Моргни, якщо ти в заручниках

Троє чоловіків з мішками на головах встали на коліна. За їх спинами нависали м'язисті солдати з чорними гвинтівками.

- Думаєте, атакувати нас вночі це розумно? - спитав голос.

- Нам начхати! - відповів один із полонених. - Ми слухаємось лише Ґлока Пістолса.

Рука схопилась за мішок на голові та зірвала його. Прямо перед цим чоловіком стояв Сенфорд. Вираз його обличчя зображував суворе невдоволення від почутих слів. Він вже цілий тиждень бере в полон ворожих бійців, але так і не зміг їх розколоти.

- Це дуже погана, дуже неправильна відповідь, - сказав Сенфорд.

- Скоро всі ви зникните, йобані злодії.

- Ох... я вже заморився. Закопайте їх в лісі, мужики, і можна їхати по домам. Говорити з цими їбанутими безглуздо.

Пролунали постріли. Всі полонені попадали головами в землю. Міцні руки солдат підхопили їх та поволокли до фургона. Сенфорд спотерігав за цим дійством та думав, про те, в яке сильне багно він себе загнав.

Його угрупування, яке він назвав Відродженням Справедливості, не могло нормально справлятись з нескінченним напливом ворогів. Ґлоку вдалось перетягти всю народну симпатію на всій бік і відбивати його нападки ставало все складніше з кожним днем.

Повернувся на базу Сенфорд в задумливому стані. Він намагався побудувати в голові якийсь якісний план боротьби з Ґлоком, але нічого гідного уваги не створювалось. В нього було занадто мало досвіду, в порівнянні із Єстоном.

- Ну що, як пройшла вилазка? - спитав батько.

- Наші сховища знову руйнуються. Ручні щури Ґлока без вагань йдуть на смерть. Я... я навіть не знаю, як з цим боротись.

Сенфорд поглянув на Локуса, зацікавлено склавши руки перед собою на столі.

- Ти ж був одним із М'ясокомбінатів, - продовжив він. - Може ти мені щось підкажеш? Тим паче, ви вже колись боролись з Ґлоком.

Локус присів на край стола та замислився. Їм справді, в минулому, часто доводилось зупиняти абсурдно прямолінійні плани Ґлока.

- Ну, зараз багато чого змінилось. Але можу запевнити, що сам Ґлок та його методи ані трохи. Він завжди б'є в лоб, дико та необдумано. Можна робити для нього засітки. Можеш не сумніватись, він потрапить в кожну. Ця людина не спроможна стратегічно мислити.

Ці слова справді зацікавили Сенфорда. Він відкинувся назад на спинку стільця.

- Так, ти правий. Будемо ловити його в пастку.

Вже через хвилину він почав копошитись в базі даних Єстона, шукаючи там зв'язки та розташування обладнання для створення засіток. Серед купи файлів та директорій, раптово він наткнувся на вхід в дивний чат. Переписка велась за допомогою якогось шифра. Жодне слово не можна було розібрати.

Сенфорд дістав зі стола папку, в якій були всі документи, що заповідав йому Єстон. Він почав гортати все, доки не знайшов важливу записку:"Правила змінились, Сенфорде. Тепер, коли я помер, тобі треба буде не тільки захищати нашу дружню команду, а й тих, хто має для мене найбільше значення. Ніхто з вас не знав, але в мене завжди була сім'я. Я ховав її від М'ясокомбіната і таємно їй допомагав. Тепер це буде твоїм обов'язком, Сенфорде. Я довіряю тобі, як сину. В наступному листі будуть інструкції. Ми спілкувались з дружиною через закритий канал зв'язку за допомогою спеціального шифру. В тебе буде до нього доступ. Попіклуйся про них. Це завдання я можу довірити тільки тобі".

Сенфорд відкинув папку на стіл та прикрив обличчя долонею. Йому стало соромно читати цей текст.

- Щось сталось? - спитав Локус.

- Ні. Просто важко розгрібати купу нових обов'язків.

- Це важка ноша. Я згоден.

- Можеш залишити мене на самоті? Я намагаюсь зібратись з думками.

Батько вийшов з кабінету, залишивши Сенфорда на самоті із відкритим чатом. Йому захотілось зустрітись із сім'єю Єстона. Хоча навіщо, цього він пояснити собі не міг. Можливо йому хотілось позбавитись від них, а можливо вибачитись за те, що не зміг зберегти Єстона.

Сенфорд поклав перед собою лист із розшифровкою тексту та почав спілкування із дружиною Єстона. На диво вона відповідала доволі швидко. Їй не дуже сподобались актуальні новини, але після кількох годин напруженого листування, вона погодилась на зустріч. Сенфорду навіть не довелось в неї нічого питати про місце. В документах на столі також була вказана адреса, де поточно проживала сім'я Єстона.

Від'їжджаючи з бази, він нікому нічого конкретного не сказав про ціль своєї подорожі. Лише зазначив, що є невідкладні справи. Сенфорд давно знав Єстона, але чомусь ніколи не міг навіть уявити, що той міг вести подвійне життя. Це просто не укладалось в його свідомості.

