Моргни, якщо ти в заручниках

Прохолодний гірський вітер наповнював легені. Шістнадцятирічний хлопець на ім'я Іван Варґо випасав овець. Він сидів на сивому камені та листав книгу. Щось про квантову фізику. Це був єдиний спосіб відволіктись від нудної сільської рутини.

До нього підійшов батько та вигладив долонею свої вуса, щоб стерти сліди сала.

- Тату, - заговорив Іван, - коли ти дістанеш мені нові книжки? Я перечитав все, на чому було хоч трохи тексту в нашому домі.

- Ти ж знаєш, їздити в місто дорого. Цього року точно ні.

- У нас в селі навіть електроенергії немає. Після трьох класів цієї клятої церковно-приходської школи моє навчання закінчилось. Я хочу вибратись із цієї діри.

Батько підійшов до сина та погладив його по плечу. Він любив його, але вважав амбіції зайвими. Ніхто з його роду ніколи не покидав села. Хіба що їздив у сусіднє.

- Твоє покликання - це фермерство. Як і в мене. Як і в твого діда.

Іван відвів погляд від книги та глянув на дерево. Маленька червона крапка світилась проміж гілок. Він не звернув на це уваги.

- Я не збираюсь тут згнивати все життя.

Сказавши ці слова, він сердито встав та пішов до дому, залишивши батька з вівцями.

Іван вклався у ліжко та закрив очі. Йому хотілось якомога сильніше відрізати себе від цієї огидної реальності. Одноманіття пожирало хлопчину повільно, але невідступно.

В двері постукала матір.

- Я зробила відвар із кісток. Пішли обідати, синку.

- Добре... я прийду через пару хвилин.

Він продовжив собі валятись, не збираючись вставати та йти на кухню. Потрібно було ще трохи часу побути подалі від проклятого світу.

Почувся стукіт копит. В село хтось прийшов. До того ж, у великій кількості. Іван добре знав, хто це. Єдиний елемент розваги в цьому дикому запустінні. Він виглянув у вікно. Десять вершників прогулювались по селу, розлякуючи людей. Рушниці стріляли в повітря, доносячи страх до самих віддалених будинків.

Батько Івана вийшов їх зустрічати. Він тримав в руках пістолет та трохи тремтів.

- Знову ти, Еніасе? - спитав він.

- Так, - заговорив лідер вершників, - я прийшов взяти данину, Майкле.

- Ти вже брав її цього тижня тричі. Це грабіж.

- А мені ще хочеться. Не можу нічого з собою зробити.

Майкл, батько Івана, плюнув коню Еніаса під ноги та насупився. Йому не хотілось поступатись цього разу.

- Пішов на хуй.

Еніас поглянув у вікно будинку, прямо на Івана. Цей погляд був наче ніж, що встромився хлопцю в серце. Жодне скло не могло зупинити цей гострий погляд.

- Добре, тоді я розпочну з твого сина.

Рушниця вистрілила. Куля полетіла у вікно та потрапила в плече Івана. Підліток відкинувся на підлогу. Кров почала забруднювати його вовняний килим. Біль захоплював тіло сантиметр за сантиметром.

Побачивши це звірство, Майкл впав на коліна.

- Я все зрозумів! Зупинись.

Еніас посміхнувся.

- Те, що ти встав на коліна... цього замало. Мені треба, щоб ти лежав на землі.

Він вистрілив у Майкла. Живіт випустив червоні бризки. Чоловік впав на спину та захрипів. Оніміння заволоділо ним.

- Так, мужики, - Еніас звернувся до своїх товаришів, - забирайте тут все та тікаємо нахер.

Розбійники обчистили будинки. Погрузили награбоване на коней та залишили село на самоті зі страхом та відчаєм. Таке жахіття тут відбувалось регулярно. Через день. Для Івана ці напади були одночасно і страшним лихом, і вражаючим видовищем. Вони нагадували хлопцю, що світ за межами його села існує і, хоч він і жорстокий, але має свої правила.

Ввечері того ж дня, разом з батьком вони лежали на сусідніх ліжках в залі свого дому. Мати бігала навколо обох: чистила їх рани, заміняла брудні бинти новими та годувала.

- Ох, бог нас не любить, - сумно сказав батько.

- Чому ми не дамо їм відсіч? - обурено спитав Іван. - Ти щоразу виходиш до них зі стволом, але ніколи його не використовуєш.

- Я просто не хочу, щоб вони нас повбивали. Достатньо робити грізний вигляд. Для цього і пістолет.

- Ну, блять, нічого не вийшло. Нас постріляли наче куріпок.

Мати розлючено підійшла до Івана та ляснула його по щоці.

- Не матюкайся при батькові!

- Я все одно не заспокоюсь, поки з цим не розберусь, - сказав Іван.

