Моргни, якщо ти в заручниках

Вогонь поглинав ряди технічних шаф. Фізичні носії сервера палали, в цю мить терабайти даних зникали назавжди. Неймовірна автоматизована система, що була створена для М'ясокомбіната, руйнувалась. Наймані піротехніки ходили проміж рядів та закладали вибухівку.

- Чотири є! - прозвітував один.

- Ще троє з мого ряду! - додав інший.

Їх ціллю було знищення всіх дата-центрів М'ясокомбіната. Без них, хоч його влада й не зникла б, але великий відсоток комунікацій просто перестав функціонувати. Те, що колись було створено з прохання Валентина заради оптимізації, тепер ставало символічним підписом на могилі тиранії.

Широка долоня схопила одного підривника за шею та підняла над підлогою. Бенджамін заглянув йому прямо в очі.

- На кого ти працюєш? - суворо спитав він.

- Ей, на мене напали! - закричав чоловік.

Це було марно. Всі його друзі вже попадали шматками на бетон. В них не було навіть шансу вижити.

- Ніхто тобі не допоможе, - прохрипів Бенджамін. - Лише відповідь на моє питання може дати тобі шанс на життя.

- Я тобі не вірю! Ти мне розірвеш!

Друга долоня розмахнулась та одним махом зрубала обидві ноги підривнику. Кінцівки полетіли в стіну.

- Будеш далі вийобуватись, точно розірву!

- Гаразд! Я стану пацюком! Йобаним пацюком! Нас найняла Біла Чайка. Вона тут, в головному кабінеті.

Бенджамін притулив його голову до своїх грудей. Череп чолов'яги луснув об могутні мускули, забруднивши піджак та сорочку.

З боку підійшли Іван та Шива. Їх руки також були забруднені кров'ю зрадників. Далі отсиджуватись в бункері було нерозумно, тому вони й відправились вирішувати проблему.

- Про кого він каже? - спитав Іван.

- Наскільки мені відомо, це онука Сірої Чайки, - відповів Бенджамін. - Не думав, що вона колись встане на нашому шляху.

- Мене хвилює інше, - заговорив Шива. - Де пропав Локус?

- В нього якісь справи.

- Які можуть, бляха, бути справи? У нас тут повна срака!

Іван зітхнув.

- Він повернеться. Це точно.

- Хотілось би вірити...

Втрьох вони рушили по сходах нагору, до офісного крила. Якщо підривник їх не обманув, Біла Чайка повинна бути там прямо зараз. Поки вони бігли туди, Бенджамін переймався через Локуса. Він знав, що той їх покинув та пішов до сина. Так вийшло, що Бенджамін так і не наважився його здати своїм. І навіть в такий серйозний момент він не міг чомусь цього зробити. Він вірив, що все ще можна було повернути, як було.

Двері головного кабінету розлетілись на шмаття. М'ясокомбінати заскочили всередину прийнявши бойові позиції. Вони були готові розірвати будь кого, хто міг би атакувати їх в цю мить.

Біла Чайка щось завантажувала на флешку. Її наміри перервали зненацька. Почувши вторгнення, вона повернулась до огрядних чоловіків. Її хоч і вправне, але невелике жіноче тільце в білому костюмі губилось на фоні цих велетнів.

- Моя бабуся померла через вас, покидьки. Я скористалась її аккаунтом, щоб увійти в вашу мережу. Все скінчено. Вашої програми більше не існує.

- А мені поїбати! - викрикнув Шива.

- Почекай, - зупинив його рукою Іван. - Чого ти хочеш, дівко?

Хоч її обличчя і було сховане за шоломом, навіть крізь нього відчувався її гнів, направлений одразу на всіх М'ясокомбінатів.

- Справедливості. Бабуся жила як злочинець, але дала нашій сім'ї дуже багато. Натомість, її вбили ваші вороги. Спочатку, я звинувачувала Ґлока Пістолса у всьому, але тепер до мене дійшло. Я зрозуміла, що це ви винні. Це вам треба померти.

- Ну ти й тупа пизда! - розсміявся Шива. - Це неможливо. Ти в наших руках.

- Невже?

Рознісся вибух. В цю мить підлога під М'ясокомбінатами обвалилась і палаюча діра засмоктала їх в пащу голодної пожежі. Будівля руйнувалась, ховаючи під собою технологію контролю. Відтепер кримінальний світ назавждли став розділеним.

Відновлювати колишні зв'язки з цієї миті треба було заново, але чи можливо це взагалі? Ніхто з М'ясокомбінатів не міг зараз відповісти на це питання. Їм було зовсім не до того. Пряма загроза смерті накинулась на них жадібно та швидко, без можливості перечекати чи обдумати дії. Довге сите правління вийшло всім їм боком.

