Моргни, якщо ти в заручниках

Сонце припікало обличчя. Гріючись на пляжі, М'ясокомбінат загорав. М'який шезлонг тримав його важку спину. Теплі країни діяли на нього заспокійливо. Забирали стрес від керування світом. Чотири повії крутились поруч та гладили його руки.

- Може ти хочеш, щоб ми погладили тобі щось інше? - грайливо спитала одна з них.

- Ні, я сьогодні вже подрочив. Мені не хочеться, - відповів М'ясокомбінат.

- Мені здавалось. що такий сильний чоловік буде більш витривалим.

- Ага... як хочеш, тільки не лізь в мої йобані труси, бо я тобі голову відкручу.

Дівчина образилась та пішла геть. Її подруги залишились. Вони працюють за стократну плату, в порівнянні з іншими клієнтами. Можна було й потерпіти нахабність самого багатого чоловіка у світі.

Поруч лежав робочий планшет. На нього приходили важливі повідомлення. Екран засвітився від сповіщення.

- Що там вже сталось? - піднявся на лікті М'ясокомбінат.

В повідомленні було написано:"Інформацію про зруйнований дім перейняв собі федеральний агент Сидор Блокбастер. Він займається пошуками Ґлока Пістолса у своїй країні, але підняв свої зв'язки, щоб віднайти його слід за кордоном. Здається, хлібні крихітки привели його до нашого гніздечка. Це може бути проблемою".

- Пішов він на хуй, - вклався назад М'ясокомбінат. - Кинемо йому побільше бабок і хер з ним. Він в нас сильно правильний, але у будь якої правильності є своя ціна.

Прийшло друге повідомлення. Довелось знову прочитати. Його зміст:"Гроші можуть сильніше роздраконити цього покидька. Потрібен більш тонкий підхід. Може мені втрутитись?"

- Не треба, - співрозмовник чув голос М'ясокомбіната, хоч і відповідав текстом. - Я придумаю, чим його відволікти.

Замітати сліди потрібно обережно і ретельно. Особливо, коли маєш справу з такими людьми, як Сидор Блокбастер. М'ясокомбінат не хотів відправляти до нього кілерів, чи по-іншому якось бруднитись. Цей агент був профі і, у випадку поразки, маленька проблема стала б вже середньою.

Повернувшись до свого номеру в готелі, М'ясокомбінат почав вдягати свій вишуканий дорогий костюм. Зав'язуючи краватку, раптово він зігнувся від болю в грудях. Рука торкнулась тіла, він присів на ліжко.

- Знову серце? - спитав Валентин, який чекав боса.

- Ну звичайно. Як завжди...

- Може мені подзвонити Локусу? Він може допомогти.

- Ні... не треба. Воно пройде.

Дорогий сталевий скелет не так вже й добре був поєднаний із тілом М'ясокомбіната. Металеві ребра бувало сильно затискали легені а ті, в свою чергу, тиснули на серце. Від цього й виникав біль.

М'ясокомбінат витяг знеболювальні пігулки з тумбочки та, не розжовуючи, ковтнув кілька штук.

- Пора їхати, - поглянув на годинник Валентин. - Боси Якудза нас вже зачекались.

- Так, погнали. Мені вже легше.

Цього дня треба було провести кілька звичайних чергових зустрічей із представниками різних угрупувань. Також нудна рутина, без якої ніяк не обійтись.

Тим часом, в іншій країні, набагато північніше Сидор Блокбастер зміг нарешті відволіктись від свого маніакального переслідування Ґлока Пістолса. Після довгих складних часів, йому вдалось знову помиритись зі своєю колишньою дружиною, Анастасією.

Разом з нею та сином, вони весь день провели в кіно, парку та на різних атракціонах. Це була перша мирна прогулянка після довгих днів переслідування злочинців. Сидор відчув заспокоєння у власній душі.

- Тату, а ми ще підемо дивитись на мутантів? - спитав син.

- Ні. Я їх терпіти не можу.

- Ти водив його в зоопарк гібридів? - вразилась Анастасія. - А я весь цей час горілку пила з баскетболістами. Блін, мені також хочеться.

