Моргни, якщо ти в заручниках

Розлючений Сенфорд забіг в казарму до своїх бійців. Він встав на порозі, впершись руками в одвірки.

- Бігом збирайтесь! Знайдіть Ґлока та вбийте його! Заваліть його на місці! Він не повинен жити!

Бійці накинули на себе важке оснащення, похапались за гвинтівки та відправились в гараж. Одразу чотири машини висунулись в погоню. Вони прочесували округу, рухаючись як по дорозі, так і з'їжджаючи за узбіччя. Довго ховатись та тікати поранений Ґлок не міг. Такі вперті переслідувачі рано чи пізно повинні були його наздогнати.

Щоб сховатись від їх пильних очей, Ґлок повз по землі вимазаним в багнюці з ніг до голови. Пересуватись доводилось повільно, а коли одна з машин наближалась, він замирав повністю. Таким темпом втеча затягувалась на довгі години, але це був надійний спосіб вратуватись.

- Він точно якісь трюки використовує, - сказав командир, висунувшись через люк своєї машини.

- Напевно наніс на себе природній камуфляж, - додав солдат.

- Так ми його ніколи не спіймаємо.

- І що нам тоді робити?

- Будемо його роздупляти по-дорослому. Стріляйте по землі! Перекопайте кулями все це поле!

Ляскіт пострілів почав осипати все навколо. Шматки ґрунту здіймались в повітря. Кулі влучали в землю поруч з Ґлоком. Він не рухався, сподіваючись, що обстріли його не зачеплять. Марно. Одна куля черкнула спину, пролітаючи повз. Ґлок стиснув зуби, стримуючи біль.

- Я там щось побачив! - пролунав крик. - Щось затрусилось!

Його викрили. Далі ховатись було безглуздо. Ґлок зірвався з місця та побіг. За спиною свистіли кулі, а він тільки прискорювався. Все тіло досі нило від накопичених ран, але адреналін притупив ці відчуття та надав додаткового імпульсу.

- Хуярьте його! Хуярьте! - розривався командир.

Ґлок стрибнув зі схилу та покотився по скелям під неприємним кутом. Додаткові удари рвали шкіру та товкли нові синці. Прикривши лице руками, Ґлок продовжував спускатись до лісопосадки, шляхом жорсткого падіння.

Влетівши на швидкості в кущі, він зупинився. Велика кількість ран кровоточила по всьому тілу. Шви на животі почали розходитись. Запаморочення знову постукало в двері свідомості. Ґлок з останніх сил повз вперед, роздираючи пальці об сухе коріння та камінці.

Машини на горі зупинились. Бійці відкрили вогонь по лісу. Дерева захрустіли від натиску. Гілки, листя та шматочки кори сипались Ґлоку на спину. Не зважаючи на це, він не зупинявся. Місто вже було неподалік. Всього кілька сотень метрів. За інших обставин, це не було б серйозною проблемою, але зараз цей відрізок перетворився в пекельну дорогу, яке могла розтоптати людину в будь яку мить.

Піднявши голову, Ґлок замітив попереду лося. Його задня лапа застряла між корінням. Часу на роздуми не було. Він кинувся вперед до тварини. Розпоровши гілкою йому шкіру, Ґлок залі під неї та заховався всередині лося. Перелякана тварина побігла геть, звільнивши лапу.

- Ей, там біжить лось, - сказав хтось із солдат. - Нам його завалити?

- В жодному разі, - покрутив головою командир. - Вони й так на грані вимирання. Природу треба берегти.

- Тоді що нам далі робити?

Командир почухав бороду в роздумах.

- Два загони, кидайте машини та спускайтесь вниз. Прочешіть там все. Інші двоє погнали до міста зі мною. Цей покидьок стовідсотково рухаєтсья туди.

Так вони й зробили. Дві машини вибрались на дорогу та рушили в напрямку високих будівель, що виднілись на горизонті. Ті, хто залишився, мовчки спустились по скелі вниз та прийнялись обшукувати кожне деревце, та кожен камінь. Все було марно. Ціль, яку вони переслідували вже була далеко.

Ґлок вовтузився в нутрощах лося, намагаючись прийняти як можна зручніше положення. Тварина кричала від болю та стрибала на місці. Носячись з боку в бік, звір поступово наближався до міста. Щоб перевірити свій шлях, Ґлок просунув голову в діру, через яку заліз. Передмістя було вже поруч. Далі можна було рухатись самотужки.

- Пробач, друже, - сказав Ґлок та виштовхнувся з лося.

Вивалюючись на землю, він потягнув за собою кишки тварини. Змучена істота звалилась з ніг та захрипіла. Лось помер. Ґлок підвівся на ноги та обтрусив себе. Все його тіло було забруднене лосячою кров'ю.

Поруч протікав невеличкий струмок. Ґлок хутко обрушився на нього та почав себе спішно омивати. Кров та бруд відтирались дуже слабо, а вода була настільки холодною, що змушувала стомлене тіло трястись від вологих дотиків. Потім він впав спиною на траву, сухий кашель вистрибував з його легень.

