локус.