Впали вони в гору зламаної техніки. Навколо було так гаряче, що шкіра ось-ось збиралась злізти з тіла. Деякі краї одягу почали загоратись.

- Тікаємо на хуй звідси! - викрикнув Іван.

- Туди! - вказав пальцем вперед Бенджамін.

Вони побігли в сторону броньованого вікна. Найближчі двері були занадто далеко, а кисень дуже швидко вигорав. Тепер можна було врятуватись тільки проламуючи собі шлях вперед.

Всі вікна в цій будівлі були зроблені з товстого шару полікарбонату, щоб захистити його від небажаного вторгнення. Свою пряму ціль він так і не зміг виконати. Навпаки, тепер це броньоване скло ставало серйозною перепоною на шляху до порятунку.

Розігнавшись щосили, М'ясокобінати влетіли у вікно. Сумована маса всіх трьох змогла створити достатньо кінетичної сили, щоб врешті-решт проломити собі шлях на волю. Виломившись назовні, вони полетіли з третього поверху на парковку. Дорогі престижні автівки наче подушки врятували їх від падіння на асфальтовану поверхню.

- Ох... - простогнав Шива, - все-таки це боляче.

- Досить скиглити, - підвівся з машини Іван, - нам треба наздогнати цю мразоту та покарати її.

Шива встав на ноги та обтрусив свій одяг. Зараз його думки були заповнені зовсім не Білою Чайкою. Його хвилювало інше: справжня зрада. Принаймні, так він для себе її описував.

- Ми ще її спіймаємо, - сказав він. - Спочатку треба тільки всім зібратись разом. Де Локус та Валентин? Вони зараз дуже потрібні.

- Валентин скоро буде, - відповів Бенджамін. - Він здобував для нас інформацію.

- Ага, блять, а де Локус? Де цей депресивний їбанат? Ти останній, хто з ним повноцінно говорив, Бенджаміне. Може ти щось знаєш?

Бенджамін відчув нападку в свою адресу. Йому не подобався такий тон.

- Притримай язика за зубами. Я не якийсь тобі їбанат, щоб терпіти подібне.

- Заступаєшся за Локуса? Він покинув нас в саму тяжку хвилину!

Між ними двома встав Іван. Він добре розумів, що сварка тільки сильніше ускладнить і без того непросте становище. Конфліктам не можна було давати зростати в настільки важкий час.

- Замовкніть! Візьміть себе в руки. Якщо ми погриземось, то нам ніколи не повернути своє колишнє становище. Єстон тільки й чекає, як ми видамо себе. Він не ідіот і добре все розуміє.

Його слова дійшли не тільки до вух, а й до розумів. Вони все зрозуміли й затихли. Паніка - це чергова пастка ворогів, які тільки й чекали доки непереможний М'ясокомбінат не підставиться під удар.

У Бенджаміна раптово задзвнив телефон. Він обережно глянув на екран та побачив, що це був Локус. Потім його погляд пройшовся по Шиві і Івану, вони чекали доки він скаже, хто це телефонує.

- Це він? - тихо спитав Шива. - Це Локус?

Бенджамін добре розумів Локуса та знав, чому той хотів покинути їх. Йому дуже не хотілось підставляти свого друга, але брехня могла обернутись ще більшою катастрофою.

- Так, - нарешті відповів Бенджамін.

- Хуйло. Бери трубку.

Рука Бенджаміна повільно дотягнулась до вуха та взяла слухавку. На зворотному кінці заговорив голос:

- Привіт, Бенджи. Я знаю, що підвів вас, але... мені потрібно з тобою зустрітись.

- Включи на повну гучність, - тихо наказав Шива.

Бенджамін послухався та натиснув потрібну клавішу. Голос Локуса стало чутно всім.

- Мої плани дещо змінились. Я не хочу ховатись. Розумієш, я нарешті зустрів сина і... можливо він мене пробачить. Але це не важливо, я все одно буду на його боці. Мені потрібно дещо забрати і я хотів би, щоб ти допоміг мені.

- Так, звісно, - з тревогою сказав Бенджамін.

- Прекрасно. Тоді... зустрінемось через півгодини в сховищі номер дев'ять.

- Добре. Скоро буду.

Шива занепокоєно поглянув на Івана. Він зовсім не розумів, про якого сина йде мова.

- Що за херня? - спитав він. - Ти ж наче казав, що вбив всю його сім'ю.

- Ну... я збрехав, - опустив голову Іван. - Це було складно. Не можу сказати, в чому саме була проблема. Я просто не зміг зібратись.

Кулак влетів йому по голові. Потім нога в живіт. Іван прикрився лівою рукою та відскочив назад.

- Та ви йобнуті! - волав Шива. - Ви зведете нас в могилу!