- Ем... можна будь-ласка без подробиць, з ким і як ти проводила час? Я не хочу потім про це згадувати вночі.

Після прогулянки вони повернулись додому до Сидора. Його квартира була більш просторою ніж дешевій номер в хостелі, де проживала Анастасія із товаришами по чарці.

- Так, роззуваємось, - сказав Сидор, - в мене тут дорогий ламінат нещодавно постелили.

- Ти в мене такий видобувач, любий. Завжди приносив багато грошей додому.

- Ага, а ти їх пропивала.

- Пробач, такого більше не буде. Обіцяю.

Син штовхнув матір під бік.

- Ага, якщо дядько Петро знову не покаже свого пісюна.

Сидор нахмурився та сердито поглянув на Анастасію.

- Цьому дядьку Петру треба пісюна взяти й обламати.

- Любий, з ним покінчено назавжди! - сказала дружина.

- З ким? З Петром чи з пісюном?

Вона тепло обійняла чоловіка. Їй не хотілось розводити сварку після такого хорошого примирення.

- Я виправилась, - додала Анастасія. - Я буду кращою.

- Я хочу в це вірити, - зітхнув Сидор. - Так, гаразд, віднесіть поки торби в спальню. Розкладіть всі речі, а я схожу щось нам приготую.

Провівши поглядом сім'ю, він з облегшенням видихнув та пішов на кухню. Пройшовши в дверний отвір, він із опущеною головою направився до холодильника, але ледь не зіткнувся з людиною. Високий чорний силует стояв перед ним та щось шукав в холодильнику.

Це виявився М'ясокомбінат. Він повернувся до Сидора та закрив дверцята.

- Привіт, Сидоре. Бачу, ти реально не п'єш алкоголь. Шкода... я сподівався знайти в тебе хоча б баночку пива.

- Хто ти, блять, такий? - Сидор поклав руку на пістолет на поясі.

- М'ясокомбінат. Справжній. Який є.

- Не може бути. Так ти... реально існуєш?

Агент витягнув зброю та притулив її до грудей незваного гостя. Той відразу трохи зігнувся від болю.

- В мене хворе серце, не треба так тиснути.

- Чого тобі треба?

М'ясокомбінат присів за стіл. Тяжко дихаючи, він поглянув на співрозмовника. Сидор також присів, але продовжував тримати пістолет націленим на злодія.

- Якщо тобі стане легше, то я вбив Ґлока Пістолса і його друзів, - сказав М'ясокомбінат. - Ти ж за ним весь час ганявся?

- Ну... навіть якщо це правда, то тоді моя ціль - ти.

- Боже мій, перестань. Я хочу, щоб ти вгомонився.

Сидор стиснув пістолет міцніше.

- Переді мною сама небезпечна людина в світі, а я правильний коп. З якої це статі мені зупинятись?

- До тебе повернулась сім'я, я думаю, тобі є що втрачати.

- Погрожуєш?

М'ясокомбінат покрутив головою. Він і чекав такої впертості від Блокбастера. З такими людьми легко не буває, але не для нього.

- Я хочу домовитись. Розумію, навколо мене ходить шалена аура злодійства та маса пліток, але люди просто не втямлюють, що я роблю як краще. Масова культура мене сильно вузько сприймає.

- Ти занурив світ в хаос.

Болюче серце нарешті відпустило М'ясокомбіната. Йому стало легше. Поки він проводив переговори з Якудза, таблетки ще працювали, але коли приїхав до цього дому - їх дія закінчилась.

- Ти ж знаєш, хто такий Лойло? - спитав М'ясокомбінат.

- Це... по чутках, людина, яка в минулому створила саму страшну катастрофу людства.

- Ну, так і є. Але багато хто не знає деталей. Мій батько жив із Лойло в одній країні та поїхав з неї, коли стало "занадто жарко". Лойло був звичайним інженером-теоретиком, викладачем в університеті. Але, всі здогадувались, що в ного були маніакальні схильності. Він мучив тварин, жорстоко поводився з учнями. Одного разу, Лойло почав вбивати людей, цього разу по-справжньому. Спочатку одного, потім двох за раз. Після немалої серії, до нього дійшло, що навколо всім насрати. Копам, правозахисниками, звичайним людям. Ніхто його не збирався карати. В ту мить, Лойло зрозумів цей йобнутий світ. Він взяв кухонний ніж та почав різати перехожих, одного за другим. Він вбивав всіх підряд, кого міг наздогнати.