Зранку наступного дня, як тільки Іван розплющив очі, то побачив, що батька більше немає. Він кудись поїхав. Івана це тільки сильніше розлютило, як тільки починало пахнути смаженим, Майкл завжди кудись тікав. Це стало тільки сильнішим покликом, взяти справу в свої руки та розібратись.

Поки мати спала, Іван витяг із шафи батьківську запасну рушницю та покинув дім. Він осідлав поні та поскакав у сусіднє село. Він знав, що там живуть ті самі розбійники, які постійно обкрадають його дім, тому вирішив власноруч із ними покінчити.

Іван скакав поміж абсолютно ідентичних вулиць другого села, що сильно нагадували його рідне. Щоб привернути увагу, він вистрілив в повітря два рази. Дві мертві ворони попадали на землю.

На шум стрілянини вийшов Еніас. Він не очікував такого вторгнення, тому навіть не перевдягнувся в нормальний одяг. На ньому була піжама.

- Що за галас? - позіхаючи, спитав він.

- Я прийшов мститись за своє село! - рішуче сказав Іван.

- Пішов ти на хуй, Іване. Я не збираюсь з тобою гратись.

Іван вдарив його прикладом по голові. Еніас зігнувся від болю.

- Ах ти ж, маленька сука! Треба було тебе завалити!

- Ну, вже пізно. Тепер я тебе вб'ю.

Ще не остиглий після стрілянини в повітря ствол притулився до лоба чоловіка. Шкіра почала запікатись. Він відчув, як вона прилипла до гарячого металу.

- Твої маленькі яєчки тільки прикидаються сталевими, - суворо прошепотів Еніас. - Ти не зможеш.

- Думаєш?

- Знаю.

Десь в далині пролунав стукіт копит. Група вершників наближалась до села. Івана охопили відчуття, які нагадували йому вторгнення у його рідний дім. Вершники були озброєні. Їх обличчя були закриті масками. Це було схоже на розбій.

- Ховайся, хлопчино, - сказав Еніас.

- Що тут у вас відбувається? - розгублено спитав Іван.

Еніас схопив його за комір та стягнув з коня. Поки вершники не наближились до цієї вулиці, він відтягнув хлопця до себе в двір та сховався із ним за парканом.

- Ролі змінились, юначе, - сказав Еніас.

- Хто ці люди?

Лідер розбійників зняв маску. Це виявився батько Івана. Він був розлюченим. Це був дуже нетиповий вираз обличчя, для нього. Іван ніколи його таким не бачив. Він виглядав наче злодій. Він виглядав точно як Еніас підчас грабування села.

- Я прийшов забрати всі ваші цінності, - прокричав Майкл. - Хто не послухається, того застрелю на місці.

На дорогу вискочила жінка та впала на коліна. Вона вся була в сльозах.

- Будь ласка! В нас майже нічого не залишилось!

Майкл вистрілив їй в груди. Куля пробила серце. Жінка осунулась обличчям на ґрунтову дорогу, забруднившись в пилюці. Гільза впала на землю, випускаючи з себе тоненьку ниточку диму.

- Мене це не цікавить, - хмикнув Майкл.

Іван дивився на цю сцену та міг міг повірити в побачене. Його слабохарактерний батько не міг бути здатним на таке.

- Що він робить?

- Ми робимо це по черзі, - пояснив Еніас. - Спочатку я грабую вас, потім він нас, через день. Награбований товар ми спалюємо в лісі. Це гра і її не можна порушувати.

- Це йобане божевілля!

Майкл почув голос свого сина та повернувся в сторону шуму. Хоч із-за паркана було видно тільки частину голови Івана, йому вдалось його впізнати. Також йому вдалось і розгледіти Еніаса.

- Якого біса? - обурився Майкл. - Це проти правил! Його не повинно тут бути!

До нього вийшов Еніас, піднявши руки. Він крокував обережно, щоб не спровокувати Майкла на необдумані дії. Ця ситуація точно була непередбачуваною для обох сторін дивного конфлікту.

- Рано чи пізно, щось подібне повинно було статись, - сказав Еніас. - Змирись з цим.

- Ні, блять! Я не можу!

Еніас спіймав кулю ногою. Коліно зігнулось в протилежний бік. Він стиснув зуби, борючись з пекельним болем. До нього підбіг Іван.

- Тату, що тут відбувається?

- Пробач. Ти не повинен був цього бачити. Це вікова традиція. Мені доведеться тебе застрелити.

- Що? Про що ти говориш?

Рушниця націлилась на голову сина. Затвор перезарядився.

- Краще тобі тікати, - прошепотів Еніас.

- Це мій батько, я не піду звідси, поки у всьому не розберусь!

- Більше я не твій батько, - грізно сказав Майкл, поклавши палець на гачок.

