Моргни, якщо ти в заручниках

Пройшло півроку. Підпільний лікар, найнятий Марнессою, відпустив Ґлока вже через два місяці після пробудження. Далі він почав жити сам у невеличкому будиночку біля озера.

Марнесса з Рудим продовжували іноді атакувати та знищувати кримінальні об'єкти М'ясокомбіната, але це було занадто зверхньо, не цілеспрямовано та не зібрано. Розрізненні операції, які не мали вагомо впливу на положення справ.

Увесь цей час Ґлок проявляв неймовірну пасивність до боротьби. Він не приймав участі ні в штурмах ні в плануваннях. Через це Рудий та Марнесса діяли лише власними силами. Після смерті Шайли, Соломон остаточно порвав всі зв'язки з командою Ґлока та зі спробами боротись із М'ясокомбінатом.

Та й сам Ґлок жодного разу не навідував його. Він не бачив в цьому сенсу. Просити пробачення було безглуздо. Хоча насправді, Ґлок більше не відчував провини.

На столі лежало товсте порося. Він вичиняв його широким ножем. Поруч валялась зідрана шкіра. В цих краях готувати доводилось самому собі, тому Ґлок розвів на своїй дільниці невеличке господарство.

В двері постукали. Хазяїн відчинив двері, не витираючи руки від свинячої крові. За порогом стояла Марнесса.

- Я не почув, як під'їхала твоя машина, - сказав Ґлок.

- Не хотіла тебе налякати, - посміхнулась дівчина.

- Заходь, поки я не налякався.

Він зробив для гості міцний чай, настояний на гірських лопухах. Марнесса понюхала пар з чашки та трохи скривилась.

- Дивна штука. Галюцинації не викликає?

- Вчора не викликало, - усміхнувшись сказав Ґлок. - Але зараз, я не впевнений.

- Знаєш, я рада, що до тебе хоч трохи повернулось почуття гумору.

- В цій дірі інакше не виживеш.

- Я думав, тобі тут подобається.

Ґлок, кульгаючи, підійшов до столу та присів. Склавши руки на стіл, він поглянув на Марнессу.

- Я скоро поїду звідси.

- Нарешті повертаєшся до нас? - радісно спитала дівчина.

- Ні. Я не буду більше з вами працювати.

Ці слова її обурили.

- Та як так?! Ти сам заварив всю цю кашу, ти не можеш кинути все на півшляху! Ми майже дістались до М'ясокомбіната!

- Я передумав приймати участь в цій боротьбі.

- Ти...

Марнесса втратила мову. Це було так несподівано й образливо, що вона була не готова до такого. Ціль її приїзду була як раз забрати Ґлока в команду, а тут виявилось, що він все кидає. Такі слова були сильно несподіваними з вуст цієї людини.

- Можливо це якийсь жарт? Можливо, ти в цій глухомані трохи переборщив зі здобуванням почуття гумору? Я просто не можу в це повірити.

- Як хочеш, - спокійно відповів Ґлок. - Я хочу змінити своє життя. Почати все з нуля. І тобі цього бажаю. Скажи Рудому, що ми закінчили. Не треба більше переслідувати М'ясокомбіната.

- Я знаю, що ти пройшов через конкретне лайно, але це... Це повністю знецінює весь наш шлях та всі жертви. Виходить, що наші друзі померли просто так.

Ґлок покрутив головою.

- Ну... виходить, так і є.

- Знаєш що, Ґлок? Я ненавиджу тебе за те, що ти зробив із моїм життям. Пішов ти!

Вона залишила його, гучно стукнувши дверима. Шумна розмова перетекла в шумну тишу. Ґлок підійшов до дзеркала. Його голова була перемотана чорною пов'язкою.

- Пора все змінити.

Він зняв її, оголивши засохлу темно-червону діру. Це виглядало так, наче демон рветься з його черепу.

- Треба із цим розібратись. Не порядок.

За останок дня, Ґлок зібрав в рюкзак зброю, трохи їжі, змінний одяг, залишки грошей та рушив в сарай. Під ковдрою його вже чекав блискучий чорний мотоцикл. Виглядав як новий, хоча йому вже був не перший десяток років. Ґлок вже більше тижня готувався до цієї поїздки, тому ретельно його почистив та налагодив.

- Пора діяти.

Повернувшись до бази, якщо так можна назвати сирий підвал, Марнесса дуже хотіла обговорити з Рудим останні події. Вона все розповіла про Ґлока та його наміри кинути полювання на М'ясокомбіната.

- Хочеш сказати, що це кінець? - спитав Рудий.

- Схоже на те. Без нього нам буде дуже важко. Шанси на те, що ми впораємося дуже малі.

