Моргни, якщо ти в заручниках

В будинку не було електроенергії, тому вечірня зала освітлювалась кількома свічками. Леонард дивися на своїх нових компньонів та сумнивався у тому, що впустив їх в своє життя. Дивна дівка-інвалід з дробовиком під каляскою, та дикий псих, що, по власним словам, збирається замахнутися на саму недоторкану людину в світі.

Леонард задумався, можливо, це просто разове помутніння. Кілька ударів по голові були достатньо сильними, ото він і поплив.Сам собі він не міг чітко відповісти на це питання.

- Це якийсь треш, - сказав Леонард. - Я... напевно, я не готовий просто так брати і руйнувати своє життя.

Марнесса доброзичливо посмухнулась.

- Нічого страшного. Це нормально. У нас з Ґлоком вже зруйновані життя, тому ми нічого не боємось. Якщо ти вважаєш, що для тебе це все якось занадто, то ми підемо звідси назавжди. І якщо ти нас колись побачиш, то це, скоріш за все, будуть кримінальні новини з нашими трупами.

- Ні, - повернувся Ґлок.

Він рішуче підійшов до Леонарда і поглянув йому в очі.

- Я особисто вб'ю М'ясокомбіната. Це абсолютно точний факт. Я розумію, що ти тонеш в сумнівах, Леонарде, але якщо дозволиш, я готовий взяти відповідальність за твоє життя на себе. Приведи нас до поліцейського складу і дай мені вкрасти звідти зброю.

Марнесса здивувалась від нахабності Ґлока. З його вуст це прозвучало занадто різко. Він зовсім не рахується з життям посторонньої людини.

- Добре... - погодився Леонард. - Я в справі.

Вже з ранку вони направились на свою першу серйозну місію. Головна проблема була навіть не в тому, що склад серйозно охороняється, а в тому, що колишній начальник Леонарда - Григорій Блекуайт, тепер там головний. Ця людина, по чутками, застрелила трьох людей в пориві люті.

Щоб не привертати увагу, Ґлок та компанія поїхали до назначенного місця трамваєм.

- Якось тут душнувато, - зітхнула Марнесса.

До неї підійшли два алкоголіка, схопили за каляску та підняли вгору, збираючись перекинути.

- Зараз ми витряхнемо з тебе гроші, суко!

Розібратися з цією конфліктною ситуацією взявся Ґлок. Він хутко підскочив до одного негідника і міцно заїхав йому у щелепу.

- Що за діла?! - шокувався другий.

Другому дісталось не менше. Ґлок схопив його за комір та утрамбував кулаком носа в череп. Двоє грабіжників покотились через двері назовні, залишивши трамвай. Тільки так вирішуються конфлікти в цьому місті.

- Тепер тут стало просторніше, - сказав Ґлок.

- Можно було мене попросити розібратись, - зауважив Леонард. - В мене значок.

- Мені просто хотілось когось відлупцювати.

- Ви мене в могилу зведете раніше часу, - хмикнула Марнесса.

Трамвай зупинився. Тепер треба було пройти ще двісті метрів пішки, щоб дістатись до місця призначення. Думки Ґлока були повністю захоплені передчуттям чогось жорсткого.

Коли вони вже наближались до точки, Марнесса задалась важливим питанням.

- Хлопці, а що я там буду робити, взагалі? Який від мене толк?

- Будеш давити на жалість, - відповів Ґлок. - Тупі копи будуть сльозки пускати і я їх повирубаю.

Леонард розсміявся.

- Ти - жорстокий мудак.

Тим часом, начальник складу, Григорій Блекуайт, сидів у себе в кабінеті та колов героїн. Його зазвичай сильно збуджений організм ніщо не могло заспокоїти, крім настільки сильних наркотиків.

- Ого, стало легше, - видихнув він.

Коли його м'язи розслабились, він вирішив трохи послідкувати за своїми підлеглими. Григорій зламав люк вентиляційної шахти та проліз всередину. Він тихенько повзав з однієї кімнати в іншу та післуховував чужі розмови.

- Я сьогодні отримав хабаря на сто доларів, - сказав один коп.

- А я на тисячу! - сказав другий. - Куплю собі мопед та наклею на нього аніме.

Слухаючи ці слова, Григорій просльозився. Його новобранці так швидко вчаться, як треба правильно жити в цьому світі. Він поповз далі, рахуючи кожну людину, яку вловив своїми вухами. На складі двадцять вісім чоловік. Це була б корисна інформація для Ґлока та його друзів, але нажаль, вони не здогадуються, в яку серйозну проблему вони лізуть.

Двоє сторожів на прохідній шмалили ганджубас. Перед ними викотилась інвалідна каляска з безневенно виглядаючою дівчиною.

