Моргни, якщо ти в заручниках

Акт 5.

Застиглий пісок скрипів під колесами. Покрита отворами від куль машина проносилась мимо розбомблених вулиць. Закинуте місто нагадувало об'єкт археологічних рокопок через сильно занепалий стан. Деякі багатоповерхові будівлі покосились, деякі розвалились, а деякі поєднували й те, й інше наполовину.

Глибокий капюшон закривав голову водія. Чорні окуляри та маска ховали обличчя. Руки в безпалих перчатках повернули руль вправо. Авто зупинилось біля невеличкого придорожного магазину. Стіна зліва від дверей була розписана якимось паролем. Це був зашифрований сигнал.

Водій вийшов із машини, за спиною в нього висіла рушниця. Він витяг з багажника каністру та покрокував в магазин.

- Я знаю, що ви тут ховаєтесь, - заговорив мандрівник, - не витрачайте час і виходьте сюди. Закінчимо все швидко.

Йому стрельнули під ноги. Дві дірки з'явились перед правою ногою. В магазині точно була засітка.

- Що значить напис на стіні? - спитав невідомий стрілок, який так і не показався.

- Тебе це не стосується, - відповів водій.

- Я хочу їсти. Тут заховані твої припаси?

- Ні, але я можу нагодувати тебе кулями.

З-за продуктової полиці, заваленої пилом, вийшов товстий бородатий чоловік з гвинтівкою в руках. Піт стікав по його скроням.

- Поки ти знімеш волину з плеча, я тебе вже покладу, - сказав він. - Кажи, що ти тут ховаєш і можливо я тебе пощажу.

- Взагалі-то, я ніколи не боя...

Постріл відштовхнув водія на крок назад. Куля розірвала йому плече. Від болю він трохи схилився на право.

- Хех, дуже сміливий крок, - зауважив мандрівник.

- Що, блять, думав, я жартую? - грізно викрикнув стрілок.

- Почекай... а я знаю, хто ти, - голос водія змінився. - Ви із групою Відродження Справедливості ховаєтесь від Ополченців Ґлока?

Товстун присів на дерев'яний коробок. Він сильно втомився від голоду та постійної втечі.

- Люди Ґлока розстріляли всіх моїх друзів. Вчора вони зробили публічне повішання членів місцевого народного самоврядування, яке тримало наш регіон в порядку. Цей йобаний псих знищить весь світ. Дай вгадаю, - тяжко підняв погляд чоловік, - ти один із них?

Мандрівник зняв окуляри, маску та капюшон. Це виявився Рудий. Неохайна щетина захопила його обличчя.

- Ні, - сказав він, - у мене інша місія.

- Мене звати Рональд, - представився товстун, - забери мене із собою, я не буду в тебе більше стріляти. Просто... я все втратив. В мене нічого немає.

Потім він кинув гвинтівку на підлогу.

- Навіть сраних куль більше немає.

- Ти прострелив мені плече, я цього не пробачу.

Рудий пішов в інший кінець приміщення, посунув мішки зі сміттям. Вони ховали під собою дерев'яний люк в підлозі. Це була спеціальна схованка. Напис на стіні магазину як раз і сповіщав про її присутність. Рудий прямував на зустріч до однієї важливої людини, яка й залишила всі ці помітки для нього, щоб він не збивався з курсу.

В сховищі стояла напівпуста цистерна з бензином. Рудий злив всі залишки в каністру.

- Дідько, - прошепотів він, - можна було залишити побільше добра. Яка жалюгідна щедрість.

Наповнивши каністру, Рудий піднявся назад та пішов до виходу. Рональд махнув рукою.

- Стій! А я?

- В цій заначці не було їжі, а таку свиноту я не потягну своїми запасами.

- Я лікар. Можу заштопати твою рану. Ти ж не хочеш отримати інфектію через ту дірку?

Рудий зупинився. Його плече все ще кровоточило. До цього моменту він ігнорував біль, але як тільки йому нагадали про нього, терпіння стало нестерпним. Рудий повернувся до Рональда.

- Добре. Я подивлюсь, наскільки якісно ти зробиш свою роботу... і подумаю, чи можна тебе взяти.

В цю мить під магазином зупинилось три фургони з озброєними людьми. Побачивши їх, Рудий хутко побіг до прилавка та перестрибнув через нього. Зовні доносились клацання затворів. Півтора десятка суворих стрільців направились в сторону магазину.