Їхати довелось далеко. Більше п'ятисот кілометрів дорогою. Сенфорд кілька разів зупинявся на заправці та перепочивав на узбіччі. На якийсь час він навіть забув про протистояння з Ґлоком. Сподівався на те, що батько зможе якось організувати людей, щоб стримати ворожий натиск до повернення сина.

Навколо був багатий район передмістя. До цих країв погроми не дістались. Сенфорд зупинив авто біля розкішної оселі. Він обережно йшов до дверей, озираючись навколо. Ніхто його не зустрічав. Двері були все ближче та ближче.

Зі сторони даху почулись швидкі кроки. Сенфорд підняв голову, але було дуже пізно. Жінка в білому костюму настрибнула на нього та притиснула колінами до землі. Це була Біла Чайка

- Що ж, негіднику, - заговорила вона, - поговоримо з тобою в інших обставинах. В мене є до тебе кілька жорстких питань стосовно мого чоловіка.

- Пробачте, я не...

Міцний удар розпік його щоку. Жінка закріпила його зап'ястя наручниками та затягла в дім. Всередині вона прив'язала хлопця до стільця, а сама сіла навпроти. Потім Біла Чайка зняла шолом та поклала його на підлогу. Тепер вона стала Алісою, дружиною Єстона, а не жорстокою онукою Сірої Чайки.

- Я знаю майже все про тебе, Сенфорде, - почала Аліса. - Мій чоловік багато про тебе розповідав. Також я знала, що ти його спадкоємець. Але... я ніяк не можу зрозуміти одного, юначе... Чому ти не написав мені відразу після смерті Єстона? Я дізналась про його смерть лише через новини.

- В нас почався страшний розлад, - виправдовувався Сенфорд. - Я просто не встигав все зробити. Вір, не вір, але я тільки сьогодні дізнався про твоє існування.

- Добре, я тобі повірю. Це поважні причини. Тепер інше питання: чому ти сюди приїхав? Ти так і не сказав мені.

Сенфорд зітхнув. Його обличчя все ще горіло від удару. Щока була червоною.

- Я хотів вибачитись. Ґлок Пістолс вбив вашого чоловіка через мене. Я не встиг його врятувати. Думаю, просити пробачення через переписку... така собі затія.

Щось в його словах не давало Алісі спокою. Наче сказав він все щиро, але за цим тоном ховалось якесь подвійне дно. Її проникливий погляд намагався виловити справжні наміри хлопця.

- Ґлок реальний безумець, - сказала вона, - але мій чоловік довіряв йому. Він писав мені, що Ґлок жадає помсти і буде вбивати лише тих, хто встане в нього на шляху. Єстон ніколи не збирався вставати на шляху Ґлока. В них була спільна ціль.

- Одного разу ми з Ґлоком та моєю подругою Марією відправились на чергове завдання. Між нами вийшла сварка, ми не хотіли робити те, що хотів від нас ВІН. В результаті все переросло в сутичку. Ґлок вбив Марію в мене на очах. Жорстоко та безжально. Коли я сказав про це Єстону, він встав на мій бік. В ту мить між ними двома і виник конфлікт. Все закінчилось швидко. Я не встиг нічого вдіяти.

Аліса уважно дивилась в очі Сенфорда. Схоже було, що він каже правду, але саме в цю мить вона задумалась.

- Тіло Єстона було знайдено на дорозі. Поруч стояла чиясь автівка. Не місцева. Чия вона була?

- Мого батька, - чесно відповів хлопець.

- Що він там робив?

- Йому була потрібна допомога і ми з Єстоном поїхали його зустрічати. На жаль, на місці нас атакував Ґлок.

- Тобто Ґлока не було з вами на базі? Я думала, він відразу почав битись з Єстоном.

Сенфорд знервовано ковтнув слину. Він починав сам плутатись в своїй версії подій.

- Я вирішив не говорити відразу про батька. Думав, це не важлива деталь.

Аліса витягла телефон з кишені Сенфорда та почала його досліджувати. Вона стала копалась в особистих файлах, сподіваючись знайти підтвердження того, що перед нею справді хороший хлопець. Справді той, на кого поклався її чоловік. Заради кого він готовий був віддати своє життя.

- Ей, що ти там шукаєш? - спитав Сенфорд.

- Ти багато фотографуєш.

- Іноді це корисно для запам'ятовування тактичних рішень.

- А це, що за чоловік?

Вона протягнула екран, щоб показати фото.

- Це мій батько. Я вирішив зробити знімок, на випадок ось таких переговорів. Це доказ, що він реально існує.

Аліса вдивилась уважніше в це фото та ледь не зімліла. За неохайним одягом та щетиною, вона роздивилась М'ясокомбіната. Це був точно він. Один з них. Не було жодних сумнівів. Піднявши голову, жінка посміхнулась.

- Твій батько, напевне, дуже цікава людина.

Удар ногою відправив Сенфорда в нокаут.