Прогримів постріл. З дула вилетів вогняний спалах. В останню мить, Еніас затулив собою Івана. Свинцева кулька врізалась йому в серце. Еніас впав під ноги Івану та помер. Він пожертвував своїм життям, захистивши хлопця від рідного батька.

- Він завжди був слабаком, - посміхнувся Майкл.

Це злорадство рідної людини сильно роздратувало Івана. Його батько не здогадувався, кого увесь цей час він вирощував в себе вдома. Жахливе обмежене виховання та брак уваги породили безжальну людину.

Іван схопив рушницю за дуло та скинув батька на землю. Зброя перейшла в його руки.

- Ей! Що за хуйня?

- Ти завжди був слабаком! - він вистрілив Майклу в шию.

Сонна артерія почала об'ємно виливати кров. Бідолаха корчився на дорозі, не в змозі піднятись.

- А тепер, - підняв очі Іван, - поки ваш бос стікає кров'ю, скажіть мені, навіщо ця йобана гра з пограбуваннями?

- Пішов ти, їбанутий псих!

Інші розбійники відмовились щось пояснювати підлітку. Вони відкрили шквальний вогонь. Іван прикрився конем. Бідну тварину зрешетили в м'ясо. Кінь впав, а хлопець продовжував використовувати його як живий щит. Шматки плоті разом з кров'ю здіймались в повітря.

Поки стрілки безжально витрачала свій боєзапас, Іван спостерігав як з очей його батька йде життя. Він не міг повірити в те, що сталось. Перед ним був не його батько, а невідомий дикий чоловік, що змінював маски своєї поведінки залежно від ситуації.

Іван насупив брови та вискочив з-за коня, розправивши руки. Він був готовий, до того, що його застрелять.

- Тобі що, жити набридло? - спитав хтось із розбійників. Стрілянина припинилась.

- Так і є! Стріляйте, суки!

В цей момент, хлопець розгледів в очах бандита щось знайоме. Це був його сусід, Корнер. Він був ковалем. Потім він поглянув на другого. Це опинився місцевий риболов. Всі ці люди, що прикидались розбійниками були жителями його сила. Його знайомими.

- Ви не можете мене вбити, правда? - опустив він голову.

- Ми... пробач, Іване, - заговорив ще хтось з розбійників. - Твій батько був жорстким, але ми не такі. Ми не можемо вбити людину просто так.

Іван пристально на них подивився. Він розгледів в них страх, навіть крізь заховані за масками обличчями.

- Це правильно. Йдіть додому.

Розбійники переглянулись. В них зовсім зник ентузіазм до грабування цього села. Вони опустили рушниці, повернули коней та покинули його, залишивши Івана на одинці з трьома трупами.

Ця дика абсурдна ситуація перевернула все у свідомості Івана. Він не розумів, що це було, та чому воно взагалі сталось. За цими подіями не стояло жодної логіки. Весь світ почав здаватись йому божевільним та безглуздим. Дика лють поглинала його повністю.

З домів почали виходити люди. Вони думали, що галас вщух, але це було помилкою. Подивившись на них з-під лоба, Іван перезарядив рушницю. Він ненавидів всіх цих людей довго за те, що вони тримали його в цій дірі роками. Настав час розплати, як він для себе вирішив.

- Ей, ти ж не будеш по нам стріляти? - спитав хтось з натовпу.

Шматки його мізків попадали на землю. Постріли посипались в людей. Селяни розбігались хто куди, ховаючись від озвірілого психопата. Вулиця почала застелятись новими тілами. Коли навколо не залишилось нікого, Іван повернувся додому.

Все життя, яким він жив до цього було обманом, або жорстоким жартом. Він почав думати, що всі, хто його оточував - це вороги, які прикидались друзями. Можливо, саме тому він завжди відчував від них фальш.

- Синку, чому ти в крові? - спитала мати.

Дуло рушниці притулилось до її носа. Іван не міг натиснути на гачок, хоч і сильного цього хотів.

- Ти також в цій грі. Ти також завжди обманювала мене.

- Про що ти говориш? Я не розумію.

Іван присів на стіл та опустив зброю. Він втратив відчуття реальності і вже не розумів, що йому далі робити. Все сильно заплуталось.

- Я думав, що ми тут живемо нудне життя сільських фермерів. Думав, що на краю світу ми просто застрягли від цивілізації та не можем вибратись із замкнутого кола. Але, здається, я зрозумів. Ви всі схибнулись нахуй. Ви - йобані вбивці та психи.

Він заплющив очі. Його розчарування не мало меж. Він захотів обійняти матір, почути від неї заспокійливі слова. Хотів повернутись в дитинство, де не було цього безумства, та де він сам не став монстром. На очах проступили сльози.

- Але чому? Чому ви не сказали мені? Я б просто покінчив із собою.