- Пиздець... - жалібно протягнув Ґлок.

Почувся шум двигунів. Наближалось дві машини.

- Оно він! - пролунав крик. - Я його бачу.

- Стріляйте! Валіть підараса!

Розсип куль знову накрив Ґлока. Ні секунди на відпочинок. Він різко встав та побіг далі. Перескочивши через найближчий паркан, він опинився на вулиці. Машини слідом вилетіли на дорогу та знову відкрили по ньому вогонь. Кілька перехожих попадали замертво. Навколо рознеслася паніка.

- Ти попав в невинних людей! - крикнув командир.

- Я випадково... пробачте.

Ґлок вийшов посеред дороги та розправив руки.

- Бачите, люди, що роблять ці психи? Вони вбивають нас просто так.

- Пішов ти на хуй! - сказав командир.

- А-ну замовкни, - вийшов хтось з вулиці.

Навколо Ґлока почали збиратись перехожі. Вони оточили його, закриваючи своїми тілами від зброї.

- Ви не розумієте, - насупився командир, - він - йобаний ворог. Не захищайте його!

- Ви щойно безжально вбили чотири людини, - додала якась жінка. - Хто ще тут ворог?

- Я витратив багато часу на боротьбу з М'ясокомбінатом та його поплічниками, - заговорив Ґлок. - І зараз вони хочуть назавжди мене заткнути. Хочуть всіх вас заткнути.

- Блять, завали своє їбало! - махнув кулаком командир. - Стріляйте в нього.

Солдати поглянули на свого командира.

- Так люди його закривають.

- Розійдіться! - пролунав наказ.

- Ні! - різко відповів натовп. - Ми не дамо вам його вбити, психи!

Очі командира налились гнівним відчаєм. Здавалось, він тепер здатен на що завгодно. Йому не хотілось атакувати мирних людей, але терпіти їх нахабство він також не міг. Доводити їм, що Ґлок Пістолс звичайний маніяк-вбивця було за межами його пожливостей.

- Піддайте трохи газу, хлопці. Розштовхаємо їх бамперами.

Машини рушили з місця та почали наїжджати на натовп, розпираючи людей в боки. Десятки рук вчепились в капоти, намагаючись зупинити автівки. В скло полетіло каміння. Піднявся галас.

- Стріляйте, - сказав командир. - Прямо через скло стріляйте. Ґлок вже на лінії вогню.

Як тільки перші два постріли пролунали, розлючений натовп почав відривати двері на машинах. В салон пролізли руки. Кулаки били солдат, хижі пальці хапали їх за коміри, рвали сорочки та лізли в очі. Командир отримав по обличчю каменем. Кров вилетіла з носа.

- Ні! - кричали солдати, але народ їх ігнорував.

Під градом жорстоких ударів всіх повитягали назовні та поставили на коліна. Десятки людей буквально притиснули їх до асфальту, не даючи змоги рухатись. Прокльони лунали з усіх сторін.

- Так і треба робити! - Ґлок вже не міг себе стримувати. - Нас тримають за овець, за тупорогий скот! Ці люди були мені друзями, але виявилось, що це зрадники, які працюють на М'ясокомбіната. Мною грались наче бовдуром. Я довго терпів, хотів вчинити правильно, знайти якесь ефективне рішення. Але доля довела, що єдиним правильним рішенням є лише повне знищення.

- Так! - погодились люди.

Весь цей натовп роками жив під гнітом М'ясокомбіната, під обманом та знущаннями. Ґлок Пістолс в очах більшості, попри свої недоліки, був героєм-мучеником, тому багато хто готовий був без вагань встати на його бук. Що власне і сталось в цю мить.

- Я можу довіритись тільки вам, - продовжив Ґлок, - звичайним людям. Тільки разом з вами ми зможемо очистити наш світ від цих демонів. Вбийте їх всіх! Покажіть їм, на що здатна ваша лють! Покарайте їх за все те зло, яке вони виливали на вас роками!

- Ви не розумієте! - закричав командир. - Це помилка! Ми на вашому боці!

Ніхто його вже не чув. Удари прикладами посипались на голови солдат. Відібрана зброя перейшла в руки натовпу. Вони прийнялись безжально топтати бідолах, стріляти їм в спини, дерти нігтями та кусати зубами. Безмежний гнів охопив людей. Вони підняли командира на капот автомобіля та почали рубати його, рвати на шматки. Крики агонії припинились тільки в той момент, коли його череп був розколотий навпіл.

Ґлок підійшов до мертвих ворогів та вмився їх кров'ю. Він відчув прилив сил, якого раніше ніколи ще не було. За його спиною знову був народ, який вдруге став його союзником. І тепер він не збирався його відпускати. Ні ядерні бомби, ні масові зачистки, ніщо тепер не могло забрати в нього довіру нових союзників. Тепер Ґлок Пістолс був готовий розпочати масову Вендетту.