- Не розкисай. Насправді, останні півроку ми добре справлялись і без нього. Я можу його зрозуміти, він пройшов через пекло багато разів і нарешті згорів там до тла. Було б дивно, якби він продовжив боротись після всього що сталось.

Марнесса опустила голову. В цих словах був сенс, але їй не хотілось його приймати. Вона відчувала власну слабкість та незахищеність знаючи, що команда розвалюється. В неї буквально не було іншого життя.

- Я... я просто боюсь, що не зможу жити нормально.

Рудий підійшов до неї та поклав руку на плече.

- Взагалі, це тобі треба б відійти від справ. Ти вся виснажена. Тобі просто необхідно спробувати пожити як звичайна людина?

- Але як? Я нікому не потрібна. Я інвалід.

Рудий нахилився до неї та міцно обійняв. Його тонкі але сильні руки притиснули дівчину до грудей.

- Я допоможу тобі. Я завжди буду поруч.

Мотоцикл Ґлока проносився по пустій автостраді. Ця ділянка дороги була задалеко від будь-якого міста, тому зустрічний транспорт з'являвся доволі рідко. Ґлок їхав до однієї знайомої людини, яка могла йому допомогти у новій справі.

Після кількох годин одноманітної дороги, він заїхав у велике місто. Мотоцикл завіз його у бідний криміногенний район. Наркомани та наркоторговці були по обидва боки дороги. Вітрини навколо розбиті, паркани розмальовані та обригані.

Ґлок завжди знав де знайти цю людину. Ще з часів армії, він добре вивчив його характер і добре знав стиль поведінки. Зовнішні признаки, які більш ніхто не замічав, вели Ґлока мов червоний зірковий килим прямо до потрібного місця.

Мотоцикл зупинився. Двигун затих. Біля входу в нічний клуб стояли два мордовороти. Ґлок підійшов до них та витяг пачку цигарок.

- Вгощайтесь, мужики, - заговорив він.

- Ого, дякую, - вражено відреагував один з охоронців. - А то зазвичай такі страхолюди як ти підходять нас пиздити.

- Іншого разу, я б так і зробив. Але зараз здоров'я не дозволяє.

Охоронці розсміялись, думаючи, що це жарт. Ґлок був абсолютно серйозним.

- Так чого тобі треба, друже? В клуб можеш заходити спокійно.

- Можете відвести мене до Джерома? Я його армійський друг. Ґлок Пістолс.

Охоронці переглянулись. Ці слова їх шокували.

- Ніхуя собі у нашого боса армійські друзі. Добре, братанчику, заходь. Зараз все буде.

Мужики відвели Ґлока в кабінет до їх боса. Джером сидів у кріслі та гортав стрічку новин у своєму смартфоні. Він не замітив, кого до нього завели.

- Чого тобі треба, волоцюго? - спитав бос, не відриваючи погляд від телефону.

- Не впізнаєш мене? Вроді часу пройшло не так багато.

Джером підняв голову та ледь не впустив пристрій на підлогу. Перед ним стояв наче живий труп. Серед банди давно поширились чутки, що М'ясокомбінат особисто розправився із Ґлоком. А тут виявилось, що він живий, хоч і не дуже здоровий.

- Очманіти... Я... не можу підібрати слів.

- Чесно кажучи, - Ґлок підсів за стіл, - мені цього й не треба. Можна я присяду? Нога сильно болить.

- Навіщо ти прийшов?

- Я думаю, ти здогадуєшся, але то потім. Зараз є більш нагальна справа.

Джером відклав телефон в сторону.

- Кажи.

- Бачиш мою розірвану пику? В тебе є якісь знайомі, що зможуть це виправити.

- Фух, ну тут доволі жорстко все, - оцінив травму Джером. - Не впевнений, що це можна досконало виправити.

- Бляха.

- Але... я знаю одного профі. Думаю, він зробить з тебе мачо. Можеш не переживати.

Ґлок сунув руку в кишеню.

- Я повинен щось за це?

- Ні. Заради бога, я в такому шоці через те, що ти живий, що мені не потрібні твої гроші. Та і взагалі, в тебе точно там якісь копійки. Я не озолочусь на цьому.

- Дякую. Я думав, ти вже скурвився.

- Не встиг до кінця.

Через кілька годин, Ґлок вже знаходився в кабінеті того самого "профі". Майстер заліпив пробоїну в голові свого незвичайного клієнта блоком високоякісного латексу тілесного кольору. Перехід був плавним, без яскраво вираженого шву. А відсутнє око замінилось скляним, білого кольору. Робота була зроблена бездоганно.

Поглянувши в дзеркало знову, Ґлок посміхнувся. Відремонтований образ давав зрозуміти, що гра ще не скінчилась і світ знову здригнеться від ходи цієї людини.