Мати різко схопила кухонний ніж зі стола та перерізала сину горло. Фонтан крові полився на одяг, масивно його заливаючи. Червоні потоки збігали по штанях, збираючись на полу в здоровенну калюжу.

- Можеш не дякувати, - сказала мати. - Я вирішила твою проблему.

Крізь біль, Іван піднявся на ноги. Його тіло поступово німіло. В очах швидко збиралась темрява. Він схопив матір за плечі та повалив на підлогу всією своєю вагою. Ніж вислизнув з її рук.

Іван відкрив їй рот руками та почав заливати його кров'ю. Вона не встигала ковтати потужний потік, червона рідина просочувалась їй в дихальні шляхи, забивала легені. Мати почала кашляти. Іван підхопив ніж з підлоги та встромив їй в око по саму рукоятку. Її кашель затих.

Ситуація загострювалась. Кровотеча продовжувала забирати життя Івана. Але тепер він вже не хотів помирати. Ненависть до світу поглинула його з голови до ніг. З останніх сил, він підбіг до розпаленої печі та розкрив її.

Іван голіруч витяг звідти палаючу колоду та, ігноруючи біль та опіки, притулив до відкритої рани. Поріз на шиї запікся, зупинивши кров. Іван відкинув деревину та вклався на спину прямо на підлозі.

Доля посміялась над ним, перетворивши нудне одноманітне життя на пекло. Але вже більше він не переймався через це. Він змирився, що навколо нього суцільний безглуздий хаос. Тепер він хотів лише його підкорити.

Спаливши власний дім із тілом матері, Іван зібрав речі та покинув село. Він пішов дорогою, на яку ніколи не ступав. Хто знає, що було попереду? Іван йшов десятки кілометрів мимо степів та лісів. Він навіть не лягав спати, ні вночі, ні вдень.

Його ноги зупинились. Очі розплющились. попереду стояла огорожа. За нею якийсь триповерховий будинок, купа озброєних охоронців. Іван не відчував страху. Він переліз через сітчастий паркан та спокійним кроком направився до охорони.

- Ей, це той втікач! - обернувся охоронець.

- Так, так, це я. Щоб це не означало.

Іван підійшов до нього швидко впритул та встромив пальці в очі. Нігті майже дістались до мозку. Напарники бідолахи відкрили вогонь. Це було марно. Іван сильно призвичаївся використовувати живих істот як щит. Він просто прикрився охоронцем та підібрався до його товаришів.

Ще кілька трупів попадали на землю. Зі ствола йшов дим. Іван оглянув зброю, яку тримав. Такого він раніше не бачив. Професійна.

Скоро на шум повинна була прибігти підмога. Зустрічатись із нею він не хотів. Обійшовши будівлю, Іван знайшов пожежну драбину, яка удачно була спущена до землі. Він поліз нагору та дістався вікна. Всередині сиділа жінка та з кимось гучно розмовляла по телефону.

Іван вибив ногою скло та проліз всередину.

- Я передзвоню, - поклала вона слухавку.

- Поясни мені, що тут відбувається і я тебе не вб'ю, - збрехав Іван.

Руки жінки затряслись. Вона добре знала його з дитинства, але ніколи не бачила в реальності.

- Ти... ти не повинен був все це бачити! Просто шоу вийшло з-під контролю.

- Про що ти?

- Ваші села... це павільйони. Ми виростили кілька поколінь людей і змусили їх жити як вороги, по черзі грабуючи та вбиваючи одне одного. Ми скидали вам сценарії і, якщо ви виконували їх, то вам давали припаси на місяць. Всі ці вбивства - шоу. Ваші дома та вулиці затикані камерами спостереження. Ми транслюємо все в даркнет та отримуємо донати. Мені дуже прикро, що ти потрапив під удар.

Іван почав нервувати та сильніше стискати гвинтівку в руках. Почута історія ще сильніше розірвала його з середини.

- Чому моя мати на мене напала?

- Ти став неконтрольованим та вбив свого батька. Ми дали їй сценарій. Вона просто виконувала наші дії. Кажу чесно, як і просив. Пробач, якщо боляче.

Він оглянув кабінет, комп'ютер, документи. Все вказувало на те, що ця жінка була директором компанії. Іван відчув жагу помсти.

- Ти обіцяв, що не вб'єш мене, якщо розкажу правду!

Автоматна черга розпорола їй живіт. Кишки вивалились назовні та повисли біля колін.

- Я напиздів.

Все життя, в якому він провів шістнадцять років свого існування - виявилось просто забавою для збоченців із інтернету. Розуміння цього похитнуло його розум назавжди. Але тепер він звільнився. І хотів лише оного - підкорити зовнішній світ та поставити його на коліна разом зі всіма психами, що там живуть.