- У нас ще є шанс зі всім покінчити, - сказав Іван. - Поїдемо разом до Локуса.

Вони мчались до нього наче блискавка. Образ зрадника майорів перед їх уявою. Його треба було будь якою ціною покарати. Їхати до сховища номер дев'ять було доволі далеко. Більше тридцяти кілометрів. За весь цей час емоції трохи згасли. Вже не було тієї первісної люті. Всі затихли. В якусь мить вони навіть почали сумніватись у тому, що збирались зробити.

Занурений у блукання думками Локус сидів на скрині з боєголовками. Він дуже хотів поговорити з Бенджаміном про те, що хоче забрати собі частку банд із західної півкулі. Так охоплений надією на нове життя, він навіть не замислився над тим, що за ним можуть виїхати всі. Локус цього не просто не чекав, він зовсім не був готовий до наслідків.

Ворота у складське приміщення вилетіли від потужного удару. Автівка неслась на повній швидкості в сторону Локуса.

- Гальмуй! - крикнув Бенджамін. - Там йобані снаряди!

Колеса засвистіли. З-під шин пішов дим та горілий запах. Машину повело в бік, але вона все ж зупинилась, ні в що не врізавшись. Локус встав з місця та зжав кулаки. Він зрозумів, що за ним прийшли не для мирних розмов.

- Пробачте, хлопці, але я більше до вас не повернусь.

Першим з машини вийшов Іван.

- Зрадник. Я розповів тобі про сина не для того, щоб ти проміняв нас на нього. Невже ти не розумієш, що він просто користується тобою?

- Давай я вже сам якось розберусь, Іване? Мене не хвилує твоя думка. Нічия з вас.

Всі троє його оточили. Їх погляди були гострими як мечі, агресія сочилась назовні. У всіх, окрім Бенджаміна. Він шкодував, що до цього дійшло, але шляху назад вже немає. За кілька хвилин всьому повинен був прийти кінець.

- Я думав, ми зробимо світ краще, - сказав Локус.

- Ми й так його зробили, довбню, - штовхнув його в плече Шива.

- Ні, ми все зруйнували. Я хочу розпочати з нуля.

- На цвинтарі таких опцій немає.

Локус зробив кілька кроків назад. Троє також до нього наблизлились. Відстань не змінилась. Всі стояли впритул. Більше не було ніякої дружби. І це навіть не про ставлення інших до Локуса. Між собою в них теж все було втрачено. Те що один встав проти - це лише один із симптомів, що давно накопичувались в хворому організмі на ім'я М'ясокомбінат.

- Я не збираюсь здаватись, - прошепотів Локус.

Іван та Шива накинулись на нього з двох боків. Вони заламали йому руки та прийнялись бити в живіт і по голові. Удари по сталевому черепу дзвоном пролітали всередині.

Дивлячись на жорстку сцену побиття, Бенджамін застиг на місці. Він не зміг змусити себе напасти на колишнього товариша. І не міг пояснити собі цю слабкість.

Крізь щільні феєрверки ударів Локус тягнувся вперед. Він все ще був скручений, але крок за кроком просувався до скрині з боєзапасом. Тяжкі удари не припинялись ні на мить. Шкіра рвалась на його обличчі, кров розліталась по оточенню. Гематоми стали наливатись червоним та роздуватись.

- Чому ти стоїш?! - кричав Шива. - Чому ти стоїш, Бенджи?!

Локус дістався до ящика та крізь біль дотягнувся рукою до снаряда. Щоб випрямити схоплену кінцівку, йому довелось посунути перед собою Шиву і тепер він опинився в дуже незручному положенні. Локус різко смикнув рукою і артилерійський снаряд увійшов Шиві в живіт. Накінечник протиснувся проміж кишок.

- Пробач, - процідив Локус та забив снаряд глибше одним влучним ударом ноги.

Вибух! Розривна хвиля пропустила нутрощі Шиви через сталеві кістки наче крізь м'ясорубку. Трьох чоловік відкинуло на кілька метрів. Обгорілі ноги ледь-ледь вистоювали, підтримуючи оголений металевий скелет. Більше всередині не було людини. Шиву розкидало частинками по всьому складові. Інші боєприпаси з ящика чудом не вибухнули.

- Що ти накоїв? - схопився за голову Бенджамін.

- О, ні, - впав на коліна Іван.

Локус швидко зіскочив з місця та застрибнув в машину. Йому було важко дивитись на наслідки своїх дій та переживати, що він власноруч знищив те, що будувалось роками. Але залишатись на місці було ще небезпечніше. Він натиснув на газ та поїхав геть, сподіваючись, що більше ніколи не зустрінеться зі своїми колишніми друзями.