Моргни, якщо ти в заручниках

Легкий сніг присипав тротуар. Мерзлі лавочки покривались тонкою білою ковдрою. Автомобілі просувались повз зимову вулицю, мимо один одного. Це був ранок і вивіска скромної кофейні не сяяла.

Марнесса переїхала через поріг та опинилась всередині. Клієнтів було не дуже багато. Кілька якихось хіпстерів та блогерів не відлипали від екранів своїх лептопів, працюючи, скоріше за все, фрілансерами або програмістами. Інтрер'єр навколо затишний, вручну створена новорічна атмосфера.

Вільний столик. Марнесса зупинилась перед ним та витягла свій ноутбук, зливаючись таким чином із одноманітним оточенням. До неї підійшов офіціант, це був Рудий.

- Як тобі нове життя? - спитав він, посміхнувшись.

- Намагаюсь працювати веб-дизайнером, - сумно відповіла дівчина. - Якось не дуже виходить. В основному, всі замовляють сайти-магазини для торгівлі зброєю, наркотиками або дітьми. Мені це зовсім не подобається. Нагадує про те, що ми кинули боротьбу.

- Світ можна змінювати не тільки зі стволом в руках. Думаю, тобі варто пошукати щось більш легальне.

Після того, як Ґлок покинув команду, вони остаточно закинули спроби воювати із М'ясокомбінатом. Через два тижні, після розриву спілкування, обидва вже були за кордоном з новими паспортами. Влитись в нове життя було непросто, але це стосувалось тільки Марнесси. Рудий, навпаки, добре адаптувався до нових умов.

До нього підійшов рослий блондин в джинсовій курточці та ніжно поцілував в щоку.

- Я залишив обід в тебе на столі, в коморі, - сказав він.

- Дякую, Нейте, - відреагував Рудий, приобнявши його.

- А це... Марнесса, твоя подруга, правильно?

Такий розклад справ сильно здивував Марнессу. Вона так розгубилася, що навіть не знала, що відповісти.

- Так, це вона, - підтвердив замість неї Рудий.

- Ну добренько, я поїхав. Сильно не перетруджуйся, ввечері ти мені потрібен сильний як бик.

- Добре, корівко, - підморгнув Рудий, - для тебе - все, що завгодно.

Нейт помахав ручкою та пішов із кав'ярні. Пройшло не так багато часу, а Рудий вже зміг влаштувати собі особисте життя. Для Марнесси це виглядало як дика аномалія. Після всіх страждань, вона була не готова до повсякденного спокою.

- Це... я не очікувала, - сказала вона.

- Все нормально. Думаю, тобі також треба знайти людину, яка відволікла б тебе від минулого. Ти того й мучаєшся через те, що тримаєш все в собі постійно.

- Якби це було так просто зробити, як ти кажеш.

- Давай спочатку я просто принесу тобі кави. Ти зберешся з думками, розслабишся і ми щось придумаємо.

Випивши трохи гарячого напою, Марнесса вирішила попрацювати. Вона відкрила фріланс біржу та побачила замовлення. Це був якийсь африканський магазин з продажу амулетів, що робились із бегемотячих кишок. Така пропозиція була не самим страшним, що могло попастись, тому Марнесса без вагань взялась за роботу.

Пальці стукали по клавішам. Звук набору тексту заспокоював її та ненадовго забирав від страшної реальності. Обслужуючи поки що інших клієнтів, Рудий невдоволено на неї поглядував. Добре було, що вона відволіклась, але це була просто втеча від проблеми, а не її вирішення.

Наступного дня Рудий запросив Марнессу розважитись. Це могло означати все що завгодно, коли про це говорить Рудий, тому вона погодилась обережно. Вдягнувши їй пов'язку на голову, він відкотив її в провулок.

- Боюсь уявити, що там, - сказала вона.

- Ну... скажемо так, це не тобі треба боятись.

Рудий зняв пов'язку. Перед Марнессою стояли на колінах три зв'язаних чоловіка. Вони намагались звільнитись та дико пручались.

- Це місцеві терористи, які збирались сьогодні підірвати метро. Давай ми їх розв'яжемо та пополюємо. Думаю, тобі не завадить трохи згадати славетні часи.

Позаду до них підійшов Нейт. Побачена картина шокувала його. Побиті замотані мужики виглядали страшно.

- Боже мій, Філіпе, - звернувся він до Рудого його справжнім ім'ям, - ти часто таке робиш?

- Ти навіть не уявляєш, на що здатен цей клоун, - сказала Марнесса.

Рудий поцілував Нейта та похлопав його по плечу. Для нього вся ця ситуація була просто забавою.

- Так, досить оце базікати, - сказав він, підходячи до полонених. - Я зараз зніму ці мотузки і ми добряче відгамселимо цих покидьків.

- А можна без мене? - спитав злякано Нейт.

Дбайлива рука Рудого просунула йому пістолет.

- Тримай. Якщо хтось із них полізе до тебе, ти знаєш, що робити. Я тебе вчив. А зараз, постій поки в сторонці. Ми трохи розважимось.

Мотузки попадали на землю. Розлючені бандити загарчали та кинулись на ворогів. Це були фізично розвинені атлети, які роками качались, щоб тягати важку вибухівку в метро. Таких повалити не просто.

