Моргни, якщо ти в заручниках

В'язниця, в яку помістили Ґлока, була складним місцем. Це масивна триповерхова споруда, що була побудована у вигляді моста над рікою. Два входи і два виходи сторожились охоронцями, озброєними гвинтівками та телескопічними дубинками.

Тут тримали самих небезпечних злочинців, яким не пощастило займатись криміналом не під крилом М'ясокомбіната. Масові грабіжники, масові вбивці та навіть, як це не дивно, масові ґвалтівники.

Для Ґлока виділили камеру із мілкими кишеньковими злодіями. Але головним серед них був товстий бородатий чолов'яга на ім'я Свинота.

- Так, кого я тут ще не їбав? - спитав він, щупаючи стіни.

Свинота страждав від сліпоти. Жалюгідні грабіжники в ту ж секунду поховались під нари. Товсті пальці пахана торкнулись Ґлока.

- Хм... новенький?

- Хуєнький.

Ґлок дав йому підніжку і здоровань обрушився на підлогу всією своєю масою. Кам'яні плити розтрощились від удару гладкої спини. Жирдяй почав задихатись від власної маси.

В камеру забігли розлючені охоронці та добряче відлупцювали Ґлока. За такий проступок його помістили в карцер, де протримали неділю. Тут ніхто не церемонився із порушниками порядку.

Після того, як адміністрація в'язниці переконалась, що Ґлок вже не представляє загрози для оточуючих його знову перевели в спільну камеру. Але на цей раз парну.

Сусідом Ґлока виявився депресивний зарослий качок в татуюваннях. Перша їх зустріч відбулась в момент, коли цей нещасний повісився в петлі. Тіло бовталось під стелею з боку в бік. Капельки слини сипались на підлогу.

- Йобаний в рот! - розвів руками охоронець. - Знову він за своє.

Цього чоловіка звали Дорк і він втратив сенс життя. Його витягли із петлі та залишили наодинці із новим сусідом. Вони сиділи один навпроти одного та дивились в очі.

- А ти мені подобаєшся, - сказав Ґлок. - Краще жити із самогубцем ніж з тими божевільними.

- Дивні в тебе компліменти, - похмуро відреагував Дорк.

- Я не зі зла. Просто я не збираюсь тут заводити друзів. Мені треба звідси втекти.

Ґлок встав зі шконки та озирнувся. Товсті холодні стіни та сталева решітка на вікні. Явного виходу не спостерігалось.

- Дай вгадаю, - підняв погляд Дорк, - тебе щойно посадили? Новачок.

- Яка різниця?

- Я сиджу вже десять років в цьому місці. Я тут все знаю. Надії на втечу ніякої немає.

- Невдаха...

Наступного дня всіх в'язнів випустили на прогулянку у внутрішній двір. Хтось тягав штанги, хтось купляв у охоронців за цигарки героїн, хтось грав у баскетбол кам'яним м'ячем.

Ґлок замітив, що більшість в'язнів стороняться одного єдиного страшного чоловіка. Він ходив з голим торсом так, щоб було видно здоровенне тату півня на його спині. Довгі розтягнуті щоки звисали до грудей, наче у бульдога.

- Хто це такий і чому його всі бояться? - спитав Ґлок.

- Це Защокан, - відповів Дорк. - Колись він був півнем, всі його трахали. Але з роками його щоки розтягнулись настільки сильно, що він усвідомив власну силу. Він використовує їх як зброю. М'язи його обличчя загрубіли, тому цей звір став самим небезпечним хлопцем тут.

Защокан підійшов до якогось качка, який гучно розмовляв з друзями та реготав на весь двір. Це був новачок, який не знав місцевих порядків. Треба було їх до нього донести в доступній формі.

- Витягай свій хуй, - сказав Защокан.

- Ахах, ти серйозно?

Всі навколо розступилися. Повисла важка тиша. Секунди стали відчуватись довшими в сто разів.

- Та годі вам, хлопці, - озирнувся на них качок. - Ви справді вірите в ці балачки?

- Я буду в тебе смоктати. Знімай йобані штани.

Качок плюнув Защокану під ноги та грізно подивився на нього, вставши з дерев'яної лавки. Він розстібнув ширинку та спустив штани з трусами до колін.

- Ну давай... смокчи, сучко.