- Бляха! - процідив Рональд та проскочив за прилавок, слідом до Рудого.

Загін бійців вальяжно зайшов всередину. Вони не чекали когось тут зустріти. Судячи з їхньої поведінки, здавалось, що це була чергова розвідка периметру.

- Я так і не вкурив, що то за хрінь накалякана на стіні, - сказав їх головний, він йшов спереду.

- Так тут полюбасу якась ничка.

Лідер бійців відчув, що його лівий черевик трохи прослизнув по підлозі. Він опустив очі та замітив криваву пляму, що належала Рудому.

- А це що тут у нас?

Ватажок зняв захисну тактичну перчатку та голими пальцями пройшовся по розляпаній крові.

- Тепла! - він одразу піднявся назад та почав озиратись, розмахуючи дулом автомату у всі боки. - Тот хтось є, мужики! Треба їх вальнути!

- Ох, так не хотілось сьогодні стріляти. Мої тендітні вушка болять після стрілянини в приміщенні.

- Просто тримай рот відкритим.

Черевики ватажка зробили два обережних крока вперед. Його очі прищурились.

- Ми із Ополчення Ґлока Пістолса. Пробачте, але вам треба померти. Це наказ Ґлока. Повна зачистка регіону.

Двоє бійців стрільнули в стелю, щоб виманити тих, хто сховався. Штукатурка сипнула їм на голови. Закрихтівши, вони сплюнули шматочки вапна, що потрапили до рота.

- Я здогадуюсь, - сказав ватажок, - що мої слова не сильно надихають вас на смерть. Але іншого виходу немає, ви просто затягуєте те, чого не можна уникнути.

- Блять, заїбало, - процідив Рудий та вийшов із хованки. - Ось він я. Стріляйте.

Рональд залишився за прилавком. Він дивився на Рудого наче на божевільного. Всі стволи направились на нього.

- Ось так би й спочатку, - посміхнувся лідер ополченців.

- Ґлоку давно пора в могилу, - сказав Рудий. - Я не розумію, чому до вас це ще не дійшло.

- Він позбавив світ від тиранії М'ясокомбінатів. Нам, бляха, молитись на нього треба. Залишилось лише позбавитись від всіх щурів М'ясокомбіната, і ми заживимо пиздато.

Рушниця Рудого валялась на підлозі. Він не став підіймати її, коли вставав. Рональд замітив її та зрозумів, що потрібно робити. Це все продумано із самого початку. Йому треба скористатись моментом та атакувати їх.

- Вже мільярди жертв, - сказав Рудий. - І на цьому все не закінчиться. Скоро буде нікому молитись.

- Ти просто промитий ідіот. Нічого не розумієш. Гаразд, напизділись і досить. Валимо його, мужики.

Куля влучила прямо в око ватажку. Вилетівши через потилицю, вона дісталась до люстри та відрикошетила. Змінена траекторія повела її в ще одну голову. Другий боєць помер миттєво. Два трупи впали на підлогу. Такий ефектний постріл тимчасово збив з пантелику ворожих стрільців, які навіть не були професійними солдатами. Ополчення було зібране зі звичайних добровольців.

Скориставшись моментом, Рудий кинув каністру під ноги бійцям.

- Стріляй!

Рональд натиснув на гачок ще раз і каністра вибухнула, поглинувши вогнем ополченців. Розпустилась пожежа. Хиже полум'я наскочило на полиці з гнилими товарами наче кобра.

Здолавши врогів, Рудий разом з Рональдом покинули магазин. Спостерігаючи за пожежою, вони встали біля фургонів.

- Добре, - посміхнувся Рудий, - ти можеш бути корисним. Поїдеш зі мною.

- Невже, щоб ми змогли домовитись, довелось завалити купу людей?

- По-іншому зараз не буває.

Вони взяли один із фургонів та поїхали далі. Дорога Рудого вела його до місця, де повинен був настати кінець всім конфліктам. Він витяг з кишені фото та поклав його на передню панель, перед кермом. На ньому було кілька людей: він, Марнесса та Ґлок. Це їхня перша й остання спільна фотографія, що була створена через два дні після публічного поховання М'ясокомбіната. З тих пір пройшло три роки.