Марнесса наїхала на одного з них та кілька разів врізала йому в носа цеглиною. На душі аж легше стало.

- Ну давай, рудий хуй! Підходь до нас! - кричали інші двоє, наступаючи на Рудого.

Його нога розкрутилась на місці та звалила обох. Терористи полетіли в стіну. Потужний удар відправив їх в нокаут. Після всього, через що пройшли Рудий та Марнесса, ці хлопці були наче немовлята, а не серйозні суперники.

Облегшення окутало Марнессу. Вона зітхнула та від'їхала від лежачого терориста. Невеличка бійка - те, чого їй так довго не вистачало. Легка посмішка з'явилась на її обличчі.

- Дякую тобі, - радісно сказала вона.

- Ого, скільки екстазу, - вражено відреагував Рудий. - Я це місилово по приколу організував. Не думав, що тобі реально сподобається.

- Це справді було важливо для мене. Тепер, можливо я зможу й зайнятись своїм життям, коли мене відпустило.

Нейт підійшов до лежачих терористів. Він із опаскою на них поглянув та повернувся до Рудого.

- А з ними що буде?

- Та... зв'яжу їх назад та відтягну до поліцейського відділку. Якщо їх і не посадять, то хоч трохи поїбуть там нормально.

Наступного дня Марнесса приїхала в кав'ярню вже радісною. Вона готова була взятись за будь-яку робота та навіть вступити в жорсткий діалог із торговцями дітьми, щоб поставити їх на місце. Її тіло наповнилось небувалою силою.

- Радий, що тобі стало краще, - підійшов Рудий із замовленням.

- Рада, що в мене є такий друг, як ти, - відповіла вона. - Хоч ти і по хлопцям, але бачу, знаєш, що потрібні жінці, щоб вона стала щасливою.

На пошту прийшло незвичайне замовлення. Дехто Аламар Сонт збирався замовити онлайн-платформу для швидкої взаємодії не комерційних волонтерських організацій. На фоні наркоторговців, це виглядало наче оазис в суворій пустелі. Пропускати таке замовлення було неприпустимо, тому Марнесса негайно за нього взялась.

Кілька днів вона вправно працювала над сайтом та переписувалась із Аламаром. В якусь мить, вона зрозуміла, що спілкування між ними стало більше близьким, ніж просто замовник/виконавець.

Через тиждень Аламар покликав Марнессу на побачення. Він знав про її тяжкий стан, але все одно захотів зустрітись. Для неї це був складний крок, так як вона не знала цю людину в житті. Він міг опинитись ким завгодно. Навіть ручним псом М'ясокомбіната.

Зустрілись вони на зимовій пляжній вечірці. Мерія трохи розщедрилась та побудувала невеличку ярмарку прямо на льодяній поверхні місцевої ріки.

- А ти гарна, - сказав Аламар.

- Ти теж нічого такий. Сподіваюсь, ти покликав мене сюди не для того, щоб втопити під льодом.

- Ох, колись я звикну до твого чорного почуття гумору.

Він взяв її коляску та почав котити вздовж ярмарки. Яскраві гірлянди переливались різними кольорами, закільцьовуючи курені. Купа людей мирно метушились та шуміли.

- Для чого ти цим займаєшся? - спитала Марнесса.

- Ну, ти мені подобаєшся.

- Ні, я про ту онлайн платформу.

- А, ти про це. Один мій друг, Самсон, вірить, що можна змінити цей проклятий світ не воюючи із М'ясокомбінатом. Я довіряю йому як брату, тому наша спільнота погодилась створити спеціальну мережу, щоб ми могли обмінюватись ресурсами та давати їх тим, хто цього потребує.

- Благородна справа, - саркастично сказала Марнесса.

Аламар невдоволено хмикнув.

- Я знаю, що ти провела багато часу руйнуючи світ М'ясокомбіната. Що ти не уявляєш своє життя без боротьби. Але повір мені, можна інакше. Є і інше життя.

- Просто... - Марнесса опустила голову, - я відчуваю, що без цієї боротьби моє життя безглузде. Що мене скалічила доля просто так, заради насмішки. Я нікому не потрібна.

Аламар підкотив її коляску до края ярмарки. Кілька молодих людей запустили в небо феєрверки. Яскраві вибухи заполонили зимове небо.

- Ти потрібна мені, - сказав він. - А ще, усім цим людям, що знаходяться навколо нас. Цей світ занадто жорстокий. І хто попіклується про них, як не ми?

Після цієї зустрічі Марнесса із Аламаром остаточно зблизились та почали жити разом. Для неї це був давно забутий досвід, коли можна уткнутись в мужнє плече, яке готове було тебе захистити.

Їх стосунки розвивались стрімко. Разом вони запустили свою платформу і гуманітарний зв'язок між країнами почав ширитись швидше. Через місяць вони одружились. На весіллі було небагато гостей, тільки Рудий та Нейт. Скромність була в пріоритеті.

Скоро Марнесса дізналась, що завагітніла. І це була неймовірна новина, яка повинна була змінити все в її житті. Але сталось те, що різко затулило собою цю подію. По всіх країнах, від маленьких провулків до кабінетів парламентів, почали ходити дуже гучні плітки.

Марнесса знервовано підняла телефон. Їй подзвонив Рудий.

- Ти чула останні новини? Він помер! Кажуть, що його більше немає!