Защокан повільно опустився до його паху. Він роздивлявся маленький член та сопів собі під носа. Раптово права щока розмахнулась. Здійнявся вітер. Обернувшись навколо голови Защокана, вона врізалась хлопцю в пах. Тазова кістка розтрощилась, перетворившись на кашу. Качок закричав від болю та впав на землю. Його жорстко поставили на місце.

Охоронці з медиками підбігли допомагати хлопцю, обережно обійшовши Защокана. Тут ніхто не хотів створювати проблем з цією людиною.

- Сподіваюсь, це стане уроком для всіх. Головний тут я, - сказав він та покинув двір.

Повернувшись в камеру з Дорком, Ґлок замітив щось дивне. Стіна під його нарами виглядала неправильно. Наче цегла іншого кольору. Ґлок проліз туди вниз та почав щупати долонею. Виявилось, що там пустота. За хиткими цеглинами був прохід.

- Я зробив його вісім років тому, - сказав Дорк. - Втеча не спрацювала. Тунель веде до поля за стіною, біля схилу. Там мінне поле, колюча проволока та дресировані собаки. Лізти туди марно.

- Знаєш, мене й не таким намагались зупинити.

Ґлок поліз всередину.

- Якщо тебе вб'ють, я скажу, що я не причетний до всього цього, - Дорк присів на нари.

- Ага... роби, що хочеш.

Повзти довелось довго. Продовбаний під підлогою лаз вів у каналізаційний прохід. Санітарні вузли, крани та труби були скрізь та тіснили Ґлока. Навколо було брудно. Іноді копошились щури.

Просунувшись на кілька десятків метрів, Ґлок замітив скелет. Нещасний хотів також втекти, але помер. Судячи з його вигляду, лежав він тут вже не перший рік. Гризуни вилизали його кістки дочиста. Важка труба придавила йому голову, через це хлопчина й помер.

- Мені не можна повторювати твою долю.

Ґлок поповз далі. На краю лазу було видовбано вихід на волю, який був закладений такими ж самими трохи темнішими цеглинами, як і в камері. Ґлок спробував штовхнути їх рукою, але вони навіть не зсунулись з місця. Схоже, зі зворотного боку, їх зашпаклювали.

- Дідько.

Прийнявши зручнішу позицію, Ґлок почав гамселити їх кулаками. Після двох десятків ударів, кам'яна перегородка врешті-решт обвалилась.

Він виглянув назовні і побачив мінне поле, і проволоку, і собак. Але до всього цього охорона в'язниці додала ще й купу автоматичних турелей, які реагують на рух. Це було ясно через те, що поруч з ними лежало кілька десятків трупів. Це були техніки-програмісти, які збирались підійти до турелей, щоб їх налаштувати. Кулі зрешетили всіх, тому тепер зовсім ніхто до них не наближався.

- Оце вже паршиво.

Дві турелі зреагували на рухання губами та відкрили вогонь по Ґлоку. Він ледь встиг закотитись за стіну. Автоматні черги могли розірвати його на шмаття. Там був солідний калібр.

Признавши поразку, йому довелось повертатись. Ця в'язниця виявилась не настільки простою. Вона не збиралась здаватись під натиском таких примітивних планів. Для втечі потрібно було щось розумніше. Щось, що буде мати більш вагомий ефект. І у Ґлока з'явився такий план.

Повернувшись в камеру, він сів на своє ліжко та посміхнувся.

- Так, ти був правий, - заговорив він.

Дорк валявся на своїй постілі та байдуже таращився в стелю. Для нього всі амбіції давно перетворились на попіл, згорівши у власній безглуздості.

- Я так добре знаю це місце, що завжди тут опиняюсь правим.

- Це все тупа клоунада. Підкопи, хабарі... обман. Я знаю, як покинути цю діру. Для цього потрібно бути максимально чесним із собою. І... я хочу, щоб ти мені допоміг.

Сусід по камері зацікавлено на нього подивився. Він не чекав якогось одкровення, але хотів почути, що йому запропонують.

- Кажи вже. Хоча попереджаю, я можу сказати, що це тупа херня авансом, що б там не було.

Ґлок підійшов до решітки та вчепився в неї руками. Його обличчя обійняла злісна посмішка. Вогонь всередині почав розпалюватися. Із маленької іскорки, перетворюючись на гігантське безжальне полум'я.

- Ми вийдемо із в'язниці, перебивши всіх тут в рукопашну!