- Ти розказуєш божевільну історію.

М'ясокомбінат облокотився об стіл.

- Я розказую правду. Після того, як Лойло безкарно знищив цілих три міста, тільки тоді його замітили реально. Поліція, армія, влада - всі активізувались. Але Лойло прекрасно розумів, що всі вони просто йобані невдахи, які лише прикидаються, що мають владу або контролюють ситуацію. Лойло почав створювати неймовірні пастки. Вмирали всі. Ніхто не міг йому протистояти. Всього через рік, в його країні не залишилось нікого. Він вбив більше дванадцяти мільйонів людей і не поніс за це ніякої кари. Це повністю його розбило. Невже ніхто не міг його здолати? Невже навколо всі такі тупі та безпомічні? Хех... так і було. Від розпачу Лойло покінчив із собою, перерізавши горло.

Сидор напружено проковтнув слину. Ця історія сильно його шокувала.

- Навіщо ти мені це розповів?

- Бо такий самий як він. Краще всіх інших... Головна проблема Лойло була в тому, що він не знав, куди направити свою силу. Він хотів лише довести собі, що навколо нього є справедливість, яка може його покарати. Але правда виявилась такою, що ніякої справедливості немає. Через це він і помер. Мене ж такая екзистенція не хвилює. Я вирішив сам створити свою справедливість. Можливо, той світ, що я побудував, виглядає як абсурдний театр, де всі гадають, що мене не існує. Але я відтворив систему, яку можна контролювати. Я не занурював світ у хаос, Сидоре, я створив порядок.

Від такого напливу інформації Сидор розгубився та не знав вже, як діяти далі. Одне було відомо точно: щоб не ніс цей психопат, йти на компроміси не можна.

- Що ж... тоді я відправлю тебе слідом за Лойло.

Сидор натиснув на гачок. Куля відскочила від лоба супротивника. Губи М'ясокомбіната зігнулись в злісну посмішку. Сунувши кулак вперед, прямо через стіл, він вдарив Сидора в груди. Агента перекинуло зі стільця та звалило потилицею в ламінат.

На шум прибігли Анастасія із сином Віктором.

- Що тут за шум? - спитала дружина. - Хто це?

- Все могло бути інакше, Сидоре, - сказав М'ясокомбінат підійшовши до його сім'ї.

Одним ударом долоні він зрубав голову Віктору. Потім схопив Анастасію за обличчя та встромив її череп всередину тулуба. Два трупи попадали йому під ноги.

- Я тебе вб'ю! - крикнув Сидор та відкрив вогонь по ворогу.

Кулі почали рикошетити в різні боки, але він не спиняв постріли. Коли кілька відскочивших куль потрапили йому в живіт, продовжувати стрілянину було вже важко. Від болю, агент випустив пістолет з рук.

- Це кінець, Сидоре. Я позбавляюсь від всіх ворогів.

- Йди на хуй!

- Побачишся на тому світі зі своїм улюбленцем Ґлоком.

М'ясокомбінат схилився до агента, вставши на одне коліно та встромив йому руку в груди. Міцна сильна долоня вирвала серце. Захрипівши, Сидор поглянув на свій висмикнутий пульсуючий орган та так на місці і помер.

Помивши руки в раковинці, М'ясокомбінат, наче нічого й не сталось, спустився вниз, на вулицю. Там його чекав Валентин за кермом автомобіля. Бос присів на сусіднє сидіння та заговорив:

- Іноді я також хочу бути як Лойло. Мертвим.

- Не можу повірити, що ви справді розповіли йому цю історію.

- Давно сиділо на душі. Поїхали додому, серце знову тисне.

Двигун завівся. Машина рушила з місця. М'ясокомбінат відкинув голову назад. Неочікувано для себе, він відчув, що можливо його час закінчився. Можливо той шлях, який обрав в кінці Лойло був єдино правильним?