- Ви не допоможете мені знайти дорогу? - м'яким голосом спитала Марнесса.

Один зі сторожів злобно підійшов до неї та замахнувся кулаком.

- Я терпіти не можу інвалідів! Треба вам всім дати прочухана, щоб не клянчили бабки!

Він тільки збирався вдарити Марнессу кулаком в обличчя, як картеч дробовика відірвала йому руку по самий локоть. Дівчина тримала зброю напоготові і використала як тільки небезпека приблизилась впритул. На жалість надавити не вдалось. Сумно.

Сторож закричав від болю, випускаючи фонтан крові на асфальт.

- В неї валина! - звернувся він до напарника. - Стріляй по бабі!

Сталеві дробинки влетіли йому в потилицю. Череп розкришився на рвані шматочки та посипався вниз. Від голови залишилось безформне пюре.

- О, ні! Ти вбила мого друга! - закричав напарник.

Він не зміг впоратись з такою травмуючою втратою, тому витяг з кобури пістолет та вистрілив собі у скроню. Це було швидке самогубство. За короткий проміжок часу перед входом вже валялось два тіла. Ґлок з Леонардом підбігли до Марнесси та ледь не присіли від побаченого.

- Що ти витворяєш?! - ледве не розгубившись спитав Ґлок.

- Захищала себе. Ці сволоти багато собі дозволяли.

- Зараз на шум стрілянини збіжиться багато народу, - додав Леонард.

Вікно з третього поверху складу відчинилось. Допитлива голову висунулась назовні. Очі прищурились, вглядаючись в те, що відбувається знизу.

- В мене зір мінус шість, я не бачу, що там у вас коїться, - заговорив чоловік. - Все нормально?

Леонард поглянув на два застрелених трупа.

- Так, все круто. Ми просто вирішили постріляти по птахам.

- Хах, це цікаво. В мене батько орнітолог, також любить птахів. Тільки не стріляє по ним. Бережіть себе.

Чоловік запхав голову назад та закрив вікно. Пощастило, ніхто не звернув увагу на покійників. Ґлок скористався моментом та завів друзів всередину. Вони просувались по коридорах, шукаючи двері з замком.

Коли вони проскочили мимо одного з вентиляційних люків, на них впала увага небажаної людини. Начальник складу почув рухи зайвих людей. Ток пройшовся по його шкірі.

- Хто ці двоє і третій на колесах? - задався питанням Григорій. - Їх не було в моєму списку.

Бігли вони не дуже довго, хоча відчувалось це як вічність. З-за кожного кута могли вискочити вороги. Леонард замітив потрібні двері та зупинився. На них висів десятикілограмовий навісний замок, який навіть ломом не розламаєш.

- Ось ця кімната, - сказав він. - За цими дверима знаходиться так багато зброї, що ми її всю не витягнемо.

Ґлок витягає з-за пояса три вовняних мішка.

- Запхаємо все сюди.

Леонард покрутив головою.

- Пиздець... Добре, тоді почекайте, доки я відчиню замок.

Поки він, щось маслав там відмичкою, Ґлок замітив як двадцять шість чоловік біжить в їх бік. Всі обзроєні. Всі сердиті. Всі смертельно небезпечні. Таємне проникнення викрито. Сутички не уникнути.

- Що ми будемо робити? - злякано спитала Марнесса.

- Стріляємо по ним.

Ґлок витягнув пістолет і разом з Марнессою вони почали випускати кулі в копів. Один за другим ті почали стелити собою підлогу. Криваві бризки бруднили стіни. Гільзи шумно дзвиніли. Ніхто навіть не встиг стрельнути у відповідь. Всі полягли.

- Ого, оце ми круті, - здивувалась дівчина.

- По-іншому й бути не могло.

Замок клацнув та зіскочив з дверей. Запах новенької, чорненькох зброї врізався в носи. Шлях вільний. Можна було забирати все.

- Мене цьому навчив один зек, - сказав Леонард. - Використовую вперше. Я не дуже люблю зеків.

Приміщення було під саму стелю заповнено пістолетами: Glock 17, Sig Sauer P226, Smith & Wesson M&P. Автоматами: M4 Carbine, Heckler & Koch MP5, FN P90. Рушницями: Remington 870, Mossberg 500, Benelli M4 Super 90.

- Хапаємо все! - крикнув Ґлок. - Навіть моїх тесок.

Мішки наповнювались так швидко, що шви ледь не розійшлися. Стволи запихувались і прямо, і боком, і по діагоналі, враховуючи форму та розміри. Майже половина складу влізла в мішки.

Всі так зраділи усішній операції, що не замітили, як двері за їх спиною зачинились.